Виховна година:”ДІВОЧА ДОЛЯ”

Мета:

  • ознайомити студентів з обрядами свята “Дівоча доля”, з історією його походження. Розвивати у молоді інтерес до народних звичаїв і традицій, культурної спадщини свого народу;
  • виховувати почуття національної гордості, відповідальності за збереження українських звичаїв і традицій та передачу їх із покоління в покоління;
  • довести молоді, що щаслива доля – це щасливе кохання, щаслива сім’я, це любов і повага до людей.

    Обладнання: українські національні костюми для юнаків, дівчат, господаря і господині. Імітація світлиці. Стіл із стравами. Букет із
    сухими квітами, череп’яні листи, вишиті рушники, на столі горять свічки, ослін, сопілка, вишневі гілочки, засушені листя дуба, бузини, яблука, макогон, горщик з кашею, музикальний інструмент.

    Плакати, вивішені на дошці.

  1. Свято “Дівоча доля”.
  2. День Катерини – 7 грудня.
  3. Не дай Боже, такої долі, як у неї.
  4. Йому доля судилась нелегка.
  5. Така її доля.
  6. Доленько наша, ходи до нас їсти кашу!
  7. Доленько озовися, доленько, пригорнися.
  8. Іди до нас вечеряти!
  9. Катерина, доле наша, вже готова тобі каша!
  10. Як Катерина по воді, то Різдво по льоду.
  11. На святу Катерину ховайся під перину.
  12. Закоханим серцям морози не страшні.
  13. Девіз “З повагою і любов’ю стався до подружжя, яке дала тобі доля”.

    Навчальна аудиторія, де проходила ця виховна година, святково прикрашена, як світлиця, вишитими рушниками, квітами. У центрі – куточок з образами, рушниками, віночками, квітами. Далі застелений стіл українською скатертиною, святковими стравами, букетом із сухих квітів, горить свічка. Лави застелені українськими килимами, портрет Т. Шевченка, стоїть прядка. Плакати, як картини, розвішені на дошці та “стінах” світлиці.

    Вступне слово викладача

    Шановні друзі!

    Ми завітали до вас у гості. І принесли вам подарунок – розповідь про свято “Дівоча доля”, яке у народі святкують 7 грудня.

    Мета нашого заходу – знайомити Вас з традиціями, святами українського народу.

    Дівочі, жіночі долі бувають щасливі і гіркі. Щасливе кохання –це щаслива доля. Саме воно пробуджує в людині невичерпну силу, творчу енергію в боротьбі за прекрасну долю, облагороджує і покращує її життя.

    Кохання – це високе морально-етичне почуття, яке виражає взаємну повагу (довіру) між юнаком і дівчиною. Воно сповнює людину щастям, робить її життя змістовним і світлим.

    Ведучий 1 (тихо лине мелодія української народної пісні).

    Серед численних жіночих свят найзнаменитішим є свято святої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня.

    Ведучий 2

    Дослідники дохристиянських вірувань вважають, що в давнину ще було свято Дівочої Долі, але згодом церква пов’язала його зі святою Катериною, мощі якої були захоронені 304 року і віднайдені у ХІІІ ст.

    Ведучий 1

    Наші пращури свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй долю – добру або лиху:

            Породила мене мати

            В нещасну годину,

            Дала мені злую долю,

            Де ж її подіну?

    Ведучий 2

    Ще й зараз серед народу можна почути такі вислови: “Не дай, Боже такої долі, як у неї”, “Йому доля судилась нелегка” чи “Така її доля”.

    Ведучий 1

    Численні зразки про нещасну долю знаходимо майже в усіх класиків української літератури, в Шевченка зокрема. Особливо поетично змалював він жіночу долю в славнозвісних поемах, наприклад, як “Катерина”.

    (Сцена уривка з “Катерини” Т. Шевченка)

    Сидить батько край ослона, на руки схилився, мати, Катерина, стоїть перед ним з дитям.


            Що, весілля, доню моя?

            А де ж твоя пара?

            Де світилки з дружечками,

            Старости, бояри?

                В Московщину, доню моя,

                Іди їх шукати,

                Та не кажи добрим людям,

                Що є в тебе мати.

            Проклятий час-годинонька,

            Що ти народилась!

            Якби знала, до схід сонця

            Була б утопила…

                Здалась тобі б ти годині,

                Тепер – москалеві.

                Доню моя, доню моя,

                Цвіте мій рожевий!

            Як ягідку, як пташечку,

            Кохала ростила

            На лишенько…

            Доню моя, що ти наробила?

                Оддячила! Іди ж, шукай

                У Москві свекрухи,

                Не слухала моїх речей,

                То її слухай.

            Іди, доню, найди її,

            Найди, привітайся,

            Будь щаслива в чужих людях,

            До нас не вертайся!


                Не вертайся, дитя моє,

                З далекого краю…

                А хто ж мою голівоньку

                Без тебе сховає?

            Хто заплаче надо мною,

            Як рідна дитина?

            Хто посадить на могилі

            Червону калину?

                Хто без тебе грішну душу

                Поминати буде?

                Доню моя, доню моя,

                Дитя моє любе!

                Іди од нас… Бог з тобою!

    (як мертва, повалилася на підлогу)

    Батько

    Чого ждеш, небого?

    Катерина

            Прости мені, мій батечку,

            Що я наробила?

            Прости мені, мій голубе,

            Мій соколе милий.

    Батько

            Нехай тебе Бог прощає

            Та добрії люди:

            Молись Богу та йди собі –

            Мені легше буде.

    Катерина

            Не вернуся!

            В далекому краї

            В чужу землю чужі люди

            Мене заховають.

            Боже ти мій, лихо моє!

            Де мені сховатись?

            Заховають, дитя моє,

            Сама під водою,


            А ти гріх мій спокушаєш

            В людях сиротою

    (Виходить Катерина, за нею батько підводить матір і теж виходить)

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 22.99MB | MySQL:26 | 0,346sec