ВИНИКНЕННЯ КНИГОДРУКУВАННЯ

Сам по собі винахід друкарського верстата можна вважати чи не найважливішим чинником виникнення журналістики, оскільки без нього вона неможлива принципово, тільки друкарський верстат робить її масовою й оперативною. Без цих якостей журналістики як специфічної форми суспільної діяльності не існує.

Попередники друку
Людство йшло до винаходу друкарського верстата дуже довго, декілька тисячоліть. Ідея друкарського відтиснення закладена ще в таврі або клеймі, яким скотарі мітили своїх коней або корів, а також в особистому друці вождів якнайдавніших цивілізацій. Одним тавром або друком можна було відзначити тисячі голів худоби, величезну кількість товарів.
У національних музеях багатьох країн світу одними з найцікавіших експонатів світанку людської цивілізації є виготовлені з різноманітного матеріалу (глини, дерева, каменю, кісток, бронзи, свинцю) своєрідні печатки, штампи. З вирізаних чи вишкрябаних на них опуклих зображеннях «прочитуються» або ініціали імен та прізвищ, або якась закодована знаками релігійна чи світська символіка. Такі вироби нерідко оправлені в персні.
Отже, їх постійно носили з собою багаті вельможі, купці, просто ділові люди. Ці своєрідні печатки виготовлялися з різною метою, в тім числі й для засвідчення підписів власників на всіляких договірних зобов’язаннях. Випукле зображення такого персня змочувалося якимось кольоровим розчином і прикладалося до гладкої поверхні, надовго залишаючи у дзеркальному відображенні свій відбиток.
Найбільша колекція таких експонатів зберігається в паризькому Дуврі. Це й марковані штампами або клинописом різноманітні глиняні пластинки, обпалені вавілонянами (X століття до н. е.), і скорочені імена двох власників крупного родовища цінних металів у Іспанії, нанесені тогочасними майстрами на грудку сріблястого свинцю (І століття до н. е.), і витіюваті випуклі букви-компостери, якими позначалися виготовлені в стародавній Греції вази…
Як різновид цього методу – друкування монет. Якщо вірити Геродоту, першим цей крок зробив лідійський цар Гігос у VII ст. до н.е.
Наступним кроком до відкриття друкарського верстата стало запровадження в ремісничу практику опорядження тканин методом накладання (набиття) на шовк чи інший матеріал різноманітних візерунків чи елементів піктографічного (картинного) письма. Вирізаний на тонкій дерев’яній дошці-заготовці узор притискували до шматка однотонної світлої тканини й наносили на нього фарбу. Після зняття дошки на тканині залишався позначений фарбою певної форми візерунок.
Чи не першими стали набивати тканини китайці. Згодом, імовірно після хрестових походів, процес набиття тканин активно ширився в Європі. Починаючи з XII ст., у такий спосіб, скажімо, італійці стали наносити на тканини не лише візерунки, а й картини.
Ще одним передвісником появи на земній кулі друкарства вважається ксилография (у перекладі з грецької – пишу (малюю) на зрубаному дереві). Йдеться про спосіб виготовлення на дерев’яній дошці методом вирізування пробільних елементів спеціальної форми із дзеркальним рельєфним зображенням. Технологія відтворення приблизно така ж, як і з набиттям тканин. Різниця лише в тому, що в попередньому випадку візерунки набивалися на тканину через вирізані на дерев’яній основі отвори, а за новим способом фарба наносилася на випуклу рельєфну форму, яка потім міцно притискувалася до зволоженого чистого аркуша паперу, залишаючи від-повідний слід.
Перші згадки про тексти, вирізані в дзеркальному (перевернутому) відображенні на дерев’яних дошках, за іншими даними – на кам’яних брилах, і відтиснуті на окремих аркушах, відносяться до II-VІІ ст. н. е. Вони належать китайцям. На жаль, віддруковані з таких форм тексти не збереглися. Однак ця країна може похвалитися першою збереженою до наших днів книгою, надрукованою на папері за допомогою вирізаних дерев’яних форм-сторінок. Ідеться про «Діамантову Сутру» (868 р.). Книга зроблена у формі паперового сувою. Тепер зберігається в Британському національному музеї у Лондоні.
Якщо до описаного вище додати, що й одна з найдавніших у світі газет, яка дійшла до наших днів, – китайська «Кай Юань Цзи Бао» (перша половина VIII ст.), – також розмножувалася з гравіювальних дощок, то можна уявити, якого розмаху набула ксилографія в цій країні на початку другого тисячоліття н. е.
Про майстерність китайських дереворитників, про колосальний обсяг їхньої праці з вирізьблювання на дерев’яних дощечках-заготовках текстів для множення майбутніх книг може засвідчити ще один сформований у книгу буддійський текст – «Трипїтака» (на-друкована 922 року). Загапьна кількість сторінок цієї книги – 130 000. Отож, саме стільки було виготовлено дерев’яних заготовок.
