Виховний захід на тему: «РІЧНИЦЯ ВИВОДУ ВІЙСЬК З АФГАНІСТАНУ. «ЧАС І ДОСІ НЕ ЗАГОЇВ РАНУ –ЦЕЙ ОДВІЧНИЙ БІЛЬ АФГАНІСТАНУ»

Мета. Розкрити сутність війни в Афганістані; виховувати повагу до учасників цих подій; вшанувати пам’ять студентів-афганців.

Обладнання: стенд з портретами студентів – учасників бойових дій в Афганістані, квіти, свічки.

(Звучить музика

Пісня про війну “Афганістан”)

Вступне слово класного керівника

Ведучий 1

Війна… , яке коротке і страшне слово… . Це
смерть, сльози матерів, наречених, що недолюбили своїх хлопців, це поминальний дзвін і тепло свічки.

(Пісня “17 лет”)

Ведучий 2

Чи треба взагалі згадувати про війну? Деякі кажуть, що не треба, а ми думаємо, що треба.

Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу не скаже: “Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було”.

Ведучий 3

15 лютого – річниця виводу військ з Афганістану. І ми, молоде покоління, повинні знати про страшні сторінки безглуздої афганської війни, пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20–30 років стали свідками і учасниками цих воєнних дій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, подвигом, героїзмом.

Ведучий 4

На нашому святі присутні воїни-інтернаціоналісти нашого міста, живі свідки тих жахливих подій (називаються імена присутніх) прізвище, ім’я, участь.

(Нагородження оплесками гостей, які піднімаються на сцену)

(Звучить пісня “Привет, бача! “)

Ведучий 1

Афганська війна … брудна, неоголошена, розпочалася 25 грудня 1979 року в часи брежнєвської доби.

У цей день радянські війська введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку.

Ведучий 2

Війна… . Чорним смерчем пронеслась над просторами України, зачепила багато родин, які віддавали своїх синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

(Читається вірш О.Стовби )

        Заплакало небо дощами,

        Біль і туга зійшлися клином,

        Свистіли кулі над Афганом,

        Прощається мати із сином.

        Котилися сльози рікою.

        Ще б жити – та віку немає.

        Лишилась невістка вдовою

        Й онучка за батька питає.

        Прощається мати із сином ….

        Прощаються гори й долини,

        І більшого горя немає, –

        Як жити їй без дитини?

        Лиш чорна хустина.

        Німа домовина …

        “Прости”, – ледь шепче вустами.

        Лиш чорна хустина – то туга за сином,

        Заплакало небо дощами

Ведучий 3

За довгих 10 років війни на цвинтарях України з’явилося понад 15 тисяч свіжих могил з фотографіями юних облич.

(Звучить вірш “Очі туманить”)

Вірш “Очі туманить”

        Очі туманить ядуча сльоза,

        Руки скувала утома,

        Палить їй душу афганська гроза –

        Син не вернувся додому.

        В неї він був ясночолий, як світ,

        Сонячно так усміхався,

        Ще й двадцяти не було йому літ,

        Юним навік і зостався.

        Ясеночки! Синочки! Сини!

        Мати солдата. Колосочки вкраїнського поля,

        Скільки ж вас не вернулись з війни?

        Скільки гибіє ще у неволі?

        …Роки летітимуть, мов журавлі,

        Та не полегшає втрата,

        Доки ходитиме по землі.

Ведучий 4

А на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого передчасно посивілим батькам було вдвічі важче.

(Пісня “Разговор с другом”)

Ведучий 2

Згадаємо всіх поіменно, згадаємо серцем своїм.

Це потрібно не мертвим, це потрібно живим.

(Зачитується список загиблих.

Ці імена навічно вписані в літопис нашої пам’яті).

Хвилина мовчання, хвилина мовчання

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання – в ній наша любов і гроза.

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 23.02MB | MySQL:26 | 0,401sec