«ВЕЛЕСОВА КНИГА» – БЕЗЦІННА ПАМ’ЯТКА КУЛЬТУРИ

Мета: Дати учням загальні уявлення про “ВК” (історія її знайдення, вивчення, особливості епохи, яку вона відображає, авторство, ідейні домінанти); викликати інтерес до пам’ятки, мотивувати її подальше вивчення.

Хід уроку
Вступне слово. Сьогодні у нас особливий урок. Хотілося б, щоб кожен із вас запам’ятав його назавжди.
Сьогодні розповім про твір, з якого розпочалася література нашого народу, йдеться про “Велесову книгу” – Найдавнішу писемну пам’ятку не тільки українського народу, а й всього слов’янства.
Допитливі і розумні люди вирізняються однією особливістю – їх дуже цікавить минуле. Вони будь-що прагнуть дізнатися про корені свого роду – хто був їхнім дідом, прадідом, якими вони були, як жили, яким був їхній побут, про що вони думали і мріяли.
Їх цікавить не тільки історія свого роду, а й історія народу, до якого вони належать.
У нашого народу є дуже гарний вислів. Це звертання – “шануймося!” Шануватися – значить поводитися так, щоб не було соромно за свої вчинки, щоб, навпаки, твоя поведінка, твій спосіб життя викликали повагу та схвалення людей, серед яких живеш.
Уже давно помічено: людина, яка знає історію свого роду, відчуває відповідальність перед предками, що гідно прожили життя, зробивши для свого народу багато добрих справ, – така людина шанується, тобто намагається жити так, щоб бути гідною доброї пам’яті своїх предків і заслужити таку ж добру пам’ять у своїх нащадків.
Те ж саме і з народом: що краще кожне покоління знає свою історію, що більше у нього підстав пишатися багатьма її сторінками, то більше воно шанується в сьогоднішньому дні і намагається зробити все можливе, щоб і нащадки завжди з повагою і вдячністю думали про нього – і теж шанувалися.
Що глибша історія, то важче вона пізнається. Щоб з якомога більшою точністю і повнотою відтворити прадавнє минуле, вчені використовують усі можливі засоби. Археологи проводять розкопки відшукують у нашаруваннях ґрунту залишки колишньої матеріальної культури. Це можуть бути стоянки первісний поселень. Кожен знайдений предмет – чи старовинна монета, чи посуд, чи залишки фундаменту якоїсь будівлі, чи знаряддя виробництва, чи зброя і т.ін. – може розповісти дуже багато про життя наших предків.
Фольклористи, вивчаючи усну народну творчість, – перекази, легенди, казки, різного роду пісні давнього походження, намагаються відтворити світобачення наших предків, їхні звичаї, обряди.
Вчені – знавці мови (їх називають лінгвістами) уважно аналізують географічні назви різних місцевостей, тобто назви річок, озер, поселень та ін. і на основі цього роблять висновки стосовно проживання в глибокій давнині на тій чи тій території окремих племен, народів – носіїв тої чи тої мови .

