Яку структура має наукова книга

Тема: Яку структура має наукова книга

Мета : розширити знання про структуру книги, ознайомити зі структурою

довідкового апарату наукової книги, виховувати бережливе ставлення до книг.

Обладнання: книги, які містять всі елементи, що вивчаються на уроці.

Тип уроку: урок – повторення

Хід уроку

І.Повідомлення теми і мети уроку.

ІІ. Повторення вивченого в молодших класах.

Бібліотекар. Повторимо те, що вже знаємо, й ознайомимося з новими елементами структури книжки. Отже, перед вами книжка. Перше, що ми бачимо — це обкладинка. Вона буває м’якою або твердою, з картону (тоді її називають палітуркою). . Хто пригадає? Як прикрашали старовинні книжки?

Учні. У стародавні часи палітурки робили зі шкір тварин і прикрашали їх малюнками із золота. Для дуже цінних книг на палітурки кріпили металеві застібки. Деякі книжки по краях обрамляли кутиками, вирізаними з металу.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Бібліотекар. У сучасних книжках іноді поверх твердої палітурки є ще одна паперова обкладинка, на ній зазвичай розміщено певний малюнок і зазначено ім’я автора та назву книги. Це суперобкладинка. Отже, першими важливими елементами книжки є обкладинка (або палітурка) і суперобкладинка.

Відкриємо книжку. Зліва — зворотний бік палітурки, справа — перша сторінка книжки. Ці два аркуші створюють форзац.

Такий самий форзац є і в кінці книжки. Він може бути просто білим або кольоровим. Іноді на ньому буває малюнок.

Перегорнемо ще одну сторінку. На лівій стороні розміщено фронтиспіс, на правій — титул. Яке слово для вас невідоме?

Учні. Фронтиспіс.

Бібліотекар. Фронтиспіс — малюнок, розташований поруч із титулом на лівій стороні. Він відображає характер усієї книжки, іноді містить портрет автора або головного героя твору.

Що таке титул? Назвати елементи титулу, які відомі вам із молодших класів.

Учні. На титулі надруковано прізвище автора, назву книги, внизу зазначено вихідні дані: місто, видавництво, де надруковано книгу, рік видання.

Бібліотекар. На титульній сторінці може бути печатка — екслібріс, що в перекладі з латинської означає «із книг». Це книжковий знак власника книги.

До чиїх рук книжка не потрапила б, завжди видно, кому вона належить. На бібліотечних книжках ставиться печатка з назвою бібліотеки або установи, якій вона належить.

Якщо книжка складається з декількох розділів, то перед кожним може бути свій титул, тоді він називається шмуцтитулом. Отже, шмуцтитул — окремий аркуш у книзі з назвою частини або розділу. Інколи шмуцтитул розміщують у верхній частині першої сторінки тексту розділу (частини). Часто на початку кожного розділу є невеликий малюнок, який називається заставкою. Малюнок у кінці розділу — кінцівка.

Тепер звернемося до науково-довідкового апарату книжки. Апарат книги — це її обладнання. Воно допомагає читачеві, якщо читач знає, як апарат обладнано, і вміє ним користуватися. Апарат книги — відомості наукового, довідкового або пояснювального характеру, якими супроводяться видання творів художньої літератури, наукових праць і т. ін.

Науково-довідковий апарат книги —зміст, допоміжні покажчики (предметний, іменний, покажчики таблиць, ілюстрацій, географічних назв тощо), колонтитул, колонцифра, анотація, вступна стаття, передмова, післямова, коментарі, словники, списки літератури, резюме у багатотомних зібраннях творів іноді додається хронологія життя і творчості письменника.

Науково-довідковий апарат книги включає при потребі бібліографічне посилання на джерела цитат, запозичень тощо; книжкові бібліографічні покажчики — систематизовані списки видань на тему книги або її частини. Структура і зміст науково-довідкового апарату книги визначається типом видання. В академічних виданнях науково-довідковий апарат книги складається переважно з різних коментарів (текстологічного, історико-літературного, словникового). У науково-довідковому апараті книги багатотомної серії «Бібліотека української літератури» вміщено вступну статтю, примітки, пояснення слів тощо.

