ВСТУП. ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ. ОСНОВНІ ІСТОРИЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ В ХІХ СТ.

Наприкінці ХVІІІ ст. західноукраїнські землі ввійшли до складу Австрійської імперії.

Чужоземне панування , національне гноблення, релігійна роз’єднаність,соціально – економічний гніт, які встановилися після втрати державності, викликали відродження в суспільно – політичній думці ідеї соборності, закликів до боротьби за єдність етнічних українських земель, їх народу й церкви.

Українське національне відродження пов’язане:

– по – перше, з процесом формування вітчизняної інтелігенції;

– по – друге – з процесом становлення власної нації.

 

Хронологічно саме ХІХ та початок ХХ ст. стали періодом найвищого піднесення українського визвольного руху і національного відродження.

ХІХ ст. .позначене фундаментальним зрушенням в етнополітичних процесах в українських землях. У той час відбувалися становлення та консолідація української нації – найвищої форми розвитку етносу.

У Наддніпрянській Україні значно повільніше відбувалося відторгнення віджилих форм господарювання, поширення національної ідеї та політичної культури.

На початку ХІХ ст. пошук національної ідентичності представниками української інтелігенції здебільшого не мав політичного забарвлення. Його підживлював лише інтерес до історії, літератури, мови, народних звичаїв та традицій. Проте вже в 30 -40 – х роках культурно – просвітницька діяльність патріотичної еліти набуває політичного забарвлення.

Значний вплив на зближення і консолідацію двох гілок українського народу й надалі мали історична, етнографічна й художня література, пісенна творчість.

Водночас великий вплив на діячів українського руху національного відродження мав романтизм. Романтичні погляди на народну творчість відкривали нові перспективи для національного розвитку. Видатний теоретик романтизму німецький філософ Й.Гердер підкреслював: «Україна стане новою Грецією – у цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її музично обдарований народ прокинеться колись до нового життя».

Інтелігенція, що утворила течію романтиків, формувалася переважно з вихідців із священників, купців, козаків, міщан. Упродовж 30 – 40-х років ХІХ ст. У Харкові, Полтаві, Ніжині, Києві склалася освічена еліта, яка відіграла величезну роль у справі національно – культурного відродження.

Дані історії свідчили, що український народ здавна мав власну державність. Історичні знання найбільше сприяли утвердженню масової національної самосвідомості, викликали почуття любові до Батьківщини, до її минулого.

У процесі зростання національної свідомості набувало вирішального значення вивчення історії свого народу. Уже на професійній основі була написана чотиритомна « Історія Малої Росії» Дмитром Бантишем – Каменським і опублікована 1822 року у Москві. У ній розповідається про славне минуле України, її автономні права, історичні подвиги козацької старшини. Науково обґрунтована ідея самобутності України.

 

Отже, вивчаючи курс Українська культура середини ХУІ – ХІХ ст.

Учні повинні засвоїти основні історичні чинники розвитку культури в ХІХ столітті..

 

Усвідомити його місце в системі шкільної історичної освіти.

 

Орієнтуватися в перебігу українського історичного процесу впродовж ХІХ століття.


завантаження...
WordPress: 22.83MB | MySQL:26 | 0,331sec