Виступ на зборах батьків майбутніх першоклас¬ників

Початок шкільного навчання – це час великих надій і великих розчарувань, перших життєвих перемог і перших життєвих поразок. Саме в першому класі й діти й батьки складають свій перший іспит, який може визначити всю подальшу долю дитини – адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач. Школа, клас – усе це вносить новизну в життя не тільки кожної дитини, а й всієї родини

  • Чи готова дитина до школи?
  • Як вона буде навчатись?
  • Що буде даватись їй легко, а в чому виникнуть труднощі?
  • Ці питання не можуть не хвилювати батьків. В міру своїх сил і можливостей вони намагаються підготувати дитину до школи, щоб полегшити їй подальше навчання, попередити шкільну неуспішність.

    Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.

    Складовими психологічної готовності (шкільної зрілості) є:

    особистісна;

    вольова;

    інтелектуальна.

    Особистісна готовність – мотиваційна і комунікативна – виражається у відношенні дитини до школи, навчання, вчителя і до самого себе. У дітей повинна бути позитивна мотивація до навчання в школі. (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити. Є важливою для успішного навчання).

    Як правило, всі діти хочуть іти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, одержувати хороші оцінки. Але що ж приваблює їх там?

    Одні говорять: “Мені куплять портфель, форму”, “Там навчається мій друг”… Проте, це все зовнішні прояви. Важливо, щоб школа приваблювала дітей своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: “Хочу навчитись читати”, “Буду добре вчитись, щоб коли вирости стати ….”

    Проте є діти, які не хочуть іти до школи. Чому? Наприклад, 6 – річна дівчинка успішно відповідала на всі запитання під час співбесіди, блискуче виконувала всі завдання. А коли її запитали чи хоче вона навчатись у школі, вона відповіла: “Ні”. Можливо, у гонці за інтелектуальним розвитком дорослі не надали особливого значення мотивації?

    Хоча таких дітей мало, але вони викликають занепокоєння. На запитання: “Чому?” .відповідають: “Там ставлять 2″,” Не буде часу гратись”, “Там можуть насварити”.

    Звідки ж така обізнаність дітей? В першу чергу – це мова батьків. Особливо коли вдома говорять: “Ось почекай, підеш в школу, там тобі покажуть”, “Ти ж і двох слів не можеш сказати”. Можна зрозуміти боязнь і тривогу цих дітей, пов’язану з навчанням, і скільки уваги й терпіння потрібно проявити вчителям, щоб змінити їх відношення до школи. Значно розумніше відразу формувати позитивну мотивацію до школи, до вчителів.

    Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ – ігор.

  1. В кімнаті виставлені іграшки, дитині пропонується їх роздивитись. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратись іграшками. Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратись – у неї переважає ігровий мотив. З пізнавальним інтересом – хочуть слухати далі казку.
    1. Гра “Уяви собі”

    “Я розповідатиму тобі різні історії, а ти продовжуватимеш:

  • Уяви собі, що є дві школи, в одній щодня вчаться читати, писати, рахувати, а в другій – танцювати, грають в спортивні ігри. В яку школу ти хотів би ходити?
  • Чи хотів би ти, не ходити на навчання в школу, а щоб додому приходила вчителька й займалась тільки з тобою?”

    Що робити, якщо в дитини не сформована “внутрішня позиція” школяра? Якщо під час співбесіди з дитиною виявилося, що перед вступом до школи вона має про шкільне навчання хибні, або недостатні уявлення, у неї відсутній інтерес до навчання в школі, при згадуванні про школу стає тривожною. Потрібно подумати про формування мотиваційної готовності. Цьому сприяють різні ігри, де активізуються знання дітей про школу. Наприклад: “Збери портфель”, “Я йду до школи”, “Що у Незнайка в
    портфелі?” та ін.

    Отже, мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною метою – навчанням.

    Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками, вчителями. Бути доброзичливими, не проявляти агресії, виконувати роботу разом, підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, вміти пробачати.

Емоційно – вольова готовність – емоційна зрілість та вольова регуляція – включає в себе вміння дитини поставити перед собою мету, прийняти рішення, намітити план дій, виконати щось, проявити певні зусилля при виконанні, оцінити результат своїх дій, адекватно емоційно реагувати на різні ситуації.

Дитину чекає важка напружена праця. Від неї будуть вимагати робити не тільки те, що вона хоче, а й те, що треба: режим, програма. А це не просто, особливо, коли поряд є іграшка і не думати про неї. Потрібно проявити вольові зусилля, здатність керувати своєю поведінкою.

Діти 6-ти років здатні відмовитись від гри і виконати вказівку дорослого (свідомо оволодівати письмом, малюванням), оцінити результат своїх дій, адекватно реагувати на зауваження.

Інтелектуальна готовність – розвиток пізнавальних процесів та научуваність. Важливо, щоб дитина була розвинена розумово. Довгий час про розумові здібності судили по кількості знань, умінь, словниковому запасі. Ще й зараз деякі батьки вважають, що чим більше знає дитина, говорить, тим більше вона розвинена. Це не зовсім так. Якщо добре рахує, то це не означає, що на уроках математики їй буде легко. Слід враховувати, що змінились умови життя – радіо, телебачення, комп’ютери. Діти купаються в інформації, як губка поглинають нові слова, вислови. Різко збільшується словниковий запас, але це не означає, що з такими темпами розвивається мислення. Тут немає прямої залежності. Існуючі програми, їх засвоєння вимагають від дитини вміння узагальнювати, порівнювати, аналізувати, виділяти головне, робити висновки, достатньо високого рівня пізнавальних процесів. Чи готові діти до цього?

