УРОК СПІЛКУВАННЯ ДЛЯ БАТЬКІВ: СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ В КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ

Усе наше життя сповнене емоцій. Почнемо з неприємних: гніву, образи, агресії. Вони є руйнівні й щоразу можуть стати причиною конфлікту.

Давайте спробуємо зобразити наші емоції у вигляді посудини. Ми часто кажемо й чуємо, що гнів «переповнює нас», тому це почуття ми розмістимо на верхній частині нашої «посудини емоцій».

Як ми виявляємо гнів?

Як ці емоції виявляються в нашій поведінці?

Гнів — почуття вторинне й виникає від зовсім інших переживань, таких, як біль, страх, образа. Наприклад: донька пізно повернулась додому й мати зустріла її з гнівом. Що стоїть на цим гнівом? (Страх, хвилювання за доньку.) Дитина під час гри вколола палець. Що стоїть за цим гнівом? (Біль.) Хлопчика не беруть гратися діти, трохи старші за нього й постійно малого ображають. (Образа.)

Ми бачимо, що переживання болю, страху, образи можна розмістити під почуттями гніву й агресії як причинами цих руйнівних емоцій (II частина посудини).

Але біль, страх, образа… виникають від незадоволених потреб.

Які потреби має людина? Вона потребує любові, уваги, ласки, успіху, розуміння, поваги, самоповаги, пізнання, свободи, незалежності, розвитку, самовдосконалення, реалізації особистого потенціалу.

Щастя людини залежить від психологічного клімату, в якому вона росте, живе і працює. Від емоційного багажу, від стилю спілкування і, головне, від стилю спілкування між батьками й дитиною.

Будь-яка потреба може бути незадоволена, що призведе до страждання і руйнівних емоцій. Наприклад: одна невдача за іншою — це незадоволена потреба в успіху, самоповазі. Як наслідок — виникає розчарування, образа і гнів.

Основа самооцінки закладається дуже рано — в перші роки життя дитини. Якщо батьки приймають дитину, терпляче ставляться до її невдач, то вона виросте з позитивним ставленням до себе. Якщо ж дитину постійно «виховують», критикують, муштрують, то її самооцінка буде низькою.

У дитинстві ми дізнаємося про себе тільки зі слів і ставлення до нас близьких. Дитина постійно нам доводить, що вона не пасивна, вона активно прагне позитивного ставлення до себе. Весь час триває боротьба за психологічне виживання. Малюк чекає підтвердження нашої любові й того, що він може впоратися з труднощами. Нерідко ми чуємо від дітей: «Я хороший», «Я сам!»… Хоч би що дитина робила, вона потребує нашого визнання її успіхів.

Отже, ми підійшли до останнього розділу нашої посудини, у якій розташовано вислови дитини як особистості: «Я хороший!», «Мене люблять!», «Я можу!» І під цим намалюємо сонечко, яке символізує енергію життя. Це — внутрішнє відчуття самого себе. Тому треба пам’ятати, що дитина перебуває у владі батьків, і кожним звернення до неї словом, ділом, інтонацією, жестом або мовчанням вони повідомляють про себе, про свій стан. Дитина завжди завдяки батьківській оцінці знає, яка вона: хороша чи погана, яку інформацію про неї батьки посилають, коли займаються вихованням.

Тепер давайте ще раз розглянемо нашу «посудину емоцій» і знайдемо причини й розв’язання проблем. Наприклад: дитина сердиться на матір: «Ти погана. Я тебе не люблю!». Дивимось на першу частину нашої посудини. Що стоїть за гнівом дитини?

У такому випадку треба активно вислухати дитину, відгадати й назвати її страждальне почуття.

Чого не треба робити — це карати дитину у відповідь. Свої слова краще залишити до того часу, коли дитина заспокоїться, а ваш тон стане лагідним.

Якщо негативні почуття відчуваєте ви (дорослий), то краще висловити їх у формі Я-повідомлення.

Бувають і такі випадки, коли дитина не знаходить собі місця, ниє, просить погратися, почитати чи, навпаки, не слухається, б’ється, грубіянить. Причина може бути в незадоволених потребах дитини. Спробуйте проаналізувати, чого їй не вистачає в цьому випадку? (Уваги, почуття свободи й самостійності, успіху тощо.)