У Європі множення писемних текстів за допомогою дерев’яних форм-кліше почалося в епоху пізнього Середньовіччя. Що ж друкували? Гравюри з релігійними сюжетами та невеликими текстовими поясненнями (текст часто вписувався від руки) для малограмотного користувача («Біблія бідних» («ВіЬНа раирегит»), «Мистецтво помирати» («Аг$ тогіепйі»), «Дзеркало людського порятунку» («Spe-culum humanae salvationis»)) і гральні карти, привезені хрестоносцями зі сходу і які набули в середньовічній Європі дуже масового поширення. Трішки пізніше ксилографією стали розмножувати календарі і деякі університетські підручники (наприклад, посібник з латинської граматики Елія Доната). Починаючи з ХШ ст., найбільше книг таких способом друкувалося в Німеччині та Фландрії.
Наприкінці XIII – початку XIV ст. поряд із широким використанням дереворитів усе більше почали входити в практику металеві заготовки, так звані металорити. З них переважно множили портрети святих, під якими вміщувалися короткі молитовні тексти. Металеві кліше виявилися ліпшими від дерев’яних (не так швидко зношувалися від багаторазового використання) для друку гральних карт. Пізніше так виготовлялися і невеличкі за обсягом читанки для дітей, букварі. У такий спосіб книги друкувалися аж до 1530 р.
Але, як зазначає проф. М. Тимошик, вирізьблення на дереворитах текстів та ілюстрацій з метою їхнього тиражування мало свої переваги й недоліки.
Переваги:
• можливість створення багатьох копій ідентичного тексту чи ілюстрації без необхідності ретельного вивірення кожного примірника копії;
• прискорення процесу копіювання сторінок книг. Недоліки:
• надто копітка і тривала в часі робота з вирізування кожної літери тексту;
• неможливість використання конкретної дерев’яної дошки для іншої сторінки видання чи для іншої книги;
• недоцільність з економічного погляду виготовлення текстових сторінок-кліше для малотиражних книг;
• зношуваність ксилографічних форм від тривалого використання, а отже, втрата якості від творення в наступних копіях.
Тому потребою часу ставало винайдення нового, досконалішого й ефективнішого способу множення тексту, в основі якого була б можливість комбінування одних і тих же літер, підриву й перенесення їх з одного слова чи рядка в інше місце, тобто необхідно було домогтися рухомості літер у межах сторінок.
Як засвідчує історія, такі спроби робилися ще задовго до використання ксилографії. Прикладом цього є один неповторний і загадковий експонат, своєрідна наукова сенсація початку XX століття, ім’я якому – Фвстський диск. Назва цього експонату походить від стародавнього міста Фест, що на острові Крит, де й було його знайдено 1908 року італійськими археологами на чолі з Луіджі Пер-ньє. Дата створення – XVII століття до н. е (!).
Це круглий глиняний вогнетривкий виріб діаметром 16 см, помережений з обох боків витіюватими знаками, розміщеними спіралеподібно тісно один біля одного. Знаки мають форму піктографічного (картинного) та ідеографічного (поняттєвого) письма. Тут і фігурки людини, яка стоїть або біжить, і звірів, і птахів, і риб, і зображення знарядь праці (молоток, лопата, соха). Між ними -немало знаків, які нагадують окремі букви або ієрогліфи. Немає сумніву в тому, що маємо справу з якимось закодованим писемним текстом, розшифрувати який, на жаль, досі не вдалося.
Ретельний розгляд фігурок і знаків (а їх близько 250) проливає світло на метод нанесення їх на глиняну пластинку. Переважна більшість цих фігурок і знаків повторюється. Скажімо, голова людини – 19, фігура вояка – 13, човна – 7, риби – 6 разів. Усі фігурки і знаки, які повторюються, подаються відносно до позначених ліній спіралі по-різному – прямо, впоперек, навскіс. Однак за формою креслення вони однакові. Такої однаковості неможливо досягнути вирізуванням окремо кожної, а лише шляхом проштимповування на ще не затверділій сирій глиняній заготовці в цінному місці тексту спеціально виготовленою для кожного знаку печаткою.
Зазначені вище аргументи дають підстави вважати Фестський диск першим у світі текстом, створеним (надрукованим) методом застосування рухомих літер.
На жаль, підтвердження поширення такого методу друку в античному світі навести більше не можна. Дивовижна знахідка на острові Крит виявилася на сьогодні поки що єдиною.
І вже майже через тисячу років після спроби критян ідея виготовлення окремих розбірних літер для створення текстів починає реалізовуватися в Китаї. Саме китайський винахідник Ьі Шен (за іншими даними – Пі Шен) на мела 40-50-х років XI ст. н. е. Виготовив рухомі зображення ієрогліфів тогочасної китайської мови. Матеріалом для такого шрифту слугувала глина. Склавши з окремих зображень ієрогліфів текст, сформувавши його в спеціальну текстову форму і покривши її фарбою, Бі Шен накладав на таку форму аркуші паперу і так одержував відповідні тексти. Китайські автори (зокрема Шень Го) у своїх наукових розвідках згадують також про спеціальні дерев’яні пристрої, які виготовив цей майстер для зберігання шрифту.
Час появи Бі Шена і його винаходу саме на цьому відрізку китайської історії не був випадковим. Такий ранній розвиток друкарської справи в цій країні був зумовлений двома важливими чинниками. По-перше, винайденням у 105 році паперу; по-друге, активним поширенням у країні релігії буддизму.

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 22.96MB | MySQL:26 | 0,325sec