Виховний захід на тему: «ЗАПРОШУЄМО В КРАЇНУ ВВІЧЛИВОСТІ»

Мета. Допомогти студентам зрозуміти, що ввічливість є моральна якість, яка характеризує людину, для якої повага до інших стане повсякденною нормою поведінки і звичним способом спілкування.

Куратор групи

Дорогі друзі! Сьогодні ми пропонуємо Вам перегорнути сторінки усного журналу і запрошуємо у країну Ввічливості.

    Ви, всі присутні, переживаєте чудову пору життя людського – юність, молодість. Пам’ятайте, що молодість – це весна людського життя, чудова, хвилююча, оптимістична і багатообіцяюча. Саме в цю пору, на світанку життя, кожна людина мусить визначити свій шлях, обрати ту стежину цінностей, які слугуватимуть їй як дороговказ протягом багатьох наступних років. Важливо не схибити, не заблукати серед принад і випробувань долі, не збочити з правильного шляху. Це важко, відповідально і вкрай необхідно, а тому слід старанно працювати над розбудовою храму своєї душі, формуючи в собі високі моральні якості, культуру думок та почуттів, тобто ввічливість.

    Ще Еразм Роттердамський сказав: “Ввічливість породжує ввічливість”.

    Пропоную перегорнути першу сторінку і познайомитись із Ввічливістю, Тактом та Делікатністю.

(Звучить пісня “Ввічлива країна”)

(Виходить Ввічливість)

Ввічливість

Ввічливість – це важлива якість кожної людини. Ввічливий – той, хто дивиться у вічі, виказуючи миролюбність, що її засвідчує передусім погляд людини. Адже очі – дзеркало душі. З часом прикметник “увічливий” набув значення “пристойний, уважний, люб’язний “.

Оскільки ввічливість може мати різні відтінки, різний ступінь впливу, то наша мова послуговується спеціальними додатковими словами на означення цього поняття. Так, вищою мірою ввічливості є ґречність і чемність.

Ввічлива людина має бути тактовною і делікатною. І я вам представляю своїх друзів – це Такт і Делікатність.

(На фоні музики)

Такт

Нелегко пояснити, що таке такт. Цікаві міркування з цього приводу висловлює польський письменник і педагог Януш Корчак. Тактовна людина – це така, котра вміє підійти до інших. Серцем чи розумом, але вона знає кому що треба, і охоче пропонує свою допомогу. Обережна, вона не наполягає на своєму; маючи справу із сварливими, не хизується, не зачіпає веселим жартом сумного; не лізе з порадами, поки не просять, і не базікає зайвого. Коли не потрібна – її нема. Коли може бути корисною, де й візьметься. Не нав’язується вона із заступництвом, але й не відмовляє в ньому. Непрохана – не захищає, але й не побоїться виступити на захист, коли бачить несправедливість і кривду.

У тлумачному словнику такт визначається як “уміння сказати або зробити, що доречно”. Існують такі поняття, як естетичний, професійний, педагогічний такт. Але, щоб розвинути в собі специфічні види такту, потрібно мати насамперед такт елементарний, загальнолюдський, придатний на всі випадки життя.

Делікатність

Тобто делікатність у ставленні до інших людей.

Делікатні, виховані люди мають задовольняти такі вимоги:

  1. Вони поважають людську особистість, а тому зажди поблажливі, м’які, ввічливі, поступливі.
  2. Ім болить і те, чого не побачиш простим оком.
  3. Вони щиросердні і стережуться брехні.
  4. Вони не зневажають себе з тією метою, аби викликати в інших співчуття. Вони не грають на струнах чужих душ.
  5. Вони мають чуття міри у вмінні поводитися пристойно і гідно.

    Ввічливість

    А дотримуватись всіх вимог вам допоможе знання правил етикету. Вони необхідні у будь-якій ситуації. От скажімо, ви хочете запросити свою знайому чи знайомого на вальс …

    (Ввічливість, Такт і Делікатність ідуть зі сцени. Звучить вальс, студенти демонструють запрошення і танцюють)

    Ввічливість

    Із правилами етикету вас познайомлять наші шановні професори. Перегортаємо наступну сторінку журналу і запрошуємо на сцену професора історії етики, професора етики вітання та професора етики спілкування.

    (На фоні музики виходять професори в мантіях, представляються)

    Професор історії етики

    Етикет – чарівна скринька суспільства. Вона зберігає найдорожчі, найважливіші цінності людства – моральні. І ця скринька наповнювалася поступово. Правила етики існують на всі випадки життя і для будь-якого середовища. Здається, це – дрібниці. Але вони можуть зіпсувати враження про вас. Можна не розумітись у якійсь галузі знань, але бути невихованим – просто неприпустимо. Хоч рецептів поведінки на всі випадки життя дати не можна, хоч у кожного народу свої правила і традиції, хоч не всі норми етикету стають у пригоді щодня, вас вважатимуть культурною людиною, якщо в основі ваших вчинків буде лежати ґречне ставлення до інших.