Що треба робити — мало активно вислухати дитину. Треба спробувати зрозуміти, чого їй не вистачає, проводити з нею більше часу, приділяти їй більше уваги чи, навпаки, перестати контролювати кожен крок дитини. Спробувати влаштувати такі умови для дитини, щоб їй було комфортно (наприклад, хоче бігати по калюжах — взути гумові чобітки; хоче малювати великі малюнки — закріпити на стіні великий шмат старих шпалер).

Спускаючись до низу нашої посудини, ми бачимо, як впливає стиль спілкування з дитиною, яку інформацію про неї ми повідомляємо їй. Підтримувати її самооцінку. Вміти «почути» потреби дитини.

Що треба робити

Приймати дитину.

Активно слухати про її переживання і потреби.

Бути разом (читати, гратися, займатись).

Не заважати дитині під час заняття, з яким дитина може впоратися сама.

Допомагати, коли просить.

Підтримувати успіхи.

Ділитися своїми почуттями (тобто довіряти).

Конструктивно розв’язувати конфлікти.

Використовувати у спілкування такі фрази:

— Мені добре з тобою.

— Я рада тебе бачити.

— Як добре, що ти прийшов.

— Я за тобою скучила.

— Мені подобається, як ти…

— Давай разом зробимо…

— Тобі обов’язково вдасться.

— Як добре, що ти в нас є. Обнімати не менш ніж 8 разів на день.

Якщо батьки хочуть навчити дитину керувати своїм гнівом, то вони мають дозволити їй висловлювати свій гнів. Це дуже важливо, адже коли у дитини накопичиться багато гніву, він переросте в пасивну агресію.

Пасивна агресія — спосіб показати людині чи групі людей своє незадоволення, але не прямо, а пасивно. Це неосмислене бажання чинити на перекір тому, що вимагають. Наприклад: якщо поведінку дитини неможливо пояснити або виправити; якщо дитина може зробити неприємності батькам, а в кінцевому результаті страждає сама. Пасивну агресію можна вважати нормальна тільки в ранньому підлітковому віці.

Поки дитині не виповнилось 6—7 років, основна завдання — не дати пасивній агресії розвиватися в дитині.

Як це зробити?

Регулярно слідкувати за тим, щоб дитина завжди була впевнена у вашій любові. Якщо така впевненість відсутня — це є первина причина поганої поведінки малюка. У таких випадках можна часто почути, як дитина запитує своїх батьків: «Ти мене любиш?»

Також пам’ятайте, що діти не мають захисту від батьківського гніву. Якщо ви зриваєте зло на дитині, ваш гнів додається до її гніву. Якщо таке трапляється часто, то, швидше за все, гнів виллється в пасивну агресію. Якщо дитина роздратована, вислухайте її спокійно, нехай вона вам розповість, чим незадоволена.

Дуже часто, коли діти намагаються висловити свій гнів, багато батьків дратуються й починають кричати на дитину: «Як ти смієш так зі мною розмовляти? Щоб я більше цього не чула! Зрозумів?» Так дорослий заганяє дитину в глухий кут. Вона постає перед вибором: підкоритись й ніколи не висловлювати свого незадоволення, чи не підкорятися.

Щоб батьки могли краще зрозуміти, як дитина виявляє гнів, розглянемо сходинки гніву. Мета — навчити дитину спокійно знаходити вихід із конфліктної ситуації. Це дуже довгий процес, який вимагає багато праці і терпіння.

Пасивна агресія розташована на нижніх сходинках — це найгірша форма виявлення гніву.

Сходинки гніву

Таблиця 1

Позитивні способи

1. Ввічливість. Бажання знайти рішення. Гнів спрямований на його джерело. Виявляється основна скарга. Логіка.

2. Ввічливість. Гнів спрямований на його джерело. Виявляється основна скарга. Логіка 

Злиття позитивних і негативних способів 

3. Гнів спрямований на його джерело. Виявляється тільки основна скарга. Логіка. Підвищений тон.

4. Виявляється тільки основна скарга. Логіка. Гнів розповсюджується на всіх, хто перебуває поруч.

