Життєвий і творчий шлях сучасного дитячого письменника А. Качана

Тема: Життєвий і творчий шлях сучасного дитячого письменника А. Качана

Мета: Забезпечити в ході заняття розуміння творчості дитячого

письменника  А. Качана. Сприяти формуванню вміння

аналізувати твори за змістом і фор­мою,  збагаченню   словника

виразами. Розвивати   емоції  учнів   —   подив, радість, пізнання.

Викликати бажання більше знати про своїх земляків, які створюють

національ­ну культуру, є гордістю народу.

Обладнання: Портрет А.Качана, виставка його книг, ілюстрації до його віршів,

виконані учнями класу, вінок з ко­лосків пшениці, ілюстративний

матеріал для словникової роботи, книги автора для колективного

читання  «Літо прощається».

 

                                                       Хід заняття

I.     Організація класу до заняття.

II. Оголошення теми і мети заняття.

Сьогодні на вас чекає радість знайомства з цікавим  поетом і добрим   товаришем А.Л. Качаном.

III.    Робота по темі заняття.

1.      Показ портрета А.Качана.

Вдивіться в обличчя цієї мудрої людини, зверніть увагу на цей довірливий, пильний, уважний погляд. Таке враження, що поет намагається охопити все, що рідне, близьке, дороге його серцю.

2.      Розповідь про цікаву людину і письменника А.Ка­чана.

Вчитель. Діти, я зараз розповім вам про нашого земляка, ціка­ву людину, видатного дитячого письменника А.Качана. А ви уважно слухайте, щоб після моєї розповіді змогли ска­зати, яким ви уявляєте А.Качана.

Анатолій Леонтійович Качан народився 16 січня 1942 року в селі Гур’ївці  на Миколаївщині. У краї, де сині хвилі лиману зустрічаються із золотими хвилями безмежних ланів.

Згодом його батьки переїхали жити і працювати в село Засілля.

У цьому селі він пішов до школи, тут пройшли його ди­тячі роки. Він з дитинства полюбив наші квітучі поля, ку­черяві сади, рідні степові краєвиди.

Після закінчення школи вступає до Одеського універ­ситету на філологічний факультет. Навчається в універси­теті, починає писати вірші для дітей.

В південному місті Одесі закохався у вічно молоде мо­ре, у водну стихію. Ось тому від його віє степом і Чорним морем.

Після закінчення університету Анатолій Леонтійович викладав у школі, згодом працював у редакціях журналів «Піонерія» та «Барвінок». Нині він один із засновників нового дитячого журналу «Соняшник».

(Показую примірник журналу «Соняшник»).

А.Качану за роки роботи в редакціях довелося їздить по країні і за її межами, побачити багато цікавого. Але він не зрадив свою землю, не забув поле, з якого хліб їв, крини­цю, з якої воду пив, матір, од якої пісню перейняв. Він часто навідується у своє рідне село.

Ось коли вийшла його перша збірка «Ворота міста», він ластівкою летів у село поділитися радістю. Першу збірку подарував своїй вчительці Н.Ф. Михайловій.

Пройшли роки. Зістарились і померли батьки Анатолія Качана. Але не заростають бур’яном батьківські могили. Він знову і знову тягнеться до Берега Дитинства, бо тут його коріння, тут свята і рідна земля. За це ще більше по­важають його земляки.

3.       Бесіда з учнями.

—      Яким ви уявили А.Качана? Яка це людина?(Учитель і діти обмінюючись думками виділяють основні риси: А.Качан — люблячий син. гаряче любить свій край, людина поетичної вдачі, дуже порядна і душевна).

4.       Огляд виставки книг, написаних автором.

—      За плідну творчу працю автор цих книг у 1979 році прийнятий до Спілки письменників. Він лауреат літера­турної премії імені М.Трублаїні.

IV. Мандрівка по творах письменника.

      1. Зупинка «Степова».

а)  Слово вчителя.

Степ. Як гарно влітку у степу! Віте­рець колише жита, трави, які наповнюють повітря пахо­щами. І тиша… Тиша така, що чітко прослуховується ко­жен звук.

Стрекочуть коники, тихо гудуть джмелі і гудуть бджоли, «підпадьомкає» перепілка, щедро зичить усім довгі літа зозуля.

б)    Читання вірша «Перепілчине поле» ученицею класу.

     Перед читанням показую ілюстрацію «Перепілка».

            Перепілчине поле

Грає-котиться хлібами

Хвиля-самоцвіт,

І рука над колосками

Чайкою летить.

Від села до небокраю

Стежка нас веде.

Раптом поруч хтось гукає:

– Хто іде? Хто іде?!

Озираємось навколо —

Ні душі ніде.

Та лунає знов над полем:

-Хто іде? Хто іде?!

Перепілко, в цій долині

Хазяйнуєш ти.

Тож дозволь нам по стежині

Поле перейти.

Обізвалась перепілка:

–         Ну ідіть, ідіть,

Та глядіть пшеницю тільки

Не потолочіть.

     Учитель. Діти, чи сподобалась вам поезія?

  Діти. Ми в захопленні, особливо сподобалось, як пе­репілка розмовляє з ліричним героєм вірша.

в)    Самостійне читання вірша.

    Завдання до класу.

Спробуйте усно зобразити степовий краєвид, що уявляєте з вірша.

г)    Малювання усної картини.

   Діти. Ми зупинились на якусь мить і зачарувалися на­вколишньою красою. І нам здалося, що це не поле, а  злиток щирого золота, який гарячою барвою горить на сонці.

д)    Робота над образними виразами.

  Вчитель.  Діти, як ви розумієте вислів: «І рука над ко­лосками чайкою летить»?