        До вашої уваги, дорогі друзі, “Історична довідка про етикет”

    Професор історії етики

    Етикет у перекладі з французької мови означає “церемонія”, тобто порядок проведення певної церемонії.

    Перша збірка правил поведінки з’явилася ще в Давньому Єгипті. Великий внесок у розвиток етичних норм і принципів внесли китайські філософи. У середньовіччі церемоніальний етикет займав особливе місце при дворах правителів різних країн, у тому числі європейських. Вишукані манери необхідні були королям і царям насамперед для демонстрації своєї переваги над васалами. Із столиць модні впливи швидко проникали в палаци провінційних аристократів.

        Деякі з цих манер нині здаються нам комічними. Наприклад, у лицарські часи кавалери з дамами сідали за стіл попарно. Їли з однієї миски і пили з одного кубка. Оскільки виделок ще не було, м’ясні страви брали руками, а жирні пальці обтирали об шерсть здоровенних мохнатих собак, яких хазяї саме для цього тримали в банкетних залах.

        У цей час особливою популярністю користувався трактакт про поведінку “Дисципліна клерикіліс” іспанського священника Пуро Альдиєнса. На основі цієї збірки були створені посібники з етикету майже у всіх західноєвропейських країнах, їх зміст обмежувався правилами прийому гостей, поведінкою за столом.

        Час вимагав змін. Це добре усвідомлював великий чеський педагог Ян Амос Коменський, який написав для учнів своєї школи невелику книжку “Правила поведінки, зібрані для юнацтва в 1653 році”, яка на цілі століття стала посібником для вчителів багатьох країн.

        У нашій країні перші елементи етичних норм поведінки (як поводити себе в суспільстві, набувати знань, поважати старших) зустрічаємо в “Поученії” Київського князя Володимира Мономаха своїм дітям. Ці норми притаманні нашому народові з сивої давнини і закладені в давньоукраїнській міфології в образах Богів і людей. Наприклад, Сварог, найдавніший бог Сонця, передає світло своєму синові Даждьбогу і вчить людей користуватися огнем – джерелом тепла, світла. Одним з найголовніших персонажів міфів був Білобог – головний бог добра. Він боровся з підступним Чорнобогом, перемагав його злі, темні, ворожі сили, приборкував їх, а то й знищував. Численні приклади, факти з міфології свідчать про те, що наші предки схвалювали не байдужість, не вичікувальну позицію, коли творилося зло, а сміливу, наступальну і бойову лицарську позицію в боротьбі зі злом, потворністю в житті.

    На всіх етапах свого розвитку українці культивували високоморальні, шляхетні, духовні якості людини: шанували, берегли й виховували в підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, волелюбність, духовну стійкість та інші чесноти.

    Історична пам’ять зберігає цінні відомості про Ігоря і Ольгу, Святослава і Володимира, Ярослава Мудрого і Данила Галицького та інших князів, які відстоювали правду і справедливість, незалежність свого народу, держави.

    Наші пращури розвивали філософію серця, педагогіку людяності, добра і милосердя, лицарського гарту особистості. Вони передавали молоді великий досвід плекання духовного і фізичного здоров’я, виховання мужнього характеру, широкого світогляду, готовності робити добру справу. Глибокий патріотизм і гуманізм, непримиренність до убогого і потворного були притаманні орачам і сівачам, ученим і вчителям, ремісникам і дружинникам.

    Особливо високого статусу в свідомості українців набули традиції січової етики. Покликане історією бути елітою українського козацтва, запорізьке лицарство відігравало провідну роль у розвитку його духовності. У Запорізькій Січі діяли школи джур, у яких реалізовувалися принципи високоефективної “парної педагогіки”. Гармонійне поєднання специфічних елементів народної, родинної, шкільної і соціальної етики становить одну з істотних ознак січової етики.

    Куратор групи

    Дякую Вам, професоре, за цікаву історичну довідку.

    Змінювались часи – змінювались норми моралі. Ми згадали лише декілька фактів з історії виникнення і розвитку етикету. Але вже зараз можемо зробити висновок, що правила сучасного етикету передбачають вияв чуйності, доброзичливості, уваги до людини.

    Професор історії етики

    Дякую. Шановні слухачі, загальновідомо, що етикет – своєрідно встановлений порядок поведінки, обходження. Етикет має стародавні форми, однак із різноманітної спадщини минулого доцільно виділити раціональні зерна, перлини, котрі зберігають свою цінність і тепер. Давайте разом їх пригадаємо.

    Професор

    Обов’язковість…

    Студент

    Це неодмінне виконання доручення, єдність слова і діла.

    Професор Ввічливість …

    Студент

    Це виховання почуття міри, щоб словами або діями не образити людину.

    Професор    Тактовність …

    Студент        Це вміння не помічати чужу помилку.

