УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ І ФОЛЬКЛОР

Мета уроку: охарактеризувати особливості розвитку усної народноїтворчості та фольклору;на основі різних джерел інформації: визначити й характеризувати основні чинники, особливості розвитку, явища та памятки культури цього періоду; оцінювати внесок окремих діячів у вітчизняну та світову культуру.

Тип уроку: комбінований

Форма проведення:

Обладнання: документи, портрети діячів культури, ілюстрації.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ Актуалізація опорних знань.

Формування картографічних знань і вмінь

Користуючись картою атласа «Українська культура першої половини ХІХ століття» виконайте завдання:

Назвіть місця, повязані з діяльністю установ, які координували краєзнавчі, історичні та археологічні дослідження уукраїнських вчених.

ІІІ Мотивація навчальної діяльності.

Німецький філософ Гердер вважав, що мова є найважливішим компонентом національності: «Чи має нація щось дорожче, ніж мова її батьків? У мові втілено все надбання її думки, її традиції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце й душа. Позбавити народ мови – значить позбавити єдиного вічного добра» Але насправді функція мови у розвитку національної свідомості є набагато ширшою. Ізздобутками українського фольклору та усної народної творчості, з найвідомішими кобзарями, бандуристами, ліриками та їхніми творами ми й ознайомимось на сьогоднішньому уроці.

ІV. Вивчення нового матеріалу


Помітне місце в культурному житті України належало музичному фольклору і музиці в цілому. Український народ зберігав старі і створював нові пісні, що відображали його життя, сподівання і мрії. Як і раніїпе, в народі жили календарні землеробські пісні, колядки й щедрівки, веснянки, купальські й жниварські, жартівливі, весільні, колискові пісні, народні плачі й голосіння, думи та історичні пісні. Користувалися успіхом і розвивалися народні танці: метелиця, гопак, козачок, полька та інші, що виконувалися в супроводі переважно струнних інструментів. Найпоширенішим народним інструментальним ансамблем того часу були троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон).

Народ висунув із свого середовища талановитих сиівців-кобзарів, бандуристів і лірників, які поширювали надбання народної творчості по всій Україні. Найвідомішими кобзарями стали Андрій Шут, Іван Крюковський, Федір Гриценко (Холодний). Особливо виділявся кобзар з Прилуччини Остап Вересай (1813 – 1890). Остап виріс у родині кріпака – музики і мав гарний ліричний тенор. Народні думи і пісні в його виконанні були широко відомі і викликали щире захоплення у слухачів.

Шлях кобзарів — це шлях народу.

Михайло Стельмах

Історія кобзарства і лірництва в Україні доволі багата й складна.

Хто ж вони, оті талановиті співці — музики, що створили й донесли до нас невмирущі перлини — народні думи й історичні пісні?

Дослідники вважають, що ідеалом кобзарів була перш за все індивідуальна моральна чистота, самовдосконалення, основна їх функція просвітительська. Крім того, народні співці розносили по всій Україні козацьку славу, поховану в українських могилах.

Чудовий образ кобзаря — народного співця — створив Т. Шевченко. Не випадково свою першу збірку поезій він назвав «Кобзар», а згодом і самого поета народ з пошаною і гордістю почав називати Кобзарем. Для нас особливо цікавою є поема «Невольник», в якій поет розповідає історію Степана: шалена буря прибила козацькі чайки до ворожого берега. Степан потрапив у неволю до турків-яничар. Утікав, але його впіймали й осліпили: І згадав сирота Степан в неволі Свою далеку Україну, …Плаче-ридає. До Бога руки здіймає, Кайдани ламас, Утікає на вольну волю… Турки – япичари догнали …Очі виймали. Повертались з неволі нещасні сліпці, як і Степан, навчались грати на кобзі — бандурі. Сліпці…, а душею — всевидющі. Тому й стали вони в Україні втіленням волелюбності й правди.На козацькій могилі сидить старий сивоокий кобзар:Перебендя старий, сліпий, – Хто його не знає? Він усюди вештається Та на кобзі грає.

І співає про євангельського Лазаря, про козака Чалого:

Тяжко-важко заспіває, Як Січ руйнували,

про тополю, Гриця, веснянку. Кобзареві раді скрізь, бо

Він… тугу розганяє, Хоч сам світом нудить. Співець живе для людей. Його вважають химерним за те, що він швидко уміє перейти з веселої пісні на журливу. Заспіває, засміється, А на сльози зверне. Перебендя не має хати, зате він вільний, «усе знає» і «все чує», його «думка край світа на хмарі ґуля».Головне багатство кобзаря — вміння слухати мову моря, «з Богом розмовляти».Добре єси, мій кобзарю, Добре, батьку, робиш. Що співаєш, розмовляти На могилу здиш!. Ходи собі, мій голубе, Поки не заснуло твоє серце.Шевченко впевнений утому, що поки б’ються серця кобзарів України, не заснуть зрця людей, прагнутимуть волі й щастя.Образ кобзаря оспіваний Шевченком у багатьох творах: у «Катерині» («Ішов кобзар до Києва та й сів спочивати…»), у «Тарасовій ночі» («На розпутті кобзар йдить і на кобзі грає»), у «Мар’яні-чарівниці» («Аж ось з хлопцем старий кобзар в зло шкандибає»), у «Гайдамаках» кобзар підтримує повстанців.

Кобзарі — це співці волелюбного духу народу, борці за національне та соціальне изволення. Вони творили, боролись і помирали, як сотні тисяч безіменних озаків та селян-повстаниів. Але думи і пісні, які вони складали в турецькій неволі и під час коротких перепочинків між жорстокими боями — ставали справжніми ітописами.Талановиті народні співці — бандуристи Григорій Любисток, Остап Вересай, Федір Грищенко – Холодний, Іван Кравченко — справжні патріоти своєї землі.

Виступи дослідницьких груп:

1 учень – дослідник

Іван Кравченко-Крюковський (1815-1885)

“Я був кріпостний Крюковського пана. Ото-ж по пану Крюковським і прозиваюсь. С трьох літ мене взято до двора і був я при паничу. До десяти год я був видющій… Підріс мій панич, — оддали єго у Гадяч у в училище і мене з ним оддали; одвезльї мене з нимь у Гадяч. Обіжа мене панич…” [Так знущався панич над хлопцем — див. далі розповідь — що той тяжко захворів на очі і втратив зір. А потім, вже сліпого, в криниці топив — так люди вирятували.] …”отдали мене в Гапонівку до сліпого, до Івана, таки Кравченка; і він Іван Кравченко і я Іван Кравченко. Він ше й Касьяном прозиваєтьця. Узяв він мене на три годи, за півтора году вивчив грать. (Отривок)” Мартинович Порфирій: “Украиньськи записи Порфирія Мартиновича”. Кіевь. 1906. 317с.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.88MB | MySQL:26 | 0,313sec