Виховний захід на тему : «ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ Й МОВИ. «КАЖІМО БІЛЬШЕ ДОБРИХ, НІЖНИХ СЛІВ»

Сцена прибрана квітами соняхів і вишитими рушниками, на мальованих соняхах написані “золоті” правила спілкування.

Звучить аудіозапис про проблеми побутування рідної мови в українській державі.

Читець 1

    Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

    я питаю в книжках, роззираюсь на кожній сторінці,

    де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

    коли ми, українці, забули, що ми — українці?

Читець 2

    І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

Читець 3

    І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

Читець 4

    І що ми на Вкраїні – таки український народ,

    А не просто населення, як це у звітах дається.

Читець 2

    І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина,

Читець 3

    І що щедрість у серцях, а не лише в крамничних вітринах.

Читець 4

    І що є у нас мова, і що українська вона,

    Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Читець1

    Я до себе кажу і до кожного з Вас: – Говори!

    Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

    Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

    Почали українці себе у собі забувати.

Читець 2

    Я вже й сам ладен мовить: – Воно тобі треба? Стерпи!

    Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво,

    Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

    Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

Читець 3

    Українці мої! Дай нам ,Боже, і щастя, і сил,

    Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина,

    Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,

    Як не зраджена Вами, зневажена Вами Вкраїна?…

                        (В. Баранов)

Викладач

Шановні друзі!

Говоритимемо сьогодні про мову – одну із найвеличніших божих дарів недаремно сказано: “Рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми – її приносять на вістрі ворожих списів”. Ще древні повчали: “Як речеш, так і кмеш!”, “Як балакаєш, так і тямиш!”, “Як розмовляєш, так і мислиш!” Справді, віддавна помічено: хто як потрапить говорити, той так і годен думати.

Коли весь активний запас слів дорослої людини можна вмістити куцим списком у шкільний зошит, і лексикон у неї такий бідний, що вона боїться говорити, куди вже помишляти їй про натхненну й високу працю ума і серця.

Їй, сердешній небораці, годі виборсатися зі щоденних особистих бід і жаху самотності, з провалля психічних комплексів, псевдооцінок і непорозумінь.

Саме через вузькість і обмеженість мовної свідомості з’являються у нашій мові позички, гібриди, варваризми, зайди, паразити, вульгаризми, сленг і суржик.

Отож, розмова наша сьогодні про мовний нігілізм, і я б хотіла, щоб кожен з Вас, студенти, зробив дуже важливі для себе висновки. Пам’ятайте, наш лексикон – дзеркало нашого буття, і мені б дуже не хотілося, щоб дзеркало Ваших душ було кривим і мізерним.

Голос з-за куліс:

“Если бы от того, что мы заговорим по-украински появился бы уголь, колбаса, и продукты в магазинах, то мы б усі забалакали українською…)

(з розмови на вулиці)

Дівчата читці в національних костюмах:

Дівчина 1

        Цьому повірить чи не вірить?

        Невже це так збіднів народ,

        Що ковбасою стали мірять

        Любов, і ніжність, і добро.

        І рідний дім, і рідні квіти,

        І вогнище, що догоря… .

        Бо як ще можна зрозуміти

        Передового шахтаря.

Дівчина 2

        Що мріє – слово заголосить,

        І от вже рибка золота

        Із моря буде нам виносить

        Заморське шмаття – налітай!


        Чи ще ж не ясно – рідне слово

        Руйнуєм – рушимося й ми.

        І не врятують нас обнови,

        І не врятують килими…

Дівчина 1

        Ні килим той, що для параду,

        Ні навіть килим, що летить…

        Бо не простить Вітчизна зради!

        Земля нам зради не простить!

Сторінка: 1 2 3 4
завантаження...
WordPress: 23.09MB | MySQL:26 | 2,447sec