Відень – центр європейської музичної культури

Тема. Відень – центр європейської музичної культури

(В. А. Моцарт та ін.). Видатні композитори-романтики (Ф. Шопен, Ф. Ліст та ін.). Французькі шансоньє.

Мета: ознайомити учнів із творчістю композиторів віденської школи, композиторів-романтиків, французьких шансоньє, навчити характеризувати творчу спадщину європейських композиторів, класифікувати основні жанри музики; розвивати вміння аналізувати твори музичного мистецтва; виховувати повагу до світової музичної спадщини, зацікавленість її творами й митцями.

Оснащення: Зоровий ряд: портрети композиторів (Л. ван Бетховена, Й. Гайдна, К. Ф. Глюка, Ф. Ліста, В. А. Моцарта, Ф. Шопена) та виконавців (Ж. Бреля, А. Брюана, М. Матьє, Е. Піаф, Л. Ферре); Музичний ряд: фрагменти музичних творів композиторів (К. Ф. Глюк. «Орфей і Евридіка», Й. Гайдн. Симфонія  № 94 («Сюрприз»), В. А. Моцарт. Симфонія № 40, Л. ван Бетховен. Симфонія  № 3 («Героїчна»), симфонія № 9 ре мінор, Ф. Ліст . Симфонічна поема «Мазепа», Ф. Шопен. Фортепіанна соната, до мінор. Обладнання: ТЗН.

Методи, прийоми: розповідь учителя, порівняльний метод, аналіз.

Тип уроку: комбінований.

Терміни й поняття: «віденський класицизм», «романтизм», «віденський вальс», «опера»,  «симфонія», «шансон».

 

Хід уроку

 

І. Організаційний момент

 Слово вчителя

Учні! Сьогодні на уроці ми працюватимемо разом, і я розраховую на вашу підтримку й допомогу. Усім бажаю успіхів на уроці.

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку

Слово вчителя

Тема уроку: Відень – центр європейської культури (В. А. Моцарт та ін.). Видатні композитори-романтики (Ф. Шопен, Ф. Ліст та ін.). Французькі шансоньє. Сформулювати мету може кожен із вас, використавши таку формулу: Після цього уроку я зможу:

– розповісти…

– визначити…

– проаналізувати…

( Учитель вивішує на дошці аркуш із конкретними очікуваними результатами)

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

 Слово вчителя

Ми визначили, чого ми хочемо досягти, але не менш важливими є запитання: «Навіщо це нам потрібно? Для чого ми вивчатимемо цю тему?». Прошу вас дати відповіді на ці запитання. (Відповіді учнів).

 

ІV. Актуалізація опорних знань

 «Мозковий штурм»

–               де розташоване місто Відень?

–               з творчістю яких європейських композиторів ви знайомі?

–               які твори цих композиторів вам відомі?

–               назвіть музичні жанри в яких вони працювали;

 

V. Вивчення нового матеріалу

 Слова «музика» та «Австрія» серед меломанів вживають майже як синоніми. Сутність цього явища – у своєрідному підсумуванні геніальних музичних сил, які сформували у 1800 році поняття «Віденська класика».

Відень сприймався як «третій король світу». Австрійська столиця, яка ставала європейським центром музичного й театрального життя, мала величезну притягуючи силу, була місцем паломництва музикантів і шанувальників музики з багатьох країн.

Відень користується міжнародною славою міста музики. Такі композитори як Штраус, Моцарт, Бетховен і Гайдн творили тут. Віденський філармонічний оркестр вважають найкращим оркестром у світі. Віденська державна опера (фото 1) належить до провідних театрів світу. Віденський хор хлопчиків приводить в невимовне захоплення любителів музики по всьому світу. Відень профілює також і в жанрі метрополії мюзиклів.

Кристоф Віллібальд Глюк (1714 – 1787)

  Із середини ХVІІІ століття на розвиток європейської музичної культури став впливати класицизм. Твори мистецтва повинні були створюватися за строгими правилами й вирішувати високі моральні проблеми. Явище опери, заснованої на художніх принципах класицизму, пов’язане із творчістю Кристофа Віллібальда Глюка. Композитор народився в австрійському містечку Ерасбах у родині лісничого. Музичну освіту він одержав у Празі. Співав у церковному хорі, під керівництвом відомих чеських музикантів вивчав теорію. Пізніше, уже в Мілані, Глюк познайомився з італійською музикою. Тут він брав уроки у відомого композитора й органіста Джованні Баттіста Саммартіні ( близько 1700 – 1775); саме Саммартіні навчив його блискуче володіти оркестром. В Італії Глюк зустрівся з Генделем, і музика німецького майстра зробила на нього величезне враження.

