Жорстоке поводження з дітьми

Профілактика та уникнення

 Жорстоке поводження з дітьми – проблема держави та кожної свідомої особистості. Це реальність для тисяч неповнолітніх, які не отримують освіти, не мають постійного місця проживання, жебракують з однолітками або дорослими, потерпають від побиття та насильства, котрих примушують до важкої праці. Це і поширення дитячої проституції, порнографії, і комерційна сексуальна експлуатація дітей, торгівля ними, це ті факти страшної агресії та жорстокості, що завдяки засобам масової інформації стають відомими громадськості.

 

Проблема жорстокості й насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов’язано з ба­гатьма соціально-економічними чинника­ми, серед яких слід відзначити: збільшення кількості неповних сімей унаслідок роз­лучень і виїзду батьків за кордон, відвертої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на телеекранах, масове відкриття комп’ютерних та ігрових залів, де підлітки можуть «утекти», «відірватися» від реаль­ності й відчути себе героями-«вбивцями», тощо.

Серед важливих психологічних чинників варто зауважити й особливості підліткового віку (це критичний період у житті людини, коли відбуваються значні зміни на фізич­ному та психологічному рівнях, формують­ся життєві цінності, виникає потреба у са­мовираженні серед однолітків; це час супе­речностей, коли, з одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійними, а з іншого — потребують розуміння і під­тримки дорослого). Виникає нове відчуття дорослості — перехід від дитячих форм пове­дінки до дорослого бажання проявити себе, інколи за будь-яку ціну. Часто таке праг­нення дорослості у підлітка набуває форм самоствердження шляхом кривдження ін­ших. Такого способу самоствердження стар­шокласники часто навіть не усвідомлюють, оскільки він є «копіюванням» і відображен­ням дій дорослих.

Помітна тенденція до скоєння право­порушень у навчальних закладах, проявів жорстокості й насильства серед підлітків, які вони знімають на фото-, відеокамери та мобільні телефони. Ця тема вже не од­норазово зринала в засобах масової інфор­мації.

Шість випускників чернівецької школи відзняли восьмихвилинний кінофільм «Лох — це доля». На відео зафіксовані сцени по­биття однокласників та молодших дітей, викручування рук, знущання, використання окремих «прийомів» дідівщини; голову од­нієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету; на іншому хлопцеві імітували ста­тевий акт. Сцени знущання були відзняті в навчальних класах, спортзалі, їдальні, ко­ридорах, біля центрального входу в школу. Фільм з’явився на одному із сайтів мережі Інтернет.

Продемонстроване відео свідчить про факти жорстокості й насильства. Психоло­гічний аналіз дає право визначити, що фільм актуалізував проблеми учнівських стосун­ків. Факти жорстокості, насильства в ньо­му — очевидні. Якщо припустити, що діти грали ролі (чомусь такої думки дотриму­ються окремі вчителі), то «жертви» все одно не мали вибору, вони не могли відмовити групі лідерів, хоча й не бажали брати учас­ті у буцімто «виставі», а це — вже примус, насильство. Також фільм відобразив прі­оритети, що сформувалися у підлітків. Він впливає на свідомість, показує формування ціннісних орієнтацій у середовищі молоді, популяризує та насаджує асоціальний сте­реотип поведінки. Шість «героїв» фільму закінчили школу на достатньому і високо­му рівнях і навчаються у Вишах (5 — на е­кономічних і комп’ютерних спеціальностях, 1 — на педагогічній).

Учителі школи публічно не засудили вчинку випускників і не визнали своїх помилок у ви­хованні учнів, навпаки, провину за те, що тра­пилося, переклали на державу, батьків та ін­ших, тільки не на себе. Атакі висловлювання вчителів, як «Хлопці хотіли прикольнутися», «Головою в унітаз — це сміх», не піддаються жодній критиці. Не відбувся і громадський осуд цього факту на рівні загальношкільного і класних батьківських комітетів, ради навчального закладу, педагогічної ради школи, учнівського самоврядування.

У закладі був відсутній елементарний щоденний контроль зайнятості учасни­ків навчально-виховного процесу, зокре­ма впродовж уроків, перерв між уроками і в позаурочний час; вхід і вихід зі школи під час відеозаписів не контролювався; на шкільному подвір’ї, як і в приміщенні школи, не було чергових педагогів, що пе­редбачено у посадових обов’язках, інструк­ціях, правилах внутрішньошкільного роз­порядку.

Адміністрація навчального закладу, пе­дагоги виявилися нездатними працювати з групою підлітків кризового віку; за масо­вими заходами вони «забули» про конкретну індивідуальну роботу з учнями; недостатньо велася правоосвітницька робота, не вивча­ли протягом навчального року «Правил для учнів».

