Умілі руки моєї бабусі, і я у неї вчуся

Мета. Прищеплювати любов учнів до праці, вчити поважати своїх бабусь, виховувати повагу до них, вчити бути милосердними, щедрими , терпеливими.

Виховувати бажання переймати досвід від бабусь,  прагнення бути такими як вони рукодільницями, кухарочками, людьми.

Хід заняття.

1.Вступне слово вчителя.

На сьогоднішньому занятті ми будемо говорити про наших бабусь, про їхні умілі руки.

Готуючись до цього заняття ,кожен з вас написав маленьку книжечку про свою бабусю, в якій найтеплішими, найніжнішими словами розповів про дорогу людину – бабусю.

І справді, ви тільки вслухайтеся: “Бабуся!…Бабусенька!…Бабуня-солодуня!” Яке ніжне, красиве, лагідне, пестливе і тепле слово!

А чому?

Учні:

1.А тому, що бабуся – це мамина або татова мама, отже, вона прожила на світі удвічі більше,як наші тато чи мама.

2.бачила в житті удвоє більше. І ми, мабуть, удвоє дорожчі для неї, бо ми – дитина її дитини.

3.Бо ми – її онучатко, дівчатко чи хлоп’ятко.

4.Бо я – її пташенятко, ластів’ятко чи козенятко.

Вчитель.

Так. Діти, все це правда. А дбає про вас бабуся тому, що ви її дитиночка-кровиночка. Правду кажуть у народі: “Діти – це діти, а справжні діти – це онуки”.

І от сьогодні до нас завітали бабусі. Але вони як завжди прийшли до нас не з порожніми руками. У клас бабусі принесли багато гарних рушників і ось цю невеличку скриню.

А чи знаєте ви , що таке скриня. І в цих скринях мами наших бабусь, бабусі зберігали все найдорожче , найрідніше їхньому серцю. Вони зберігали тут те, що створили власними руками.

Відкривається скриня.

Вчитель показує рушник.

Так, діти це рушник.

Від сивої давнини і до наших днів рушник – невід’ємна частина нашого побуту. В Україні поширений звичай накривати рушником хліб на столі, коли син вирушав з дому, то мати дарувала йому рушник у далеку дорогу; дорогих гостей зустрічають із хлібом і сіллю на вишитому рушникові: молодята стають теж на весільний рушник, який сама наречена вишиває. Отже, як бачимо наші бабусі всі вміли вишивати. Вони збирались на вечорниці і кожна займалась вишиванням, чи іншою потрібною справою.

Прабабусі прославлялися тим, що придумували узори. Колись це була сімейна традиція, яку мати дочці передавала. Деякі бабусі мали тих задумок, як маку. Одні вміли вірші складати, пісні писати, а інші все на полотно переносили. Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було такої хати на Україні, стіни якої б не прикрашали рушники. В кожній родині, в якій підростала дівчина скриня повнилась рушниками.

Рушник пройшов через віки. Він і нині символізує чистоту почуттів, глибингу бережної любові до дітей.

Вчитель витягує із скрині вишиту сорочку.

Діти відповідають що це таке і розповідають усе, що вони знають про вишиванку.

Довгими зимовими вечорами вишивали дівчата не тільки рушники, а й сорочки.  Сорочки  вишивали і матері своїм синам, коли син вирушав у далеку дорогу, сорочка служила йому оберегом: оберігала від злого і недоброго.

У кожній українській сімї була в кожного члена вишита сорочка. Її одягали до церкви, на свята. Ось такі умілі руки у наших бабусь. А от ви одягнені у вишиваночки. Хто ж їх вам вишив??Діти відповідають)

Та це ще не всі вироби, які вміють виготовляти умілі руки наших бабусь.

А от перед вами виготовлена руками бабусі скатертина. Так, сама бабуся підбирала полотно, робила таке красиве мереживо, придумувала узор, щоб вийшов ось такий чудовий виріб, якому нема ціни. Нашій Оленці ця скатертина передалась від її прабабусі. І я думаю, що Оленка буде показувати її ще своїм дітям і онукам. Бо все, що зроблене  руками людини, і якщо у нього вкладена душа, воно безцінне.

