Виховний захід на тему: «ЛЮБОВЕ МОЯ – ВКРАЇНО!»

Мета: виховувати у дітей любов до Батьківщини, до державної мови, художнього слова та народної пісні.

Форма проведення: конкурс юних декламаторів

Завдання:

  1. Виховувати почуття національної гідності.
  2. Показати красу й місце української мови серед інших святинь, показати її влучність, милозвучність.
  3. Розвивати естетичний і культурний рівень дітей.

    Оформлення: плакати з віршами й висловлюваннями про українську мову; національні символи; вишиті рушники.

    Моя вишнева Україна,

    Мій рідний, найсвятіший краю…

    Куди б не їхав, де б не був ти,

    А кращої землі – немає!


    1-й ведучий.

    Усіх гостей ми запрошуємо радо

    На поетичне і радісне свято.

    На ньому повести ми мову рішили

    Поезія й пісня – великі дві сили.

    2-й ведучий.

    Запрошуємо Вас у царство мудрого й красивого, правдивого і чуйного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія – це вогник, який запалює душу людини, який схожий на полум’я свічки.(запалюється свічка)

    1-й ведучий.

    Хай палає свічка…Хай палає.

    Поєднає нас вона в цей час.

    Друзів голоси нехай лунають,

    Пісня й слово хай єднає нас.

    (пісня «Червона калина»)

    2-й ведучий.

    Народ, Батьківщина і національна мова — речі нероздільні. Де б ми не були — скрізь відчуваємо поклик рідної землі. Розчулюємося аж до сліз, зачувши на чужині рідне слово…

    1-й ведучий.

    Моє слово, неначе жар-птиця,

    Заіскриться воно на весь світ

    Моє слово – джерельна криниця,

    Що розтоплює кригу і сніг.

    (На тлі української ліричної народної пісні.)

    Учень 1.

    Спитай себе, дитино, хто ти є,

    І в серці обізветься рідна мова.

    І в голосі яснім ім’я твоє

    Просяє, наче зірка світанкова.

    Учень 2.

    З усіх скарбів, що є в моїй землі,

    Ти скарб наш вічний, українська мово.

    Тебе кували в кузнях ковалі,

    І гартували в горнах кожне слово.

    Учень 3.

    Для мене рідна ти з дитячих літ,

    Коли співала мати колискову.

    І гріх забути Шевченків заповіт —

    Святе й безсмертне українське слово.

    Учень 4.


    Коли забув ти рідну мову,

    Яка б та мова не була, —

    Ти втратив корінь і основу,

    Ти обчухрав себе сповна.

    Учень 5.

    Рідна мово, зелена діброво!

    Чую пісню твою запашну.

    Ти квітуєш пелюстками слова

    У морозних димах полину.

    Учень 6.

    Рідна мово, росту я крізь тебе,

    Крізь родовища дум і краси,

    Я курганом стою серед степу,

    На кордоні сльози і роси.

    Учень 7.

    Я прошитий травою густою,

    Я промитий Дніпром до кісток.

    Рідна мово, без тебе ніхто я,

    Мов відірваний вітром листок.

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,356sec