 

ЖИТТЄВІ ЦІННОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Анкета для учнів

1. Які, на вашу думку, найпоширеніші типи насильства в нашому суспільстві?

2. Які види насильства становлять особ­ливу безпеку для розвитку особистості?

3. Назвіть причини насильства серед мо­лоді.

4. Чи існує проблема насильства, проявів жорстокості у школі?

5. Що ви думаєте з приводу демонстрації на теле- і кіноекрані бойовиків та фільмів з елементами насильства?

6. Які почуття викликають у вас такі фільми? )}

7. Чи зазнавали ви проявів насильства та жорстокості хоч раз у житті?

8. Якщо ви станете жертвою фізичного насильства, якими будуть ваші дії?

9. Якою буде ваша реакція, якщо на очах кривдитимуть іншу людину?

10. Назвіть фактори, що впливають на формування ціннісних орієнтацій молоді.

 

Підсумки анкетування

Аналіз результатів опитування виявив, що, на думку старшокласників, насильство є надзвичайно актуальною проблемою для сучасного українського суспільства. На це вказали 73 % опитаних. Не думали про це — 24 %, заперечили — 1,5 %.

Найпоширенішими типами насильства в на­шому суспільстві респонденти вважають:

• насильство старших дітей над молод­шими — 45 %;

• насильство дорослих над дітьми — 44 %;

• насильство між представниками різної статі — 37 %.

Особливу небезпеку для розвитку особис­тості, на думку учнів, становлять такі види насильства:

• сексуальне кривдження — 61 %;

• психологічне (емоційне) насильство у сім’ї — 57 %;

• фізичне насильство — 48 %;

• моральне насильство вчителів — 14 %.

Відповіді респондентів віддзеркалюють актуальні проблеми, що існують у нашому суспільстві, у так званому «дорослому світі». Саме дорослий світ — основа формування психіки підлітків, адже молоді люди наслі­дують моделі та користуються зразками їх­ньої поведінки (батьків, учителів, інших зна­чущих дорослих).

Основні причини насильства серед молоді можна розподілити на три групи факторів, які пов’язані: із зовнішнім впливом (виховні проблеми, криза в суспільстві, вплив ЗМІ); з уживанням алкоголю і наркотиків, а та­кож із неефективною діяльністю окремих со­ціальних інституцій.

Найвагомішими у виник­ненні насильства, на думку респондентів, є:

• вплив ЗМІ — 40 %;

• уживання наркогенних речовин — 40 %;

• наслідування поведінки дорослих — 30 %;

• низький рівень виховної культури бать­ків — 30 %;

• недостатній виховний вплив школи — 5 % учнів.

На запитання «Чи існує проблема насиль­ства, прояву жорстокості у школі?»:

• «ні» відповіли 69 %;

• «так» — 3 %;

• «складно сказати» — 28 %.

Отже, самі підлітки відзначили вплив ЗМІ як один із найпотужніших стимулів до прояву насилля. Це підтверджують від­повіді на запитання «Що ви думаєте про демонстрацію на теле- і кіноекранах бойовиків та фільмів з елементами насилля?»:

• я інколи переглядаю такі фільми — 53 %;

• вважаю, що вони негативно впливають на психіку людини, — 38 %;

• я байдужий(а) до них — 34 %;

• це «школа життя», що загартовує осо­бистість, — 23 %;

• такі фільми відволікають від буденної «сірої» дійсності — 21 %;

• вважаю, що потрібен контроль спеціа­лістів, які б забороняли демонстрацію таких фільмів на телеекранах, — 19 %;

• мені подобаються такі фільми — 13 %.

Варто зазначити, що підліток, який ди­виться фільм з елементами насильства, на­вчається вербальних і фізичних агресивних дій, які раніше не були йому притаманні. У таких глядачів зменшується контроль над проявами власної агресії: «Якщо інші безкар­но проявляють агресію та жорстокість, чому не можна й мені?». Окрім того, спостере­ження за сценами насильства сприяє посту­повій утраті емоційної чутливості до агресії та чужого болю, робить людину байдужою. З часом агресія, насильство та жорстокість можуть стати звичним, буденним явищем.

Це яскраво підтверджують і відповіді на запитання «Які почуття викликають у вас такі фільми?»:

• байдужість, жодних почуттів — 25 %;

• співчуття — 13 %;

• страх, жах — 12 %;

• цікавість — 11 %;

• неприємні відчуття, знервованість, по­гіршення настрою — 10 %;

• злість, обурення, гнів — 7 %;

• захват, захоплення, адреналін, драйв, збудження — 6 %;

• відразу, огиду — 6 %;

• це реальність, це є в нашому житті — 5 %.

