ЯК ВИ РОЗУМІЄТЕ Й СПІВВІДНОСИТЕ ПОНЯТТЯ «СВОБОДА» ТА «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

ТЕМА. ЯК ВИ РОЗУМІЄТЕ Й СПІВВІДНОСИТЕ ПОНЯТТЯ «СВОБОДА» ТА «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ».

Мета.Формувати в учнів почуття відповідальності за свою поведінку шляхом правильного усвідомлення ними співвідношення понять «відповідальність» і «свобода».

Обладнання:

  1. виставка літератури;
  2. плакат із правилами диспуту:

    якщо хтось говорить слухай;

    кожен говорить по черзі, а не всі водночас;

    якщо хочеш висловитись, підніми руку, щоб тебепобачили;

    не перебивай того, хто говорить;

    якщо ти не погоджуєшся з кимось, переконайся, що ти

    хочеш критикувати ідею, а не особу, яка її висунула;

    не смійся коли хтось говорить (за винятком, якщохтось жартує!);

    заохочуй до участі інших.

    3)    вислови видатних людей.

    Дитина не знає чітко своїх недоліків і, отже не знає, в чому їй потрібно виправитись.

    Я. Корчак

    Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує своє обличчя.

    І. Гете

    Хто буде рости без дисципліни, постаріє без благодійників.

    Я. А. Коменський

    Питання для обговорення:

    1.    Який зміст ви вкладаєте в поняття «свобода» — «відповідальність»? У якому вони співвідношенні? Чи можна ототожнювати поняття «безмежна свобода» >й «відповідальність»?

    2.    У чому полягає суспільна небезпечність протиправнихвчинків, злочинів?

  3. Чи впливає на вашу поведінку почуття відповідальності?
  4. Як ви ставитесь до своїх обов’язків у навчанні, громадській роботі, колективі? Чи завжди вам властиве почуття відповідальності?
  5. Як ви вважаєте, до яких наслідків може привести відсутність обов’язку, відповідальності, безкарність?
  6. Чи можна вважати людину культурною, якщо їй невластиве почуття відповідальності?
  7. Де, на вашу думку, закінчуються хлоп’ячі пустощі й починається злочин?
  8. Кому у вашому колективі властиве почуття відповідальності, а кому — ні?
  9. У чому полягає високоморальний, справедливий зміст правової, зокрема кримінальної відповідальності? ‘

    Ведучий. В нашому суспільстві на практиці здійснюється принцип: найвища цінність — Людина. Ваше життя складається з вчинків. У вчинках виражається суть людини. Але на своєму житті ми повинні дотримуватись також певної відповідальності за свої дії. Тому я хочу запитати вас: який зміст ви вкладаєте в поняття «відповідальність» — «свобода»?

    (Думки учнів).

    У якому вони співвідношенні? Чи можна утотожнювати поняття «безмежна свобода» й «відповідальність»?

    (Думки учнів).

    Ведучий. Дійсно безмежна свобода, без правового регулювання, соціального контролю породжує свавілля та анархію, обумовлює злочинну, протиправну поведінку, порушення прав та інтересів інших осіб, суспільства в цілому.

    А тепер я пропоную вам послухати таку ситуацію і вияснимо таке питання: у чому полягає суспільна небезпечність протиправних вчинків, злочинів?

    Двері кабінету прокурора стрімко розчахнулися, і на порозі з’явилася жінка років під сорок.

    —    Мати Віктора Коробкова. Учора ви заарештували його, алеце якесь непорозуміння, він ні в чому не винний!

