УСНИЙ ЖУРНАЛ З ЕЛЕМЕНТАМИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ « АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ МОГО КРАЮ»

Мета: виховувати любов до рідного краю, розширювати знання учнів про

архітектурні пам’ятки Поділля, прививати естетичні смаки,

історичну пам’ять до архітектурних надбань нашого краю.


Поділля – край одвіку прикордонний, а тому толерантний. Яскравий приклад тому – Хмельниччина, яка нині є зразком мирного співіснування різних народів. Тут віками пліч-о-пліч жили українці й поляки, євреї й татари, росіяни і німці. Тут тихо сусідять між собою церкви, костели, синагоги й кірхи. І на сторожі цієї мирної ідилії стоять фортеці. Надто ласим був цей шматок землі для чужинців, надто часто вони мріяли стати тут господарями. Тому по всій території області розкидані сірі велетні-охоронці: замки в Сатанові, Жванці, Старокостянтинові, Летичеві, Меджибожі, Ізяславі. Проте пальма першості, безумовно, належить Старій Фортеці в Кам’янці-Подільському.

М’який клімат і повноводні ріки Поділля приваблюють сюди любителів відпочинку на природі. Тож ласкаво просимо до майже раю!

Місто імені гетьмана

Якщо піднятися на пагорб, де височіє телевізійна вежа, увесь Хмельницький – столиця області, – лежатиме як на долоні. Квартали висоток сусідять з одноповерховими забудовами, мости з’єднують береги Західного Бугу, а по околицях сяють топазами невеличкі озерця.

Дивно, але факт: гетьман Богдан Хмельницький, який “позичив” місту своє прізвище, ніколи тут не бував. Попри це, хмельничани поставили йому аж два монументи. Біля філармонії (вул. Гагаріна, 7) Хмельницький гарцює на мускулистому коні, а неподалік залізничного вокзалу (вул. Проскурівська, 92) зустрічає гостей міста з булавою!

Центр Хмельниччини вперше згадується в літописах 1493 року як село Проскурів. Завдяки вигідному розміщенню на перетині торговельних шляхів у 1946 р. воно стає центром тоді ще Кам’янець-Подільської області (Хмельницькою вона стала в 1954 р.).

Хмельницькому довго довелося доводити, що він заслужив на обласний статус не лише завдяки значному залізничному вузлу. Зараз у цьому місті неможливо впізнати Проскурів 1880-х, описаний Олександром Купріним у повісті “Поєдинок”. А допоміг йому… ринок, добре відомий в Україні та за її межами. Хмельницький, що не мав ані архітектурних пам’яток, ані значної промисловості, вирішив поставити на “карту” торгівлі. І виграв! Важко знайти інше поселення, яке б так розквітло за останнє десятиліття. У місті з’явилися готелі, кафе та ресторани на будь-який смак. А ще музично-драматичний театр ім. Петровського (вул. Соборна, 60), театр ляльок “Дивень” (вул. Проскурівська, 46) та Краєзнавчий музей (вул. Грушевського, 68).

На жаль, більшість давніх пам’яток міста знищила пожежа 1822 р. Найстаріша зі вцілілих споруд Хмельницького – церква 1837 р. Зате на території приміського села Ружичанка археологи знайшли поселення трипільської культури, а в передмісті Лезневого (мікрорайон Хмельницького) – предмети побуту середини ХІІІ ст.

Давня столиця Поділля

Для багатьох гостей Хмельниччини пункт призначення номер один – Кам’янець-Подільський, древня столиця краю. Місто займає третє місце у країні за кількістю архітектурних пам’яток, яких тут більше ста! Найвідоміша з них, що стала символом та візитівкою поселення, – Кам’янець-Подільська фортеця XIV ст. Своєрідною фортецею було колись і саме місто. Вірменський бастіон та міська брама біля Турецького мосту (одного з найстаріших у Східній Європі), Різницька й Кравецька башти – ось неповний перелік фортифікацій Кам’янця.

Інша унікальна споруда міста – Петропавлівська катедра. Це ренесансний храм зі статуєю Мадонни на вершечку турецького мінарету. Парадоксальне поєднання непоєднуваного! Упродовж 1672-1699 рр. містом правили турки, які й перетворили християнські святині Кам’янця на мечеті. Наступна – польська влада, – залишила архітектурні східні віяння, але встановила на верхівці статую Богородиці.

У Петропавлівській катедрі зберігається найцінніший мистецький скарб Кам’янця – надгробок 21-річної Лаури Пшездецької. З 1874 по 1876 рр. талановитий скульптор Віктор Бродський виготовляв свій шедевр із брили білосніжного карарського мармуру. Реалістичність образу перевершила всі сподівання. Свого часу “боротьбу” за цю статую вів сам “Ермітаж”, але місто відстояло Лауру.

Найфотогенічніша з церков Кам’янця – дерев’яна Хрестовоздвиженська на Карвасарах (один з районів Кам’янця). Найпомітніший же – Георгіївський храм: його блакитні бані добре видно з усіх боків Старого міста. Від часів, коли 40% населення тут становили євреї, збереглася велика синагога поблизу Гончарної башти.

На другому поверсі відновленої міської Ратуші в центрі Старого міста діють музеї Магдебурзького права та грошей. Цікава експозиція відділу археології, який міститься в приміщенні вірменського торгового будинку. Тут же знаходиться ресторан “Стара фортеця”

Перлини Хмельниччини

За величчю фортець та історії Кам’янця ховаються інші скарби – не такі відомі, але, безперечно, варті уваги.

У місті Старокостянтинів є на що подивитися навіть бувалому туристові. Чого лише варта величезна Оборонна башта (XVI-XVII ст.)! У радянські часи її перший ярус “окупували”… міліціонери, які влаштували тут тир. А на березі Случа красується замок князів Острозьких (1561-1571 р.р.) – візитівка міста. У 1648 р. форпост був свідком сутичок козацьких загонів Богдана Хмельницького з польською армією, котрі закінчилися перемогою козаків. Одразу біля замкових стін починається міський пляж – тут можна купаться й одночасно милуватись краєвидом фортеці й водяного млина (XIX ст.) на протилежному березі.

Неможливо побувати в Бакоті, древній столиці Пониззя, а нині селищі Кам’янець-Подільського району, й не закохатися в цей край назавжди. Сюди їдуть, щоб побачити тисячолітній Михайлівський печерний монастир і уявити, як ченці жили в цих печерах-келіях на 120-метровій Білій скелі. Край вражає мальовничими дністровськими кручами, природними джерелами з мінеральною водою, впорядкованими пляжами й незвичайно чистою і теплою водою Дністра. Для мандрівників з наметами тут справжній рай!

А який прегарний ландшафтний парк зберігся в селі Маліївці Дунаєвецького району! Заклав його в XVIII ст. відомий майстер паркового мистецтва Д. Клігер. Незабутнє враження справляє печера Кармалюка зі штучним водоспадом над нею. А терасою вище стоїть палац, зведений у 1788 р. у стилі Людовіка XVI для магнатів Орловських. Чотири кам’яні атланти втомлено тримають на кремезних плечах балкон, з якого відкривається чудова панорама парку. Нині Маліївецький парк є частиною природничого національного заповідника “Подільські Товтри”.

Можна ще довго слухати про історію й архітектурні пам’ятки цього краю. А ще краще – з наплічником за плечима, у компанії друзів рушити в повну пригод мандрівку прекрасною Хмельниччиною.

Сторінка: 1 2 3 4
завантаження...
WordPress: 22.95MB | MySQL:26 | 0,317sec