Виховний захід на тему: «ГОЛОД 1932-1933 РОКІВ»

Тема 1:
У пам’ять про скорботний

тридцять третій

На столі — букет квітів, перев’язаних чорною стрічкою, кусочок черствого хліба, вода, на партах і столі — свічки, учні одягнені в чорний одяг. На дошці написи:

Жить стало лучше,

Жить стало веселей!

(Й.В. Сталін)

…а онде під тином

опухла дитина, голоднеє мре…

(Т.Г. Шевченко)

Вчитель. Пам’ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. І сьогодні, через років, жахливо ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю.

У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі.

Отож, на Україну відправлено з Москви і Ленінграда так званих десятитисячників, кримінальних злочинців і морально негідний елемент. Як хижі зграї, вони ходили від хати до хати і шукали хліба. Пробивали залізними щупами підлоги, печі, стіни, скопували подвір’я, сади, городи, їздили по полях і все, що знаходили, забирали, залишаючи цілі родини без шматка хліба.

За кілька місяців ці надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали з сіл усі запаси зерна. У кожному населеному пункті були спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Деякі селя ни-бідняки накладали на себе руки.

То був страшний навмисний голод.

Стріла була така нищівна.

Щоби згромадити стодолу

Колгоспної катівні.

То був страшний навмисний злочин.

Такого ще земля не знала.

Закрили Україні очі.

І душу міцно зав ‘язали.

Сліпу, пустили старцювати…

Луна ще досі в оболонях.

Здичавіла вкраїнська хата

На березі своїх агоній.

Глуху, заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті.

Як божевільна їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили.

То був такий навмисний голод.

Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?

(Тарас Федюк «Навмисний голод»)

Ганебним і водночас злочинним було відверте вбивство дітей за розкрадання так званої «соціалістичної власності». Відомо, що 7 серпня 1932 р. ЦБК і РНК СРСР прийняли постанову, яку народ назвав декретом про «п’ять колосків». Судові й позасудові органи чинили безкарно глум над селянами, масово забивали дітей, що голодні ходили по колгоспному полю і збирали колоски.

Так у с. Бурти Київської обл. було заарештовано двох дівчат 12 і 14 років, їх піддали жахливим тортурам: палили руки сірниками, кололи голками пальці, тиснули пальці дверима, виламували їм руки. Зловлених дітей прив’язували до коней і піддавали тортурам, тіла невинних жертв закопували таємно. Таких фактів досить багато.

Голод був нестерпним. Виснажені, маленькі рученята у передсмертній молитві звертались до Бога, просили хліба.

Сині пальники простяг до хліба

І стиснув його, неначе скарб,

І усмішка пригасила ніби

На чолі жорстоких злиднів карб.

Впав навколішки близенько грубки

І на мить забув про дні тривог,

А з очей, з усміхненої губки

Усміхався зголоднілий Бог.

(Н. Мудрик-Мриц)

Антоніна Листопад

«Біла молитва братика»

1932… Жахливі сторінки голодомору. А чи були ті, хто виступав з протестом, заступався за голодуючих? Так, були, але про них ми знаємо мало. Серед тих правозахисників — Лука Даниленко.

1932 рік. Молодий лейтенант Даниленко закінчив артилерійське училище і з радістю прибув до свого рідного хутора Вейхово на Сумщині. Зустрівся з рідним братом, і Давид розповів йому і про голодомор, і про спухлих людей, і про вимерлі села. І якраз тоді прибув уповноважений з району по заготівлі хліба і наказав Давиду вести до тих, хто має хліб. Давид почав відмовлятися, бо у людей вже не було що брати.

Лука не витримав. Підвівся, витягнув наган і наказав негайно забиратися з хутора і забути туди дорогу, а ні — то всіх перестріляє. Це був нечуваний випадок — із зброєю в руках проти вказівок Компартії.

Поїхав Лука у літні військові табори, а слідом за ним полетів донос про випадок на хуторі. І запрацювала державно-тоталітарна машина: виключення з рядів КПРС, переведення на Далекий Схід, слідчий ізолятор, військовий суд у Хабаровську, вирок — розстріл з конфіскацією майна.

А люди пухли від голоду, вимирали цілі села.

  1. Юрій Клен «Прокляті роки».
  2. «Тиждень терпів я від голоду муки…»
  3. Борис Олександрів «Це остання хлібина, остання…»
    Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до

Нового року. Голодуючі сім’ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м’ясо домашніх тварин і дохлих коней.

Ось як згадує про це Василь Барка у романі «Жовтий князь» — першому творі про голодомор 1933 року:

«Пес то наближався, то застигав на місці і довго, мов зачаклований, глядів на кусник їстівного в руці господині. Зрештою, той кусник спокусив переступити через поріг, в нешироко відкриті двері, що зачинилися враз. Андрій ударив качалкою, і приголомшений пес, заскавучавши, припав до землі. Дарія Олександрівна накинула йому на голову мішок. Почала бити костуром, що колись брав її чоловік, коли ходив вулицями, де є злі собаки. Але, раптом опритомнівши, пес підскочив, вирвався з мішка і почав метатися по сінях.

Оленка з самого початку затрусилася від жаху, зачинилася в хаті і тремтить, стоячи біля одвірка. Оченята, ніби в божевільної, з переляку; їй чути поруч гурчання, гавкіт, крик, тупіт.

В сінях мати з розпукою чимдуж била пса, бачачи, що це одно зосталось, бо інакше він покусає, а не дасться в руки; ще в хату вскочить і виб’ється через вікно, зоставивши всіх голоднішими, ніж сам.

Сторінка: 1 2 3 4 5 6
завантаження...
WordPress: 23.01MB | MySQL:26 | 0,325sec