У складі оперної групи композитор відвідав багато європейських міст. Нарешті в 1752 р. він улаштувався у Відні, а в 1754 р. одержав місце придворного композитора. На той час Глюк був автором відомих опер, мав досвід роботи в театрі, глибоко знав італійські, французькі й німецькі оперні традиції. Опери «Орфей і Евридіка» ( 1762 р. ), «Альцеста» ( 1767 р.), «Парис і Олена» ( 1770 р. ) були створені ним уже у Відні. У доробках Глюка звучали ясність драматургічного розвитку, цілісність образів, класична строгість і виразність музики, природність і краса мелодій, шляхетність почуттів героїв. Творчі принципи композитора набули чимало прихильників, але жоден з них не мав такого ж яскравого дарування, тому досвід віденського майстра можна вважати унікальним.

Слухання уривку з опери «Орфей і Евридіка»

 Йозеф Гайдн ( 1732 – 1809 )

Про музику Йозефа Гайдна – одного із засновників віденської класичної школи – його друг і молодший сучасник Вольфган Амадей Моцарт писав: « Ніхто не в змозі зробити все: і веселити, і дивувати, викликати сміх і глибоко задівати, і все однаково добре, як це розуміє Гайдн». Із творчістю Гайдна пов’язаний розквіт таких жанрів як симфонія ( їх у нього сто чотири, не рахуючи втрачених ), струнний квартет ( вісімдесят три ), клавірна соната ( п’ятдесят дві ); велику увагу приділяв композитор концертам для різних інструментів, камерним ансамблям і духовній музиці.

Народився Франц Йозеф Гайдн у містечку Рорау ( Австрія ) у родині каретного майстра. З восьми років він став співати в капелі Святого Стефана у Відні. Майбутньому композиторові приходилось заробляти на життя переписуванням нот, грою на органі, клавірі та скрипці. У сімнадцять років Гайдн втратив голос і був виключений з капели. Тільки через кілька років він знайшов постійну роботу – влаштувався акомпаніатором до відомого італійського оперного композитора Ніколе Порпоре ( 1686 – 1768 ). Той оцінив музичне дарування Гайдна й став викладати йому композицію.

В 1761 р. Гайдн влаштувався на службу до багатих угорських князів Естерхазі й провів при їхньому дворі як композитор і керівник капели майже тридцять років. В 1790 р. капела була розпущена, але за Гайдном зберегли оклад і посаду капельмейстера. Це дало майстрові можливість оселитися у Відні, подорожувати, виступати з концертами. В 90-х роках Гайдн жив і плідно працював у Лондоні. Він зажив європейської популярності, його творчість гідно оцінили сучасники – композитор став власником багатьох почесних ступенів і звань. Йозефа Гайдна часто називають «батьком» симфонії. Саме в його творчості симфонія стала провідним жанром інструментальної музики. Представникам віденської класичної школи, і насамперед Гайдну, належить заслуга формування стійкого складу симфонічного оркестру. Колись композитори задовольнялися лише тими інструментами, які в той момент були доступними. Поява стійкого складу оркестру – яскрава ознака класицизму. Звучання музичних інструментів приводилось у строгу систему, що підкорялась правилам інструментування.

Слухання уривку симфонії № 94 «Сюрприз» ( ІІ частина Andante )

Вольфганг Амадей Моцарт – музичне диво світу

З появою особи та творів Вольфганга Амадея Моцарта завершується піднесення «Віденської класики». Тлумачення тих 600 творів, які Моцарт встиг створити за 35 років свого життя, досі захоплюють найвизначніших діячів історії культури.

Вольфганг Амадей Моцарт народився в Зальцбурзі ( Австрія ). Маючи феноменальний музичний слух і пам’ять, він уже в ранньому дитинстві навчився грати на клавесині, а в п’ять років написав перші твори. Першим педагогом майбутнього композитора став його батько Леопольд Моцарт – музикант капели архієпископа Зальцбурзького. Моцарт віртуозно володів не тільки клавесином, але також органом і скрипкою; славився як блискучий імпровізатор. Із шести років він гастролював по країнах Європи. В одинадцять створив першу оперу «Аполлон і Гіацинт», а в чотирнадцять уже диригував у театрі Мілану на прем’єрі власної опери «Мітридат, цар Понтійський».

