ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

• Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною взагалі.

• Можна засуджувати дії дитини, але не її відчуття. Якщо вони виникли, отже, для цього є підстави.

• Незадоволення діями дитини не має бути систематичним, інакше воно переростає в неприйняття самої дитини.

• Не втручайтеся в справу дитини, якщо вона не просить про допомогу. Своїм невтручанням ви кажете їй: «У тебе все гаразд! Ти впораєшся!».

• Якщо дитині важко й вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй.

• Особистість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з цікавістю.

• Поступово, але неухильно знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.

• Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або бездіяльності). Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».

• Активно слухайте дитину («повертайте» їй у бесіді те, що вона вам розповіла).

• Якщо дитина своєю поведінкою викликала у вас негативні переживання, обов’язково скажіть їй про це.

• Якщо ви говорите про свої відчуття дитині, говоріть від першої особи. Повідомте про себе і про своє переживання, а не про дитину і її поведінку («Я не люблю, коли діти неакуратні!», «Мені соромно від поглядів сусідів…»).

• Не вимагайте від дитини неможливого

або того, що важко виконати. Подивіться, що ви можете змінити в навколишньому середовищі.

• Щоб уникнути зайвих проблем і конфліктів, порівнюйте власні очікування з можливостями дитини (намагайтеся знизити рівень «батьківських амбіцій»).

• Правила (обмеження, заборони) мають бути в житті кожної дитини.

• Правил (обмежень, заборон) не має бути багато, і вони мають бути гнучкими.

• Батьківські вимоги не мають суперечити основним потребам дитини.

• Тон повідомлення заборони має бути дружньо-пояснювальним, а не наказовим.

• Краще карати дитину, позбавляючи її хорошого, ніж роблячи ій погане.

• Позитивне ставлення до себе — основа психологічного виживання. Дитина постійно шукає його і навіть бореться за нього.

А зараз розгляньте вислови з нашої теми. Чи приймаєте ви їх?

Коли дитина народжується, вона входить у незнайомий світ, важкий, незрозумілий, часто небезпечний. Дитина потребує вашої любові, підтримки, допомоги, їй необхідна впевненість, що її не залишать.

Батьки «програмують» поведінку дитини, до того ж часто закріплюють «погану» поведінку: «Плач — і тоді тобі дадуть цукерку».

Покарання — це психологічна травма. Батьки часто наносять її без злого наміру, але в дитячій душі виникає біль, котрий може спричиняти проблеми, коли дитина подорослішає.

Покарання викликає бажання помститися тим, хто образив, принизив, або відігратися на слабших.

Дитину навчають тато і мама, бабусі і дідусі, вихователі. Важливо, щоб всі вони не суперечили одне одному, бо тоді діє принцип: «Якщо поради суперечать одна іншій, то не буду слухати нікого!»

Якщо постійно навіювати дитині: «Цього не роби, цього не можна, це тобі не вдасться…» — невпевненість у собі стане рисою її характеру.

Виховання — це радість від того, що ви сприяєте зростанню дитини й зростаєте самі.

Поділіться своїми думками щодо цих висловів.

завантаження...
WordPress: 22.98MB | MySQL:26 | 0,322sec