Виховний захід на тему: «ЗДОРОВА ПРИРОДА – ЗДОРОВА ЛЮДИНА»

Мета. Поглиблювати знання учнів про природу, її красу та багатства, сприяти розумінню необхідності захищати і берегти навколишнє середовище, виховувати любов і повагу до рідної землі, трепетне ставлення до всього живого на ній.

Обладнання. Плакати, ілюстрації, вислови:

«Природа – єдина книга, кожна сторінка якої наповнена глибоким змістом». Й.В.Гете

«Природа – вічне джерело людської творчості, людського мислення». М.Рильський

Хід виховного заходу

Вступне слово вчителя.

Поняття Батьківщини для кожного з нас нерозривно пов’язане з образами її благословенної природи. Туманний ранок і осінній день, гречане поле і літній нескінченний степ, солов’їний гай і вишневий садок – усе це зливається в єдиний образ рідного краю. У природі все тісно пов’язане між собою. Сьогодні ми проведемо усний журнал на тему: «Зігріємо землю своєю любов’ю, для наших нащадків її збережемо»

СТОРІНКА ПЕРША – НЕМАЄ ЛІПШОЇ КРАСИ, ЯК САДИ І ЛІСИ.

Учениця.

Люби природу не як символ душі своєї,

Люби природу не для себе,

Люби для неї. М. Рильський

Учень.

Послухай, як струмок дзвенить,

Як гомонить ліщина, –

З тобою всюди кожну мить

Говорить Батьківщина.

Послухай, як трава росте,

Напоєна дощами,

І як веде розмову степ

З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить –

Дніпро до моря лине, –

З тобою всюди кожну мить

Говорить Батьківщина. П.Осадчук

Учень. Чи не здається вам, що той, хто серцем не приріс до рідного краю, і природу любить тільки як споживач? Ось чуємо, наприклад, що за останні роки лише в Україні зникло дві тисячі малих річок. «У кожної, навіть маленької річки, є на землі заслуги», – зауважував російський письменник В.Пєсков. Чи відгукнеться болем у серці черствої, байдужої людини загибель великої річки чи малого потічка?

Якщо вона змалечку не усвідомила, що природа – наше національне багатство, що треба любити землю, на якій ми народилися, то годі від неї чекати відповідальності.

Учениця.

З-під ясеня, з-під кореня

Джерела б’ють остуджені,

Іди сюди, наморений,

Спинись отут, натруджений,

Напийсь води керничної –

І знов де сила зродиться,

І серце присолодиться,

Й душа захороводиться.

Напийсь води керничної –

І заспівай розлогої,

І звичної, і вічної

Над вічною дорогою… П.Усенко

СТОРІНКА ДРУГА.ДАВНЯ МУДРІСТЬ – СУЧАСНИКАМ НАУКА

Скільки років землі —

і мільярд, і мільйон,

а яка вона й досі ще гарна! Л. Костенко

Учень.

Природа й досі залишається багато в чому для нас загадкою… А в давнину вона просто зачаровувала людей своєю красою, незбагненністю та силою. Щоб якось пояснити будову світу, розтлумачити явища природи, наші предки вдавалися до персоніфікації. Так земля видавалася їм живою істотою, яку не можна ображати, завдавати їй болю. Казкові богатирі завжди тримали нерозривний зв’язок з землею: припавши до неї, отримували надзвичайну силу, відірвавшись – втрачали її. Землю називали матір’ю, годувальницею, святинею. Їй кланялися, нею клялися і проклинали.

Існували повір’я про вітер, туман, блискавку, грім, дощ тощо.

Дніпро, свою велику ріку, наші предки шанобливо іменували Славутичем. По ньому проходив відомий шлях «з варяг у греки». Як багато пов’язано в пам’яті народній з цією рікою!

Учень.

Ніколи я не знав, що так люблю –

До болю, до смертельного жалю –

Понад Дніпром сріблясті верболози,

Березу, що прозорі ронить сльози

На тиху, присмирнілу мураву,

Бур’ян в напівзасипанім рову,

Де часом вальдшнеп, поетична птиця,

Між листям жовтим від стрільця таїться.

Ніколи я не знав, як тяжко жить

Без солов’я, що в пісні аж тремтить

Своїм тільцем маленьким і гарячим…

Коли таке ми раз в житті побачим,

Як бачив я в ліщині, при горі,

Насупроти рожевої зорі,

Над рівним ставом, – ніжної отрути

Ніколи нам, довіку не забути! М.Рильський

СТОРІНКА ТРЕТЯ У ХВОРОЇ ПРИРОДИ ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ НЕ БУВАЄ!

Чого хвилюються народи

І люди замишляють зло?

Хто їм сказав: «Вінець природи»?

Хіба для них її чоло? Л. Костенко

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.84MB | MySQL:26 | 0,314sec