Як і багато музикантів тієї епохи, Моцарт перебував на придворній службі (1769 – 1781 р. ) – був концертмейстером і органістом в архієпископа міста Зальцбург. Однак незалежний характер майстра ( особливо коло справа стосувалася музики ) викликав різке невдоволення архієпископа, і Моцарт зволів покинути службу. З видатних композиторів минулого він став першим, хто вибрав життя вільного художника. В 1781 р. Моцарт переїхав у Відень, у нього з’явилася родина. Заробляв він поодинокими виданнями власних творів, уроками гри на фортепіано й виступами ( останні послужили стимулом для створення концертів для фортепіано з оркестром ).

Особливу увагу Моцарт приділяв опері. Його здобутки – ціла епоха в розвитку цього виду музикального мистецтва. Опера манила композитора можливістю показати взаємини людей, їхніх почуттів і прагнень.

Так, опера «Весілля Фігаро» ( 1786 р. ) написана за п’єсою французького драматурга П’єра Огюстена Бомарше «Божевільний день, або Одруження Фігаро», що була заборонена цензурою. Головна мета опери – любов, що, втім, можна сказати про всі твори Моцарта.

Однак є в добутку і соціальний підтекст: Фігаро і його кохана Сюзанна розумні й енергійні, але вони незнатного походження – усього лише слуги в будинку графа Альмавіви. Їх протидія панові ( дурнуватому й зрештою обдуреному аристократові ) викликає співчуття автора – зовсім очевидно, що він на стороні закоханих.

В опері «Дон Жуан» ( 1787 р. ) одержав музичне втілення середньовічний сюжет про підкорювача жіночих сердець. Енергійному, темпераментному, свавільному і вільному від усіх моральних норм героєві протистоїть в особі Командора вища сила, що персоніфікує розумний порядок. Філософське узагальнення сусідить тут з любовними інтригами.

Моцарт головною вважав музику, хоча ставився до тексту лібрето дуже вимогливо. У його операх значно зросла роль оркестру. Саме в оркестровій партії нерідко виявляється авторське відношення до діючих осіб: то промайне глузливий мотив, то з’явиться прекрасна поетична мелодія, то бундючно-важні акорди зміняться рухливими пасажами. Основними портретними характеристиками залишилися арії, а про взаємини героїв розповідається у вокальних ансамблях.

Будучи представником віденської класичної школи, Моцарт, як і Гайдн, велике значення надавав жанру симфонії. Особливо популярні три останні симфонії – Тридцять дев’ята, Сорокова й Сорок перша ( «Юпітер» ), створені в 1788 р. багато дослідників порівнювали Сорокову симфонію Моцарта з романом Гете «Страждання молодого Вертера». Симфонія багато в чому передбачила традиції симфонічної музики епохи романтизму.

 Слухання уривку симфонії № 40

Моцарт став одним із творців жанру класичного концерту. В основі концерту – змагання соліста й оркестру. Композитору належить двадцять сім концертів для фортепіано з оркестром, сім – для скрипки з оркестром. В одних творах слухача вражає віртуозна майстерність, святковість, в інших – драматизм і емоційні контрасти. Фортепіанна творчість Моцарта включає дев’ятнадцять сонат, у яких він продовжував розробляти сонатну форму, а також твори в жанрі фантазії – так називають музичний здобуток, заснований на імпровізації й вільний за формою. Фортепіанна манера Моцарта – виразна, елегантна, з ретельною обробкою мелодії й акомпанементу.

Слухання концерту № 23 «Adagio»

Людвіг ван Бетховен ( 1770 – 1827 )

 

«Музика повинна висікати вогонь із грудей людських» – це слова німецького композитора Людвіга ван Бетховена, твори якого належать до вищих досягнень музичної культури. Світогляд Бетховена складався під впливом ідей Просвітництва й волелюбних ідеалів Французької революції. У музичному відношенні його творчість, з одного боку, продовжувала традиції віденського класицизму, з іншого боку – запам’ятала риси нового, романтичного мистецтва. Від класицизму у творах Бетховена – височина змісту, прекрасне володіння музичними формами, звертання до жанрів симфонії й сонати. Від романтизму – сміливе експериментаторство в області цих жанрів, інтерес до вокальної й фортепіанної мініатюри, до програмності.

