УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА КІНЦЯ XVII – XVIII СТОЛІТТЯ

УЧНІВСЬКИЙ ПРОЕКТ

Мета проекту – зібрати матеріали по темі ” Українська культура кінця XVII -XVIII століття”.

Завдання проекту – навчитися аналізувати як текстові, так і візуальні історичні джерела і на їх основі робити певні висновки та узагальнення щодо стану української культури кінця XVII – XVIII століття.

Характеристика проекту

За змістом – предметний За кількістю учасників – груповий За тривалістю – короткотривалий

За ступенем самостійності – теоретичний, частково пошуковий За характером контактів – шкільний

База реалізації проекту Жабинецька ЗОШ – II ступенів Учасники проекту – учні 8-го класу

Прогнозований результат Навчитися працювати в малих групах Отримання більш детальної інформації по заданій темі

Наснажене визвольними ідеями буремного XVII століття, духовне життя українців у першій половині XVIII століття хоч і зазнавало утисків з боку держав -колонізаторів, проте залишилося розмаїтим і доволі багатим. Культура українського народу за роки визвольних змагань досягла настільки високого рівня, що й упродовж наступного століття була здатна протистояти нищівному наступові імперії. Найкращі здобутки українських митців другої половини XVII – першої половини XVIII століття ( архітектура козацького бароко, зображення козака Мамая та ікони народних майстрів, сповнені любові до рідної землі та її минулого, козацькі літописи) становлять нині нашу національну гордість. Вони не лише не втратили своєї мистецької цінності, а й увійшли до золотої* скарбниці світової культури, навіки уславивши своїх творців і народ, що їх виплекав. Утиски й заборони, до яких вдавалися колонізатори, звісна річ, завдавали шкоди нашій культурі ( скільки талантів було занапащено, а скільком довелося зректися коріння, щоби творити), одначе спинити духовний розвій нашого народу не змогли. Свідченням цього є мистецькі досягнення наступних поколінь – не занесені звідкись освіченими чужинцями, а витворені тисячолітнім досвідом.

Особливості розвитку культури

Розвиток української культури у другій половині XVII – першій половині XVIII ст. відбувався за досить складних умов. Національно – визвольна війна й відродження Української держави сприяли піднесенню творчого духу українського народу. Важливим чинником була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку

Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва. Водночас поступ української культури стримувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їхнього розвитку.

Прагнення встановити контроль над культурним життям українців – характерна риса колоністської політики будь – якої з держав, що володіли землями України. Царський уряд проводив усілякі цензурні утиски книгодрукування. У 20-х роках XVIII ст. впроваджувався суворий цензурний контроль Синоду над Київською та Чернігівською друкарнями. У такий спосіб заборонялося друкувати книги українською мовою. Після Полтавської битви українська освіта підпала під контроль царського уряду. Царський уряд заохочував відплив діячів української культури до Москви. Найтрагічнішим було те, що за високі посади українці мусили ” зрікатися” своїх коренів.

Не уникнули утисків і західноукраїнські землі. Більшість колегіумів на Правобережжі та в Західній Україні перебувала під контролем єзуїтів. Українськими лишалися тільки початкові братські та громадські школи, але й вони переслідувалися польськими можновладцями.

Графіка й малярство

XVII – XVIII століття стали часом розквіту української гравюри та книгодрукування. Найбільшим його центром стала друкарня Києво- Печерської лаври. Там друкувалися твори не лише релігійного, а й світського змісту. Видатними граверами були: Ілля, Олександр та Леонтій Тарасовичі. Вони досконало володіли технікою мідьориту. Також визначними

граверами були Інокентій Мирський, Григорій Левицькии. Українська гравюра кінця XVII – XVIII століття посідала провідні позиції у Східній Європі, вплинувши на розвиток цього виду мистецтва в усіх слов’янських країнах.

Нові мистецькі принципи поступово поширювалися в іконописі. Іконописні образи набували рис, вихоплених із повсякденного життя, почасти наближаючись до світських. Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості Івана Рудковича та Йова Кондзелевича. Важливим осередком релігійного малярства Києва та Лівобережжя була малярська майстерня Києво – Печерської лаври. Велику популярність мав за тих часів ктиторський портрет – зображення меценатів, доброчинників храму. Розвивався і світський портретний живопис. Збереглася велика кількість варіантів народної картини.

В них усебічно відображено родинні взаємини, підневільне становище жінки, тяжку сирітську долю, лунають мотиви співчуття до кохання, ж шляху якого постали різні перепони. Народнопісенна лірика – це історія людських сердець, людської душі – чистої і красивої. Умовно родинно – побутові пісні можна поділити на такі жанрові види, як ліричні, жартівливі, танцювальні. Розквіт пісенної лірики припадає на XVII –

XVIII ст. Можна сказати, що народнопісенна лірика – це історія людських сердець, людської душі – чистої і красивої. За емоційним змістом вони відображують широкий діапазон настроїв – від світлого суму до високої трагедійності.

Жартівливі й танцювальні пісні відповідають одному з архетипів української ментальності – оптимізму світосприйняття, життєрадісності, гумору і веселій вдачі. Приклади цього жанру – відомі пісні ” Ой за гаєм, гаєм”, ” Дощик, дощик капає дрібненький”, ” Грицю, Грицю до роботи” та ін.

Музична мова українських танців, з- поміж яких найпопулярнішими були метелиця, гопак, козачок, коломийка, вирізняється простими мелодичними зворотами, чіткою ритмічною структурою.

Неможливо перелічити всі жанрові різновиди й художні якості української народної пісні. Вони невичерпні, як і життя народу, що бере цілющі сили від матері – землі. Завдяки епічному фольклору слава про козацькі походи, хоробрість і мужність захисників української землі поширювалася й за межами України. Пригадаймо відому картину ” Козак Мамай” – він завжди із кобзою, тобто завжди з піснею.

Нотні записи українських ліричних і жартівливих пісень уперше було надруковано в збірках, виданих у Петербурзі наприкінці XVIII ст.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 23.03MB | MySQL:26 | 0,407sec