УКРАЇНСЬКІ ПІДПРИЄМЦІ МЕЦЕНАТИ

Мета: охарактеризувати становище меценатства в Україні, його роль в розвитку української культури; давати оцінку діяльності українських меценатів, як справжнього громадянського виклику офіційній політиці; визначати сутність українського меценатства.

Основні поняття: благодійництво, меценатство.

Обладнання: картки з джерелами інформації.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ.

І. Організаційна частина уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Бесіда за питаннями

  1. Розкажіть про творчий шлях Миколи Мурашко.
  2. Розкажіть про педагогічну діяльність М. Мурашко.
  3. Назвіть випускників Київської рисувальної школи, дайте характеристику їхніх робіт.

    ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

    Варто сказати, що пам’ять про представників цього славного українського роду не змогли знищити навіть роки, які стирали історичні дати й перекреслювали епохи, а не лише людей.

    Для свідомих українців імена видатних вітчизняних підприємців, меценатів, фундаторів національної садівничої школи Симиренків, близькі і, навіть, більше – рідні. Часто можна почути, як люди говорять: “наші Симиренки”, так само, як і “наш Шевченко”. Адже навіть окремо кожен представник цієї родини зробив більше, аніж деякі наукові інститути.

    IV. Вивчення нового матеріалу, повідомлення учнів.

  4. Меценати Терещенки.

    Протягом семи десятиліть нас переконували, що Терещенки – багаті цукрозаводчики, експлуататори трудового народу. Нині ми маємо можливість переглянути роль цієї сім’ї у контексті історії. Не в останню чергу в коло занять членів родини входила благодійна і громадська діяльність. Саме коштом Терещенків будувалися та діяли лікарні, притулки, гімназії. училища. Багато зробили Терещенки й для розвитку культури. Зокрема, Микола Терещенко на добродійні та просвітні установи пожертвував аж 5 мільйонів карбованців. На кошти його старшого сина Івана утримувалася приватна художня школа.

    Терещенки були знавцями, збирачами мистецтва та меценатами. Саме завдяки Миколі та Федору Артемовичам, а ще їхнім дітям Івану, Олександру, Варварі та Ользі, Київ має тепер зібрання державних музеїв: Т.Г.Шевченка, українського образотворчого мистецтва, західного та східного мистецтва. Вагомою була благодійна діяльність представників родини у роки першої світової війни. Вже у 1914 році Михайло Терещепко відкриває на свої кошти й утримує лазарет на 300 ліжок. Незабаром інші члени родини відкривають ще кілька лазаретів та засновують притулок і взуттєву майстерню для покалічених нижчих чинів. Протягом воєнного лихоліття люди постійно отримували лікування й допомогу від Терещенків. Для порівняння, в січні 1916 року родина витратила на медикаменти й обслуговування поранених 8 тисяч 630 карбованців. Допомога солдатам і офіцерам не обмежувалася лише утриманням медичних закладів. Дружина Федора Абрамовича Надія Володимирівна Терещенко очолювала відділення при комісії Всеросійського земського союзу, яке збирало грошову й матеріальну допомогу російській армії. Окремо виділялися гроші на боротьбу з епідемією тифу.

    Милосердя й благодійність стали девізом сім’ї. За заслуги Терещенків у справі благодійності Київська міська дума ухвалила рішення перейменувати вулицю Олексіївську на Терещенківську. Незадовго перед тим брати Терещенки – Микола й Федір – стали почесними громадянами Києва. Довгий час благодійна діяльність сім’ї Терещенків замовчувалася. І лише після проголошення Незалежності України Терещенків почали згадувати добрим словом не лише старожили Києва. Їхню діяльність визнали офіційно, а вулиці Рєпіна було повернуто назву Терещенківська. Проте благодійність була лише однією із сторін багатогранної діяльності родини.

    Загальновідома роль І.М. Терещенка в становленні й діяльності Київської рисувальної школи, яку в жовтні 1875 р. заснував його земляк, випускник Петербурзької Академії мистецтв, живописець М.І. Мурашко. Спочатку школа розташовувалась в домі Тарнавського по вулиці Трьохсвятительській, в 1876—1880 рр. в одному з приміщень міської Думи, в 1880 — 82 рр. в будинку на Афанасіївській вулиці (зараз І. Франка вулиця), в 1882 — 91 на Великій Володимирській вулиці (нині Володимирська вулиця) в будинку № 46, а з 1891 — № 47 (обидві будівлі не збереглись). Для належної організації навчального процесу потребувалися значні кошти, яких у Миколи Івановича, звичайно, не було. Про першу зустріч із майбутнім покровителем школи, яка відбулася в травні 1876 р., М.І.Мурашко згадував так: “Квартира, спочатку призначена для рисувальної школи, виявилася тісною й непридатною, а засобів збільшити її – жодних. І ось тут мені спала щаслива думка, не турбуючи самого главу сімейства Терещенків (мається на увазі Микола Артемійович. – Т.М.), звернутися до одного з молодих, що закінчують університет, членів цієї сім’ї, саме до Івана Миколайовича, з проханням допомогти утворити хоча б маленьку рисувальну школу. Допомогу було обіцяно з першого слова…”

  5. Меценати Семиренки.