Що ж до свого реального життя, то свід­ками насильства (жорстокого поводження з друзями, однолітками, школярами) були 42 % респондентів, не стикалися з таким явищем — 49 %, не хочуть про це говори­ти – 8 %.

Хоч раз у житті зазнавали:

• морального приниження — 48 %;

• фізичного кривдження — 27 %;

• нападу — 14 %;

• пограбування — 12 %;

• сексуальної загрози — 8 %.

На прохання уявити свою реакцію у си­туації, коли опитані можуть стати жертвами фізичного насильства, були отримані такі відповіді:

• звернуся до батьків — 38 %;

• діятиму на власний розсуд — 38 %;

• кликатиму на допомогу — 30 %;

• звернуся до друзів — 5 %;

• звернуся до вчителів — 3 %.

Оскільки показник звернень допедагогіву розв’язанні гострих конфліктних ситуацій низький, важливо посилити роботу з учите­лями щодо формування психологічної ком­петентності та розвитку навичок ефективної взаємодії з підлітками.

На запитання «Якою буде ваша реакція, якщо на ваших очахкривдитимуть іншу лю­дину?»:

• втрутяться самі — 42 %;

• викличуть міліцію — 37 %;

• звернуть увагу перехожих — 34 %;

• розгубляться — 16 %;

• злякаються — 13 %;

• пройдуть і не звернуть уваги — 6 %.

Отриманий розподіл відповідей дає змогувиявити дві можливі домінантні стратегії поведінки підлітків. Перша з них — активні дії старшокласників і їхнє включення у по­дії, друга — пасивна поведінка. Крім цього, байдужість може бути свідченням бажання керуватися інстинктами самозбереження та егоїстичними інтересами.

Про віру в те, що вчителі намагатимуться припинити насильство, якщо стануть його свідками, зазначили 75 % учнів. Однак 14 % опитаних вважають, що вчителі часто є іні­ціаторами насильства і кривдження шко­лярів. Байдужість педагогів («вдаватимуть, що нічого не бачать») визнали ймовірною 12 % опитаних.

Дитинство — це період відсутності до­рослої відповідальності, узаконена залежність від турботи й економічної підтримки суспільства. Неповнолітній є недієздатним у повному обсязі, але має всі людські пра­ва, особливо на захист від жорстокого пово­дження, від насильства різних видів і форм. Як правило, жорстоке поводження з дити­ною — це комплекс дій дорослого чи учнів­ського колективу. В основі жорстокого пово­дження з дітьми лежить нерозуміння ідеалів малюка, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання.

Жорстоке поводження з дітьми у шко­лі — це приниження, ставлення в куток, побиття, роздягання дитини перед іншими як спосіб покарання, нагадування при клас­ному колективі про недоліки дитини, понадсильна праця, ігнорування фізичних потреб дитини (заборона піти дотуалету), існу­вання улюбленців та «паріїв», підвищений тон, крик, необґрунтовані, неадекватні оцін­ки, сувора дисципліна, заснована на страху, а не на інтересі донавчання. Засобом пси­хологічного тиску в руках окремих педаго­гів стало знецінення навчальних досягнень учнів. Нерідко 11—12 балів може отримати лише той, хто ходить до вчителя на додаткові (платні) заняття.

Дослідники зазначають, що діти, які пере­жили різні види насильства, мають проблеми з навчанням, невпевнені, у них притлумлена сильна тривога, гнів, депресія, почуття не­повноцінності, порушений контакт із дорос­лими; часто для них характерні психопатії та неврастенічний розвиток особистості, не­рідко трапляються стійкі поведінкові, сома­тичні порушення, розлади сну, апетиту.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми відбувається за «Концепцією за­гальної освіти».

Модель навчально-виховного процесу змі­нюється з авторитарно-дисциплінарної на особистісно зорієнтовану. Особистісно зорієнто­ване навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є порозу­міння, взаємна повага, творча співпраця. Ця етика акцентує увагу не на рольовому, а на особистісному спілкуванні (підтрим­ка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); спонукає до використання особистісного діалогу як домінантної форми навчального спілкування, підштовхує до об­міну думками, враженнями, до моделювання життєвих ситуацій, уключає сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, само­аналіз, самооцінку, самопізнання, толерант­не ставлення до дітей.

 

ЯК ЗАПОБІГТИ НАСИЛЬСТВУ

Абетка виживання

Я знаю напам’ять усі адреси, номери те­лефонів та імена людей, яким довіряю.

