ВРАХУВАННЯ ТИПУ ТЕМПЕРАМЕНТУ В РОБОТІ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

На однакові за змістом і метою дії подразників, кожна людина реагує по-своєму. Одні реагують активно, жваво, глибоко, емоційно, довго переживають вплив подразників, а інші — спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало. Дехто надто афективно реагує на події, на ставлення до них — спалахує гнівом, діє агресивно; а дехто в такому випадку розгублюється, виявляє боязливість, не чинить жодного опору там, де потрібно. То, темперамент можна визначити, як індивідуальну особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Люди народжуються з різними індивідуальними особливостями: рисами обличчя, кольором очей і волосся, з різним ростом, пропорціями тіла тощо. Всі люди різні, але відрізняються вони не лише за зовнішніми ознаками, а ще й поведінкою.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

ОСОБЛИВОСТІ ТЕМПЕРАМЕНТУ В ДИТЯЧОМУ ВІЦІ

Дітям, як і дорослим, властиві такі ж самі типи темпераменту. В дорослих, достатньо вихованих людей певні негативні чи позитивні риси темпераменту виявляються в несподіваних або екстремальних ситуаціях, де не завжди вдається використати звичні стереотипи поведінки.

Доросла людина вже може контролювати, усвідомлювати свої вчинки. Тому, коли визначають тип темпераменту дорослої людини, він частіше виявляється змішаним. У дітей типи темпераменту виступають у більш чистому й виразному вигляді.

Дитина сангвінік, дошкільник — це жвава, впевнена, привітна дитина, яка легко йде на контакт із ровесниками й дорослими. Як правило, відкрита й щира. Вміє долати перешкоди, користується повагою та симпатією. В іграх хороший організатор, легко включається в будь-яку діяльність. Характеризується легкою збудливістю почуттів; почуття в них середньої глибини, не дуже міцні, але відносно стійкі. Діти цього типу темпераменту швидкі й рухливі, але менше, ніж сангвініки дорослі. Вони енергійні, активні, однак довго не витримують одноманітної ситуації. Здебільшого не сором’язливі, але стримані, не образливі. Правила поведінки діти засвоюють легко, але без систематичних вправ швидко їх втрачають. Завдяки своїй рухливості вони легко піддаються як позитивному, так і негативному впливу. На зауваження дорослих реагують спокійно, як правило, не чинять опору.

Діти холерики — неспокійні, нестримані, дратівливі. Характеризуються легкою збудливістю почуттів, силою й стійкістю їх у часі. Поведінка їх енергійна й різка. Вони бурхливо реагують на всі подразники; через силу переключаються на спокійну справу; перебувають у постійному русі. Дуже тяжко пристосовуються до всіляких обмежень, режимних моментів, вимог дорослих. Мова в таких дітей швидка, нерівна, емоційно забарвлена. Як правило, такі діти прагнуть бути лідерами. Віддають перевагу рухливим іграм. Діти досить активно діють, але не доводять розпочату справу до кінця. На зауваження реагують досить бурхливо. Не слухатися й робити все по-своєму — це їх перша реакція; в таких ситуаціях діють стрімко, пристрасно, не рахуючись з іншими. В незвичайній обстановці інколи занадто збуджені, неспокійні. Це. як правило, конфліктні діти, першими люблять створити сварку. В роботі з ними варто зважати на їх особливості; спокійними, доброзичливими, але вимогливими стосунками формувати в них стриманість.

Дитина флегматик — спокійна, повільна, досить терпляча, в тому числі й до фізичного болю. Почуття важко збуджуються, однак тривалі й стійкі. Мова спокійна, трішки уповільнена, рівномірна, без особливих емоцій, жестикуляцій та міміки. Така дитина стабільна в своїх прихильностях. Спілкується з невеликим колом дітей, у нові контакти вступає неохоче. Працює повільно без зайвих слів і рухів. Часто нехтує справами, що вимагають від дитини швидкості, турбот, зайвих рухів. Така дитина здебільшого уникає доручень, а діставши їх, виконує з бажанням, але не поспішаючи, дотримуючись порядку, організованості. Мовчки бере до відома точку зору дорослого. В нових, незвичних для неї ситуаціях ретельно й уважно розглядає все навколо. Намагається уникати конфліктних ситуацій; її важко образити, але коли вона вступає в конфлікт, то переживає глибоко, хоч зовні це не проявляється досить яскраво.