5. Гнів спрямований на його джерело. Виявляється тільки основна скарга. Логіка. Підвищений тон. Образа.

6. Логіка. Підвищений тон. Гнів розповсюджується на всіх, хто є поруч. Скарги, що не стосуються справи

Швидше негативні способи

7. Крик. Гнів розповсюджується на всіх, хто є поруч. Скарги, які не стосуються справи. Емоційно руйнівна поведінка.

8. Крик. Гнів розповсюджується на всіх, хто є поруч. Скарги, які не стосуються справи. Емоційно руйнівна поведінка. Образа.

9. Крик. Лайка. Гнів розповсюджується на всіх, хто є поруч. Скарги, які не стосуються справи. Емоційно руйнівна поведінка. Образа.

10. Гнів спрямований на його джерело. Крик. Гнів розповсюджується на всіх, хто є поруч. Дитина розкидає речі. Емоційно руйнівна поведінка. Лайка.

Крик. Лайка. Гнів розповсюджується на всіх, хто є поруч. Дитина розкидає речі. Емоційно руйнівна поведінка 

Негативні способи

11. Гнів спрямований на його джерело. Крик. Дитина ламає все навколо. Образа. Емоційно руйнівна поведінка.

12. Крик. Лайка. Дитина ламає речі. Образа. Емоційно руйнівна поведінка.

13. Крик. Лайка. Дитина ламає речі. Образа словом і діями. Емоційно руйнівна поведінка. Пасивна агресія

Увага! Негативні способи виявлення гніву виділено курсивом.

Дитина не може пройти більш ніж одну сходинку за один раз. Не сподівайтеся, що процес буде швидким. Якщо дитина вибухає, уважно спостерігайте, як вона виявляє свій гнів, щоб визначити, на якій сходинці перебуває.

Якщо дитина роздратована, кричить на вас, це не означає, що вона вас не поважає. Запитайте себе: «Як вона ставиться до вас в інший час? Слухається? Поважає?» Більшість батьків скажуть: «Так». Але виникає запитання: «Як так? Мало того, що я маю терпіти її грубощі, я ще маю дякувати їй за це?!» Це нелегко, до того ж ви намагаєтеся зробити так тому, що самі зростаєте, тому, що рятуєте свою сім’ю від серйозних неприємностей.

Буває, що дитина постійно обурена й виявляє свій гнів без причин. У такому разі вона маніпулює батьками і домагається свого за допомогою скандалів. На таке не можна закривати очі. Не можна дозволяти дитині вимовляти злі слова, які мають на меті образити іншого, завдати йому болю. Такі обурення слід сприйняти як вчинок і відповідно на нього відреагувати.

Тільки пам’ятайте про головне: будьте доброзичливими, але твердими. Коли дитина виявляє свій гнів, вона показує, що настав час зайнятися її вихованням. Але попередньо слід усім заспокоїтися й помиритися. Як тільки ваші стосунки стали доброзичливими, сядьте й разом обговоріть те, що трапилося. Ви маєте пояснити дитині, що вам не сподобалося в її поведінці і як вона має чинити надалі. Виховання полягає в тому, що ви приймаєте дитину як особистість і тому завжди хочете знати, що вона відчуває. Похваліть її за те, що вона зробила все правильно. Наприклад: «Дуже добре, що ти сказав, на що скаржишся. Ти не зірвався на своєму молодшому братикові, як раніш. Ти не кинув іграшку. Ти просто сказав, що тебе хвилює».

Замість того, щоб сказати: «Не смій так мене називати мене!», скажіть: «Сину, будь ласка, запам’ятай, мені не подобається, коли ти так мене називаєш. Більше не роби цього, добре?»

Якщо під час розмови ви зрозуміли, що дитина права, вам слід визнати це, повідомити їй і вибачитися. А якщо вона була неправа, ви маєте пояснити, чому вчинили саме так. Тоді дитина поважатиме ваше рішення, навіть якщо воно їй не подобається.

Навчити дитину управляти своїм гнівом — одне з головних завдань, яке стоїть перед батьками. Але нагорода велика. Регулярно показуйте дитині свою любов. І тоді ви побачите, як вона росте й перетворюється в люблячу дорослу людину, яка володіє своїми почуттями, знає, як впоратися з гнівом, і допомагає іншим.