  Діти. Це легенько погладжує рука вусаті колоски ячме­ню і пшениці.

Доповнення вчителя. Показую пшеничний вінок, проводжу рукою по колосках. І рука ледь торкається цієї краси, зігрітої сонцем і людськими руками.

Питання до учнів.

—   Чому автор назвав вірш «Перепілчине поле»?

Діти. Вона зображена у вірші, як справжня господиня.

Тут її домівка, тут живе її рідня. Це її поле, її рідне поле.

    Учитель. Від чого застерігає перепілка?

    Діти. «Та глядіть, пшеницю тільки не потолочіть!».

е) Підсумок вчителя по віршу «Перепілчине поле».

Вчитель. Так, степ це не тільки розкішні рослини, а тут прихисток для багатьох тварин, які є господарями цих ланів. Ми милувались красою мальовничого степу, наслухались співу пташок,  теплоти вітру, і здавалось, що сонце, вітер, трави, хлібні колоски — все це грає і співає у природі, зливаючись в одну пре­красну мелодію — музику рідної землі.

2. Зупинка «Морська».

а ) Вступна бесіда з учнями.

—  Більшість з вас відпочивали влітку на морі. Яким ви його запам’ятали?

Діти. Спокійне, лагідне у тиху погоду, переливається різними відтінками блакитного і зеленого кольорів. У похмуру — темне, непривітне, холодне.

Вчитель. Ось яким нам описує море А. Качан у вірші «Шторм».

б)  Виразне читання вірша вчителем.

Шторм

Не видно ні чайки,

Ані корабля,

Бо море сьогодні —

Мов чорна рілля.

Це вітер, що пахне

Настоями трав,

Важкими плугами

Його розірав.

Я чув, коли вітер

Шептав до води:

«Орись, моя ниво,

І буйно роди.

Орись, моя ниво,

І рясно роди,

Бо скоро прибудуть

Рибалки сюди».

  Вчитель. Чи доводилось вам бачити таке море, яке опи­сав поет?

в) Перечитування вірша, поділ на частини.

г) Опрацювання І частини.

Вчитель. Зачитати опис моря. Що незвичного в описі? Що ви відчули?

Діти. Автор пише про море, як про ниву: Море сьогодні, мов чорна рілля,   Вітер, що пахне настоями трав, Важкими плугами його розорав.

Вчитель.   Зверніть   увагу,   як   часто   повторюється дзвінкий звук р (море, вітер, корабля, трав, розорав, чор­на рілля), щоб ви уявили цю природну стихію.

д) Робота над виразним читанням.

Вчитель. Ми будемо вчитися, як через виразне читання донести до слухачів чистоту, красу, милозвучність поезії.

Бесіда з учнями.

— Що хотів показати автор  у І частині? З яким почут­тям ми її будемо читати?

Діти. З острахом…

Вчитель. Чому?

   Діти. Тому, що навіть чайки не видно над морем, а во­на вічна супутниця моря. Все живе заховалось.

 
 

Виставка масок

 

 

 

Вчитель. Яку маску ви візьмете для читання І частини?

Діти. Сердиту!

Вчитель. Доведіть!

В народі говорять: «Від страху аж волосся дибки стає». Тому ви і вибрали таку маску.

е) Бесіда за змістом II частини.

– Який заголовок доберемо до II частини?

   Діти. Розмова з нивою.

Вчитель. Як вітер розмовляє з нивою? (Лагідно чи на­казує, голосно чи тихенько)?

Діти. Лагідно, зовсім тихо, вітер шептав до води.

Вчитель. Які почуття передає автор у II частині?

Який вираз обличчя буде у вітру? Виберіть маску.

Діти вибирають.

Вчитель. Діти, ви правильно вибрали маску і підтверди­ли тим, що ліричний герой радіє від того, що йому вда­лося підслухати таку таємничу розмову.

є) Театр одного актора.

Учень читає вірш «Шторм», а слухачі оцінюють читання.

Вчитель. Ви помітили, як автор любить степ, море і за­повідає берегти красу і всю планету Земля.

ж)Читання учнем вірша А.Качана «Летючий корабель»

Летючий корабель

Із року в рік навколо Сонця.

Мов корабель, пливе Земля.

Ми — юнги, юні охоронці.

Матроси цього корабля.

Тут батьківщина всіх народів.

Тут народились я і ти.

І Місяць — іграшка природи —

Над нами сяє з висоти.

Поглянь: під парусом зеленим

Пливуть на палубі Землі

Сусіди наші безіменні —

Дельфіни, зубри, журавлі.

Ставай на вахту разом з нами,

Пильнуй, щоб п’ять материків

Були сповиті не димами,

А синім диханням лісів.

Ти чуєш, — знов кує зозуля?

Ти бачиш, — вишня зацвіла?

Це до північної півкулі

Весна, як молодість, прийшла.

Зелений лист тремтить на гілці,

Мов стяг на щоглі корабля.

В навколосонячній мандрівці

Нехай щастить тобі, Земля!

Вчитель.  – Що вас найбільше вразило у цьому вірші?

Діти. Він по-людяному звертається до планети Земля, зичить їй щастя і всім, що живуть на цій Землі.

з) Підсумок вчителя по зупинці «Морська».

V.   Підсумок уроку.

Вчитель. Ми сьогодні поринули в казковий світ поезії А.Ка­чана. Ми вдячні йому за ті хвилини насолоди, які ми одержали, читаючи його вірші.

Я переконана, що цей урок надовго залишиться у вашій пам’яті. А більше всього я переконана, що душевні стру­ни ваші бринітимуть, коли почуєте — А.Качан.

 

завантаження...
WordPress: 22.91MB | MySQL:26 | 0,355sec