Традиції класицизму Бетховен використовував уже як майстер ХІХ століття – опираючись на спадщину Гайдна й Моцарта, він значно розширив можливості музичного мистецтва.

Людвіг ван Бетховен народився в Бонні ( Німеччина ) у родині придворного музиканта. Займатися музикою він почав з раннього дитинства під керівництвом батька. Однак справжнім наставником Бетховена став композитор, диригент і органіст Кристіан Готліб Нефі ( 1748 – 1798).

Він викладав юному музиканту основи композиції, навчав грі на клавірі й органі. З одинадцяти років Бетховен служив помічником органіста в церкві, потім – придворним органістом, концертмейстером в оперному театрі Бонна. У вісімнадцять років він поступив у Боннський університет на філософський факультет, однак не закінчив його й згодом багато займався самоосвітою.

В 1792 р. Бетховен переїхав у Відень. Він брав уроки музики в Йозефа Гайдна, а також в Йоганна Георга Альбрехтсбергера ( 1736 – 1809) і Антоніо Сальєрі ( 1750 – 1825 ) – найбільших музичних теоретиків тієї епохи. Альбрехтсбергер, капельмейстер собору Святого Стефана у Відні, познайомив Бетховена із творчістю Генделя й Баха. Звідси блискуче знання композитором музичних форм, гармонії й поліфонії.

Незабаром Бетховен почав давати концерти; став популярним: його пізнавали на вулицях, запрошували на урочисті прийоми у доми високопоставлених осіб. Він багато складав: писав сонати, концерти для фортепіано з оркестром, симфонії.

Довгий час ніхто не здогадувався, що Бетховена вразила серйозна недуга – він почав втрачати слух. Переконавшись у невиліковності хвороби, композитор вирішив піти з життя і в 1802 р. приготував заповіт ( за місцем написання він називається Гейлігенштадським ), де пояснив мотиви свого рішення. Однак Бетховен зумів перебороти розпач і знайшов у собі сили писати музику далі. Виходом із кризи стала Третя («Героїчна») симфонія.

Слухання уривку симфонії № 3 «Героїчної»

 В 1803 – 1808 р. композитор також працював над створенням сонат; зокрема Дев’ятої для скрипки й фортепіано ( 1803 р.; присвячена паризькому скрипалеві Рудольфові Крейцеру, тому одержала назву «Крейцерова» ), Двадцять третьої ( «Апассіоната» ) для фортепіано, П’ятої й Шостої симфонії (обидві 1808 р. ). Шоста ( «Пасторальна» ) симфонія має авторський підзаголовок «Спогад про сільське життя».

Цей здобуток змальовує різні стани людської душі, що віддалилася на час від внутрішніх переживань. Знахідки Бетховена в області оркестровки згодом використовувалися багатьма композиторами-романтиками.

Вершиною симфонічної творчості Бетховена стала Дев’ята симфонія. Задумана вона була ще в 1812 р., але працював над нею композитор з 1822 по 1823 р. симфонія грандіозна за масштабами; особливо незвичайний фінал, що являє собою щось начебто великої кантати для хору, солістів і оркестру, написаної на текст оди «На радість» Йоганна Фрідріха Шіллера. Ця музика – вершина лірики Бетховена.

Слухання уривку симфонії № 9 ре мінор

Для творів пізнього періоду творчості композитора ( 20-ті рр. ХІХ ст. ) характерні стриманість почуттів і філософська глибина, що значно відрізняє їх від жагучих і драматичних ранніх творів. За свого життя Бетховен написав дев’ять симфоній, тридцять дві сонати для фортепіано ( а також для скрипки і віолончелі ), шістнадцять струнних квартетів, оперу «Фіделіо» ( 1802 – 1814 р. ), «Урочисту месу» ( 1823 р. ), п’ять концертів для фортепіано й один для скрипки з оркестром, увертюри, окремі п’єси для різних інструментів. Багато творів ( утому числі Дев’яту симфонію ) композитор написав, будучи вже зовсім глухим. Однак і його останні здобутки – неперевершені шедеври камерної музики.

