Вплив емоційного стану на навчання дитини

Тема.    Вплив емоційного  стану на навчання  дитини

Мета: довести батькам, що дотримання режиму дня – важлива умова успішного навчання дитини; показати значення шкільної оцінки вжитті дитини; формувати культуру батьків­ського сприйняття учбових умінь своєї дити­ни; дати батькам поради щодо контролю за виконанням домашніх завдань школярами.

Коментар: класний керівник проводить із учнями анке­тування, готує анкети і пам’ятки для батьків.

Анкета для учнів «Навіщо я вчуся читати і писати»

Позначте вислови, з якими ви погоджуєтесь.

* Щоб більше знати.

* Розумію, що знання мені потрібні для майбутнього.

* Хочу бути культурною і розвиненою людиною, корис­ною людям.

* Розумію, що учень повинен добре вчитися.

* Розумію свою відповідальність за навчання перед кла­сом.

* Хочу одержувати хороші оцінки.

* Хочу, щоб вчителька і батьки мене хвалили.

* Не хочу, щоб мене лаяли батьки і вчителі.

* Не хочу, щоб товариші по класу засуджували мене за погане навчання.

* Хочу бути кращим учнем у класі.

* Не хочу бути гіршим за інших, відставати від одноклас­ників в навчанні.

* Хочу самому собі довести, що можу всьому навчитися.

* Тому, що заставляють батьки.

* Щоб читати цікаві книжки.

* Тому, що вчитися цікаво.

* Щоб вирости освіченою людиною.

* Щоб писати листи.

* Тому, що всі діти вчаться.

*  Не знаю.

Анкета для учнів «Закінчи речення»

  1. 1.     Якщо я одержую хорошу оцінку, то…
  2. Якщо я одержу погану оцінку, то…
  3. Мої батьки говорять, що я можу вчитися …
  4. Мої батьки говорять, що я не можу вчитися…
  5. Якщо я одержую «дванадцять», то батьки мені…
    1. Якщо я щось не розумію в домашньому завданні,  то батьки говорять…
    2. Якщо я звертаюся до батьків із проханням допомогти, то вони …
  6. Батьки хочуть, щоб я був…

Анкета для батьків

Відзначте ті фрази, які ви найчастіше використовуєте в спілкуванні із своєю дитиною, аналізуючи її навчання.

– Що ти одержав сьогодні?

– Нічого, не турбуйся, у нас є час все виправити.

– Я так і знала. І в кого ти такий уродився?

– Марш у свою кімнату і не показуйся мені на очі!

– Адже ти розумниця, і наступного разу вчителька в цьо­му переконається.

– Скільки можна тобі це пояснювати!

– Тобі потрібна моя допомога або ти спробуєш ще раз зро­бити самостійно?

– Хто-небудь одержав кращу оцінку, ніж ти?

– Сідай і вчи ще раз, а я потім перевірю!

– Давай спробуємо розібратися в тому матеріалі, який для тебе такий важкий.

– Знаєш, коли я була маленькою, мені цей матеріал також давався насилу.

– Давай ще раз заглянемо в підручник. Я думаю, нам це допоможе. ,

– От так і будеш на двійках і трійках їхати!

– От прийде батько! Він тобі покаже за двійку!

– Подивися, як я вчився, а ти?

Анкета для батьків «Закінчіть речення».  

1. Я знаю, що шкільна оцінка- це…

2. Я говорю своїй дитині, що шкільна оцінка – це…

3. Коли моя дитина йде в школу, то я прошу її…

4. Коли моя дитина йде в школу, то я вимагаю від неї…

5.  Коли   моя   дитина   йде   в школу,   то   я бажаю   їй…

6. Коли моя дитина отримує хорошу оцінку, то я…

7. Коли моя дитина отримує погану оцінку, то я…

Пам’ятка для батьків «Як ставитися до оцінок дитини»

–  Не сваріть свою дитину за погану оцінку. Їй дуже хочеться бути на ваші очі хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає брехати і вивертатися, щоб бути на ваші очі хорошою.

–  Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювала та результат її праці не високий. Поясніть їй, що важливий не лише високий результат. Більше важливі я, які вона зможе набути в результаті щоденної, наполегливої праці.

–   Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці чверті заради вашого душевного спокою.

–   Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися і пристосовуватися заради позитивного результату у вигля­ді високої оцінки.

