Вересень у нашому житті: свята, прислів’я, приказки

Назва першого гінця осені пов’язана з вересом – рослиною, вельми поширеною на всьому ареалі Полісся. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево – бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф’яники та піщані пагорби саме у вересні. Верес, як і липові гаї, є вельми цінним медоносом. Щоправда, в наших краях вересовий мед не в особливій пошані за його гіркуватий присмак. Проте в інших народів, зокрема французів, солодкий продукт, зібраний з вересу, вважається справжнім делікатесом.

Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов’язана з буйним цвітінням вересу. Це ж спостерігаємо і в інших слов’янських народів: у білорусів – «верасєнь», поляків – «вжесєнь»; в перекладі з литовської мови вересень означає «місяць вересу», в латиській – «місяць цвітіння вересу».

Сучасна назва вересня в нашому календарі закріпилася на початку ХХ ст. До цього в кожному регіоні були свої «домашні» наклички. В давньоруській мові зустрічаємо «офіційну» назву «руєн», а по-народному – «ревун». Подібні терміни і дотепер збереглися в сербів («руян») та чехів – «рієн»

Паралельно з «руном» уживалася й інша назва – «зарев». Ті й ті наклички, за твердженням мовознавців, походять од жовтого кольору (починає жовтіти листя) та «руєнієм» оленів і лосів, котрі влаштовували шлюбні герці.

Книжна мова періоду Київської Русі фіксує також назву «варєснець». Дехто вважає, що його походження пов’язане з першими паморозками, які характерні для вересня. Одначе це твердження малоймовірне. Вочевидь у даному випадку мова йде також про верес.

На західноукраїнських землях відомі назви «маїк» (починають «маятися», тобто зеленіти ранні сходи озимини) і «сівень» – пора масового висівання збіжжя.

1 вересня – Андрія Стратилата. За повір’ям, цей день має бути теплим, хоч і казали при цьому: «День жаркий, але дихає осінню». Відтак бралися до копання

буряків, бо вже починало спадати листя з ліщини.

3 вересня – Тадея. «На Тедея селянин не журився – в хаті хлібець завівся»

4 вересня – Боголіпа. Повинні з’явитися перші осінні приморозки, котрі сприяють початкові павутинольоту. Мало павутиння – до сухої осені.

5 вересня – Лупи. На Гуцульщині в цей день відзначали свято вовків; крім доїння овець та корів, інших робіт, пов’язаних з тваринництвом, намагалися не виконувати. З цього часу починає облітати листя з осик.

Якщо падолист лягає горілиць – на холодну зиму, а долілиць – зима буде теплою. Пізній падолист на суху осінь.

6 вересня – Євтихія. Дощовий день – погожа осінь і щедрий урожай наступного року.

7 вересня – Варфоломія. Закінчується врожай білих грибів і починається ранній посів озимини. Прийшов Варфоломій – жито на зиму сій.

Суша на Варфоломія – гострої зими є надія.

10 вересня – Мусія. Пора завершення збирання конопель і перевезення снопів до стаєнь. Починається дубовий падолист. Якщо ж листя ще міцно тримається, то зима буде люта.

11 вересня – Усікновення, головосіки Іоанна Хрестителя. У цей день не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадував голову, – капусту, буряк, картоплю. Їли лише пісні страви, а дехто й взагалі постив. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хліб лише відламували.

Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь.

14 вересня – Семена, Симеона Стовпника.
Початок справжньої осені, а отже, й Нового року, з прийняттям християнства на Київській Русі.


На Семена ясно – осінь буде погожою і теплою. (Додаток 1)

17 вересня – Христодули, ікони «Неопалима купина». Цій іконі приписували чудодійництво, що вона може убезпечити від пожежі, якщо обнести її навколо вогню

18 вересня – Захарія та Лисавети. Середній строк жовтіння горобинового листя. За цим днем прогнозували, якою буде зима.


Рано пожовтіло листя на горобині – рання осінь і рання та холодна зима.

19 вересня – Михайла чудотворця. Намагалися не працювати, бо хто порушить закон, того неодмінно настигне лихо. У зв’язку з цим від Михайла починали справляти храмові свята, а отже, й варили питний мед і влаштовували «кануни», тобто громадське розпродування медівки. Тому й казали: «До Михайла й толока файна»

21 вересня – Друга пречиста, Різдво Богородиці. З цього дня засилали сватів. Звідси й поговірка: «Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста».

