Виховний захід на тему: «ХАЙ ЦВІТЕ УСЕ ДОВКОЛА Й УКРАЇНСЬКА НАША ДОЛЯ»

Дві ведучі виходять на сцену.

Ведуча 1

Добрий день, шановні викладачі та студенти. Сьогодні ми запросили Вас, щоб разом торкнутися найпрекраснішого дива, яке подарувала нам матінка природа. Ви запитаєте, якого?

Ведуча

Легенда про квіти

У безводній пустелі вмирав від голоду і спраги мандрівник. Раптом перед його очима з гарячого марева виринули дві дівчини, тримаючись за руки. Запашним поцілунком перша з них повернула силу страднику, а друга простягла йому їстівні зерна, вилущивши їх зі своїх золотавих кіс. Врятований мандрівник першим склав величальну пісню на честь двох сестер – Троянди і Пшениці, Краси і Доброти, однаково потрібних на землі. Скільки творів мистецтва уже складено про це! І хай вибачить нам щедра Пшениця, що не про неї поведемо сьогодні ми мову, а про дивовижний світ Краси – квіти. Про незвичні історії з ними пов’язані, про те, що природа сама робила, дбаючи про верх досконалості.

Ведуча 2

Квіти – вічні супутники нашого життя. Палахкотять біля вікон українських осель животрепетним вогнем мальви, буяють різнобарв’ям нагідки, троянди, дзвіночки, айстри. Квіти, як музика, створюють піднесений настрій, надихають на творчість.

Ведуча

        Десь опісля Спаса, на згасанні літа

        Відшумлять недовгі, гомінкі жнива.

        Виїду за місто назбирати квітів,

        Де зелений килим виткала трава.

        Вийду рано-вранці, лише зійдуть роси,

        Ще не встигне сонце в подих вкласти жар,

        Але вже лунатимуть співи стоголосі,

        Краятиме небо злет стрімкий стрижа.

        Я піду по ниві, колючій стернині,

        Що від спеки стала біла і дзвінка.

        Я шукати буду там волошки сині –

        Їх рвала в дитинстві для свого вінка.

        Підберу самотні колоски пшениці,

        Зніт, жабрій рожевий, жовтий чистотіл,

        Ще візьму перестріч, білу куколицю –

        В них одна чарівність у щирій простоті.

        Залучу до гурту польову гвоздику,

        Материнку, пижмо, злинку і оман,

        Синього люпину свічку невеличку,

        Зонтики омели, дзвоники, роман.

        Як спущусь зі схилу і піду лукою,

        Потривожу спів цикад і цвіркунів.

        Там букет оздоблю рясно осокою,

        Розмаю суничником із усіх боків.

        Ще знайдеться місце луговій герані,

        Зозулинцю, любці на зеленім тлі…

        Разом квіти різні, запашні, духмяні –

        Це немовби дзеркало рідної землі.

(Лунає пісня “Україно, моя любов” у виконанні студентів)

        Земля зігріта, променем радіє сонце,

        Земля, що має сотні поколінь.

        Земля найкраще, що в нас є і найдорожче,

        О, боже, землю нашу не покинь,

        Ти землю не покинь.

                Приспів

            Україно, моя любов,

            Я співатиму знов і знов.

            Ти єдина у світі є – Україно, Україно,

            Свята моя земля…

        Високе чисте небо, небо України,

        З надією дивлюсь у синю вись.

        Гаряче жовте сонце – сонце України,

        Два кольори у прапорі злились,

        Два кольори злились.

            Ніхто тебе не в силах в світі підкорити,

            Бо ти святою названа в віках.

            І будуть тут народжуватись і любити,

            Вмирати будуть на твоїх руках,

            На святих руках.

(Студент виходить на сцену і розповідає про калину)


Студент 1

        Калино моя – Україно,

        В твоїм кущі – я кетяг багряний!

        Це літо горить для мене

        І хмари цвітуть, і гудуть молоді дощі.

        І я достигаю в долоні твоїй зеленій!…

        Калина моя – Україно! Рука грози

        Сваволить у гілках твоїх – струнах ,

        Гуде бандура, говорить бандура

        Про те, що жива єси

        І житимеш вічно в луках солов’їних

Студент 2

Майже у всіх народів є улюблені рослини – символи. У канадців – клен, у росіян – берізка, а у нас – верба і калина.

Студент 1

Отже, і поговоримо про калину. З давніх-давен народ опоетизовував цей кущ, оспівував у піснях, легендах. На початку літа кущі калини рясно зацвітають, вкриваються безліччю ніжних білих суцвіть і стоять вони собі серед ніжної зелені, ніби молоді наречені в

білосніжних сукнях і мережаних хусточках. Недаремно Т.Г.Шевченко писав:

        Зацвіла у лузі червона калина,

        Ніби засміялась дівчина-дитина.

Студент 2

Завдяки такому рясному, чудовому буйноцвіттю калина стала в народі символом дівочої вроди, краси і цнотливості, її цвітом в минулому охоче прикрашали себе дівчата.

Студент 1

Український народ завжди дбайливо охороняв і доглядав калину. Наруга над нею вкривала ганьбою людину. А як потрібна була калина в чисельних обрядах, особливо у весільному. Коли випікали коровай, неодмінно прикрашали його калиною.

Студент 2

З калини плели гірлянди, прикрашали її буйноцвітними гілками світлиці та весільні столи, ставили букети з калини перед молодими, бажаючи цим вічної краси їх подружньому життю, міцного і стійкого кохання.

Студент 1

Подякуємо нашим пращурам за ці чудові традиції, пов’язані з калиною. Будемо їх берегти і віддамо нашим дітям разом з прекрасними піснями.

(Звучить пісня “Одна калина за вікном” у виконанні студентів коледжу, сл. В.Куровського, муз. Р.Квінти).

Сторінка: 1 2 3 4
завантаження...
WordPress: 23.01MB | MySQL:26 | 0,311sec