• Зареєструватись
  • План-конспект уроку на тему: Вимова голосних і приголосних звуків

    загрузка...

    Тема уроку: Вимова голосних і приголосних звуків.

    Мета уроку: закріпити знання учнів про норми сучасної української літературної вимови; вправлятися у написанні слів згідно з нормами вимови; познайомити із вимовою голосних і приголосних звуків; розвивати логічне мислення, пам’ять.

    Тип уроку: сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу.

     

    Хід уроку

    І. Мотивація навчальної діяльності школярів.

    1. Організаційний момент.

    2. Повідомлення теми уроку.

    ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

    1. 1.             Бесіда за питаннями.

    –                                                     Що називається орфоепією;

    –                                                     Що включає в себе орфоепія?

    –                                                     Що таке літературна вимова?

    –                                                     Від чого залежить правильна, красива вимова?

     

    ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями нового матеріалу.

    1. 1.             Слово вчителя

    Розділ мовознавства, який вивчає правила єдиної літературної мови, називається орфоепією (від грецьк. orthos — правильний, рівний і ероs — мова, слово). Орфоепічні норми регулюють правила вимови звуків і звукосполучень, правила наголошування слів, їх форм при словозміні тощо. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови склалися на основі вимови, властивої центральним українським говорам — полтавським і київським. Досить часто в усній мові спостерігаються відхилення від орфоепічних норм, що пояснюється впливом діалектів, а також впливом правопису на вимову в тих випадках, коли слово вимовляється не так, як пишеться. Кодексом орфоепічних норм служить «Орфоепічний словник».

    Дотримання мовцями правил літературної вимови – це показник загальної культури людини й суспільства в цілому.

    Кожен із задоволенням сприймає правильну літературну вимову, і, навпаки, завжди викликають невдоволення різні помилки у вимові слів та їх наголошуванні. Наприклад, до непорозуміння може призвести оглушення кінцевого дзвінкого приголосного чи дзвінкого у середині слова: У нього грип (грип чи гриб?). У мене є хороша каска (каска чи казка?).

    Розглянемо основні норми вимови голосних І приголосних звуків в українській мові, правила наголошування слів, а також деякі засоби творення милозвучності.

    При характеристиці особливостей вимови звуків використовується фонетична транскрипція, зокрема такі знаки:

    (‘) — відображення м’якої вимови;

    (:) — позначення подовженої вимови приголосних.

    1). Дослідження характеристики вимови голосних звуків.

    Основними нормами української літературної вимови є такі:

    1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад: наука [нау́ка]. закон [зако́н], макет [маке́т], людина [л'уди́на];

    2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються чітко, виразно, відповідно до написання: вечір [ве́ч’ір], твору [тво́ру], струмок [струмо́к];

    3. Ненаголошені [е] наближається до [и], так само ненаголошений [и] у вимові наближається до [е], наприклад: реквізит [реикв’ізи́т], підпис [п’і́дпиес], зерно [зеирно́], викладач [ви'клада́ч], зимовий [зиемови́й].

    4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: охорона [охоро́на], польоти [пол'о́ти], осока [осока́]. У позиції перед наголошеним складом з [у], [і] ненаголошений [о] у вимові наближається до [у]: зозуля

    [зоузу́л'я], тобі [тоуб’і].

     

    2). Дослідження характеристики вимови приголосних звуків.

    1. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'і́б], досвід [до́св'ід], сторож [сто́рож], мороз [моро́з], книжка [кни́жка], рідко [р'і́дко], могти [могти́]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепічних норм української літературної мови.

    В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [н′і́хтик], кігті [к’і́хт'і].

    2. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слів вимовляються дзвінко: вокзал [воґза́л], молотьба [молод'ба́].

    3.. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф], а також звук [р] вимовляються твердо майже в усіх випадках, зокрема послідовно в кінці слова або складу: осіб [ос'і́б], кров [кро́в], повір [пов’і́р]. Напівпом’якшені вони перед [і]: біржа [б’і́ржа], ефір [еф’і́р], в іншомовних словах: бюро [б’у́ро], пюре [п’уре́] та у словах на зразок свято [св’а́то] цвях [ц'в’а́х], тьмяний [т'м’а́ний].

    4. Задньоязикові приголосні [г], [ґ], [к], [х], як правило, тверді: гиря [ги́р'а], геолог [гео́лог]. ґанок [ґа́нок]. Пом’якшуються вони тільки перед [і] та в деяких іншомовних словах: кіоск [к’іо́ск], хірург [х’іру́рг].

    4. Приголосний [ц] у кінці слів вимовляється м’яко, за винятком іншомовних слів: кінець [к’іне́ц'], хлопець [хло́пеиц'], палець [па́леиц'], але: палац [пала́ц], шприц [шпри́ц].

    1. Розрізняються приголосні — проривний [ґ] (ґудзик, ґанок, ґрунт, ґрунтовний) і гортанний [г] (генеральний, голова, гнучкий).
    2. Звуки [дз],[дз′],[дж] (африкати) вимовляються як один неподільний звук, лише на межі префікса й кореня буквосполучення [дж],[дз] вимовляється роздільно, тобто як два окремих звуки: бджола [бджола́] але: підживити [п’ідживи́ти].

    2. Слово вчителя.