Деінде другу Пречисту називали «осениною». З цього дня вже можна було засилати сватів (весілля справляли тільки з Покрови). Звідси й поговірка: «Прийшла Пречиста – принесла старостів нечиста».

Пасічники в цей день остаточно утеплювали на зиму бджолині вулики, а власники овець вдруге проводили стрижку.

Прийшла перша Пречиста – одягла природа намисто, прийшла друга Пречиста – взяла комара нечиста, а прийшла третя Пречиста – стала діброва безлиста.
(Додаток 2)

23 вересня – Минодори. Дивляться, якщо багато вродило горобини – осінь заплаче дощами, а зима морозами.

24 вересня – Федора. Осіннє рівнодення. Початок затяжних дощів.

Всякому літові приходить кінець.

26 вересня – Корнелія Сотника. Природа лаштується до зимової сплячки.

27 вересня – Воздвиження, Здвиження. Вважається, що в цей день остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листя і залізає в землю, щоб перезимувати зиму. (Додаток 3)

30 вересня – Віри, Надії, Любов та їх матері Софії. Жінки не починали будь-якої важливої роботи.

 

 

Прислів’я

Вересень – рум’янець року.

Вересень без перевесла.

Садок у вересні, що кожух у січні.

Вересень весіллями багатий.

Вересень каже: «Посієш жито на поспіх – воно вродить на посміх».

Хто цілий рік байдикує, той навіть у вересні голодує.

Вересень лінивцем буває – руки в кишені всаджає.

Вереско вхопив чересло.

Верещить вересень, що вже осінь.

Від вересня вогонь і в полі, і в хаті.

Зимній вереско зняв перевесло.

Вересень стулений, але ситий.

Як вересніє, то й дощик сіє.

У вересні одна ягода, і то гірка – горобина.

Серпень страву готує, а вересень подає її до столу.

Весною горшки порожніють, а восени повніють.

Восени грибина, а взимку свинина.

У доброго хазяїна восени і соломина не пропаде.

Зерно до зерна – то й мірка повна.

Осінь на строкатому коні їздить.

Ластівка весну починає, а осінь покидає.

Всякому літові кінець, а осені початок.

Хвали літо, коли осінь прийде.

Як листя жовкне, то й праця мовкне.

З осені колос наливається.

Мілка борозна – хліба півмішка.

Посієш густо – не буде пусто.

Восени журавлі полуденок з’їли.

Цибуля в кожух одягається – від морозів ховається.

Приказки

Тепла осінь – на довгу зиму.

Осінь ясна – зима холодна.

Рясно защедрила горобина і завчасно почервоніла – на сувору й сніжну зиму.

Бабине літо непогідне – осінь суха.

З’явилися опеньки – закінчилося літо.

Багато жолудів – на холодну зиму і врожайне літо.

Парує туман над лісом – пішли гриби.

Чим тепліший і сухіший вересень, тим пізніше прийде зима.

Сичі кричать перед тривалою негодою.

Нічний вітер віщує дощ наступного дня.

Хмари рухаються проти вітру – погіршиться погода.

Журавлі мовчки летять низько і швидко – невдовзі занегодить.

Добре вродить щавель – на теплу зиму.

Гуси летять високо – осінь буде тривалою.

Грім у вересні нагадує про теплу й довгу осінь, а у жовтні – малосніжну зиму.

Риба пливе на мілководдя – похолодає.

Восени багато грибів – на неврожай.

Літо з дощами – осінь з грибами.

Якщо осінь бідна на гриби, то зима буде суворою і сніжною.

Вересневий дощ, що почався вранці, довго не йтиме.

Блимають зірки – посилиться вітер і погіршиться погода.

Побачив дві чи три веселки – збирайся в ліс по гриби.

Миші риють нори входом на південь – зима буде сувора.

Калина рано зачервоніла – на раню і люту зиму.

На поверхню водойм випливають білі карасі – на дощ.

Якщо під час дощу на воді з’являються бульбашки, то негода надовго.

Нічний вітер віщує дощ наступного дня.

Голуби розтуркотілися – встановиться хороша погода.

Сире літо, а тепла осінь, то довгою буде зима.

завантаження...
WordPress: 22.92MB | MySQL:26 | 0,345sec