Учнівська конференція «ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ КНИГИ» (8-9 класи)

Мета: здійснити цікаву подорож у історію виникнення письма, книги, та книгодрукування; прищеплювати любов до книги та шанування історичного минулого народу; формувати культ знань, розвивати пам’ять, увагу, мислення та ерудицію.

Хай книжка захоплює так,

як улюблена мелодія,

як прекрасний танок.

В.Сухомлинський

Учитель. книга — це велике диво, створене людиною. Ще не вміючи читати, ми розглядали малюнки до казок, слухали цікаві історії, які читали нам мами чи бабусі. Щодня маємо справу з книгою в школі та вдома. про все ми дізнаємося з книг. за допомогою них ми можемо зазирнути навіть у майбутнє, дізнатися, якими були давні цивілізації.

Якою ж була перша книга? Чи було її надруковано, чи написано від руки? З чого її було зроблено? Кажуть, що був такий дивак, який розшукував першу книгу по всіх бібліотеках світу. Цілі дні він просиджував серед куп пожовклих раритетів. Книжковий пил густим шаром покривав його одяг і взуття. але він так і не зміг установити, яка ж книга була найпершою. Ось про це й піде мова на нашій сьогоднішній конференції. Ми довідаємося про історію виникнення книги, про першу друковану книгу, її першодрукаря, розвиток книгодрукування в Україні.

Учень. У книги люди, наче бджоли в соти, знесли духовний чародійний мед. Сліпцеві очі ним потри — і вщент побачить сонце й голубі висоти. Відчує мислі найстрімкіший лет, збагне людські страждання і турботи, поможе іншим темряву збороти, рвучи з очей пов’язки чорних лент. Благословенна та ясна година, коли буквар до рук бере дитина, коли читає «кобзаря» юнак, коли франка «огромнії сонети» підносять дух, коли говорять Ґете, Шекспір, Міцкевич, Лермонтов, Бальзак, Д. Павличко

Учень-історик. Що таке книга? Чи задумувався хто над цими словами? В енциклопедичному словнику знаходимо визначення: «Книга — неперіодичне видання у вигляді зброшурованих листів друкованого матеріалу (обсягом понад 48 сторінок); засіб масової інформації, наукової і технічної інформації, знаряддя пропаганди знань і виховання». Але, як знаємо, книга в такому вигляді, як вона є зараз, до нас прийшла не відразу. У минулому в неї було багато прообразів. Найперший з них — «Людина-книга». У ті далекі часи, коли люди не вміли ні писати, ні читати, свої закони й вірування вони зберігали не на книжкових полицях, а у своїй пам’яті. Покоління за поколінням ішли з життя, а перекази залишалися. Вони передавалися від однієї людини до іншої, від старшого покоління до молодшого. Тих, хто розказував перекази, називали розповідачами. У давніх греків, наприклад, розповідача іменували аедом. Він був завжди бажаним гостем під час банкету.

Але це був не один спосіб запам’ятовування й передачі інформації. Один з них — вузликове письмо. Ним володіли стародавні китайці, перси, мексиканці. Навіть у наші дні серед жителів Перу, Південної Америки зустрічаються пастухи, які знають мову вузликів.

Для вузликового письма потрібна була товста мотузка й тоненькі різнокольорові шнурки різної довжини. Шнурки прив’язувалися до товстої мотузки особливим способом, у залежності від змісту інформації. Чим ближче до мотузки був вузол, тим важливішою була річ, про яку йшла мова. Чорний вузол означав смерть, білий — срібло чи мир, жовтий — золото, зелений — хліб. Якщо вузол не був пофарбований, він означав числа: прості — десятки, подвійні — сотні, потрійні — тисячі. Щоб прочитати такого листа, потрібно було звертати увагу на найменші деталі: товщину шнурка, як зав’язаний вузол, які вузли поряд, з’єднані вони між собою чи ні.

У деяких племен замість мотузки та шнурків для вузликового письма використовувалися морські раковини. Їх розпилювали на маленькі пластинки й нанизували на нитки. Із ниток виходило ціле намисто, принцип передачі інформації був таким же — за кольором.

Своє значення кольори в деяких випадках зберегли і до наших днів. З ними ми стикаємось у різних життєвих ситуаціях. Ворог викидає білий прапор — значить, просить перемир’я. Людина вся в чорному — траур по померлому.