Фридерик Франсуа Шопен ( 1810 – 1849 )

Шопен (фото 6-9) народився в 1810, ймовірно, 22 лютого, в с. Желязовій волі, під Варшавою. Його батько Нікола ( Міколай ) Шопен, французький емігрант, служив гувернером і шкільним вчителем; мати виховувалась в дворянській сім’ї.

Вже дитиною Шопен проявив яскраві музичні здібності; у 7 років його почали учити грі на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений ним маленький полонез соль мінор, перші професійні уроки гри на фортепіано отримав від віолончеліста Войцеха Живного ( нар. 1756 у Богемії ), що тривали з 1816 до 1822 р. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.

Подальшим розвитком Шопена опікувався Вільгельм Вюрфель ( нар. 1791 у Богемії ). Цей відомий піаніст і професор Варшавської консерваторії давав Шопену цінні ( хоча нерегулярні ) уроки органної музики і, можливо, фортепіано. З 1823 по 1826 роки Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був професором. Восени 1826 р. юний музикант почав вивчати музичну теорію, фігурний бас і композицію з Йозефом Ельснером ( нар. 1769 у Сілезії ) у Варшавській консерваторії. У 1831 р. він виїхав з Польщі до Відня, перед тим як оселився у Парижі, де провів значну частину життя.

Композиторська техніка Шопена вельми нетрадиційна і багато в чому відступає від прийнятих в його епоху правил і прийомів. Шопен був неперевершеним творцем мелодій, він одним з перших приніс у західну музику невідомі її доти слов’янські ладові та інтонаційні елементи і таким чином підірвав непорушність класичної ладо гармонічної системи, що склалася до кінця ХVІІІ ст. Те саме стосується ритму: використовуючи форми польських танців, Шопен збагатив західну музику новими ритмічними малюнками. Він розробив суто індивідуальні – лаконічні, замкнуті в собі музичні форми, які найкращим чином відповідали природі його такої ж самобутньої мелодичної, гармонічної, ритмічної мови.

Шопен помер в своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849 р. Відповідно до його бажання на відспівуванні в церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта.

Слухання фрагменту фортепіанної сонати до мінор

 Ференц ( Франц ) Ліст ( 1811 – 1886 )

Ференц Ліст (фото 2-5) був першим піаністом, який виступав із сольними концертами, котрими він заслужив визнання як професіоналів так і широкої публіки. Незважаючи на те що жодного запису гри Ліста не існує, Ференц Ліст вважається одним з найвпливовіших піаністів своєї епохи. В той же час Ліст був відомий благодійністю – він допомагав жертвам стихійних лих, сиротам, багатьох талановитих студентів він вчив безкоштовно. Також Ференц Ліст сприяв фонду пам’яті Бетховена та пожертвував значні кошти на відкриття консерваторії в Будапешті.

Велика кількість його фортепіанних творів увійшла до традиційного репертуару, зокрема Угорські рапсодії, Соната сі-мінор та два фортепіанні концерти. Також Ліст зробив численні фортепіанні транскрипції популярних сцен із опер, симфоній, каприсів Паганіні та пісень Шуберта. Його окремі фортепіанні твори вважаються найвищим випробуванням фортепіанної майстерності. Також Ференц Ліст був автором великої кількості хорової, вокальної та симфонічної музики. Органні твори Ліста посіли чільне місце у репертуарі органістів.

Слухання фрагменту симфонічної поеми «Мазепа»

Французькі шансоньє

Французькій музичній сцені відомі практично всі напрямки популярної музики, в той же час вона породила і ряд специфічних жанрів, насамперед – французький шансоньє.

У сучасній культурі шансоном називають французьку музику, якак зберігає специфічну ритміку французької мови, відрізняючись від пісень, написаної під впливом англомовної музики. Серед виконавців шансону – Аристід Брюан (фото 10-11), Едіт Піаф (фото 14), Джо Дассен, Жак Брель (фото 13), Шарль Азнавур, Лео Ферре (фото 12), Мірей Матьє (фото 15), Патрісія Каас та інші. Виконавців французького шансону зазвичай називають шансоньє.