А зараз подумайте над відповідями до кількох запитань:

• Пригадайте, коли ви розсердилися, маючи на це підстави? Як ваш гнів послужив позитивній меті? Чим це відрізнялося від звичайного вияву гніву?

• Як би ви оцінили своє вміння впоратися з гнівом? Як це відбивається на ваших дітях? Як вони показують свій гнів? Подумайте, як би ви могли впоратися з гнівом з більшим успіхом, і як навчити цьому дітей? Вам не здається, що раніше ви ніколи не приділяли уваги цій проблемі? Чому?

• За десятибальною шкалою оцініть, наскільки розвинуті у вашої дитини такі риси: чесність, вміння тримати обіцянку, відповідальність. Тепер проаналізуйте, чи вмієте ви стримувати свій гнів? Чи є в цьому зв’язок? Обговоріть із чоловіком, чи покращиться поведінка дитини, якщо ви навчите її давати раду своєму гніву?

• Посадіть дитину біля себе після того, як ви зробили їй щось приємне чи разом погралися. Попросіть її поділитися своїми почуттями, розповісти, коли вона буває сердита, сумна, розчарована. Нехай вона відповість вам чесно, це — сильні почуття, тому нехай вона використовує «сильні» слова. Вислухайте її і пообіцяйте, що ви намагатиметеся виправити ситуацію. Це питання для домашнього завдання.

Працюємо в групах

Обміняйтеся думками з приводу того, як впоратися з роздратованою дитиною. Як зробити, щоб ви розуміли й любили дитину і водночас підтримували свій батьківський авторитет? Поділиться, як уважно вислухати дитину, м’яко висловити свої судження й пояснити своє рішення. Розкажіть одне одному, коли вам вдавалося вести бесіду з дитиною чи, навпаки, не вдавалося.

І останнє: кожен отримає додаток — це система ТЕНДЕР (ТЕNDЕR) — чутливість ТЕNDЕR

Т — Теасіnq — навчання;

Е — Еmpathizinq — співпереживання;

N — Nеqоtіаtinq — переговори;

D — Dо’s — що робити, чого не робити;

Е — підтримка

R — повідомлення

Навчання

Найкраще застосовувати навчання, якщо:

• батьки й дитина нічим не роздратовані і в них гарний настрій;

• діти спокійно ставлять запитання;

• діти нічим іншим не зайняті;

• ви не схильні до критики.

Як треба говорити

• Дозволь мені пояснити.

• Спочатку подивимося, як я це роблю, а потім спробуй сам.

• Давай подивимося, чи зможемо ми розібратися в цьому разом.

• Цікаве рішення. Чому ти вибрав цю відповідь?

• Відповідь така…

• Я точно не знаю відповіді. Давай подумаємо…

• Це треба робити так…

• Тобі було б приємно, якби з тобою хтось вчинив так само?

• На помилках учаться.

• Я хочу, щоб ти зробив це, бо…

• Ти не можеш туди піти, тому що…

Як не треба говорити

• Не можу повірити, що ти це зробив!

• Це по-дурному!

• Нічого, я зроблю це сама.

• Якщо ти збираєшся зробити так, відповідатимеш за все сам.

• Ти неправильно відповів. Я ж тебе просила підготуватися до контрольної роботи.

• Ти поводишся, як маленький.

• Чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?

Співпереживання

Ви не виявляєте співпереживання, якщо:

• поспішайте з відповідями й рішеннями;

• дискутуєте з дитиною щодо того, який у неї має бути настрій;

• заспокоюєте дитину, самі чітко не зрозумівши її проблеми;

• дуже сердитеся;

• бажаєте швидше завершити розмову.

Найкраще виявляти співпереживання, якщо:

• ваша дитина нервує і не здатна думати над причиною того, що сталося;

• ви точно не знаєте, в чому проблема;

• у вас чутлива дитина;

• ви хочете, щоб дитина розібралася в своїх відчуттях.

Як треба говорити

• Ти засмучуєшся або сердишся через те, що…

• Ти роздратований тим, що… поїхав туди… а не…

• Я знаю, тебе налякав цей…

• Ти хочеш, щоб дідусь був з тобою, правда?