    Дихала жінка уривчасто, нібито боялася, що її не вислухають до кінця і вона не встигне переконати прокурора у тому, що син страждає ні за що. Прокурор слухав не перебиваючи, а як жінка замовкла, сказав:

  • Перш ніж дати санкцію на арешт, я допитав затриманих учора Віктора Коробкова і Дмитра Синицина. Ваш син при цьому розповів, як разом з приятелем Синициним у різних районах міста пограбував кількох громадян, а в нашому вони напали на студентку Світлову і, погрожуючи ножем, відібрали у неї сумочку з грішми. Він скоїв ряд злочинів, за які законом встановлена кримінальна відповідальність з 14 років, а вашому синові вже 16 років і 3 місяці. З 16 років людина несе кримінальну відповідальність за всі скоєні нею злочини. Справа порушена і передана слідчому прокуратури.
  • Цього не може бути! Горе ж яке!

    Під час слідства Синицин і Коробков повелися по-різному: Дмитро намагався заперечити свою участь у скоєних злочинах. Віктор же навпаки, з подробицями розповідав про все. Він добре затямив, що щиросердне визнання пом’якшує провину і враховуватиметься судом при ухваленні вироку.

    І ось настав день суду. Увійшовши під конвоєм до залу судових засідань, Віктор побачив знайомих облич набагато більше,ніж навіть сподівався. Зустрівся поглядом з людьми, і від того йому ставало соромно і боляче. Несподівано для себе він зрозумів, що досі ніколи не переживав подібних почуттів.

    Судове засідання розпочалося у точно призначену годину. Епізод за епізодом відтворювалися події, здавалося б, і незначні, із попереднього життя підсудних.

    Дев’ятилітнім Віктор уперше взяв чужу річ — тенісну ракетку однокласника. Тоді мати благала не «робити з мухи слона». Вчителі, і це, очевидно, було правильно, зважили на прохання. Вдовольнившись, що все обійшлося без особливих неприємностей, мати дала Вікторові спокій. А той, осягнувши переваги становища пестунчика, став вирішувати дилему між «хочу» й «не можна» у найпростіший і найприємніший для себе спосіб: систематично привласнював чужі речі, які припадали йому до вподоби.

    День за днем, випадок за випадком, і вже у 15 років Віктор мав цілком сформовану якість — брати все, що погано лежить.

    «Ми з Віктором прагнули самостійності. Вдосталь погуляти, мати красивий одяг, гарно провести час», — розповідав на судді Дмитро Синицин, що у свої 17 років вже встиг побувати у виправному закладі суворого режиму. Провівши там півтора року, Синицин, за якого настирливо клопотався батько, повернувся*1” додому і … скоїв нові злочини.

    Як воно нерідко трапляється, хлопці знайшли одне одного швидко.

    Суд тривав два дні. Вислухавши останнє слово Коробкова й Синицина (обидва просили не позбавляти їх волі), головуючий оголосив, що суд іде на нараду для ухвалення вироку.

    Нестерпно довго минав час…

    Все, що побачив і почув Віктор впродовж цих двох днів, як кадри кіноплівки, спливало у свідомості й гнітючим тягарем лягало на душу. Пригадав, як дорікали батькам за те, що ті ладні були вдовольнити будь-яку їхню забаганку, захистити від неприємностей. Глянув на матір, і лише зараз помітив, як вона постаріла й змарніла за ці кільканадцять днів.

    З невідворотною гостротою постало перед ним питання — як то воно сталося, що він опинився на лаві підсудних? Хто штовхнув його «вгору східцями, що ведуть до низу»?

    (Думки учнів).

    Ведучий. Ми завжди робимо так, як наказує наш внутрішній голос совісті. 1 тоді, коли ти нічого не зробив, навіть тоді, коли ти спиш, — ти робиш вчинок. Буває, що людина, йдучи з дому, не знає, що вона зробить: чи допоможе інваліду і почує слова подяки, чи буде затримана працівником міліції за хуліганство. Тому я хочу винести для обговорення питання: чи впливає на в?.- , шу поведінку почуття відповідальності?

    (Думки учнів).

    Ведучий. Найкраща поведінка та, котра визначається не зовнішніми рекомендаціями, а душевною необхідністю. Душевна ж необхідність особливо гарна, коли несвідома, коли йде не від розуму. Чинити правильно — не думаючи, не розмірковуючи довго. Несвідома душевна потреба робити людям добро — найцінніше в людині.

