Виховний захід на тему: «МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ. «РОЗВИВАЙСЯ Й ДАЛІ, МОВО НАША РІДНА, І ПРО НАС НАЩАДКАМ ВІСТКУ ДОНЕСИ…»

Мета. Розвивати й поглиблювати знання з рідної мови, формувати особистість студентів, здатних гідно передати духовні надбання свого народу, попередніх поколінь, виховувати любов до рідного слова, краю, народних пісень, формувати культуру мовлення, справжній патріотизм.

Обладнання: актова зала, де проходить виховна година, святково прибрана, всюди квіти, портрети поетів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Симоненка, Василя Стуса та ін., виставка збірок сучасних волинських поетів Івана Чернецького, Олени Криштальської, Світлани Бояркевич, Петра Маха, Василя Гея та ін. У фойє конкурс стінгазет на тему рідної мови, власних поезій і прозових творів. Студентам пропонуються анкети на знання творів сучасних українських письменників, поетів.

Вступне слово

День слов’янської писемності й культури припадає на церковне свято рівноапостольних Кирила і Мефодія не випадково. Брати Солунські наважилися розробити абетку для слов’ян, аби неофіти Східної Європи познайомилися з євангелієм у рукописному, а потім й у друкованому слові. Річ у візантійсько-латинському світі нечувана, бо необхідно було благословення Папи Римського Андріана ІІ, щоб кирилиця стала рівноправною серед офіційних алфавітів. Дяка Богу, вона й донині вправно слугує невичерпним джерелом наснаги для багатьох слов’янських мовних рік. Важко судити, котрий з тих потоків головніший, адже кожна нація вважає свою мову найліпшою. Та одне беззаперечне – українська ріка найстародавніша.

Переживаючи то бурхливий розквіт, то цензурне обміління, вона винесла до теперішніх поколінь перлини староукраїнських неповторних слів (наприклад, “позаяк”, “паляниця”, “уста”) і, водночас, накидане історією сміття суржику.

Якою течією далі попливемо?

Зарубіжні дані свідчать, що в Україні українською мовою розмовляють всього 30 відсотків населення.

Я проти того, щоб людині докоряли за незнання мови, її треба спонукати добрим словом, зацікавити доброю книгою, заохочувати конкурсами. Необхідно проводити різні заходи – презентації усього найкращого, що маємо, прищеплювати любов до мови через культуру та спорт.

Любов і пошана до мови виховуються з дитинства, пам’ятаймо про це.

Ведуча 1

        В землі віки лежала мова,

        І врешті вибилась на світ.

        О мово! Ночі колискова!

        Прийми мій радісний привіт.

        Навік пройшла пора безславна…

        Цвіти і сяй, моя державна…

                    (О. Олесь)

Ведуча 2

        Як нема без зірок

        небозводу. Як блакиті без

        сонця нема, так і мови нема

        без народу,

        І народу без мови нема.

                    (В. Забаштанський)

Ведуча 1

Коли народилася мова? Тоді, коли й народилося людство. А може, раніше? У співі вітру, в мелодіях морських хвиль, у весняних щебетаннях птаства, чи у літньому розмаїтті квітучих ланів. Кожна квітка має не тільки своє забарвлення, а й свій голос. Мова – великий дар природи. Мова – найдорожче, що є у кожного народу. Відберіть у людини мову і вона здичавіє… Український народ виколисав мову в своєму серці, зігрів теплотою душі і віддав у спадок нам.

Ведуча 2

Ми народжуємося і одержуємо разом з життям рідну мову, як і Вітчизну, материнську ласку… . До кожного з нас слово прийшло з маминим голосом ще над колискою. Упродовж віків, якщо не тисячоліть, слово-рідне, українське – живило душу,
вчило бути чесним, сміливим, любити свій край, свою мову. У рідній мові навіки закарбоване минуле України.

(Пісня “Рідна наша мово”, сл. і муз. Л. Мосієвич)

Ведуча 1

Рідне слово – це невід’ємна частина рідного краю. Для українця – це закучерявлені темними парками схили Дніпра в Києві, над якими велично здіймається в небо дзвіниця Печерської лаври; неповторні вулиці під тінистими каштанами; це старовинна архітектура Львова; це золотоверхий Чернігів над срібною Десною, де під склепіннями стародавніх соборів спочивають київські князі й видатні діячі давньої України; це буйнозелена Волинь з сумними плесами озер і рідний Горохів.

Ведуча 2

А над усією Україною, у Каневі, на Чернечій горі – могила великого Кобзаря, який колись розказав нам, “Хто ми, і чиї ми діти”, розказав нашу минулу славу, який заповів усім прийдешнім поколінням:

            Свою Україну любіть,

            Любіть її

            Во врем’я люте,

            За неї душу положіть.

(Пісня “Україна”, сл. Р.Кудлика, муз. С.Петросяна)

Ведуча 1

Звуки рідної мови пов’язані з тим, що закарбувалося в пам’яті наших предків, увіковічено в пісні і передано нам у спадщину.

(Дівчата співають хором українську народну пісню “Ой, на горі та й женці жнуть, а попід горою, яром-долиною козаки йдуть…”)

Ведуча 2

І уявляється: поле, жнива. Під голубим небом селяни жнуть пшеницю. Виблискують під сонцем серпи, а низом проходять козаки, хвацько виспівуючи: “За світ встали козаченьки”.

Ведуча 1

Нашою мовою Маруся Чурай складала пісні, які додавали козакам наснаги, звучали накази славнозвісного полководця і гетьмана П. Сагайдачного, який вів на бій козацькі полки.

Ведуча 2

У нашій мові – безсмертя Духу нашого народу. Століттями гнана й переслідувана у великодержавній казармі – імперії, вона все ж існувала в піснях і думах, казках і переказах, гострилася й виточувалася в приказках і прислів’ях, самобутніх словах і зворотах. Притулком найчастіше для неї була сільська хата…

(Сценка. Уривок з п’єси “Наталка Полтавка” І.П. Котляревського)

Ведуча 1

П’єса “Наталка Полтавка” була першим драматичним твором нової української літератури.

Художня цінність “Наталки Полтавки” зумовлена головне тим, що Котляревський використав для свого твору багатющі скарби українського фольклору, зокрема ліричної пісні. Він вперше ввів у літературу народну пісню, приказку, прислів’я, гумор.

Ведуча 2

Значення Котляревського в історії української літератури велике. Він перший звернувся до народного життя, народної творчості, народної мови, як до головних джерел літератури, перекинувши вперше місток від літератури до народу. Мова Котляревського є визначний початковий етап у розвитку української літературної мови.

Його твори лишаються одними з кращих художніх надбань української літератури дошевченківської доби.

Ведуча 1

        Діамант дорогий на дорозі лежав, –

        Тим великим шляхом люд усякий минав,

        І ніхто не пізнав діаманта того –

        Йшли багато людей і топтали його,

        Але раз     тим шляхом, хтось чудовий ішов,

        І в пилу на шляху діамант він знайшов.

        Камінець дорогий він одразу пізнав,

        І додому приніс, і гарненько, як знав,

        Обробив, обточив дивний той камінець,

        І уставив його у коштовний вінець.

        Сталось диво тоді: камінець засіяв,

        І промінням ясним всіх людей здивував,

        І палючим огнем кольористе блищить,

        І проміння його усім очі сліпить.

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 22.99MB | MySQL:26 | 0,320sec