Люди, котрим я довіряю, — це мої батьки чи хтось інший, хто дбає про мене та хоче, щоб я був/була у безпеці.

Я пам’ятаю про телефони спеціального та негайного виклику: «101» (пожежна охо­рона), «102»/(міліція), «103» (швидка медична

У мене є номери телефонів дільничого інспектора, соціальної служби й телефону довіри.

Я нікому не дозволяю принижувати й об­ражати мене.

Я не ходжу сам/сама по вулиці увечері чи вночі.

Я ніколи не розмовляю з незнайомими людьми, нікуди з ними не йду, нічого у них не беру, не сідаю до них в автомобіль.

Якщо мені загрожуватиме небезпека, я буду тікати, кричати, привертати до себе увагу.

Я не ввійду з незнайомцями до ліфту.

Я не впускаю в помешкання незнайомців, якщо я сам/сама вдома.

Я знаю, де лежить моє свідоцтво про на­родження.

Якщо зі мною трапиться щось недобре, я негайно розкажу людям, яким довіряю.

Я чітко та послідовно знаю, що робити­му, куди зателефоную, піду, кому розповім, якщо зі мною трапиться щось недобре.

 

ПРАВИЛА БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ В ІНТЕРНЕТІ

Я не надаю жодної особистої інформа­ції (ім’я, вік, адреса, номер телефону, номер школи, місце роботи батьків) без згоди батьків.

Якщо я отримаю інформацію, що змусить мене почуватися некомфортно, то одразу розповім батькам або вчителю.

Мої батьки знають усіх, із ким я спілку­юся в Інтернеті.

Я ніколи не погоджуся зустрітися з люди­ною, з якою познайомився/познайомилася в Інтернеті, без попередньої згоди батьків.

Якщо я вирішу зустрітися з цією люди­ною, то це буде людне місце, і я запрошу одного з батьків.

Я ніколи не вишлю свої фото людині, з якою познайомився/познайомилася через Інтернет, не порадившись із батьками.

Я не відповідатиму на листи чи прохання, що викликають у мене відчуття дискомфорту або сорому.

Разом із батьками ми встановимо мої пра­вила роботи в Інтернеті: час та сайти, які мені дозволено відвідувати.

 

До життя в якому світі

ми готуємо своїх  дітей?

 

Світ, у якому ми живемо, дуже відрізняється від того, в якому жили наші татусі й мами. І наші діти будуть жити не в такому світі, як наш. Запитаймо себе: а чи готуємо ми свою дитину того, щоб вона була щасливою у цьому світі?

Те, як житимуть наші діти, багато в чому залежатиме від тих методів виховання, які ми до них застосовуємо.

Виховання без насильства і примусу не має нічого спільну з уседозволеністю. Дисципліна дуже важлива.

 

Справжня дисципліна ґрунтується не на страху покарання, а на розумінні людиною наслідків своїх вчинків і на відповідальності за прийняття рішень.

 

Перш ніж покарати дитину, варто розібратися, чому дитина так вчинила. Приділіть їй більше уваги, поясніть усе, що не зрозуміло, причому доступною для неї мовою. Не забувайте» щодіти часто копіюють модель поведінки батьків. І якщо дорослі розмовляють на підвищених тонах, лаються, то й діти поводитимуться так само.

Довіряйте своїй дитині, будьте уважні та заохочуйте розвиток її найкращих рис. Ростіть разом зі своєю дитиною й учіться разом із нею. Будьте щасливі!

 

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

Сім’я є головним, природним середовищем дляфізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. Саме сім’я відповідає за створення належних для цього умов.

1. Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини необхідно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть себе. Ваша мета — виховати її для життя серед людей.

3. Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їхсамостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина має бути впев­неною у своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна людина.

5. Будьте терплячими. Ваше нетерпіння — ознака слабкості, демонстрація невпевненості у собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте — твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а ста­більністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7. Подбайте про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від розпоря­джень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8. Виключіть зі своєї практики вислів «Роби, якщо я так кажу!». Замініть цю форму вимоги на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь». Дитина має звикнути діяти не за наказом, а тому, що це правильно, необхідно комусь.

9. Оцінюючи дитину, говорітьїй не тільки про те, чим ви не задоволені, але й про те, що вас радує.Не порівнюйте її із сусід­ськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати ази батьківської мудрості.

10.Ніколи не говоріть, що ви настільки зайняті добуванням засобів для існування сім’ї, що вам ніколи виховувати вашу дитину. Це означає: «Мені ніколи її любити».

 

 

 

завантаження...
WordPress: 22.91MB | MySQL:26 | 0,328sec