    Уперше козак Корсунського полку Фесько Семеренко згадується у реєстрі Запорозького війська за 1649 рік. Останній козак Степан Андрійович Симиренко подався на Січ після народження старших дітей і прокозакував понад 20 років. Повернувшись на хутір, Степан не гамувався і за участь у козацьких повстаннях та за відмову присягнути імператриці Катерині ІІ, був позбавлений помістя, козацьких вольностей і привілеїв, а його сім’я потрапила у кріпацтво. Але згодом його нащадки зуміли викупитися з кріпацтва і разом із зятями Яхненками стали засновниками однієї з найпотужніших цукроварних фірм свого часу “Брати Яхненки і Симиренко”.

    1847 року Платон Симиренко, випускник технологічного інституту в Парижі, створив у Млієві (нині Городищенського району) одне з кращих у Європі цукрових виробництв. Побудував на фірмі такий потужний машинобудівний завод, на якому були створені перші на Дніпрі повністю металеві пароплави “Українець” та “Святослав”. Коштом Платона Симиренка було видано “Кобзар” Т.Г.Шевченка.

    Син Платона, Лев Симиренко захопився садівництвом, створив на родинному хуторі зразковий плодовий розсадник. Вивів новий сорт яблук, нині відомий нам як “Ранет Симиренка”. Продовжувачем садівничої справи став його син Володимир.

    Тетяна Володимирівна Симиренко, яка мешкала у далекій Канаді у місті Оттаві – гідний представник цього славного роду. Вона померла 10 грудня 2001 року, після тяжкої хвороби, на 76-му році життя.

  6. Перший Український музей Б.Ханенка.

    ХАНЕНКО БОГДАН (1849-1917)

    Промисловець, колекціонер, меценат, громадський » діяч. Народився на Чернігівщині, Походив зі старовинної старшинсько-гетьманської родини. Освіту здобув у Москві, закінчив гімназію та юридичний і факультет Московського університету. Працював у департаменті юстиції в Санкт-Петербурзі. Там же одружився з Варварою Терещенко, яка походила з відомої родини промисловців-цукрозаводчиків і меценатів. 1881 р. подружжя переселяється до ; Києва. Б. Ханенко звільнився з державної служби, і, брав активну участь у доброчинних заходах свого тестя М. Терещенка, у громадському житті міста. Його обрали головою Київського комітету торгівлі і промисловості. Колекціонував західноєвропейське малярство, твори ужиткового мистецтва. Колекціонування стає справою його життя. Понад сорок років подружжя Ханенків збирало твори світового мистецтва. їхнє зібрання загалом складалося з майже 3000 книг, 1250 полотен -Рембрандта, Веласкеса, Рубенса, Тиціана та ін., колекції античної мармурової скульптури, італійської і східної кераміки, перських мініатюр, унікальних виробів з емалі та скла, давньокитайського, саксонського та мейсенського фарфору, зброї, килимів, вишивки тощо. Одним з перших почав збирати твори давньоруського іконопису. Для розміщення колекції було споруджено великий будинок, який, власне, і став музеєм. Б. Ханенко був обраний почесним членом Академії мистецтв (1910) та Імператорської академії наук (Санкт-Петербург) (1910). Похований у Видубицькому монастирі. Після смерті чоловіка. В. Ханенко, виконуючи його заповіт, подарувала Українській академії наук зібрані пам’ятки мистецтва, бібліотеку та будівлю музею. Згодом колекція Ханенків була націоналізована. 1923 р. Музей імені Ханенків перейменовано в Музей мистецтв при Академії наук, пізніше він дістав назву Музей Західного і Східного мистецтва. Ім’я фундаторів унікального зібрання надовго було викреслено з історії. Незалежна Українська держава високо оцінила внесок подружжя Ханенків у розвиток музейної справи в Україні. Було ухвалено рішення про повернення музею назви «Музей мистецтв Богдана та Варвари Ханенків».

    Виняткове громадське значення мала діяльність Б. Ханенка, як і багатьох інших членів родини Терещенків, щодо заснування та становлення Київського історичного та художньо-промислового музею наприкінці XIX – на початку XX ст. Думка про його організацію виникла ще в 80-х роках XIX ст., але першу археологічну виставку з нагоди IX Всеросійського археологічного з’їзду, що відбувався тоді в Києві, було відкрито лише 1 серпня 1899 р.

    Метод «Мозковий штурм»

    Учням пропонується стисло висловити свої думки щодо заслуханої інформації. Всі свої думки діти висловлюють коротко, всі вони записуються на дошці. Потім робиться узагальнюючий висновок.

    V. Узагальнення та систематизація знань.

    1. Використовуючи додаткову літературу розкажіть про благодійну діяльність українських підприємців-меценатів.

    2. Б. Ханенко. Що вам відомо про життя та діяльність цієї особи? У чому, на вашу думку, полягає історичне значення його діяльності.

    VI. Домашнє завдання.

    Підготувати повідомлення на тему:

  7. Фольклор.
  8. Декоративно-вжиткове мистецтво.
  9. Зміни в житті українських жінок.
завантаження...
WordPress: 22.9MB | MySQL:26 | 0,543sec