Вчитель.

Що ми все до скрині зазираємо. А он у кутку бабусина кочерга стоїть, рогач. Колись давно хліб пекли у домашніх умовах, у своїй печі. Щоб спекти хліб, потрібно було затратити багато часу і сили. Але це було того варте.

Просіяне борошно, тепла вода чи сироватка, дріжджі – все це компоненти хліба. Бабуся розтоплювала піч, саджала туди висхожале тісто і через годину витягувала з печі великі буханці з золотавою скоринкою. Кожна господиня на селі вміла пекти хліб. Перш, ніж вийти заміж, дівчині потрібно було навчитись пекти хліб.

І зараз ваші бабусі печуть не тільки хліб, а вони балують вас смачною випічкою. Їх руки все роблять для любих онучат .

Дівчинка.

А які квіти садить і розводить під вікнами своєї хати моя дорогенька бабуся. У кожну пору року в неї цвітуть якісь квіти. Тільки зійшов сніг розцвітають тюльпани, піони, пізніше квітнуть іриси, троянди, ромашки, матіола, мальви, гладіолуси, майори. Пізньої осені яскравіють жоржини, купчаки, чорнобривці.

Така маленька грядочка, а стільки багато краси. Як бабуся коло них ходить, як поливає, прополює, пересаджує, щоб ніде не було порожнього місця. У моєї дорогої бабусеньки справді золоті руки.

Хлопчик.

Моя бабуся варить такий смачний український борщ, що у жодному ресторані такого не подають. У неї є свій спеціальний рецепт: червоненький бурячок, іскриста квасолька, навариста картоплина, шматочок м’яса, багато зелені та сметани, все це заправити хорошим настроєм та вкласти в нього душу і тоді вийде смачний-смачний борщ. А ще треба подати цю страву із пампушками. Завітайте у гості до нас і ви покуштуєте смачного бабусиного борщу.

Дівчинка.

Від своєї бабусі крім хороших справ я перейняла ще і багато традицій. От, наприклад, бабуся мене навчила співати і любити рідну народну українську пісню. Кожного вечора рідненька розповідає мені про те, як колись святкували свята . Я багато дізналась про свято Андрія , про те як святкували колись Різдво. А ще ми на це урочисте свято робимо з бабусенькою дідуг. Звичайно, теперішні діти вже не шукають ласощів у соломі. Але ми робимо дідуг для того, щоб цілий рік у домі був достаток. Бо ж він робиться із колосків, соломи, а це хліб. А коли буде хліб, то буде родина багата цілий рік.

Обов’язково на зимові свята я вчу колядки, щедрівки і іду у гості до рідних і близьких. Це теж українська традиція. А ще бабуся прищепила любов мені до української мови. Вона завжди вчить мене розмовляти культурно, тактовно. І кожен раз наголошує на тому, що нашою мовою слід пишатись, бо вона пройшла великий шлях, перш ніж стала державною.

Учень

Я своїй бабусі пісню заспіваю,

Вона для мене  – сонечко і краса, –

Подібної до неї я не знаю,

Коли б зшукав всю землю і небеса.

Учениця.

Моя бабуся гарна й мила,

Вона найкраща від усіх людей.

І хоч вона вже трохи посивіла,

Але так щиро любить нас дітей.

Учень.

Багато в бабусі турбот – не злічить!.

Одній всю роботу нелегко робить.

І хочеться, друзі, таке всім сказать:

Ми будем бабусі завжди поимагать.

Вчитель.

За щоденними турботами ми не маємо часу щиро подякувати бабусям за все добро, яке вони роблять для вас. Але коли у вас вивільняється вільна від уроків хвилинка, то обов’язково спішіть бабусі допомогти. А , допомагаючи, навчитесь від бабусі робити те, що так вправно виконують її золоті і завжди умілі руки.

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 0,593sec