Діти меланхоліки — схожі на «тепличні рослини». Надзвичайно чуттєві; почуття виникають легко, міцні й стійкі в часі. Такі діти, здебільшого, сором’язливі, малоактивні, важко пристосовуються до нових обставин. Вони відзначаються хворобливою вразливістю, швидкою втомлюваністю, невпевненістю в своїх силах, заниженим настроєм, острахом перед труднощами. При потребі невідкладно й швидко діяти, вони діють несміливо, нерішуче. Проте в сімейних умовах — це досить рішучі, уважні, чулі діти. Розмовляють тихенько, до лідерства не прагнуть. Боячись образ, намагаються гратися самостійно. Надмірно побоюючись труднощів і будучи невпевненими в своїх силах, меланхоліки часто губляться, коли їх щось запитують, хоча даний матеріал дуже добре знають. На зауваження дорослих реагують мовчки, часто зі сльозами на очах. У незвичній обстановці ніяковіють, поводяться дуже сором’язливо.

Темперамент дитини не визначає її інтересів та здібностей, але впливає на стиль її поведінки й діяльності. На основі однієї й тієї ж риси темпераменту в дітей формуються різні риси характеру; й навпаки, одна й та ж риса характеру часто буває в дітей із різними темпераментами.

Наприклад: чуйність, уважність, товариськість формуються в дітей сангвінічного й меланхолічного типів темпераменту; однак у поведінці проявляються по-різному.

ВРАХУВАННЯ ТИПУ ТЕМПЕРАМЕНТУ В РОБОТІ З ДИТИНОЮ

Діяльність — трудова, ігрова, навчальна — висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, до темпераменту людини. Тому, врахування типу темпераменту є важливою умовою в роботі з дітьми.

Працюючи з дітьми-сангвініками, варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей у суспільно-корисній праці. Завантажувати в цікавими іграми, дорученнями, ролями, що вимагають швидкості реакції, кмітливості, частих переходів від одного виду діяльності до іншого. Бажано, щоб усе це мало колективний характер, наповнювалося духом змагання, веселістю. Особливо ці діти люблять ті роботи, в яких їм дістається роль лідера. Крім того, вони віддають перевагу ситуаціям, коли в ролі наставників виступають люди, які також мають сангвінічний тип темпераменту — такі ж жваві, життєрадісні, діяльні.

Потрібно виявляти довіру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу, закріплювати віру в можливість перебороти труднощі. Не варто давати йому доручення пов’язані з довготривалою монотонною роботою. Потрібно враховувати його особисті інтереси, схильності, потреби й утруднення — їх тимчасовий характер. Допомогу сангвініку краще давати в формі відкритої, дружньої підтримки, поради. Доцільно використовувати його лідерські якості в колективі.

Діти-сангвініки намагаються займатися тільки легкою, приємною й цікавою для них діяльністю; уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти в них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати й доводити до кінця розпочату справу, з’ясовувати суть кожного питання.

Компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильності виховання чи не контрольованості здатні стати джерелом таких негативних рис характеру як легковажність, поверховість, непостійність, егоїзм. Важливим принципом тут має стати створення теплої, дружелюбної атмосфери між дитиною й дорослим.

У роботі з холеричними дітьми слід покладатися на позитивний авторитет дорослого, цілеспрямованість педагогічних впливів. Будуючи взаємини з цими дітьми, доводиться застосовувати спеціальну тактику, яка б враховувала притаманну їм запальність, різкість, нестримність. Потрібно проявляти зацікавлене розуміння душевного стану дитини. Трактовано й опосередковано запобігати «зривам»; враховувати мотиви вчинків. Залучати до активної діяльності, пов’язаної з виявом ініціативи. Потрібно уникати різких емоційних реакцій, спрямованих безпосередньо на дитину. Краще впливати на холерика опосередковано, через колектив. Варто пам’ятати, що зайнятість корисною справою може спрямувати холерика на розвиток позитивних якостей особистості, відверне негативні впливи. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

їх невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задиркуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок із однолітками, травм тощо.

Холерика важко виховати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип темпераменту дуже схильний до агресії. Холерика потрібно вчити ввічливості, уміння стримувати емоції, застосовувати не тільки пояснення, а й «програвати» з ним можливі ситуації (система адаптованих для дітей ділових ігор).

Використовуючи цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, сумлінність, ретельність і точність у використанні завдань. Організувати життя дитини так, щоб вона по можливості, не перезбуджувалася. Практикувати ігри та інші цікаві для неї заняття, які сприяли б закріпленню в її нервовій системі процесів гальмування.

Батьки, вихователі, вчителі мають із розумінням ставитися до «зривів» у поведінці холериків, не принижувати їхньої гідності, формувати в них адекватну самооцінку. Клопітка виховна робота з холериками в дошкільному віці дасть їм змогу легше адаптуватися до умов подальшого життя. При вступі до шкільного закладу чи до 1 -го класу саме холерики потребують спеціальної психологічної підготовки щодо доцільності виконання вимог і правил спілкування з дітьми та дорослими.