–  Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об’єктив­ності виставленої вашій дитині оцінки вголос.

–    Є сумніви – йдіть у школу і спробуйте об’єктивно ро­зібратися в ситуації.

–   Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей в проблемах власних дітей.

–  Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.

–   Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам’ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити. Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.

–   Демонструйте позитивні результати своєї праці, щоб дитині хотілося вам наслідувати.

Пам’ятка для батьків «Як допомагати дитині в приготуванні домашніх завдань»

– Посидьте зі своєю дитиною на перших порах вико­нання домашніх завдань. Тому, наскільки спокійними і упевненими будуть її перші кроки, залежать її майбутні шкільні успіхи.

– У вашої дитини не сформована звичка робити уроки? Формуйте у неї цю звичку спокійно, перетворіть ритуал по­чатку виконання уроків у захоплюючу гру, нагадуйте про уроки без криків, будьте терплячі.

– Оформіть робоче місце дитини, поставте красивий і зручний стіл, повісьте лампу, розклад уроків, цікаві вірші і побажання школяреві перед початком виконання уроків.

– Вчіть виконувати уроки лише в цьому робочому ку­точку.

– Поясніть дитині головне правило учбової роботи – учбове приладдя повинне завжди знаходитися на своєму місці. Постарайтеся привести в приклад своє робоче місце.

– Постійно вимагайте від дитини приведення в порядок робочого місця після виконання уроків. Якщо їй важко це робити або вона втомилася, допоможіть їй. Пройде небагато часу, і вона сама прибиратиме своє робоче місце.

– Якщо дитина у вашій присутності робить уроки, не­хай сформулює вам, що вона повинна зробити. Це заспо­коює дитину, знімає тривожність. Деякі діти, наприклад, зважають, що вони завдання не так зрозуміли і відчувають страх, ще не розпочавши це завдання виконувати.

– Якщо дитина щось робить не так, не поспішайте її лаяти. Те, що вам здається простим і зрозумілим, для неї поки здається таємничим і важким.

– Вчіть вашу дитину не відволікатися під час виконан­ня уроків; якщо дитина відволікається, спокійно нагадуйте ш про час, відведений на виконання уроків.

– Якщо дитина виконує письмове завдання, звертайте більше уваги на те, щоб вона писала чисто, без помарок, із дотриманням полів.

– Не примушуйте свою дитину багато разів переписува­ти домашнє завдання. Це підірве ваш авторитет і її інтерес до школи і навчання.

– Прагніть якомога раніше привчити дитину робити уроки самостійно і звертатися, до вас лише уразі потреби.

– Кожного разу, коли вам хочеться вилаяти свою ди­тину за погану оцінку або неакуратно зроблене завдання, пригадайте себе в її віці, посміхніться і подумайте над тим, чи захоче ваша дитина через багато-багато років пригадати і ваші батьківські уроки.

– Навчіть її виконувати будь-яку справу у тому числі і домашні  завдання із задоволенням, без злості і роздрату­вання. Це збереже її і ваше здоров’я.

– Врешті-решт, радійте тому, що у вас є таке щастя – з кимось робити уроки, комусь допомагати дорослішати !

Хід зборів

Бесіда.           

Шановні батьки! Ваша дитина стала школярем. Життя її круто змінилося. І психологічний зміст цієї зміни нам вже відомий -це зміна ведучого типу діяльності. Гра по­ступається своїм місцем навчанню. Що ж слід робити бать­кам, щоб цей перехід пройшов по можливості безболісно, щоб не з’явилося стійкої огиди і опору по відношенню до своїх нових обов’язків? Сім’я може зробити дуже багато. Це перш за все дотримання режиму, що допомагає дитині справитися із учбовим навантаженням, сприяє зміцненню її здоров’я, захищає її нервову систему від перевтоми. У 20 відсотків школярів слабке здоров’я являється основною причиною неуспішності в початкових класах.

Плануючи учбову роботу школяра й інші його обов’язки по дому, вільні заняття, батькам важливо мати на увазі, що всьому повинно бути відведено певний час. Звичайно, інколи доводиться просити дочку або сина допомогти в чо­мусь, коли ця допомога необхідна незалежно від звичного розпорядку дня. Та не можна це робити постійно, не зва­жаючи на те, чим зараз займається дитина. Нерідко буває так: тільки школяр розклав книги, сів за уроки, як його посилають у магазин. Розпочав хлопчик читати цікаву кни­гу — його посилають погуляти із молодшим братом.