• Ти пропустив м’яч у ворота і хвилюєшся, що підвів команду. Правда?

• Я бачила, як ти кинула телефонну слухавку, і подумала, що тебе щось засмутило.

• Звичайно, це образливо, коли весь тиждень чекаєш чогось, а потім раптом захворюєш і залишаєшся дома.

Як не треба говорити

• Знаю, як тобі…

• Я розумію…

• Я все одно люблю тебе.

• Усе буде добре… (заспокоювати — це не співпереживати).

• Це не така страшна проблема, як тобі здається.

• У житті так буває. Головне — щоб ти думав про хороше.

Переговори

Найкращий час для переговорів, коли:

• ви спокійні;

• хочете, щоб дитина взяла на себе відповідальність;

• хочете навчити дитину мистецтву домовлятися і йти на компроміс;

• хочете пояснити їй, що буде, якщо вона стримає обіцянку або порушить її.

Як треба говорити

• Я знаю, ти багато попрацював, але нам треба зробити більше. Я справді ціную твої зусилля. Чим би ти хотів зайнятися потім?..

• Я знаю, ти хочеш піти… Але я боюся, що… Які будуть пропозиції?

• Перш ніж я врахую твої побажання, треба зробити…

• Перш ніж ми підемо гратися м’ячем, я хочу, щоб ти прибрав удома. З якої кімнати хочеш почати?

• Я не можу погодитися з цим. Може, ти хочеш щось інше?

Як не треба говорити

• Добре, ти можеш залишитися ночувати у подруги, але не забувай, що тобі треба написати контрольну… (Добре, якщо ваша дитина відповідальна, але краще, якщо ви домовитеся про це наперед).

• Ти обіцяєш бути вдома вчасно, якщо я відпущу тебе до сусідів?

• Добре-добре. Якщо ти посидиш спокійно ще півгодини, то ми підемо обідати в «Мак-Дональдс».

Що робити й чого не робити

Що найкраще говорити дитині, коли:

• ви вимагаєте від неї повної уваги, ваша дитина може щось зіпсувати або постраждати;

• ваша дитина чітко знає, чого ви від неї хочете;

• ви здатні стежити за виконанням правил.

Як треба говорити

• Зараз же припиніть штовхатися!

• Припини гратися в кімнаті м’ячем. Цього не можна.

• Я знаю, що ти не згоден, але є правило.

• Ми дійшли згоди, і ти маєш її виконувати. Дякую.

• Ти можеш їздити на велосипеді тільки до… і не далі.

Як не треба говорити

• Про що ми з тобою щойно говорили?

• Скільки разів я тобі казала…

• Що тут відбувається?

• Скільки мені чекати, коли ти прибереш у кімнаті?

• Не роби цього! Припини!

Жодне з цих зауважень дитина не зрозуміє, тому вони всі спричиняють нікому не потрібну дискусію. Вони тільки дратують вас і ваших дітей.

Заохочення

Найкраще виявляти підтримку й похвалу:

• якнайшвидше;

• якомога частіше;

• коли ви бачите старанність, уміння контролювати себе й розумну поведінку. Погано похвалити — гірше, ніж не похвалити взагалі!

Як треба говорити:

• Пам’ятаєш, як ти наполегливо готувався до концерту й гарно виступив.

• Я щаслива й пишаюся тим, як ти сьогодні поводився. Знаю, що це було нелегко.

• Чудова робота. Мені найбільше сподобалося, коли ти…

• Ти міг розсердитися на сестру і штовхнути її, але ти не зробив цього. Це говорить про те, що ти можеш контролювати себе, і це мене радує.

• Я бачила, як ти поділився… зі своїми друзями. Ти був дуже уважний. Не всі діти так роблять.

Як не треба говорити

• Всім іноді доводиться втрачати.

• Ти зробив добре, але міг зробити ще краще. (Це засмутить дитину.)

• Це неймовірно! У це неможливо повірити!

• Так. Тобі все вдалося, чого й слід було від тебе сподіватися.

Повідомлення

Як треба говорити

• Розкажи мені, чому вас вчили на занятті по плаванню? (Замість «Як відбулося заняття по плаванню?»)