    1 поряд з тим у кожного з вас є певні обов’язки у навчанні, колективі чи громадській роботі. Але як ви ставитесь до цих своїх обов’язків? Чи властиве вам почуття відповідальності? Щоб краще зрозуміти ці питання, послухайте і проаналізуйте для себе цю ситуацію.

    Торік син поступив до технічного вузу. Незважаючи на те, щошколу він закінчив дуже добре, успішність його в інституті стала набагато гіршою, а під час зимової сесії одержав навіть «задовільно». Син пояснив це так: ти, мамо, н; навчила мене самостійності, «відповідальності…».

    Гірко було мені це слухати. Здавалося, усе у вихованні булоправильно. Але ось почала пригадувати: старалася сама вдягти синочка, збираючи з до дитячого садка, — думала, так буде швидше: прибирала за ним іграшки, розкидані по хаті. Коли син пішов до школи, сама клала йому в ранець підручники і зошити

  • хотілось, щоб син довше погуляв або поспав. Подорослішав
  • добирала матеріали для доповіді, ілюстрації для оформлення стенда, стінгазети. Ми, батьки, навіть у старших класах організовували для своїх «діточок» культпоходи до театру, на виставки. І прощальний вечір знову ж влаштували батьки.

    (Виступи, думки учнів).

    Ведучий. Людина — складний світ: в ній може бути не тільки добре або зле, корисне або шкідливе для оточуючих. І кожен з нас повинен нести відповідальність за свої вчинки. Кожен з нас зобов’язаний виконувати свої обов’язки щодо батьків, школи, суспільства.

    Але як ви вважаєте, до яких наслідків може привести відсутність обов’язку, відповідальності, безкарності?

    (Виступи учнів).

    Ведучий. Та якби кожен з нас жив на безлюдному острові, не було б ніяких вчинків, зобов’язань. Але вчинки виражають ‘ рівень нашої культури.

    …Тихою периферійною вуличкою йшла літня жінка. Недавно тут проклали асфальт. Приємно пройтись погожого літнього дня так ось, непоспішаючи. Жінка йшла з правого боку дороги. А назустріч їй — з лівого боку — наближався легковий автомобіль. Чоловік років сорока і хлопчик років десяти, які сиділи в ньому також мабуть нікуди не поспішали. Машина йшла рівно, але коли до жінки залишалося метрів десять, водій вивів автомобіль на середину дороги і відчинивши вікно зовсім уже сповільнив хід. Жінці здалося, що він хоче запитати щось в неї. Виявилось інше. Почулось не запитання, а рекомендація: «Он де ходять, коняка стара». Засмагла, волохата рука витяглась у напрямку до тротуару. Хлопчик з неприхованим захопленням і дивився, і слухав.

    Як ви вважаєте, для цього хлопчика, років через шість — юнака, що буде дієвішим: наші бесіди, чи цей урок «наочного етикету», який він дістав від свого батька? А чи можна вважати людину культурною, якщо їй не властиве почуття відповідальності?

    (Думки учнів).

    Ведучий. Дійсно, «свобода» і «відповідальність» — співвідносні поняття. Але все таки дитячі пустощі з часом переростають у злочин. І нам потрібно з’ясувати, де закінчуються ці пустощі і де починається злочин?

    Для прикладу розглянемо таку ситуацію.

    —    За чим печалитеся, двієчники? — знічев’я запитав МишкоСапожников, підходячи до восьмикласників Сергія Мишка,Дмитра Лагутіна та Володі Куценка.

    В перші дні канікул хлопці справді не знали, куди себе приткнути, тому тинялися подвір’ям і не могли вигадати собі жодної справи до душі.

    Побачивши Сапожникова, вони навіть зраділи, хоча досі особливої приязні до нього не відчували.

    Мишко у свої 17 років уже встиг судитися за крадіжку магнітофона зі школи. Суд ухвалив вирок, який передбачав один рік позбавлення волі, але знайшов за можливе вдатися до відстрочки виконання вироку на один рік.

