Усні уроки: як допомогти дитині

До цього часу ми з вами говорили про те, що діти називають письмовими уроками: вправи, диктанти, твори — це все письмові.

Повернувшись з роботи додому, ми, насамперед, запитуємо: «Письмові завдання всі виконав?». І якось уже само собою виходить, що решта — усне — нам здається чимось другорядним. Ми й уваги менше приділяємо усним предметам, звикли до того, що вони залишаються на потім, і не встигаємо їх перевірити.

Є чимало дітей, твори яких розумні, звучать невимушено, відзначаються грою уяви, а ось коли доводиться стати перед класом і поділитися зі своїми слухачами тими ж самими думками і враженнями, їхня мова втрачає баланс, слова виходять якісь невиразні, завчені, та їх просто й не вистачає, і настають хвилини нестерпного мовчання, паузи, які бентежать однаково і слухачів, і того, хто стоїть перед ними.

Як же позбутися цих пауз, як допомогти дитині навчитися відповідати так звані усні уроки легко, без запинок?

Знову ж таки починати треба тоді, коли вона зовсім ще мала. Добре відповідають усно ті діти, які звикли багато розповідати вдома, для яких стало просто потребою переказувати матері зміст переглянутого фільму, прочитаної книжки.

Припустимо, поки дитина була дошкільником, обставини складалися так, що ви не могли приділяти їй багато уваги і звичка розповідати у неї не виробилася. Що ж, це упущення можна надолужити, коли дитина вже пішла до школи. Ось їй задали перший усний переказ. Ні в якому разі не обмежуйтеся питанням: «То як, виконав завдання, зможеш розповісти?» Обов’язково поцікавтеся, як виконувала дитина своє перше усне завдання, скільки разів прочитала текст, як саме його читала. До речі, існує неправильна думка, ніби текст для переказу обов’язково треба читати вголос. Є діти, яким голосне читання тільки заважає: вони дослухаються до звуків свого голосу і не можуть зосередитися. Читають раз, вдруге, нічого при цьому не запам’ятовуючи. Хай дитина спробує читати про себе. Якщо і при цьому вона не змогла запам’ятати все, що їй треба переказати, не нервуйте, не гнівайтеся, а, головне, не звинувачуйте малюка. Поділіть текст за змістом на маленькі уривки, шматочки. Нехай читає і намагається переказати частинами.

Навчіть працювати з олівцем в руках. Спочатку абзац — запиши коротко його думку. Так складається план параграфа. Після двох читань можна спробувати переказати зміст параграфа самому собі за планом і лише потім звернутися до батька або матері з проханням перевірити.

Візміть у руки складений сином план параграфа й уважно прослухайте переказ, зверніть увагу на інтонації, на те, щоб дитина говорила голосно, чітко, виразно, щоб ви самі слухали із задоволенням.

Якщо ваша дитина, прочитавши двічі-тричі текст, ніяк не може запам’ятати, тобто в нього слабко розвинена зорова пам’ять, а ви знаєте, що на слух запам’ятовує краще, нічого страшного не трапиться, якщо прочитаєте йому вголос текст для переказу, а він запам’ятає його з голосу. Звичайно, перетворювати це в систему не можна, бо звикне до найпростішого для неї методу запам’ятовування, А в якісь особливо важкі моменти можна піти назустріч і замінити важкий шлях підготовки усного уроку на легший. Дитина буде вдячна вам зс те, що прийшли на допомогу.

І запам’ятайте: якщо ваша дитина мало читає, то підготуватися до уроків з історії, географії, літератури їй, звичайно, дуже важко. Тому в таких випадках треба передусім зайнятися ліквідацією відставання з техніки читання.

завантаження...
WordPress: 22.87MB | MySQL:26 | 0,321sec