Види іграшок, які можна виготовити власноруч

Тема: Види іграшок, які можна виготовити власноруч.

Мета: ознайомити дітей із видами іграшок, які можна виготовити власноруч; розвивати пам’ять, увагу, зв’язне мовлення; виховувати  дружелюбні відносини між дітьми, активність, товариські почуття.

Обладнання: нитки, ґудзики.

Хід заняття

I Організаційний момент

II Повідомлення теми та мети заняття

III Робота над темою уроку

  1. Розповідь учителя

Дитячі іграшки виникли дуже-дуже давно. Раніше їх виготовляли тільки ручним способом батьки або й самі діти.

Навесні з великим завзяттям діти виготовляли свистунці.

 

Відрізали частину вільхової гілочки завдовжки 6—7 см (і біль­ше) з гладенькою поверхнею. Подібно, як у сопілці, робили отвір у вигляді трикутника. Руч­кою ножика або іншим гладень­ким предметом ударяли легко по корі з усіх боків пагінця, щоб лег­ше було зняти кору. Частину пагінця звільняли від кори і відрізали 1 см, щоб проходило повітря. Потім назад у кору вставляли обидві частини палички.

Тамара Коломієць

 СВИСТІЛОЧКА

Візьму вербову гілочку

А в ній проріжу дірочку,

Довкола кору обіб’ю

—   Сюрчка веселого зроблю.

—    Легеньку горошину

—   Всередину укину.

—    Сюрчатиму, ходитиму,

—    Всіх солов’їв будитиму.

—    Ану, співайте, солов’ї,

—    Дзвінкі співаночки свої!

За вами розспівається

Свистілочка моя.

Ніхто й не здогадається,

Що свище-заливається

Не соловей, а я!

Не соловей, а я!

Забавними були також пищики з цибулі (з верх­ні зеленої частини), зі стебла кульбаби. Відрізали з( одного боку рівно, а другий бік роз’єднували на кілька частин, щоб звисали закручені частини.)

А восени цікаві забавки робили з гарбуза. Хвостову частину відрізали ножем і вижолоблювали усю м’яку частину, потім вирізали рот, очі, ніс. Увечері, коли вже стемніло, в маску вставляли запалену свічку і підносили над головою.

Усе це виглядало оригінально і наводило страх на перехожих.

Найпростішими, але дуже забавними були фуркалки. Брали міцну нитку завдовжки 80—90 см і великий ґудзик на 2 отвори. Крізь отвір ґудзика протя­гували нитку так, щоб обидва кінці були зв’язаними. Один кінець нитки чіпляли за вказівний палець лівої, а інший — за вказівний палець правої руки і прокручували колом. Нитка відповідно закручувала­ся. Поступово розтягуючи її в різні сторони, ґудзик робив оберти. Розкручуючи або скручуючи нитку, ґудзик відтворював різні звуки залежно від рит­мічності рухів рук. Чим швидше нитка розтягувала­ся, тим фуркання було голоснішим і навпаки.

Цікавими були іграшки з глини, які пізніше обпа­лювали в печах, покривали спеціальною поливою і розмальовували у вигляді баранчиків, коників, пів­ників, пташок. Водночас вони були і свищиками.

Здавна відомі опішнянські глиняні вироби на Пол­тавщині.

Прославилися також майстри керамічної іграшки з міста Косова, що на Івано-Франківщині. Заслугову­ють на увагу свищики у вигляді червоної зозульки з біло-зеленим розписом.

Знають в Україні іграшки-баранці, коники, верш­ники з села Громи на Черкащині. Донині живе в Україні традиція дерев’яної іграш­ки, яку зберегли майстри міста Ковеля на Волині та міста Яворова на Львівщині.

Вони виготовляли розписні візочки, коники, гой­далки, пташок, тарахкальця, музичні інструменти, їх виготовляли з явора, липи, осики, сосни.

Дитяча народна іграшка — це чудовий вид народ­ного мистецтва.

IV Практична робота (виготовлення іграшки фуркали)

V Підведення підсумків

завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 2,615sec