Виховний захід на тему: «НА КОЛІНАХ СТОЮ ПЕРЕД ВАМИ, СПОВІДАЮ ЖАЛОБУ СУМНУ»

Форма проведення: тематична лінійка

(На столі букет квітів, перев’язаний чорною стрічкою, шматок чорного хліба, вода, свічка, колосся пшениці.)

(Звучить скрипка, на її фоні учениця читає.)

Учениця. Хто водить за мною запалими очима-криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, на берегів.

І знову вони йдуть щодня, щоднини, щоночі, мільйони тіней, мільйони очей, крокують небесним Чумацьким шляхом і повертають до мого серця’. Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі богородиці в мотках сорочках, пливуть Марії Оранти, святі Покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк крил, що сходить у мені чорною-пречорною мукою.

(Затихає музика. Виходять учні.)

1-й учень. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з най-родючіших країн. Жахливо навіть через 73 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишалися без зернини, ї це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Пекельні цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій.

Голод! Голод!

Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шев-ченкова наймичка. Хоч і сильна духом.

2-й учень.

Остання хлібина

Це остання хлібина, остання!

Очі горем налиті вщент,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання!

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить.

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б’ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою — клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.93MB | MySQL:26 | 0,306sec