Виховний захід на тему: «УКРАЇНСЬКИЙ ЗВИЧАЙ, МОВ КАЛИНОВИЙ ЧАЙ…ТАЇНА ВІНЧАННЯ»

Мета. Розкрити красу людських взаємовідносин, красу обрядів і звичаїв українського народу, виховувати любов і шану до Батьківщини, привернути увагу молоді до вічних людських цінностей – вірності, любові.

Обладнання. Святково прикрашений зал, гільце, коровай, вишитий рушник.

Вступне слово викладача

Юнаки і дівчата.., які вони різні в свої 15–17 років – нову й відповідальну пору життя. Це пора утвердження ідеалів, становлення характеру, формування поглядів на життя. Іноді ми, батьки, не помічаємо або помічаємо з
великим запізненням, що наші діти з маленьких хлопчаків і дівчаток виросли і стали дорослими юнаками і дівчатами. Вже наші доньки дають нам поради, вже й до наших дітей прийшло перше почуття кохання. Іноді воно таке сильне, що нам приходиться благословляти їх на шлюб.

        Вона прийшла непрохана й неждана,

        І я її зустріти не зумів.

        Вона до мене випливла з туману

        Моїх юнацьких несміливих слів.

        Вона прийшла, заквітчана і мила,

        І так чарівно кликала й манила,

        Такою ніжною і доброю була.

        І я не чув, як жайвір в небі

        Когось остерігає з висоти.. .

        Пришла любов непрохана й неждана –

        Ну як мені за нею не піти?

                        В. Симоненко

А що ж таке кохання? Відділити підробку від істинного почуття, не обманутися самому і не обманути іншу людину занадто важливо для кожного, особливо для юних, тільки вступаючих у життя людей.

Психологи стверджують, що не кожному доступне істинно глибоке кохання. Не кожному дається навчитися узгоджувати свої інтереси, смаки, звички з інтересами коханої людини. “Кохати – це не значить дивитися одне на одного, кохати – значить дивитися разом в одному напрямку”, – писав відомий французький льотчик і письменник Антуан де Сент-Екзюпері.

Ну а якщо “хочеш бути щасливим – будь ним”, – так говорив Козьма Прутков. Тільки от як досягти цього бажаного стану? Людство завжди цікавило це запитання, і хоча щастя сугубо індивідуальне поняття, є все ж у нього свої закономірності, свої складові. Якщо взяти сферу міжособистісних відносин – найвище щастя в коханні, в сім’ї, народженні і вихованні дітей. Але й ця, здавалось би, зрозуміла всім і незаперечна істина усвідомлюється кожним у процесі життя і іноді розуміння її проходить занадто пізно, коли людина уже не взмозі що-небудь змінити у своїй долі…

        … Якби мати знала,

        Яка в доні біда –

        Вона б передала

        Горобчиком хліба,

        Горобчиком хліба,

        Синичкою солі –

        Ой мамо, ой мамо,

        Як важко без долі.

“Молодим людям властиво думати, що вони якщо не знають, то відчувають більше всіх… звичайно марево це розсівається лише тоді, коли головні вчинки бувають уже здійсненими” (Л.Леонов).

Наша виховна година почалася з розповіді про любов, щастя і помилки, бо саме любов є основою подружнього життя, як на мій погляд, і дуже важливо не помилитись в своїх почуттях. Ми поговоримо сьогодні про весільну обрядність, про таїну шлюбу, про таїну вінчання.

Студент 1

Створенню сім’ї у народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Відповідно до цього формувалась і весільна обрядовість – своєрідна урочиста драма, що супроводжувалась іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята.

Обряд створення нової сім’ї традиційно зберіг до наших днів майже у незміненому вигляді звичаї наших далеких предків і загалом однаковий для всієї України. Певні відмінності у весільних обрядах та піснях носять регіональний відтінок. Всюди нареченого і наречену супроводжували бояри, дружки, світилки. У різних весільних обрядах брали участь коровайниці, свашки, свати, старости тощо. Так само всюди був весільний коровай, весільний рушник, рушники для сватів, інші символи обряду.