Як бачимо, вчені дуже важко, буквально по крупинках збирають дані про життя людей у ті прадавні часи.
З появою писемності у людей з’являється здатність більш детально розповісти про себе, про своє життя. Писане слово здатне набагато повніше і яскравіше за археологічні розкопки розповісти про життя наших предків. Щедрим джерелом знань про далеке минуле нашого народу став славнозвісний літопис “Повість временних літ”, з деякими уривками якого ви познайомилися ще в середніх класах. Через кілька уроків будете вивчати “Слово о полку Ігоревім” – іншу славетну писемну пам’ятку нашого народу. Про ці та деякі інші твори говорять як про безцінні, а це означає, що вони настільки важливі для нашого народу, що їм просто неможливо скласти ціну. Важко уявити, якими мізерними були б наші знання про Київську Русь і як неповно наш народ знав би свою далеку історію, себе самого, якби не ці пам’ятки, що донесли нам яскраві розповіді про наших предків.
Але повторюю: у нас особливий урок. Сьогодні розпочинаємо знайомство з писемним твором, який з’явився приблизно за 200 років до “Слово о полку Ігоревім”. Він розповів нам дуже багато нового про часи, що віддалені від нас більш як на тисячу років.
Про історію відкриття і вивчення “Велесової книги”. У школі “Велесова книга” стала вивчатися всього кілька років тому. Чому так пізно, запитаєте? Причин багато.
Почнемо з початку – з історії знайдення пам’ятки. Сталося це в 1919 році, під час громадянської війни. Офіцер білогвардійської армії Алі Ізенбек зайшов у бібліотеку розгромленої поміщицької садиби, розташованої в містечку Великий Бурлук, що в Харківській області. Серед купи розкиданих книжок побачив почорнілі від часу дощечки. Вони були вкриті написами, вирізаними, вочевидь, якимось гострим предметом: до того, як стати офіцером, Алі Ізенбек навчався в Академії художеств, досліджував мистецтво у Туркестані. Тому досвід та інтуїція митця підказали йому: це незвичні дощечки, їх треба будь-що зберегти Він дав денщику розпорядження зібрати всі дощечки у мішок. Пізніше йому довелося разом а білогвардійською армією відступити в Крим. Далі – еміграція в Стамбул, а потім і в Західну Європу. Нарешті поселився в Бельгії, в Брюселі. Тут заробляв на прожиття, малюючи орнаменти для фабрики килимів. Жив самотньо.
Невідомо, чи ми дізналися б коли-небудь про “Велес книгу”, якби не інший емігрант – Юрій Миролюбов. Він цікавився старовиною, збирав матеріал для своїх творів із життя наших далеких предків. Одного ризу Ізенбек запросив Миролюбова до себе, де і показав йому дощечки – мовляв, подивися, може щось тебе зацікавить. Миролюбов і справді зацікавився тією знахідкою. В одному з листів він досить детально описав дощечки. За його словами, вони були приблизно однакового розміру, тридцять вісім сантиметрів на двадцять два, товщиною у півсантиметра. Букви, на думку Миролюбова, були видряпа- ні шилом, а потім натерті чимось бурим, потемнілим від часу, після чого покриті лаком чи олією. Для кожного рядка була проведена лінія, а текст був писаний під нею. (Бажано, щоб учитель продемонстрував текст дощечки 16.) Для цього треба, щоб він попередньо роздав учням ксерокопії з фотографії цієї дощечки. На жаль, це єдиний опублікований фотознімок текстів “ВК Юрій Миролюбов здогадався, що йому пощастило натрапити на якусь визначну давню пам’ятку слов’янської писемності, тому й вирішив зняти копії з кожної дощечки. Старанно, щоб не зробити помилки, переписував давні письмена. Це була важка робота, достатньо сказати, що на копіювання тексту однієї дощечки, бувало, тратився цілий місяць.
Текст пам’ятки читався теж важко; багато незнайомих літер і слів, до того ж слова не виокремлювалися інтервалами.
В українських та російських діаспорних виданнях почали з’являтися перші переклади та перші наукові дослідження “Велесової книги”. Зміст цієї пам’ятки почав поступово вияснюватися. Разом з цим приходило розуміння важливості пам’ятки для історії та культури нашого народу.
Вивчення “Велесової книги” здійснювалося б значно швидше, якби не позиція деяких людей, які почали висловлювати думки, що “Велесова книга” не справжня пам’ятка, а підробка. Мовляв, уже в XX столітті хтось із якоюсь метою створив цю пам’ятку, свідомо надавши їй рис старовинності. І справді, в історії світової культури можна знайти чимало прикладів різних фальсифі -кацій (підробок). Були підробки під старовинні предмети, знайдені нібито під час археологічних розкопок. Історія літератури знає чимало випадків, коли “відкривалися” твори, начебто написані в давні часи. Окремі з них навіть набували популярності. Тільки з часом виявлялося, що ті твори були уміло підроблені під старовинні.
Отже, нічого дивного не було в тому, що окремі вчені висловили сумніви в справжності “Велесової книги” зав’язалася довготривала полеміка між тими, хто доводив справжність пам’ятки, і тими, хто, навпаки, вважав її підробкою.

Сторінка: 1 2 3 4
завантаження...
WordPress: 23.01MB | MySQL:26 | 0,324sec