  • Продається ідея, — по-змовницьки промовив Мишко.
  • Яка?! Купуємо! — жваво відгукнулися хлопчаки.
  • Життя сповнене імпровізацій… — багатозначно проказав Мишко, — треба лише трохи вміти поворушити мізками!
  • Та не тягни кота за хвіст! Кажи вже, що там у тебе! — не витримав Дмитро.
  • Ідея така. Треба збити плота і переправитися через затоку. Там у декого з дачників вже полуниці підійшли.
  • А з чого ми плота майструватимемо? — аж вигукнув Сергій.
  • На будівництві за вигоном дощок яких завгодно і скільки завгодно, — зверхньо пояснив Сапожников.
  • А не спіймають? — засумнівався обережний Куценко.
  • Та там увечері всього один сторож — старий дід. А перекинути через паркан з десяток дощок — хвилинна справа.

    Увечері вони через вигін підкралися до паркану будови.

    —    Я залишуся по цей бік, — прошепотів Сапожников.

    — Менівлипнути аж ніяк не можна — посадять.

    Лагутін, Машко і Куценко, допомагаючи одне одному, безшумно перебралися через паркан.

    На них напали якісь істеричні веселощі, за якими часто криється страх. Одна по одній полетіли через паркан дошки… І раптом із прочинених дверей вагончика на темні стоси дощок упав жовтий прямокутник світла.

  • Гей, а ви що там робите?! — вигук сторожа здався злодіям незвичайно гучним і грізним.
  • Боягузи! Перекидайте ще! Нічого він вам не зробить! Хіба не бачите- — старий вас боїться… — сичав із темряви Сапожников.

    Сторож справді боявся вийти із вагончика і ступити хоч крок у темряву. Зрозумівши це, Лагутін і Машко, залишившись за парканом, перекинули ще дощок, а вже потому без поспіху, хизуючись власною витримкою, перелізли через паркан самі. Аж раптом хлопці почули шум машини — очевидно, старий зателефонував до міліції. Сапожников перший кинувся навтьоки.

    …Тижня вистачило районному відділенню міліції, аби завершити дізнання, оформити справу та передати її до суду. Хлопці і батьки, котрі зрозуміло, були про все поставлені до відома, були здивовані і вкрай пригнічені: хіба ж тут є за що судити?

    (Думки учнів).

    Ведучий. Так, судити є за що. Пустощі переросли у злочин, який карається у кримінальному порядку. Межа між такими речами інколи буває дуже тонкою. А кому у вашому колективі властиве почуття відповідальності, а кому — ні?

    (Думки учнів).

    Ведучий. М. М. Коркунов говорив: «Усе, що особа має право, є дозволеним, проте не на все дозволене вона має право». Ви, як учні-старшокласники, повинні усвідомлювати значення своєї поведінки, обов’язково додержуватись правил, встановлених нормами права. Ви повинні усвідомлювати суспільну значущість своїх дій та можливих наслідків, що становить основу для правової відповідальності.

    А як на вашу думку, у чому полягає високоморальний, справедливий зміст кримінальної відповідальності?

    (Думки учнів).

    Ведучий. Ми сьогодні намагалися з’ясувати, як ви розумієте і співвідносите поняття «свобода» та «відповідальність». Ви самі повинні перш за все розібратися, чому наші душі стали спустошеними, стали нечуттєвими до всього, крім власних інтересів. Врешті-решт бажаного можна досягнути. Та при цьому життя буде змарноване, тому що, вбиваючи у собі людину, ми вбиваємо цілий світ добрих, безкорисливих взаємин з людьми, котрі живуть поруч,довкола нас. Усвідомлення цього напевне може прийти. Та часто — запізно, тоді, коли коло взаємин зі світом вже вмістилося в одне коротке слово —доля. Витворена власними руками.

завантаження...
WordPress: 22.96MB | MySQL:26 | 0,631sec