Виховний захід на тему: «ПЕРЕДАМО НАЩАДКАМ НАШ СКАРБ – РІДНУ МОВУ»

Мета. Виховувати повагу і любов до рідної мови, поглибити знання студентів про українську мову та історію її розвитку.

Обладнання. Святково оформлена сцена: вислови про мову видатних українських діячів, портрет Т. Шевченка – основоположника української літератури та мови, обрамлений вишитим рушником, квітами, стрічками; учасники, одягнені в національний одяг.

Вступне слово

    Сьогодні наш захід незвичайний.

    Сьогодні у нас свято рідної мови.

    Багато є у світі таємниць і одна з найбільших – мова ! Рідна мова! Ти з гомону полів, лісів і морів, переткана калиною й барвінком, від зорі і місяця народжена. Кожен день дає нам урок пізнання. Завжди й скрізь наш учитель – мова. У ній неосяжна душа народу, його щирість і щедрість, радощі й печалі, труд і безсмертя. І знову ж таки – таємниця.

Відомий український педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: “Мова – це віконця, через які людина бачить світ”. Вдумайтеся в ці слова. Від того, як ви володієте мовою, залежить ваше духовне багатство. Багата мова – багатий духовний світ, розвинуте почуття краси слова – висока моральна культура.

Убозтво слова – це убозтво думки, а убозтво думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості” (В. Сухомлинський).

Отже, кожна людина має прагнути оволодіти скарбами рідної мови, її літературними нормами, щоб власне мовлення стало досконалим, зрозумілим, думки висловлювалися логічно, ясно, виразно і різноманітно.

Тож завдання нашого свята – розширити знання про мову, її досконалість, вагомість, красу, значення та роль у суспільстві, формувати уміння вільно виражати думки українською мовою у різних сферах суспільного життя, грамотно й доречно висловлюватися в колі друзів, у колективі, виступати перед аудиторією, брати участь у дискусіях , відстоювати свої думки, переконання вагомим словом, додержувати при цьому культури поведінки і мовленнєвого спілкування.

Ведуча

        О слово рідне! Орле скутий!

    Чужинцям кинуте на сміх!

        Співочий грім батьків моїх,

        Дітьми безпам’ятно забутий.

Ведучий

        О слово рідне! Шум дерев!

        Музика зір блакитнооких,

        Шовковий спів степів широких.

        Дніпра між ними левій рев …

Ведуча

        О слово! Будь мечем моїм!

        Ні, сонцем стань! В горі спинися,

        Осяй мій край і розлетися

        Дощами судними над ним.

Ведучий

        Як довго ждали ми своєї волі слова,

        І ось воно співа, бринить,

        Бринить – співає наша мова,

        Чарує, тішить і бринить.

Ведуча

        Як довго ждали ми … Уклін чолом народу,

        Що рідну мову нам зберіг.

        Зберіг в таку страшну негоду,

        Коли він сам стоять не міг.

Ведучий

        І їй рости й не в’януть зроду,

        Цвісти в поемах і віршах,

        Бо в ній – великого народу,

        Ніжна і замріяна душа.

Пісня “Мова рідна!”

(Із репертуару Р.Кириченко)

Ведуча

Щасливі ми, що народилися і живем на такій чудовій, багатій мальовничій землі – у нашій славній Україні. Тут жили наші славні прадіди, діди, тут живуть наші батьки – тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, і де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

Ведучий

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягати своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово – це людина без роду й племені.

Вірш “О мова моя” (В.Сосюра)

        О місячне сяйво і спів солов’я,

        Півонії й мальви, жоржини!

        Моря бриліантів, це – мова моя.

        Це – мова моєї Вкраїни.

            Яка у ній сила і клич,

            Яка в ній мелодія лине

            В натхнення хвилини! О мова моя,

            Душа голосна України!

        Ти мрії фіалок, і сон конвалій,

        Й гостріша за крицю багнета…

        Ти душу бійця пориваєш на бій

        В натхненнім пеані поета…

            Тобою звучать і міста золоті,

            Й заквітчані селами гони…

            Ти – зброя ідеї. У битві й труді

            Єднаєш сердець міліони …

        Мов райдуга – арки над морем колон,

        Що в небо музикою лине,

        Де славить життя золоте жайворон …

        Це мова моєї Вкраїни.

            Це – матері мова. Я звуки твоєї

            Люблю, наче очі дитини…

            О мова вкраїнська! Хто любить її,

            Той любить мою Україну.

(“Пісня про Вкраїну”)

Ведучий

Багата й милозвучна наша рідна українська мова. Дивуючи світ своєю мелодійністю, чарівністю та ніжністю, українська мова на міжнародному конкурсі мов зайняла третє місце після іспанської та італійської.

Ведуча

“Вона вся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом…

Вона з голосу тура, мисливських сурем, скрипу дерев’яного рала, стогону вола в борозні, рокоту комбайна – вся з колосся, осмаленого війнами і торкнутого “мирною” радіацією. Вона з блиску козацької
шаблі і весла невільницького човна, вся змочена удовиною сльозою, повита дівочою тугою на ясирних та окупаційних торгах. Вона з першого радісного щебету немовлят і тихих похоронних плачів… потаємного шепоту зітхань закоханих… Вона вся з тучі і грому, як води і роси – така українська мова. Ніжна і тендітна, а міцніша броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі – непорочність,
цнота і чистота”.

І. Грабович “Рідна мова”

        О рідна мова ти моя,

        Як любо ти звучиш!

            Аж серце б’ється, аж кров гуля, –

            Надії додаєш! …

            Твій гарний, чародійний звук

        І думні чоло гне,

            Мов сила теплих неньки рук,

            І так, мов жар, пливе …

            Ні звук струни, ні солов’я

            Так любо не пливуть,

            Як рідне слово вчую я

            З очей аж сльози йдуть…

            І так здаєсь мені, немов

            Знов ненечка пестить,

            А батько гладить мя рукам

            І чесно жити вчить.

(Інсценізація уривку з твору І.Котляревського “Наталка-полтавка”)

Ведучий

Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстких літ, століть пережила наша рідна мова. Витерпіла наругу найзапекліших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських і своїх панів та
підпанків недолугих, її мало не знищила шабля та не затоптали в болоті кінські копита у вихорі навальних орд монголо-татарського іга.

Ведуча

Потерпіла вона, мова наша рідна, дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх, і ганебний із найганебніших Указ 1876 р., який зовсім заборонив друкувати українською мовою.

Читець

        Цареві блазні і кати

        Раби на розум і на вдачу

        В ярмо хотіли запрягти

        Її, як дух степів гарячу.

        І осліпити й повести

        На чорні торжища незрячу…

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.98MB | MySQL:26 | 0,454sec