Виховний захід на тему: «У ГРУДНІ ЩО НЕ ДЕНЬ, ТО ПРАЗНИК»

Вступ

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це – втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру народу, що в свою чергу впливає на процес формування народної творчості. Саме тому народна творчість нерозривно пов’язана із звичаями народу.

Звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Народні звичаї охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також і мова – це ті найменші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, як і мова, виробилися упродовж довгого життя і розвитку кожного народу.

У українського народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками.

Українці, нація дуже давня, і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. У нас на Україні вже була національна культура, а Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури.

Зустріч України з Візантією – це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч, якщо не рівних, то близьких потугою, але різних за характером культур.

У цьому збірнику розповіді про давні звичаї українського народу у довгі зимові дні. На грудневий період припадає багато християнських свят, пов’язаних із традиційними для українського села вечорницями. Вечорниці були невід’ємним атрибутом тих часів.

Розповідь піде про українські вечорниці у період грудневих свят і пов’язані з ними повір’я, ворожіння, прикмети.

Календар грудневих християнських свят

4 грудня – Введення в храм пресвятої Богородиці, третя Пречиста.

7 грудня – день святої великомучениці Катерини.

9 грудня – Юрія (зимового).

13 грудня – Андрія (Калита).

14 грудня – день святого пророка Наума.

17 грудня – Варвари Великомучениці.

18 грудня – Сави.

19 грудня – святого Миколая.

22 грудня – день зачаття святої Ганни.

25 грудня – день святого Спиридона.

29 грудня – Томи.

30 грудня – Даниїла.

На останній місяць року припадає найбільше свят. Кажуть:

“У грудні що не день, то празник”.

Третя Пречиста снігом покриває

Останнім святом, яке завершує осінній цикл, здавна вважалась третя Пречиста. Цим днем, який припадає на 4 грудня, ознаменували закінчення хліборобського циклу та обробітку технічних культур. Вважалося за великий гріх після Введення і до Благовіщення (7 квітня) копати або зрушувати землю, “бо вона спочиває і на літо сили набирається”.

Народна назва свята – Введення – пішла від того, що люди вірили, ніби в цей день Бог відпускає праведні душі, щоб вони могли подивитися (видіти) своє тіло. У цей час остерігалися копати землю, прати, “бо можна придушити душу”. Хто це робив, тому в жнива “блискавка обов’язково влучала в копи”.

На святу Катерину ховайся під перину

Серед численних жіночих свят, що сповідувалися лише представниками слабкої статі, найзнаменнішим є день святої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня. Дослідники християнських вірувань вважають, що в давнину це було свято Дівочої долі, але згодом церква пов’язала його зі святою Катериною.

Цього вечора дівчата влаштовували вечорниці. Зранку в складчину вони зносили до однієї з осель продукти. На спільну трапезу мали право приходити всі парубки без запрошень. Щоправда, навідувались вони пізно ввечері, після того як дівчата закінчать ворожити. Дівчата звертались до своєї долі, щоб вона порадила або ощедрила їх щасливим подружнім життям. За вечерею молодь веселилась, співала пісень, переважно колядкових, в яких згадувалося про долю. Після обрядової вечері влаштовували різноманітні ігри та забави (але без танців, бо піст).

Дівоче свято залишало приємні спогади і романтичні сподівання на кращу, щасливішу долю, на гарне життя, яким неодмінно ощедрить свята покровителька.

Який день на Юрія, така й зима

Ми знаємо, що в кожному році є два однойменних свята. Це ж стосується і Юрія. Перший, або весняний Юрій співпадає з пробудженням природи і вважається покровителем хліборобства і скотарства.

З другим – зимовим Юрієм, що припадає на 9 грудня, не пов’язано якихось значущих обрядів. Вважається, що цей святий був опікуном і наглядачем мисливців.

Нерідко святий Юрій зображується з двома вовками. Він за провину може віддати вовка-перевертня людині в прислугу.

Традиційно на це свято намагалися прикрити на ніч кошари та хліви, бо вовки Юрія начебто найчастіше крадуть домашню худобу.

Андрію, я тобі коноплі сію

Серед осінньо-зимових свят найбільше виділяється своєю неповторністю – Андрія, чи як його іще називають у народі – Калита, котрий припадає на 13 грудня. Він вважається парубоцьким святом.

Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата обирали одне одного для майбутнього подружнього життя. У цей час найактивніше вдавались до заклинань, завбачань майбутньої долі й ритуального кусання калити – обрядового коржа.

Прийшов Наум – пора братися за ум

У давні часи навчальний процес починався взимку – 14 грудня, в день святого пророка Наума. То була найзручніша пора для сільських дітей здобувати освіту, адже прийшов час, коли можна перепочити від нагальних хліборобських клопотів.

За народною уявою, Наум – покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на святого пророка розпочати навчальний процес, то дитина краще засвоюватиме науку, а відтак набереться ума-розуму. З цього приводу казали: “Пророк Наум наведе на ум”.

Варвари ночі урвали

17 грудня – день Варвари Великомучениці, яка вишила ризи самому Ісусові Христові. Оскільки для українського жіноцтва вишивання було національною особливістю, вони вважали великомученицю Варвару своєю покровителькою. Адже відомо, що українських дівчат вчили цього ремесла ще з дитинства.

Дівчина, котра “дозріла на видання”, мусила сама наготувати посаг – вишити вдосталь рушників, вимережити сорочки своєму судженому та його батькам. По тому, якими вони були, оцінювали вдатливість і хазяйновитість майбутньої дружини.

Оскільки Варвари вважалось жіночим святом, то його відзначали представниці “слабкої статі”. Найпишніше це проходило в дівочих гуртках дівчата готували вареники з маком і запрошували хлопців на вечерю.

У цей день гріх прати, білити і глину місити, можна було тільки вишивати і нитки сукати.

Сави дня прибавили

Якщо Варвари вважалися жіночим святом, то Сави, котрі припадають на 18 грудня, позначені чоловічими обрядодіями. Щоправда, якихось особливих відзнак не було. Проте досить оригінально справляли День ангела ті, хто були Савами.

На Сави жінки збиралися на вечорниці, де займалися всіляким рукоділлям.

Хвали зиму після Миколи

У народі до святого Миколая, що припадає на 19 грудня, ставилися з особливою повагою, оскільки “він другий після Бога заступник на землі”. Зимовий Миколай здавна вважався покровителем усіх бідних і знедолених, землеробства і тваринництва, земних вод, на яких рятував дітей.

Це – веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в “козирки” і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – “бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!”

Є звичай у цей день роздавати дітям подарунки.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.95MB | MySQL:26 | 0,356sec