• Будь ласка, зніми навушники. Мені більше подобається, коли ти в час обіду приєднуєшся до сім’ї.

• Я люблю тебе.

• Я пробачаю тобі.

• Мені жаль.

Як не треба говорити

• Не слід говорити: «Мені подобається… або не подобається…», якщо ви маєте на увазі: «Припини це робити!».

• Чим більше слів ви використовуєте, щоб донести свою думку, тим імовірніше, що вас не зрозуміють, що ви заплутаєте дитину й підірвете свій авторитет.

ЗВЕРНЕННЯ ДІТЕЙ ДО МАМ, ТАТУСІВ, ДІДУСІВ, БАБУСЬ І ВИХОВАТЕЛІВ

Любі дорослі!

Якщо ви хочете нас чомусь навчити, то:

• Постарайтеся, щоб ми почувалися затишно й безпечно, оточіть нас своєю любов’ю, щирістю і розумінням.

• Ми запам’ятовуємо інформацію значно швидше і міцніше, якщо займаєтеся з нами не «наскоком», а регулярно. Краще щодня.

• Для того, щоб учити нас, не обов’язково купувати нам дорогі іграшки.

• Якщо ви купили нову гру, поставте її на видне місце і ми обов’язково візьмемо її самі. Нам так подобається все нове.

• Постарайтеся не примушувати нас займатися математикою, читати книжки. Коли нам захочеться, ми самі принесемо кубики, книжку, ми самі попросимо про це.

• Нам набагато легше, якщо заняття проходить в грі. Тоді ми активніші й краще запам’ятовуємо.

• Будь ласка, не прагніть, щоб ми навчилися чомусь тільки тому, що сусідський хлопчик це вже знає. Будьте уважні, і ви зрозумієте, що хочеться знати саме нам, вашим дітям.

• Коли ви займаєтеся з нами, постарайтеся бути терплячими, не кричіть на нас, бо коли ви гніваєтеся, ми забуваємо про все на світі.

• Коли підбираєте для нас заняття, постарайтеся стати на наше місце. Пам’ятайте, що багатьом з нас важко займатися однією справою довше за 3—4 хвилини.

Люблячі вас діти.

Дитина йде в садок (ясла)

• Встановіть контакт із працівниками дитсадка.

• Привчайте дитину до садка поступово.

• Не залишайте дитину в садку більш ніж на 8—10 год.

• Повідомте вихователів про звички і схильності дитини.

• Підтримуйте вдома спокійну обстановку.

• Не перенавантажуйте дитину новою інформацією.

• Будьте уважними до дитини, дбайливими й терплячими.

Пам’ятка для батьків

Як спілкуватися з дітьми раннього віку (до 3 років )

• Будьте послідовні. Не забороняйте дитині те, що вчора їй дозволяли.

• Будьте ввічливі з дитиною. (Тоді малюк засвоїть саме таку модель поведінки.)

• Співпрацюйте з дитиною, а не керуйте нею. Накази й різкі заборони можуть спровокувати спалах агресії.

• Введіть чітку систему заборон. їх має бути небагато. Такі заборони потрібні для відчуття безпеки дитини (не брати сірника, не включати газ тощо).

• Формулювати заборони слід чітко й конкретно. Краще сказати: «Гаряче!», «Брудно!», ніж «Не можна!», «Відійди!».

• Встановіть певні правила життя сім’ї.

• Розширте репертуар поведінки дитини. Розповідайте, як можна розв’язати різні конкретні проблеми. Показуйте дитині приклад різних реакцій на подію (позитивні й негативні).

• Використовуйте у спілкуванні з дитиною короткі, чіткі, зрозумілі малюку інструкції. Не захоплюйтеся нотаціями (інакше дитина може подумати, що ви просто нею не задоволені або не любите її).

• Караючи дитину, не будьте надмірно суворими і не принижуйте гідності малюка.

• Будьте терплячі.

• Частіше кажіть дитині, що ви її любите. Хай малюк знає, ви його любите просто за те, що він є, а не за те, що він прибрав іграшку чи з’їв кашу.

завантаження...
WordPress: 23.06MB | MySQL:26 | 0,363sec