    Професор    Скромність …

    Студент

    Це вміння людини бути собою, відсутність похвальби, марнославства.

    Професор    Точність …

    Студент        Вміння цінувати своє слово, свій і чужий час.

    Професор    Совісність …

    Студент

    Найважливіший регулятор у взаємовідносинах людей.

    Професор етики вітання

    А тепер простежимо, як елементи етики проявляються в повсякденному житті.

    Будь-яка зустріч починається з привітання, яке має таку ж стародавню історію, як і людина. Первісні люди вітали один одного обнюхуванням, терлись щоками, а інколи навіть пригощали один одного ударами дубини.

    (Звучить у записі пташине щебетання. Студенти у звірячих шкурах показують інсценування привітання первісних людей)

    Професор етики вітання

    У середні віки пишні шати титулованих осіб вимагали такого ж пишного, манірного, дещо смішного привітання. З цієї епохи пішло правило знімати головні убори і рукавичку під час привітання, що підкреслює довір’я і добрі наміри того, хто вітається.

    (Звучить “Гавот” І.С. Баха. Студенти в костюмах мушкетерів показують інсценування середньовічного привітання)

    Професор етики вітання

    У службовій обстановці привітання повинно носити діловито-ввічливі відносини, при цьому особисті відносини не виказують. Коли ви вітаєте людину, не робіть цього автоматично: ви образите того, кого вітаєте. Навіть коли ви байдужі до людини, ви повинні бути привітними. Обов’язкова умова: дивіться в очі тому, кого вітаєте, при цьому не тримайте в кишенях руки, цигарку в роті. Першим молодший за віком вітає старшого, підлеглий – начальника, чоловік – жінку, однак начальник перший вітає підлеглу.

    Ніколи не вичікуйте, щоб вас вітав першим колега-ровесник і рівний вам за посадою.

    Куратор групи

    Запам’ятайте: першим вітається більш ввічливий. В офіційній обстановці неможлива відмінність у привітаннях, звернених до чоловіків і жінок, до молоді і людини похилого віку.

    Куратор групи

    Пане професоре, а які слова доречно вживати у вигляді привітання?

    Професор етики вітання

    Дякую вам за питання. Для вітання сміливо беріть на озброєння такі слова: “Здорові були”, “Доброго ранку”, “Добрий день”, “Добрий вечір”, “Добридень”, “Як ся маєте?”. В офіційній обстановці неприпустимі молодіжні вітання: “Привіт”, “Салют”, “Здоров”. При розставанні також існують своєрідні привітання: “На все добре”, “До побачення”, “Прощавайте”. Перед вихідними доцільною буде фраза: “Бажаю вам приємного відпочинку”.

    Куратор групи

    Цікаво, чи існують правила такої церемонії, як потиск рук?

    Професор етики вітання

    Словесне вітання супроводжується рукостисканням. Чоловіку руку першою подає жінка, старший за віком – молодшому, начальник підлеглому. Хоч зараз особливої суворості в додержанні цього правила немає. Для привітання подають праву руку. Потиск рук не повинен бути млявим або, навпаки, сильним, тривалим. Якщо ви зайшли в приміщення, де багато співробітників і відвідувачів, не треба вітати кожного особисто, досить голосно сказати “Добридень!” і злегка вклонитися.

    Професор етики вітання

    Я передаю слово визнаному авторитету в цій галузі – професору етики спілкування.

    Професор

    Дякую, колега. Шановні слухачі! У нашій мові прийнято дві форми звертання: “Ви” і “Ти”. “Ти” – звертання складне, адресується близькому другу, родичу. Тому в службовій обстановці краще звертатися на “Ви”. Раніш вживалось звертання “товариш” у сполученні з посадою або з прізвищем, наприклад, “товариш директор”, “товариш Петренко”. Зараз ця форма звертання мало вживається, стали більш прийнятними “пан”, “пані”, “громадянин”, “громадянка”. Звертання “громадянин”, “громадянка” доцільні для спілкування з незнайомими людьми на вулиці, у транспорті, у магазині. У службовій обстановці до співробітників слід звертатися на ім’я та по батькові або вживати звертання “пан”, “пані” в сполученні з посадою або прізвищем, наприклад, “пан завідуючий”, “пані Лісовська”. До відвідувачів, замовників звертайтеся на “Ви”, вживайте звертання “пан”, “пані”. Якщо для вирішення питання необхідно знати прізвище, ім’я та по батькові відвідувача – попросіть його представитися. А зараз я пропоную вашій увазі інсценізацію візиту всім відомої Кайдашихи до землеміра з приводу земельного спору. Я вважаю, що ви правильно назвете порушення етикету в поведінці обох сторін.

    (Землемір сидить у робочому кабінеті, читає, палить цигарку, розгойдуючись на стільці. Входить Кайдашиха)

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.98MB | MySQL:26 | 0,314sec