Українська весільна обрядовість поділялась на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з окремих обрядів.

Студент 2

Починалося все із сватання, коли посли від молодого йшли до батьків бранки укладати попередню угоду про шлюб. Сватами (старостами) обирали дотепних і поважних людей, як правило, з числа родичів. З ними до дівчини йшов парубок.

Увесь складний обряд сватання вельми стисло описував Т.Г. Шевченко: “Покохавшись літо чи то два… парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних, коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку”.

Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. Тоді вона повертала старостам принесений ними хліб або дарувала молодому гарбуза. Щоб уникнути сорому через відмову, часом посилали “розвідника”, котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, іноді йшли свататися пізно ввечері, щоб зберегти сватання в таємниці.

Студент 3

У разі успішного сватання через певний час відбувалися оглядини – знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини – своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев’язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев’язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Після усіх цих церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і вже не мали права відмовлятися від шлюбу.

(Пісня “Гиля, гиля, сірі гуси…”)

Студент 4

Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою та парубочою свободою, що втілювалося в образі дівич-вечора. Такі вечори влаштовувались окремо в оселях молодої та молодого. Це був обрядовий акт відокремлення наречених від несімейної групи молоді.

У молодої дівич-вечір відзначався особливою ліричністю, бо символізував розлуку з рідною домівкою та перехід в інший статус. Дівчата-подружки “вили гільце” – оздоблювали квітами, стрічками та букетами колосків гілку сосни або вишні. Разом із гільцем виготовляли маленькі квітки або віночки для молодої та молодого. Плетіння вінків супроводжувалося барвінковими піснями.

Пісня “В понеділок ранесенько”


            В понеділок ранесенько

            Вийшла мати за нові ворота.

            Кличе: “Доню, йди додомоньку,

            Змию я тобі головоньку

            Любистком і водичкою,

            Щоб ти була молодичкою”

Студент 5

Коли ж голова нареченої була прикрашена весільним вінком, до капелюха молодого теж чіпляли вінок, їх садовили на кожух, що лежав догори вовною, накривали рушником або посипали житом. Після цього молоді вже називались князем і княгинею, які збирали весільний поїзд та йшли просити рідню та сусідів на весілля.

Весільний поїзд в українців найчастіше був дуже великим, що підкреслювало урочистість події. Групу нареченого представляли старший бояр, бояри, світилки, а нареченої – старша дружка, дружки, брати. Крім того, існував цілий ряд весільних чинів, що виконували лише певні обрядові функції: приданки, закосянки, свашки супроводжували наречену в дім молодого; свахи виконували пісенний супровід усіх обрядових дій; посаджені (хрещені) батьки “заправляли” весіллям. Основна роль у благословінні молодих, їх зустрічі та проводах належала батькам наречених. Вони ж виряджали молодих до церкви на вінчання.

Студент 6

Вінчання як весільний обряд формувався поступово. Ще у XVII столітті церковне освячення шлюбу не мало законної чинності і тому нерідко відбувалося до весілля. Повінчані до самого ж весілля жили нарізне. Лише 1744 p., як вже згадувалося, Синод видав указ, згідно з яким молоді повинні були жити після вінчання сукупно, не чекаючи весілля. Відтоді вінчання, як правило, проводили в один день з весіллям, хоча в окремих регіонах України воно майже до початку XX ст. все ж відбувалося до весілля: або відразу після сватання, або після заручин, іноді напередодні весілля у п’ятницю, починаючи з середини ХVІІ ст. вінчання й весілля зазвичай відбувалося протягом одного дня, здебільшого в неділю. Тож, попрощавшись з дівуванням та парубоцтвом, отримавши благословіння батьків, весільним ранком наречені готувалися їхати до церкви. Цього дня молоді набували особливо урочистого вигляду, і хоч у кожній місцевості існували свої звичаї щодо весільного вбрання, та мусили вбратися обов’язково в новий одяг, який зберігали й шанували все життя. Молоду з піснями одягали дружки й свашки. Мусили постаратися, щоб їхня наречена була гарною, як ніколи : їде-бо вінчатися!

