Виховний захід: Реквієм Чорнобилю

1-й учень.

Чи чуєш ти, світе,

Як гірко ридає полин.

Як тяжко і тужно

Моєму народу болить?

 

2-й учень.

Чи буде квітень, як завжди

Дарунками весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його «Чорнобиль»?

Чи може викреслим його

З календарів своїх допоки.

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль немає меж,

її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

 


3-й учень.

Настала Великодня світла мить,

І котиться святкова колісниця.

Для нас же це – Чорнобильська річниця,

І серце запечалене щемить.

 

4-й учень.

Святковий дзвін –

То подзвін про Чорнобиль…

Свічки у церкві жевріють в імлі,

Лунає спів невидимого хору,

Ми молимось про всенародне горе

На цьому боці матері-землі.

 

5-й учень.

Жилось легковажно,

Жилось безбережно,

Та вибух дістав нас –

Пожежа!

Сади очманіло цвітуть,

Бентежно,

А в дзвонах вітрів –

Пожежа!

 

Ведучий. Чорнобиль… Це назва невеликого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. В історію Чорнобиль увійшов назавжди як місто, що дало назву одній із найбільших технічних катастроф.

Для України, для всіх, хто причетний до трагедії, життя поділено на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам у народі вже дано назву — два кольори часу.

 

1-й учень.

Білих болей не буває,

Що не біль, то чорний біль,

Чорним лихом, чорним смутком,

В ніч квітневу став Чорнобиль.

В чорних справах, в чорних душах,

Почорнів ще білий світ,

І чорнітиме Чорнобиль,

Нам і внукам сотні літ.

 

Ведучий. Ту мирну, весняну, українську ніч на берегах Прип’яті люди не забудуть ніколи. О 1 год. 24 хв. 40 сек., коли Прип’ять, містеч:-атомників, Чорнобиль і вся Україна спали безтурботним сном, раптом пролунав вибух і наї четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції велетенське полум’я несподівано розірвало нічну темряву.

З руїн реактора вирвався стовп зловіщого вогню, уламки блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси, станції, річки з верболозами. Вогняний стовп завмер на висоті 1,5 км. Нарешті утворилася світла куля, яка начебто засмоктала в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухалося.

 

2-й учень.

Зойкнула Земля чаїним криком:

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

Іди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем:

Сину, вбережи і захисти! –

Вийшла жінка з немовлятком ніжним

І уже ні сина, ані мужа,

Лиш розверсті зорані поля…

Та пліч-о-пліч стали

Біль і Мужність.

Дух і Воля.

Небо і Земля.

 

Ведучий. Зовсім молоді пожежні вступили в вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні свого життя, виконали присягу на вірність народу України.

 

 

3-й учень.

Навіть небо двигтіло од вогненного болю,

І тривога палюча долітала здаля,

А трагедія кожну мить наростала,

Мов зібрала зі світу пожежі розплату, війну,

І немов, Хіросіма, з безодні повстала

Перед людством відкрила свою таїну.

Як спинити її? Гуртувало єдине бажання.

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаяний час.

Непоборне атомне випробування

Випало перше пожежні мужні на вас.

 

4-й учень.

З полум’ям стали до бою,

З полум’ям смертоносним

І заступили собою,

Світ, що малий, що дорослий,

Світ з посивілим життям.

 

1-й учень.

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом,

Що на устах батьківщини.

Світ із лугами, лісами,

З ріками і зорею,

З чистими небесами

Над скупаною землею.

І віддали все, що мали:

Життя – що одне в людини.

 

2-й учень.

Подій могло не будь цієї ночі,

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось там, десь там був неточний

За те, що хтось у чомусь поспішив.

Чорнобиль тільки лиш маленька віха

Загрозливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

А, можливо, в нім майбутнього сліди…

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,

Покотилась до обрію, збудила зоряну синь.

На душі стало сумно,

На устах стало солоно-гірко.

Бо Чорнобиль трава — то полин.

 

3-й учень.

Чом же ти, Україно,

Материнська вербова колиско,

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози,

І болять твої рани так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була Богом, не нуждалась ,ні хлібом, ні сіллю,

Як же ти допустила, щоб скалічити душу твою?

 


4-й учень.

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою.

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба,

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

 

5-й учень.

Радіаційна днина б’є на сполох,

Радіаційні стануть небеса.

Двадцятий вік – як доля, а не спомин,

Як хліб душі, як мамина сльоза.

І себе у ньому зрозуміть,

А тривожне «бути» чи «не бути»

Грізно над планетою висить.

На землі, у домі вселюдському.

Протиріч і негараздів тьма.

Люди! Будьте пильними у ньому,

Іншого життя у нас нема. (Звучить пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» ).

 

1-й учень.

Дитино моя!

Ромашка цвіте – не доторкнись.

Трава буяє – не доторкнись,

У бджіл на крильцях

Доза смертельна! –

Не доторкнись.

 


Ведучий.

О, серце матері! Воно не спить ніколи –

Щемить, болить, горить святим вогнем.

За наші долі, за прийдешнє наше,

За сумніви, за помилки тяжкі,

Україна просить в Бога допомоги

І захисту й прозріння людської душі.

Пречиста Діво! Матір Пресвятая,

Спаси і сохрани Велику землю,

Святую вільну Україну!

Ті народ, синів її і дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

завантаження...
WordPress: 22.81MB | MySQL:26 | 0,656sec