Майже в усіх книгах є зміст. Із цим поняттям ви вже ознайомилися в початкових класах. Пригадайте, про що можна дізнатися зі змісту, яке його значення для читача. {Відповіді учнів.)

У молодших класах, як правило, ви користувалися дитячою художньою літературою. Зараз ви дедалі частіше зустрічатиметеся з науковою та науково-популярною книжкою, знайомство з якою досвідчений читач починає саме зі змісту. У деяких наукових книгах у змісті є розділи, підрозділи, глави, параграфи, їх позначають римськими та арабськими цифрами, великими й малими буквами.

Зміст — важливий супутник у подорожі науковою книгою. Він допоможе швидко знайти в ній потрібний матеріал. Зміст у підручнику допомагає перевірити себе, коли готуєшся до іспитів. Перечитуючи його, відразу бачиш, які розділи пам’ятаєш, а які забув. Зміст наукових книг докладний, але стислий і точний. Автор наукової книжки не пише у змісті: «Розділ 8, або розповідь про те, як мореплавець Колумб плив в одну сторону, а приплив в іншу…». Зміст із довгими і цікавими назвами розділів буває в романах, оповіданнях, тобто в художній літературі.

Важливою частиною апарату книги є анотація.

Це слово вам також відоме. Пригадайте, що таке анотація? (Відповіді учнів.)

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

Бібліотекар. Отже, анотація пояснює тему книги, вказує жанр або форму, іноді дає відомості про автора. Анотацію розміщують в книзі на звороті титулу або на клапані суперобкладинки. Вдала анотація повинна привернути увагу читача до книжки, але не обіцяти того, чого в ній немає.

У багатьох книжках є передмова або вступна стаття (іноді і те, й інше).

У наукових книжках передмова або вступна стаття часто необхідні, щоб пояснити, яке значення має теорія автора. Якщо йдеться про стару книгу, необхідно вказати, чому застаріли її положення. Передмови до книг пишуть їх упорядники, редактори, перекладачі або автори. У передмовах часто характеризують історичні обставини та факти особистого життя автора, що спонукали до написання книжки. У збірниках визначають принципи відбору творів для них. У книжках, що перевидаються, обґрунтовують потребу цього, вказують ті зміни й доповнення, які внесено.

Подібну до передмови роль відіграє в книжці вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставлять і розв’язують у книзі. її завдання — підготувати читача до зрозуміння та засвоєння матеріалу.

Іноді замість передмови в кінці книги вміщують післямову, яку пише сам автор чи упорядник, перекладач чи редактор. За змістом вона близька до передмови, але тому, що читають її переважно тоді, коли твір чи книгу вже прочитано, в ній немає порад, як їх слід читати. Завдання післямови — дати відповіді на ті запитання, які можуть виникнути в процесі читання, доповнити, показати значення книги в сучасному житті. Якщо у загалом цінній книзі автором допущені якісь фактичні неточності чи висловлені хибні положення, автор післямови розкриває їх і дає правильне тлумачення.

У наукових збірниках у кінці кожної праці іноді подається резюме — стислий висновок, перелік її основних положень.

Іноді в кінці книги вміщують коментарі (від лат. — тлумачення) — додаткові відомості про згадувані у книзі події, історичних діячів, митців тощо. У коментарях до художніх творів іноді характеризується творча лабораторія автора, історія написання, наявні варіанти й редакції, авторська самооцінка й судження критиків. Розрізняють історико-літературні, текстологічні, реальні й лінгвістичні (мовні) коментарі.