Протягом XIX ст. вінчання поступово стає традиційним весільним обрядом, набуваючи магічного, символічного та побутового характеру.

На вінчання молоді у супроводі свого почту відправлялися, як правило, нарізно. Перед тим вони просили у батьків благословіння і ті благословляли їх “пращівним” хлібом, бажаючи “ніколи не знати нужди та жити у мирі”.

Слово надається настоятелю храму.

Серед семи Святих таїн важливе місце посідає Таїна шлюбу. У ставленні до нього є певні відмінності в католиків та православних. Католицька Церква, зокрема, вважає, що шлюб є нерозривний, якщо він був укладений без якихось перешкод. Православна Церква допускає розрив шлюбу лише через певні перешкоди чи умови, протестанти взагалі не визнають шлюб Таїною, а тому їм розлучатися можна без кінця.

Шлюб – це добровільна згода (перед священиком і Церквою) на основі взаємної любові чоловіка і жінки дістати благословення належати один одному аж до смерті, бути вірними один одному та народити і виховати дітей.

Історія Таїни шлюбу. Перший шлюб Бог установив ще в раю, сказавши чоловіку і жінці: “Будьте плідні й множтеся, і наповнюйте землю і володійте нею. Так то полишає чоловік свого батька і матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом” (Бут.1:28; 2:24). За своє бажання стати, як Бог, перші люди були покарані. Адам – тяжкою працею, а Єва – залежністю від свого чоловіка (Бут.3;1б) (33).

Вперше Ісус Христос освятив шлюб своєю присутністю на весіллі в Кані Галілейській, де він вчинив своє перше чудо, перетворивши воду на вино. Він підтвердив свою Божу установу, сказавши: “Бог на свій образ людину створив, чоловіком і жінкою створив їх” (Бут. 1:27), “по цьому залишить чоловік батька і матір, і пристане до своєї жінки, і будуть вони одним тілом” (Бут. 2:24), того, “що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає” (Мат.19; 4-6)(33).

Є певні перешкоди до укладання церковного шлюбу, які визнають католицька і православна Церкви :

  • існування ніким не розірваного попереднього церковного шлюбу;
  • примус, шантаж;
  • обман;
  • неповноліття (юридичне й статеве, в Україні перше настає з 17 і 18 років, а друге церковні канони допускають з 15 років);
  • спорідненість духовна (хрещені батьки і хрещеник), юридична (названі батьки чи діти) та кровна (православна і громадсько-католицька Церкви забороняють одружуватися до третього коліна включно);
  • дияконські чи вищі свячення;
  • вічні чернечі обітниці (звичайні чернечі обітниці є теж перешкодою, але після їх закінчення людина може вийти з монастиря й одружитися; від вічних обітниць звільняють дуже рідко і лише з поважних причин);
  • відсутність Таїни хрещення чи Таїни миропомазування;
  • юридична недієздатність однієї з осіб, що вступає в шлюб;
  • наявність будь-яких венеричних захворювань у одного з наречених (або в обох). До 1939 р. в Східній Галичині священик не мав права вінчати молодих людей, котрі не пройшли медичний огляд і не принесли йому довідки від лікаря, завірену печаткою;
  • наявність різних спадкових психічних та фізичних захворювань. Для цього священик робив малюнок генеалогічного дерева наречених до сьомого коліна. У кожній особовій справі молодят, котрі повінчалися, є такий малюнок і медичні довідки (деякі особові справи зберігаються у церкві Перенесення мощів св.Миколая в с. Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області);
  • викрадення дівчини чи жінки, наложництво тощо.

    Деякі перешкоди до укладання шлюбу можна усунути. Наприклад, коли неповнолітня має згоду батьків на своє вінчання, а статеве неповноліття вже настало (тобто їй 15 років), священник може обвінчати до її юридичного повноліття (до 17 років).

    Матерією для Таїни шлюбу є тіла й душі двох людей, які вирішили вступити в церковний шлюб.

    Формулою Таїни шлюбу є слова священика під час вінчання і тільки в українському обряді присяга молодих на Євангеліях.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.99MB | MySQL:26 | 0,537sec