Едіт Піаф

Один із майданів Парижа названий її ім’ям. Вона найвидатніша французька співачка ХХ століття. Її пісні – перлини мистецтва французької пісні. А вона – єдина і неповторна! Едіт Піаф (справжнє прізвище Гасьйон) народилась 19 грудня 1915 року в Парижі у родині вуличного акробата і шансонетки. Вже у 8-річному віці вона разом з батьком виступала у дворах, на вулицях,майданах, у казармах: батько демонстрував сальто-мортале, а маленька Едіт збирала монети та співала «Марсельєзу». У 16 років Едіт розпочала самостійне життя. На її долю випало багато випробувань, але завжди поруч була пісня. Вона рятувала юну співачку від голоду, холоду, зради, байдужості.

Усе змінилося, коли голос Едіт Піаф почув Луї Лепле, директор кабаре «Жерніс», який запросив її до свого театру. Він назвав співачку «мом піаф», що означає «маленький горобчик». Зовні непримітна, під час співу вона перетворювалась на прекрасного лебедя, її руки ставали крилами могутнього птаха, що злітали у височінь разом із піснею.

Почувши Едіт Піаф вперше на справжній сцені, відомий французький шансоньє Моріс Шевальє вигукнув: «Яка в неї сила, у цієї маленької дівчинки». Саме вулканічний вогонь у голосі Едіт Піаф зробив її символом французьких шансонів. Шалено-пристрасним голосом співачки захоплювався весь світ. Для неї створювали пісні кращі композитори й поети Франції. «Вона була живим віддзеркаленням людського горя, відчайдушним криком страждання, символом нашої самотності й нашої печалі», – так писали про неї сучасники.

10 жовтня 1963 року Едіт Піаф померла. Тіло співачки таємно було перевезено з міста Граса, де вона прожила останні дні свого життя, у Париж й офіційно про її смерть було оголошено 11 жовтня 1963 року в Парижі. У той же день, 11 жовтня 1963 року пішов з життя друг Піаф Жан Кокто. Існує легенда, що він помер, дізнавшись про смерть Піаф.

 Слухання фрагменту пісні у виконанні Едіт Піаф

Мірей Матьє

Тендітна красуня стала символом цілої епохи, візитівкою Франції. Юні дівчата і дорослі дами намагалися бути схожими на неї, копіюючи зачіску «а-ля Мірей Матьє» та вишукану манеру поведінки, а чоловіки втрачали голову через цю жінку-загадку. Харизма і талант зробили свою справу. Ця легендарна зірка завжди залишиться в серцях багатьох поколінь.

Мірей Матьє народилася 22 липня 1946 року в провінційному французькому містечку Авіньйон у бідній родині каменяра. Серед чотирнадцяти братів і сестер вона була найстаршою.

У школі Мірей була двієчницею через ставлення до неї першої вчительки. Справа в тому, що дівчинка від народження була шульгою, а вчителька вимагала, щоб вона писала тільки правою рукою, через що постійно била її лінійкою. У результаті Мірей почала запинатися під час читання, і вчителька пересадила її за останню парту. Вся ця історія вплинула дуже негативно на дитину і в 13 років Матьє кинула школу і пішла працювати на фабрику з виготовлення конвертів.

Через два роки сім’я переїхала жити в п’ятикімнатну квартиру, яку виділив уряд. У новій оселі була найбільша у світі розкіш – ванна кімната! «Це був найпрекрасніший день у моєму житті, – згадує Мірей, – я вперше прийняла ванну! Це було чудове відчуття».

Мірей з раннього дитинства любила співати і зобов’язана була цим своєму батькові, прекрасному тенору. Вона співала в церковному хорі та в дуеті з татом, який обожнював оперу.

У шістнадцятирічному віці Мірей взяла участь у міському музичному конкурсі й зайняла друге місце. У 1965 році вона зуміла перемогти на цьому конкурсі, і мерія Авіньйона відрядила її в Париж для участі в телешоу «Гра фортуни». І доля таки усміхнулася їй.

У столиці Мірей знайомиться зі своїм ангелом-охоронцем – відомим продюсером Джонні Старком. Татко Джо – так називала його співачка – замінив її батька. Саме Старк зробив Матьє зіркою світової величини. З цього дня для Мірей розпочалася робота професійної виконавиці. Її навчали всьому, з чого складається ремесло артиста: вокалу, нотної грамоти, умінню триматися на сцені, правильно говорити, етикету і всього того, що Мірей не змогла навчитися в дитинстві.