    У коментарях звичайно вказують джерела публікації, йдеться про зміни, які вносили в текст сам автор чи редактор, тощо. У реальному коментарі дають фактичні довідки про час і місце описуваних автором подій, розшифровують наявні в книзі алегорії та натяки, дають пояснення про згадуваних людей, організації тощо. Лінгвістичний коментар — це переважно переклад вжитих автором іноземних слів, тлумачення застарілих чи малозрозумілих висловів тощо. Він може податися чи в кінці сторінки під основним текстом, чи в кінці книги. Цінним довідковим матеріалом є авторські і редакційні примітки. Перші іноді становлять нерозривну частину тексту, другі дають характеристики різних подій, політичних партій і діячів, довідки про з’їзди, конференції, наради, про газети або журнали, що згадуються у творі. Примітки подають або в кінці твору, або внизу сторінок як виноски. Вони додатково роз’яснюють певні положення книжки чи доповнюють текст.

Працюючи над книгою, читач повинен стежити за тим, де починається і де закінчується висвітлення того чи іншого питання, виявляти основні думки і зосереджувати на них особливу увагу.

Знайти головні думки книги іноді допомагає друкарське виділення найбільш важливих положень і висновків автора особливим шрифтом — жирним, напівжирним, курсивом, у розрядку і т.д.

Для того щоб читач міг легше орієнтуватись у тексті книги, скоріше знаходити в ній потрібні матеріали, деякі книги мають допоміжні покажчики.

У збірках віршів і малих жанрів, коли в них багато творів, крім переліку їх у змісті, додається ще алфавітний покажчик, який дає змогу швидко знайти потрібний твір. Алфавітні покажчики є, наприклад, у Шевченковому «Кобзарі».

Предметні покажчики орієнтують у термінах і поняттях, ужитих у книзі. У предметнім покажчику в алфавітному порядку дається перелік усіх предметів, понять, термінів, про які йде мова у книзі, теж із зазначенням відповідних сторінок книги. Це дає змогу швидко підібрати матеріали на потрібну тему, знайти відповіді на важливі питання.

У зібраннях творів, антологіях, збірниках, монографічних дослідженнях уміщують іменні покажчики. Вони допомагають знаходити ті сторінки, на яких ідеться про певних людей, іноді в них наводяться їхні імена та по батькові, дати життя, важливі факти біографії, назви основних творів тощо. Бувають ще покажчики географічних назв, періодичних видань, ілюстрацій, псевдонімів тощо.

У підручниках, у книгах на суспільно-політичні теми і в дослідженнях із різних галузей науки в кінці часто подають списки літератури з відповідних питань. Ці списки можуть бути досить повними, але частіше — це перелік основних чи рекомендованих для вивчення праць, які дають змогу поглиблювати знання. їх часто використовують при підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт. У методичних посібниках наводять списки літератури до кожної з рекомендованих для дослідження тем. Тому, добираючи літературу до якоїсь теми, потрібно дізнатися, чи є методичні посібники, які допоможуть раціоналізувати й полегшити її вивчення.

Велике значення в книгах має ілюстративний матеріал. Фотографії, малюнки, креслення, карти доповнюють зміст, полегшують його сприймання. Бувають книги майже повністю побудовані на ілюстративному матеріалі — атласи, альбоми, каталоги та ін.

Малюнки в книзі вміщують безпосередньо в тексті або на окремих аркушах. Для друкування ілюстрацій використовується досконала поліграфічна техніка, яка дозволяє ілюструвати книги прекрасними кольоровими малюнками та фотографіями. Досить часто книги прикрашають віньєтками та орнаментами.

V. Підсумок уроку.

Запитання

  1. Що вказують на титульній сторінці?
  2. Що таке анотація?
  3. Назвіть науковий апарат книги.

    Завдання

    Розглянути комплекти книг на партах. Знайти книги, в яких є покажчики. Знайти книги, в яких є вступна стаття, післямова.

    V. Домашнє завдання.

    Знайти в бібліотеці книги з вивченими елементами структури апарату книги.

завантаження...
WordPress: 22.81MB | MySQL:26 | 0,336sec