    Однією з орфоепічних вимог української літературної мови є функціонування милозвучності. Ця вимога зумовлює чергування префіксів

    у -в, сполучників і – й, прийменників у – в – уві, з -із – зі, часток би – б, же – ж та ін. Розглянемо деякі з цих чергувань докладніше.

    Чергування У – В

    1.           В українській мові чергуються як прийменники у, в, так і префікси

    у-в у словах.

    У вживається для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

    а)            між приголосними: брати участь у різних проектах, надрукував у газеті;

    б)           на початку речення перед приголосним: У вступній частині договору наводяться найменування сторін; Усі засоби інформування про ціни повинні бути чітко оформлені; Уразі потреби фахівців запрошують з інших міст;

    в)            незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученням літер -льв-, -св-, -тв-, -хв- і под.: поїхати у відрядження, включити у фінансовий звіт, жити у Львівській області, дізнатися у своїх підлеглих, досягнення у тваринництві, здійснити у двотижневий термін; Професори Одеської національної юридичної академії залучаються до виконання інноваційних програм Ради Європи у сфері державно-правового реформування в Україні.

    г)           після паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Херсонський морський торговельний порт розташований у гирлі Дніпра, у 53 милях від Чорного моря; Вам необхідно звернутись до тієї установи, у віданні якої перебуває цей будинок; І виробничими успіхами, і економічним зростанням, і продуманою стратегією розвитку, завдяки якій підприємство отримало перспективу, усім цим заводчани завдячують своєму директорові.

    В уживається для того, щоб уникнути збігу голосних:

    а) між голосними: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитала в оголошенні.

    б) На початку речення перед голосними: В очах його світилася надія; В Антарктиді працюють наукові експедиції.

    в). Після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, -льв-, -св-, -хв- і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Люди врозкид розляглися в траві (К. Гордієнко).

    У — В не чергуються:

    а) У словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (і удача, уклад, управа, уступ — з іншими значеннями); увага, ударник, узбережжя, указ, умова, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, ударницький, умовний та ін.

    б). У власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум, утопія та ін.

    Чергування І — Й

    Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

    І вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

    а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І яв сивині, як у сні (Д. Павличко); Вірю в пам’ять і серце людське (Б. Олійник).

    б) на початку речення: І долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко).

    Й уживається, щоб уникнути збігу голосних:

    а) між голосними: Усадку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький).

    б) після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів).

    І — Й не чергуються:

    а) при зіставленні понять: Дні і ночі; батьки і діти; війна і мир.

    б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип —друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський)

    в) після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).

     

    3. Робота із текстом.

    Перепишіть текст, добираючи з дужок потрібні букви. Пояснити правила вживання у-в.

    Березневий вечір, я на шпилі гори, що височіє над моїм садом. Небо так близько, що боїшся підвестися на повен зріст: буцнешся чолом об темно-синю стелю — (і, й) посиплються з неба

    зорі. А журавлині ключі летять десь вище зір, журавлів не видно, лише їхні тужливі голоси, наповнивши небесну сферу, дзвенять наді мною, (і, й) починаєш забобонне вірити, що то не журавлі курличуть, а розмовляють одна з одною зорі. Але невідомий ключ поволі спливає за Дніпро, на луги, голоси (у, в)се даленіють, небо мовчазне (і, й) незворушне, лице (у, в) чорних полях, над яром базарують потривожені лисицями сороки. А потім десь за пагорбами знову тенькнуть журавлі, звук (у, в)се ближче, ширше, росте, наповнює зоряне небо, (і, й) (в, у)се починається спочатку…

    Найповніші хвилини мого життя.

    Сонце сідає (у, в) Дніпро, а небо ще рожево світиться, (і, й) сині дими від багать стеляться по городах — (у, в) селі палять торішній бур’ян. Я стою (у, в) подолі гори, схожої обрисами на доісторичного динозавра, який приповз напитися води з ріки, (і, й), заплющивши очі, нашіптую, начакловую до журавлиного ключа в небі: «Хай станеться чудо, як (у, в) казках, (і, й) з’явиться вона, господиня цього озера, (і, й) ніжно-зелених пагорбів, (і, й) ярів, (у, в) яких ледь чутно жебонять джерела, (і, й) оливкових гаїв, (і, й) вербових левад, русалка, берегиня, мавка…»

     

    ІV. Закріплення вивченого матеріалу

    – Що вивчає орфоепія?

    – Коли відбувається чергування у — в? Наведіть приклади.

    – Коли відбувається чергування і — й? Наведіть приклади.

     

    V. Підсумок уроку

     

    V. Домашнє завдання.

    Із підручника української літератури виписати п’ять речень із вживанням у-в, і-й.

    Розвиток зв’язного мовлення  Стаття в газету на морально-етичну тему
    Розвиток зв’язного мовлення Стаття в газету на морально-етичну тему
    Розвиток зв’язного мовлення. Стаття в газету на морально-етичну тему(2).docx
    24.6 KiB
    Завантажень: 1
    Вимова голосних і приголосних звуків
    Вимова голосних і приголосних звуків
    Вимова голосних і приголосних звуків.docx
    27.5 KiB
    Завантажень: 2
    Для скачування файлів необхідно здійснити або Зареєструватись

    Залишии коментар