Залежно від типу нервової системи дитини таке «пере­микання» може відбуватися швидше або повільніше. Діти із рухливим типом нервової системи легше справляються із завданням переналаштовуванням з однієї справи на іншу, а повільні зазнають при цьому особливі труднощі. Молод­ший школяр через свої вікові особливості ще не уміє швид­ко перемикатися з однієї справи на іншу. Щоб кинути одне заняття, на яке вона налаштувалася, і приступити до іншо­го, дитині доводиться подолати природне внутрішнє бажан­ня наполягти на своєму і не виконати прохання батьків. У результаті з’являється загальне незадоволення, відчуття засмучення.

Інколи внутрішнє небажання, пов’язане з трудністю перемикання, виявляється в грубості. На пропозицію матері або батька виконати несподіване доручення дитина раптом говорить: «Не піду я нікуди. Завжди, як тільки розпочну що-небудь цікаве, так обов’язково інше заставлять роби­ти». Батьки повинні дати дитині час на те, щоб перебуду­ватися, психологічно підготуватися до нової справи. Напри­клад, дочка читає книгу, а її необхідно послати в магазин. Мати говорить дочці: «Аліна, як тільки дочитаєш сторінку, треба буде піти в магазин. От я тобі поклала тут гроші». Або сину: «Закінчуй грати на комп’ютері, через 10 хвилин на­криватимемо на стіл».

Будь-яке необґрунтоване перемикання дитини з однієї справи на іншу (якщо це стало звичайним в сім’ї) шкідливо і тим, що дитина змушена кидати почату роботу, не закін­чивши її. Якщо це увійде до системи, то у школяра буде ви­хована погана звичка –не   доводити справи до кінця. Всі ці факти важливо враховувати батькам дітей молодшого віку, з якому починає формуватися ставлення до своїх обов’яз­ків, уроків, громадських доручень, до праці.

Режим передбачає обов’язкове перебування дітей на по­вітрі. Вчитель підкреслює, що батьки не повинні порушува­ти цієї вимоги. Таким чином, батьки повинні зрозуміти, що їх головна задача -допомога дитині молодшого шкільного віку в організації її часу удома.

Організована, посидюча і уважна дитина буде добре пра­цювати на уроці.

Вчитель розповідає батькам про те, як вони повинні контролювати виконання домашніх завдань школярами. Передусім треба постійно стежити за записами домашніх завдань у щоденнику. Після цього важливо перевірити сам факт виконання домашнього завдання. А потім проглянути і правильність його виконання. Дорослі помітили помилку в зошиті –не  треба поспішати показувати, де вона. Дитина повинна привчатися до самоконтролю. Спочатку треба ска­зати: «Ти неправильно розв’язав приклад. Пригадай, як ти перевіряв розв’язання таких же прикладів у класі. Яким способом можна перевірити- є у тебе помилки чи ні?» І ли­ше в крайньому разі прямо показати, де допущена помилка.

Нерідко батьки, крім завдань вчителя, навантажують свою дитину додатковими (необхідними, на їхню думку) учбовими заняттями. У таких батьків дитина виконує спо­чатку завдання на чернетці, потім переписує його в чистий зошит. Якщо вчитель задає додому два стовпчики прикла­дів, батьки примушують дитину виконати чотири – краще буде знати! Причому все це робиться за рахунок вільного часу. Дитина перевтомлюється, швидко втомлюється і не­рідко починає вчитися не краще, а гірше. Вона втрачає інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею. Вчитель повинен роз’яснити батькам: якщо вони дають додаткові завдання своїй дитині, то кількість і зміст їх повинні бути погоджені із ним.