Не ефективно застосовувати фізичні покарання, крик. Це остаточно розхитує нервову систему дитини, в якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак, досягається ефект, протилежний бажаному. Потрібно не сварити, не карати, а пояснити, чому не можна й вимагати повторного сумлінного виконання; обговоривши, як наступного разу слід учинити в аналогічній ситуації.

У роботі з флегматиком слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на будь-яку діяльність, яку йому потрібно виконати, здійснювати докладний інструктаж. Залучати його до цікавої діяльності, що розвиває почуття, емоції й зміцнює віру у власні сили. Необхідно уникати демонстративних доручень, пов’язаних із високим темпом виконання.

Неправильний підхід до організації виховання й навчання флегматика — це звинувачення його в тупості, некмітливості, постійні покарання за повільність. Наслідки такого ставлення, зазвичай, трагічні: в дитини виникають неврози, формується комплекс неповноцінності через постійні невдачі. Індивіду буде важко розкрити себе як особистість, реалізувати власні творчі можливості мислення, почуттів та уяви. Якщо ж дитинство флегматика складається сприятливо — суспільство отримує сумлінних, серйозних, пунктуальних, захоплених улюбленою справою людей — нерідко видатних учених.

Правильний підхід до виховання дитини-флегматика передбачає створення сприятливих умов для її фізичного, духовного й інтелектуального розвитку.

Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими, товстошкірими. Насправді почуття цих дітей відрізняються глибиною й постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з близькими людьми, бояться й не люблять змін, нестабільності. Вони здатні повністю ігнорувати вимоги неавторитетної для них особи. Тому, під час спілкування з флегматиком потрібно зважувати кожне слово, кожну дію, щоб не втратити авторитету в очах дітей, намагатися створити повну взаємну довіру в стосунках, щоб дитина не замикалася в собі.

Для правильного виховання й розвитку дітей-флегматиків необхідно створювати дещо «тепличну» атмосферу, в якій має бути повністю відсутня поспішність, нетерплячість. Із раннього віку слід розкривати широкий спектр наук і занять, що допоможе зробити дитину допитливою. В процесі гри необхідно на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами почуттів та емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях.

Дорослим доводиться докладати спеціальних зусиль, щоб допомогти флегматику увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому, здобути авторитет, найти друзів. Із дитиною-флегматиком необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи її мислення, почуття, уяву. її потрібно навчити правильно переключати увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляти час.

Меланхоліку в навчанні та вихованні слід виявляти увагу, турботу й доброту. Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття й повне розуміння почуттів дитини. Тактовно, глибоко й зацікавлено проникати в її духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану. Виховувати волю, наполегливість і почуття власної цінності в колективі. Потрібно через певний проміжок часу організувати для нього «ситуацію успіху». Уважно стежити за настроєм та інтересами меланхоліка, потрібно заохочувати його до занять у гуртках, секціях тощо, з урахуванням його намірів, звичок та труднощів.

Меланхоліки часто відзначаються сором’язливістю. Соромлячи й караючи дитину, можна розвинути сором’язливість до рівня психічного захворювання. Дитині слід пояснити, що соромитися — нормальна реакція, якої не потрібно лякатися, й допомагати вихованцеві знайти спосіб оволодіння собою.

Нову інформацію меланхоліки здатні засвоювати швидко чи повільно — залежить від обставин. У спокійній, доброзичливій атмосфері нові відомості засвоюються ними швидко й надовго. Тому створення сприятливих умов навчання й виховання дитини — основна проблема в роботі з меланхоліком.

Меланхоліка швидко стомлює будь-яка діяльність, навіть легка й приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчити планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансовувати тривалість праці й відпочинку, інакше можливе нервове й фізичне виснаження організму дитини на ґрунті хронічної перевтоми або, з тієї самої причини, формування відрази до праці, апатія.

Немає ні хороших, ні поганих типів темпераменту. Кожен темперамент має свої переваги й недоліки. Проблема в тому, як знаходити кращі шляхи, форми, методи виховання позитивних якостей особистості, в залежності від того чи іншого типу нервової системи. Що ще не раз говорить про важливість знань та врахувань властивостей і особливостей типів темпераменту в роботі з дітьми. При цьому варто пам’ятати, що при наявності будь-якого типу темпераменту можна виробити, виховати всі загальнолюдські, необхідні, позитивні риси особистості й поведінки. Темперамент буде лише надавати різноманітності цим рисам.


 

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 0,309sec