Виховний захід на тему: «НАРОДНІ СИМВОЛИ УКРАЇНИ»

        Можна вибирати друга і по духу брата,

        Та не можна матір рідну вибирати.

        За тобою завше будуть мандрувати

        Очі материнські і білява хата.

        І якщо впадеш ти на чужому полі,

        Прийдуть з України верби і тополі.

        Стануть над тобою, листям затріпочуть,

        Тучею прощання душу залоскочуть.

        Можна все на світі вибирати, сину,

        Вибрати не можна тільки Батьківщину.

                        В. Симоненко

(Звучить “Пісня про рушник”)

Викладач

Наш виховний захід пройде у формі усного журналу під назвою “Народні символи України”.

Ми перегорнемо декілька сторінок історії української народної символіки. Епіграфом до нашої бесіди ми взяли уривок з вірша В.Симоненка “Лебеді материнства”.

(Викладач зачитує написані на дошці слова)

Батьківська хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок – усе це наші народні символи, обереги, це все те, що вміщується в єдиному слові – Батьківщина.

Тож запрошуємо вас на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше родинне.

Студент 1

            Що таке Україна?

            За віконцем калина,

            Тиха казка бабусі,

            Ніжна пісня матусі,

            Дужі руки у тата,

            Під тополями хата,

            Під вербою криниця,

            В чистім полі пшениця,

            Серед лугу лелека

            І діброва далека…

Викладач

Перегорнімо ж нашу першу сторінку журналу “Хата моя, біла

хата”.

(У грамзапису звучить пісня “Хата моя, біла хата”, слова Д.Луценка, музика А.Пашкевича)

Студент 2

        Для людей відкрита хата наша біла,

        Тільки б жодна кривда в неї не зайшла.

        Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

        Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

Викладач

Житло дуже давнє, як і сама людина. Але чи задумувалися ви, чому кожна будівля має дах, середню частину і обов’язково нижню, яка знаходиться в землі? Ви, мабуть, скажете: адже інакше будівля не трималася б.

Але не все так просто, як нам здається. Людина придумала собі дім дуже давно. Ще на зорі цивілізації, коли в неї було міфічне сприйняття світу, тобто світ уявлявся ніби в трьох вимірах, таким, як його бачили. Ось небо. На небі живуть божества, світила – Сонце, Місяць, Перун та ін. А ось земля з її світом і самою людиною. А що ж під землею? Там древні поселили всі хвороби, лихо, смерть, злі божества і душі померлих предків. І далі все, що творила людина, відображало ці уявлення про світ. Зліпила вона глечик – він обов’язково мав три частини: верхню (горлечко), середину і низ (денце). Подивіться на посуд. Адже люди користуються ним з давніх-давен. І яку б річ ви не взяли, вона обов’язково має три частини. Придивіться до речей навколо себе, до світу природи (дерева, рослин, гори), до самої людини, поміркуйте, що з них можна умовно поділити на три частини. Це вам завдання на спостережливість.

А тепер повернімося до житла. Ви вже самі можете сказати, що означає баня церкви. Так, небо. Наприклад, баня Микільської церкви або дзвіниці Видубицького монастиря під колір неба із золотистими зірками. А яким частинам світу умовно відповідають середня частина хати (власне житло) і підвальна, яка знаходиться у землі?

(Студенти відповідають)

Отже, свій дім давня людина уявляла як маленький, замкнутий домашній світ. Так воно, звичайно, і є. Крім того, він повинен бути захищений від нещасть, хвороб, темних сил, ворожих людині (не тільки природних стихій), злих людей. Людина думала про це ще до будівництва, адже хата закладалася не на один рік, а на цілі покоління. Тому так важливо було правильно вибрати місце для хати, не порушивши обряду її закладання. Із цим пов’язано чимало повір’їв і заборон. Наприклад, не можна було ставити хату на перехресті доріг, на пожарищі, там, де колись проходила дорога, стояла лазня, де знайдено людські кістки, на місці цвинтаря, покинутої будівлі чи млина. Багато з цих повір’їв збереглося й до нашого часу. На Хмельниччині, наприклад, землю, на якій збиралися ставити хату, орали плугом і сіяли жито. Якщо жито зійде, то добре місце, а ні – то будувати не можна, бо жити не будете. Тобто все це пов’язане з добрими і злими духами. А які ви знаєте ритуали зведення будівлі?

Студент 3

Пускали в огорожу звечора півня. Якщо півень рано заспіває, то добре місце, а як ні – погане.

Студент 4

Корову заводили. І де вона ляже з телятами чи сама, на тому місці можна будувати хату. Якщо не ляже – не можна.

Студент 1

По кутках майбутньої хати сипали жито, клали хліб, ставили склянки з водою. Якщо все це зникало вночі, то потрібно було поміняти місце, бо не виключалась можливість того, що біля хати будуть товктися чорти.

Викладач

Символом України стала біла хата. Деякі навіть виводять культурні надбання мешканців чисельних селищ і хутірців від їх “білохатніх” традицій. Неможливо для українця забути і без туги покинути невеличку і чепурну хату – “батьківщину”, що пишається своїми чистими білими боками серед вишневих садочків. Один німецький мандрівник XIX століття писав у дорожніх нотатках: “Живуть у чисто утримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не задовольняються тим, що кожного тижня миють їх, як це роблять голландці, але й кожні два тижні їх білять. Тому їхні хати виглядають білими, неначе свіжовибілене полотно”. Наддніпрянці білили хати ззовні та всередині. Вікна, двері та призьбу часто підводили червоною глиною. Ні звір, ні лиха людина, ні хвороба вже не могли проникнути в житло через ці вогняні кільця.

Перегорнімо наступну сторінку нашого журналу – “Піч”. Центром житла, його душею є піч. Де тепло, там і добро, там і добро, і достаток, і злагода. Без пічного вогню хата мертва.

Студент 2

Піч – це мати в хаті, її головний оберіг. Це тепло, і затишок, і спочинок, і лікарня, а якщо іще гарно змайстрована та розмальована, тоді це насолода для ока.

Студент 3

У печі не лише готували страву, вона створювала особливе родинне тепло, об’єднувала навіть розсварених чоловіка з жінкою, для дітей же була справжнім притулком.

Студент 4

Господиня завжди охайно білила піч. За станом печі судили про охайність господині.

Викладач

Бо піч мати уявлялася праматір’ю, богинею роду. Вогонь у печі – це символ домашнього родинного вогнища. Для всього роду піч була священна, як мати, їй поклонялися, навіть боялися (“Сказав би, так піч у хаті”). Як живу істоту її оспівували у весільних та інших обрядових піснях.

(Студенти проказують або співають)

Студент 4

            Наша піч регоче,

            Короваю хоче.

            А припічок усміхається,

            Короваю дожидається.

            Золотії плечі

            І срібнії крила,

            Щоб коровай загнітила.

Студент 1

            Та й через село

            Та й піч веземо.

            Іване, Йване, гу!

            А в тої печі

            Золотії плечі.

            Іване, Йване, гу!

            Та що на Йвана

            Та воду брала.

            Іване, Йване, гу!

            А на Петра,

            Да й хліб пекла.

            Іване, Йване, гу!

Викладач

А на Поліссі, наприклад, зберігся давній звичай “весілля комина”, коли за комин ставили дівчину. А які вам відомі повір’я, пов’язані з піччю?

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 23.07MB | MySQL:26 | 0,330sec