Виховний захід на тему: «ПОЕЗІЯ – ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ»

Мета. Ознайомити студентів з творчістю Ліни Костенко, викликати інтерес до української поезії, виховувати у студентів почуття патріотизму та гордості за свій народ та його видатних людей.

Обладнання.    Портрет, книжкова виставка, вишитий рушник, магнітофон, квіти.

Цитата

        “Щастя треба – на всякий випадок,

        Сили треба – на цілий вік”.

Ведучий 1

Сьогодні ми відчиняємо двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатної української поетеси Ліни Василівни Костенко. 19 березня поетесі виповнилося 75 років. Такою людиною може пишатися будь-який народ, бо вона є спадкоємцем кращих традицій своєї нації.

Ведучий 2

Вслухайтесь в слова Ліни Василівни, серцем доторкніться до них, вдумайтесь у їх глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць життєвих і поетичних. Її геній, незважаючи на всі негаразди і катастрофи, гоніння й замовчування, залишається могутнім олімпом сучасної поетичної думки.

Ведучий 1

Схильна до афористичного формулювання поетичної думки, вона один з віршів завершила гіркувато-лукавим висловом:

        Щастя треба – на всякий випадок,

        Сили треба – на цілий вік.

Ведучий 2

Безкомпромісність – ось пароль її поезії. Неповторність – ось друге з ключових понять волелюбної музи Ліни Костенко. Час, який дістався Ліні Костенко для життя, теж потребував від неї самозреченості, віри й відваги. Своєю поезією за часів безмовності й стандарту вона рятувала честь української літератури.

     Вірш “Страшні слова, коли вони мовчать”

        Страшні слова, коли вони мовчать,

        Коли вони зненацька причаїлись,

        Коли не знаєш, з чого їх почать,

        Бо всі слова були уже чиїмись.

        Хтось ними плакав, мучився, болів,

        Із них почав і ними ж і завершив.

        Людей мільярди, і мільярди слів,

        А ти їх маєш вимовити вперше!

        Все повторялось: і краса й потворність,

        Усе було: асфальти й спориш.

        Поезія – це завжди неповторність,

        Якийсь безсмертний дотик до душі.

Ведучий 1

Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім’ї. Її батько був освіченою людиною, знав 12 іноземних мов, що свідчило про його видатні здібності. За часів сталінщини її батько зазнав лихоліть: був репресований, пройшов крізь ГУЛАГ.

Ведучий 1

В дитинство дітей 30-х років шаленим шквалом увірвалася війна. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам’ять, відлунившись у низці поетичних творів Ліни Костенко “Мій перший вірш написаний в окопі” – той перший вірш, що його дівчинка з містечка над Дніпром написала “мало не осколком” на стіні окопу, не зберігся, упав снаряд і стіна з великими дитячими літерами осипалася. Але залишився спогад, болюче відчуття війни як чогось страхітливого, неприродного.

(На фоні музики вірш “Мій перший вірш написаний в окопі”)

        Мій перший вірш написаний в окопі,

        На тій сипкій од вибухів стіні,

        Коли згубило зорі в гороскопі

        Моє дитинство, вбите на війні.

        Лилась пожежі вулканічна лава,

        Стояли в сивих кратерах сади,

        І захлиналась наша переправа

        Шаленим шквалом полум’я й води.

        Був білий світ не білий вже, а чорний,

        Вогненна ніч присвічувала дню

        І той окопчик – як підводний човен

        У морі диму, жаху і вогню.

        Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

        Кривавий світ, обвуглена зоря!

        А я писала мало не осколком

        Великі букви щойно з букваря.

        Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

        В казки літать на крилах політур,

        А я писала вірші про фугаси,

        А я вже смерть побачила впритул.

        О, перший біль тих не дитячих вражень,

        Який він слід на серці залиша!

        Як невимовне віршами не скажеш,

        Чи не німою зробиться душа?

        Душа в словах – як море в перископі,

        І спомин той – як відсвіт на чолі…

        Мій перший вірш написаний в окопі.

        Він друкувався просто на землі.

Ведучий 1

Ліна Костенко увійшла в поезію шістнадцятирічною. Але вже тоді стає зрозумілим, що в неї рідкісне обдарування, що вона – діамант, який потребує тільки обрамлення.

Ведучий 2

Ліна Костенко здобула педагогічну освіту, але творче обдарування привело її до Московського літературного інституту – єдиного на той час вищого навчального закладу, в якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова, і закінчила його в 1956 році з відзнакою.

Ведучий 1

Поява перших збірок поезії Л. Костенко – “Проміння землі” (1957р.), “Вітрила” (1958р.), “Мандрівки серця” (1961р.) – викликали великий інтерес у суспільстві.

Ведучий 2

Відомий російський письменник Всеволод Іванов писав: “Це дуже талановитий поет з великим майбутнім. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без надривності, цинізму… . Я відчуваю, що українські вірші її досконалі…”.

Ведучий 1

Ліна Костенко прийшла в українську літературу в плеяді поетів, які називалися “шістдесятниками”!. Її ім’я стало поруч з такими відомими поетами, як Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Віталій Коротич, Дмитро Павличко, Василь Стус.

Ведучий 2

Поетеса присвятила своє життя служінню своєму народові:

        … Народ не вибирають.

        І сам ти – тільки брунька

        В нього на гіллі.

        Для нього і живуть,

        За нього і вмирають,

        Ох, не тому, що він –

        Найкращий на землі !

Ведучий 1

        “Я в людей не проситиму сили…

        Я в людей попрошу тільки вірш” – писала ще в юності Ліна Костенко, немовби передбачаючи і життєві випробування, і неминучі розчарування, і довгі роки вимушеного мовчання.

Ведучий 2

Свого часу Ліна Костенко стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби не існувало, ім’я її було заборонено, вірші не друкувалися, про вихід книжок і не мріялось.

Ведучий 1

Безкомпромісна Ліна Костенко не дозволила потоптати своєї гідності як людини, як митця. Майже 16 років її твори за часів радянського режиму не видавалися.

Ведучий 2

В найстрашніші періоди, коли все тісніше змикалось круг неї коло переслідувань, цькувань і заборон – вона писала. Ліна Костенко не нарікала на свою долю, яку обрала один раз на все життя.

Вірш “Доля”

        Наснився мені чудернацький базар:

        Під небом у чистому полі;

        Для різних людей,

        Для щедрих і скнар,

        Продавалися різні Долі.

        Одні були царівен не гірш,

        А другі – як бідні Міньйони.

        Хто купляв собі Долю за гріш,

        А хто і за мільйон.

        Дехто щастям своїм платив,

        Дехто платив сумлінням,

        Дехто золотом золотим,

        А дехто – вельми сумнівним.

        Долі-ворожки, тасуючи дні,

        До покупців горнулись.

        Долі самі набивались мені,

        І тільки одна відвернулась.

        Я глянула їй в обличчя смутне,

        Душею покликала очі.

        – Ти все одно не візьмеш мене, –

        Сказала вона неохоче.

        – А може візьму ?

        – Ти собі затям, –

        Сказала вона суворо. –

        За мене треба платити життям,

        А я принесу тобі горе.

        То хто ж ти така ?

        Як твоє ім’я ?

        Чи варта такої плати ?

        Поезія – рідна сестра моя,

        Правда людська – наша мати.

        І я її прийняла як закон

        І диво велике сталось:

        Минула ніч – і скінчився сон,

        А доля мені зосталась.

        Я вибрала Долю собі сама,

        І що зі мною не станеться –

        У мене жодних претензій нема

        До Долі – моєї обраниці.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.95MB | MySQL:26 | 0,320sec