Велика цінність для дитини – спілкування з батьками. Намагайтесь відповідати на дитячі питання. Часто дорослі замість того, щоб підтримувати дитячу допитливість придушують її, відмахуючись від дитячих питань.

Син намагається вияснити: “Чому пливуть по небу хмарки?” Батько роздратовано відповідає: “Дивись краще під ноги”. Після кількох подібних відповідей у дитини пропаде будь-яке бажання щось запитувати. А пізніше, якщо у сина проблеми в навчанні, батько дивується: “Чому він такий пасивний, нічим не цікавиться”.

Важливо не уникати відповідей і не давати готових, а дати можливість зрозуміти, чому так. Адже діти розуміють по – своєму. Ось приклад. Зі звичайної склянки перелити воду у вузьку склянку. Якщо дитина сама не переливає, то скаже, що у вузькій склянці води стане більше, ніж у широкій ( нема поняття про сталість кількості рідини).

Або 10 ґудзиків покласти в два рядки й запитати дитину: “Чи однакова кількість ґудзиків у двох рядах?” Відповідь, швидше всього буде вірна. А якщо забрати ґудзик і розсунути нижній ряд, щоб по довжині він був такий самий як і верхній, то наперекір дорослій логіці дитина скаже, що ґудзиків знову однакова кількість.

Дорослі в такому випадку роблять одну й ту ж помилку – починають говорити як правильно. Краще підвести поступово до правильної відповіді, практично показати, а не втлумачувати незрозуміле. Існує вислів: “Якщо пагінець тягнути, він від цього не виросте, а навпаки -зав’яне”.

Отже, в інтелектуальну готовність входять як запас знань і уявлень дитини, так і сформованість мисленнєвих операцій. Всі діти, які закінчують початкову школу вміють читати, писати, рахувати, але не всі навчаються на 12 балів. Головне – як дитина усвідомлює одержані знання.

Дитина 6 років повинна знати:

  • домашню адресу, країну, в якій живе;

  • прізвище, ім’я, по-батькові своє і батьків;
  • орієнтуватись у порах року, їх послідовності, основних ознаках, знати назви місяців, днів тижня;
  • знати види дерев, квітів;
  • тварини – дикі та домашні;
  • вміти узагальнювати ( назвати слова одним словом);
  • робити логічні умовисновки (лимон кислий, а цукор-…);

– називати подібні ознаки; бачити відмінності.

Часто дитина ці знання здобуває стихійно і деякі дорослі думають, що не потрібно ніякого спеціального навчання. Проте не зайвим є обговорити з дитиною побачений фільм чи прочитану книжку, послухати, як дитина все зрозуміла. Буває що дитина розуміє все по-своєму, і це може закріпитися. Наприклад: крокодил живе у ванні – значить домашня тварина, або їжачок в квартирі – теж домашній. Або можна навести приклад казки “Ріпка”, де мишка – найсильніша тварина, тому що без неї не витягнули б ріпку.

Мислення дитини, як вона думає, можна перевірити на простих завданнях. Наприклад, порівняти два предмети: місто і село, дощ і град, зима і літо…Як дитина розуміє значення слів тощо.

Буває, що батьки розвивають дитину в одній галузі (те, що добре знають самі) і думають якщо вона знає складне, то й просте – теж. В сім’ї астронома дитина знала назви планет, добре читала, але не знала домашньої адреси, назви жодного дерева.

Дехто з батьків вважає, що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено займаючись. Але не можна забувати, що ведучою діяльністю є гра. Це є вік розквіту ігор. І вислови типу “Досить гратись” не можна вважати вірними.

Психологам часто доводиться чути запитання: “Хто ж повинен здійснювати підготовку дитини до шкільного навчання, хто відповідає за успішне навчання в початкових класах – батьки, вихователі дитячого садка або вчителі, школа?” Більшість дошкільників відвідують дитячі садки або підготовчі заняття в “Маленькій школі” і батьки часто розраховують на те, що діти будуть підготовлені до школи силами вихователів, вчителів, які проводять ці заняття. Однак це неправильно. Досвід показує, що ніякий найкращий дитячий заклад не може повністю замінити сім’ю, сімейне виховання. Вихователі і вчителі добре знають, у яких сім’ях займаються з дітьми, а в яких ні. Якщо заняттями дитини не цікавляться в сім’ї, не надають їм належного значення, не заохочують до старанності, дитина теж починає ставитися до них недбало, не прагне працювати краще, виправляти свої помилки, долати труднощі в роботі. Деяких дітей така неуважність батьків глибоко ображає, вони замикаються, перестають бути щирими й відвертими. І навпаки, інтерес батьків до справ першокласника надає особливого значення всім досягненням дитини. Все повинно бути побачено батьками.

Потрібно прищеплювати дитині шанобливе ставлення до навчання, підкреслювати його значимість для всіх членів сім’ї. Неодмінно повинна бути внесена оптимістична нотка, яка вказує на впевненість батьків у тому, що навчання дитини піде успішно, що вона буде старанно й самостійно виконувати всі шкільні вимоги. Проте не слід ставити перед дитиною високих завдань. Наприклад, навчатися лише на 10 -12 балів. Бо якщо вона не може їх виконати, їй боляче, у неї занижується самооцінка. Адже лише 10 -15 % учнів – відмінники в початкових класах, а далі цей % зменшується. А якщо дитину хвалити – у неї з’являється відчуття успіху, а успіх – джерело позитивного відношення до школи, яке потрібно постійно підтримувати.

Пам’ятайте: дитина – це дзеркало життя батьків. Як у краплині води відображається сонце, так і в дітях відображається вся організація життя.


 

завантаження...
WordPress: 23.03MB | MySQL:28 | 0,478sec