Напередодні Різдва 1966 року Матьє виступила на сцені найпрестижнішого концертного залу Франції – «Олімпія». На її прем’єрі були присутні багато зірок французької естради. Багатьом глядачам виконавиця сподобалася, але при цьому вони відзначили її надмірну схожість з Едіт Піаф.

Тому Джонні Старк заборонив підопічній слухати записи Піаф і намагатися наслідувати її, пояснивши, що тоді Матьє стане лише блідою тінню великої співачки.

Незабаром відбулася зустріч Мірей з патріархом французького шансону Морісом Шевальє, який привітав її словами: «Ось ви яка, мила дівчино! І зауважте, я не додам «Піаф». Тому що між вами обома велика різниця. Крихітка Піаф йшла тьмяним боком життя, а ви, Мірей, підете сонячним».

У Мірей Матьє є маленька професійна таємниця: щоб протягнути ниточки до сердець нових, ще вчора далеких слухачів, зірка обов’язково вивчає пісню на мові країни, де виступатиме.

Мірей ніколи не була заміжня, у неї немає дітей: «Це мій вибір. Я нічим не жертвувала. У моєму житті є тільки дві головні речі: спів і моя сім’я – мама, брати і сестри».

Звісно, було кілька романтичних історій і в житті цієї легендарної жінки. Так, у 1983 році співачка отримала офіційну пропозицію від одного відомого французького промисловця. Але за місяць до весілля енергійний бізнесмен висунув ультиматум: «Мірей, я хочу, щоб у нас була дружня сім’я. пообіцяй мені, що, як тільки з’явиться дитина, ти перестанеш співати!». Він, напевно, був божевільним, адже Мірей – це і є музика. Жінка пішла мало не з-під вінця, бо не могла не співати. Сама виконавиця говорить так: «На самому початку кар’єри Татко Джо одного разу сказав мені: «Коли людина закохана, вона не спить, не їсть і не працює. Якщо ти бажаєш стати переможницею, треба спати, їсти і працювати. Ось три гарантії прекрасного голосу. Чудес на світі не буває». Цих порад я дотримуюся й по сьогодні. Моя професія диктує такий жорсткий і напружений ритм життя, що я не зможу приділяти необхідну увагу чоловікові та дітям. Крім того, я повинна спати мінімум десять годин на добу, так уже влаштований мій організм».

Вражає те, що така крихітна і тендітна жінка, як Мірей витримує й справді божевільний ритм артистичного життя: «О, я дуже міцна – адже виросла в селі! Кожному, хто хотів би знати, звідки я беру сили, можу дати пораду: побільше бувайте на свіжому повітрі, ходіть пішки і, головне, не зловживайте жирною і солодкою їжею!»

Слухання фрагменту пісні у виконанні Мірей Матьє

VІІ. Підбиття підсумків уроку

 

  1.  Чому Відень вважають столицею музичного мистецтва?
  2.  Творчість якого композитора вас найбільше зацікавила?
  3.  Чи всі задоволені результатами уроку?
  4.  Чи виправдалися сподівання, що були в вас на початку уроку?

Тестове завдання для перевірки засвоєних знань

  1. 1.          Автор «Крейцерової сонати»

 а) Й. Гайдн;

б) В. А. Моцарт;

в) К. Глюк;

г) Л. Бетховен;

 

  1. 2.          Композитор, який досконало володів грою на клавесині, органі, скрипці, фортепіано

а) В. А. Моцарт;

б) Л. Бетховен;

в) Й. Гайдн;

г) К. Глюк;

 

  1. 3.          Кого називали «батьком симфонії»

а) В. А. Моцарт;

б) Л. Бетховен;

в) Й. Гайдн;

г) К. Глюк;

 

  1. 4.          Опера Крістофа Віллібальда Глюка

а) «Дон Жуан;

б) «Весілля Фігаро»;

в) «Орфей і Евридіка»;

г) «Парис і Олена»;

 

  1. 5.          Оцінювання роботи учнів на уроці

 

VІІІ. Домашнє завдання

Написати міні-твір на тему «Моя зустріч з …(Моцартом, Глюком, Бетховеном…)»

 

Дякую всім за урок, ще раз бажаю успіху!

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

10 Відень - центр європейської музичної культури (41.4 KiB, Завантажень: 13)

завантаження...
WordPress: 22.98MB | MySQL:26 | 0,315sec