Виховна година на тему: «ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ»

Встеляйте квітами дороги, –

Вже проліски цвітуть, розмай,

В день незабутній Перемоги

Ми квіти кидаємо під ноги

Бійцям, що мир несли в наш край.

Щороку 9 травня ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 рр., не щезне з пам’яті людської, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – Його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але ж хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.

На світанку 22 червня 1941 року всі по-справжньому збагнули значення чорного слова «війна». Впали перші фашистські бомби на мирні оселі. Чорні крила війни закрили голубе небо. Котилася війна рідною землею, залишаючи пожарища. З перших днів війни кожен вважав своїм обов’язком захистити рідну землю та домівку. І залишилися вдома плуг, ковадло й молоток в очікуванні золотих рук господаря.

Немає такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не проливалася кров воїнів, де б не проявилася їхня могутність і відвага, адже кожен знав: він – не загарбник, він – Захисник.

Ми повинні пам’ятати, що українці в страхітливий час війни були в лещатах між більшовицьким режимом і фашистами. Атому не мали можливості самостійно вирішувати долю рідного краю.

На початку війни Червона армія зазнала в запеклих боях страхітливих жертв і поразок і швидко відступала вглиб території. На початку трагічного 1941 року відкрилися страшні злочини сталінської влади щодо нашого народу. Відступаючи під натиском німецьких військ, більшовики знищили десятки тисяч українських патріотів, які на той час перебували у в’язницях Львова, Рівного, Луцька, Харкова та інших міст.

Німецька влада в Україні мала колоніальний характер, ознаки жорстокої окупації. Фашисти вважали німецький народ особливим, а всіх інших, у тому числі й українців, неповноцінними. На тому і ґрунтувалися дії загарбників в Україні.

Всюди українські національні кола боролися з фашистською владою в нашому краї. ОУН під проводом Степана Бандери проголосила 30 червня 1941 року у Львові відновлення української державності. Та фашисти не збиралися відновлювати самостійність України. Німці заарештували ініціаторів проголошення державності України. Багатьох з них розстріляли, інших кинули до концтаборів. Був відправлений до концтабору і Степан Бандера.

Гіркою була доля України в лихоліття війни. Німецькі окупанти поводилися в Україні небачено жорстоко. Вони зберігали сталінські колгоспи, щоб якомога більше можна було викачувати хліба з українського села для окупаційної влади. Як і за більшовиків, селяни працювали від зорі до зорі задарма. Великою бідою для нашого народу було те, що 2,3 мільйона молодих українців вивезли на примусову працю до Німеччини. Багато з них загинула від рабської праці на чужині. Непокірних фашист» розстрілювали. Тільки в Києві за кілька місяців у Бабиному Яру було розстріляно десятки тисяч людей різних національностей. Найбільші жертви випали на долю єврейського населення.

Та терор не зламав духовні сили нашого народу. Восени 1942 року була утворена Українська Повстанська Армія (УПА). Було сподівання, що УПА, дочекавшись виснаження ворогів, допоможе здобута незалежність. Високе військове мистецтво проявив командуючий військами УПА генерал Роман Шухевич. Водночас в Україні діяли і партизанські загони під проводом більшовиків. До найвідоміших командирів радянських партизанів належить Сидір Ковпак.

Проти партизанів німці посилали свої війська. Гітлерівці знищували цілі села за допомогу партизанам. І сіл з такою трагічною долею було багато в нашій Україні.

Під натиском Червоної армії з другої половини І943 року німці почали відступати з України. Відступаючи, вони знищували все на своєму шляху. Гітлер вимагав: «Не можна допустити, щоб у разі відступу з України ми залишили після себе хоч одну людину, хоч одну голову худоби чи мірку зерна… Ворогові повинна дістатися повністю спалена й винищена земля».

У листопаді 1943 року був звільнений Київ, а в жовтні 1944 року уся територія України була зайнята Червоною армією. У травні 1945 року фашистська Німеччина визнала себе переможеною – капітулювала.

Багато горя і страхітливих втрат принесло Україні лихоліття світової війни. Наш край зазнав більше руйнувань, ніж будь-яка інша країна Європи. Найжахливішим було те, що Україна втратила понад 5 мільйонів своїх синів і дочок.

Все далі і далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни, але ніколи не згасне пам’ять про всіх тих, хто, не задумуючись, віддав своє життя в ім’я Свободи. У Наших серцях ніколи не згасне пам’ять про людей близьких і зовсім невідомих – тих, хто боронив свій отчий край. Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Ми – не діти війни,

Ми дітьми її тьми не були,

Ми у мирі, у щасті, у тиші зросли,

Але пам’ять про те, що творила пекельна війна,

В дні травневі щорічно в душі ожива.


завантаження...
WordPress: 22.84MB | MySQL:26 | 0,312sec