Інколи діти прагнуть, прийшовши зі школи, відразу ж сі­сти за уроки. Це прагнення заохочують деякі батьки. У дітей же таке бажання викликається їх невмінням перемкнутися з одного виду діяльності на інший. Правильний розпорядок дня вимагає, щоб після школи дитина відпочила, погуля­ла і лише потім почала готувати уроки. Вчитель повинен роз’яснити батькам, скільки часу йде на приготування уро­ків у середньому і які відхилення від цього часу допустимі для дітей з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей і темпів розвитку. Довго сидіти за приготуванням уро­ків – це ще не означає добре їх приготувати. Нескінченне сидіння за уроками, які можна зробити набагато швидше, зазвичай пояснюється нестійкістю уваги дітей, невмінням зосередитися на одному предметі. У цьому випадку дити­на напише, наприклад, рядок, а потім відвернеться і роз­почне розповідати про те, що було сьогодні в класі; знову повернеться до письма, знову відвернеться – почне стру­гати олівця та ін. Звичайно, це відбивається на якості ви­конання завдання. Щоб привчити дитину до посидючості, батьки ставлять перед нею завдання – укластися в пев­ний час, ставлять перед нею годинник; вона ж, дивлячись на годинник, вчиться розподіляти свої заняття за часом, прийомами розумової діяльності, але и від рівня самооцін­ки. Існує тісний зв’язок між успіхами в учбовій діяльності і розвитком особистості дитини.

Самооцінка в молодшому шкільному віці формується в основному під впливом вчителя. Особливе значення діти надають інтелектуальним можливостям і тому, як їх оці­нюють інші. При цьому їм важливо, щоб позитивна оцін­ка була загально признана. Самооцінка і пов’язаний з нею рівень досягнень є особистими параметрами розумової ді­яльності і дозволяють судити про те, як відбувається про­цес розвитку особистості молодшого школяра під впливом учбової діяльності.

Загальновідома-методика А. І. Ліпкиної «Три оцінки,». Учням пропонується виконати будь-яке письмове завдання. Робота оцінюється трьома оцінками: адекватною, завище­ною і заниженою. Перед роздачею зошитів із проставленими оцінками учням говорять: «Три вчительки із трьох різних шкіл перевіряли ваші роботи. У кожної склалася власна думка про виконане завдання, тому вони поставили різні оцінки. Обведіть кружками ту оцінку, з якою ви згодні». Потім проводиться індивідуальна бесіда з кожною дитиною, в ході якої з’ясовуються відповіді на питання:

  1. Яким учнем ти себе вважаєш: середнім, сильним або слабким?
  2. Які оцінки тебе радують, які засмучують?
    1. Твоя робота заслуговує оцінки «6», а вчителька поста­вила «8». Ти зрадієш цьому чи засмутишся?

В ході бесіди дорослий прагне не нав’язувати свою дум­ку. Рівень самооцінки визначається за наступними показ­никами:

а)  збіг або неспівпадіння самооцінки із оцінкою вчителя;

б)  характер аргументування самооцінки: аргументуван­ня, спрямоване на якість виконання роботи;

в) стійкість або нестійкість самооцінки про яку судять за ступенем збігу характеру виставленої учнем само­му собі оцінки і відповідей на питання.

Самооцінка може бути адекватною, завищеною або за­ниженою.

Якщо у дошкільників наявність завищеної самооцінки Є нормальним явищем, за умови, що вона виявляється непостійно (не у всіх тестуваннях), то у школярів завищена самооцінка (також, як і занижена) вимагає уваги педагога, психолога і батьків.

Таким чином, ми розглянули основні напрями роботи батьків, які допоможуть дитині добре вчитися.

 

Підсумки зборів.      

Як допомогти дитині у навчанні? Як покращити її успішність? Відповіді на ці запитання ви знайдете, користуючись такими порадами.

  1. Поговоріть із дитиною про її ставлення до навчання: чому вона вчиться, чого боїться найбільше (розчарува­ти батьків, зробити помилку, не отримати бажаного ре­зультату та ін.).
  2. Розвивайте її пізнавальні інтереси, її потреби в інтелек­туальній активності.
  3. Розкажіть їй, що оцінка, яку вона отримує не так важ­лива, як важливо те, про що вона дізнається. Про оцін­ки забудуть, а знання залишиться.
  4. Відзначайте її досягнення, акцентуючи увагу не на оцінку, а на отримані знання, уміння. Дитина повинна відчути, що не оцінка грає вирішальну роль, а те, за що вона от­римала її.
  5. Розкажіть їй, як багато вона може пізнати в школі і як цікаво буде із кожним роком набувати все нових і нових знань.
    1. Вчіть дитину планувати свою діяльність. Якщо вона на­вчиться ставити перед собою конкретне завдання, то це спонукатиме її до діяльності.
    2. Заохочуйте будь-які її почини, навіть якщо результат не буде одразу.
завантаження...
WordPress: 22.79MB | MySQL:26 | 0,334sec