На зміну вузликовому письму, яке було дуже важко читати, прийшло письмо в малюнках. Якщо потрібно було розповісти про полювання — малювали диких звірів, людські фігурки зі списом, спрямованим на дичину. Малюнок, виконуваний на могильній плиті, розповідав історію людини, яка похована під нею. Дуже часто такими малюнками людина прикрашала своє тіло. Татуювання мало своє значення — візерунки говорили про число походів, перемоги, про силу й доблесть людини.

Історики розповідають про випадок, коли скіфи, які населяли в давнину південну Росію (VII ст. до н. е. – III ст. н. е.), послали одного разу персам птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. Зміст цього послання слід розуміти так: «Перси! Чи вмієте ви літати, як птахи, ховатися в землю, як миші, скакати по болотах, як жаби? Якщо не вмієте, то не пробуйте воювати з нами. Ми засиплемо вас стрілами, як тільки ви ступите на нашу землю».

Пізніше на кам’яних плитах почали з’являтися надписи — ієрогліфи — найстаріші зображувально-образні знаки єгипетського письма, які застосовувалися з кінця IV тисячоліття до н. е. довгими рядками, як букви в книзі, вирізані на єгипетських пам’ятниках змії, сови, яструби, гуси, леви з пташиними головами, квіти лотосу, руки, голови, люди, які сидять, люди з піднятими вгору руками, жуки, пальмове листя. Між цими зображеннями кумедні значки: дужки, рисочки, крючечки, петлі. Єгипетські знаки тих часів схожі на наші ребуси, одні значки означають ціле слово, інші — тільки склади, а треті — букви.

З часом виникло найбільш просте письмо — буквене, а приблизно з XII ст. до н. е. з’явився перший алфавіт, який належав фінікійцям. На його основі був сформований візантійський (грецький) алфавіт.

Винайдення слов’янської азбуки пов’язано з буквеною системою, яку ми називаємо кирилицею, яка виникла на базі візантійського (грецького) алфавіту. І з часом до неї додалися ті знаки слов’янської мови, яким не було відповідності у звуках грецької.

Подорожуючи країнами, букви з каміння переходили на папірус, з папірусу — на воскову дощечку, з воскової дощечки — на пергамент або бересту, з пергаменту — на папір.

Учень. Книги-плитки. Існували цілі бібліотеки, зроблені з плиток. Така бібліотека без жодного листка паперу була знайдена серед руїн давнього міста ассирійців — ніневії (у ній було тридцять тисяч плиток). Ця бібліотека-сховище належала ассирійському царю Ассурбаніпалу (VII ст. до н. е.). у 612 р. до н. е. вона була зруйнована військами вавилонян і мідян. Кожна «книга» складалася з кількох десятків чи навіть кількох сотень плиток, як наша книга з багатьох сторінок. Плитки нумерували, як сторінки, і на кожній проставляли назву.

Писар креслив свої знаки на м’якій глиняній плитці тригранною загостреною паличкою. Вдавивши паличку в глину, він тут же виймав її. На плитці залишався слід. Після цього плитку обпалював гончар.

Учень. Книги-стрічки. Придумали такі книги стародавні єгиптяни (III тис. до н. е.). Вони були виготовлені у вигляді довгої-предовгої стрічки — кроків у сто довжиною. Рядки писалися не на всю довжину стрічки, а в декілька десятків чи навіть сотень стовпчиків. Робилася ця книга з паперу, тільки дуже дивного, схожого на плетену циновку. Папір виготовляли з рослини, яка називалася папірусом. Папірус — це рослина, удвічі вища за людину, зі стовбуром товщиною з руку. Росте вона в Африці, на берегах річок і боліт. У неї солодкий сік. Із кори цієї рослини робили сандалії, із волокон — тканини. Зі зв’язаних стовбурів будували великі кораблі. Але найбільше славився папірус тим, що з нього робили книги. Серцевину очерету-папірусу різали на смуги, які клали одна на одну, придавлювали вагою, сушили на сонці. Отримували аркуші, на яких можна було писати. А потім ці аркуші склеювали в довгий-предовгий сувій.

Чому ж книга в єгиптян мала вигляд стрічки? Тому що папірусний папір при згинанні ламався. а стрічку можна було скласти в трубку, подібно до того, як ми зараз згортаємо географічні карти чи листи ватману.

Учень. Книга з воску. Воскові книжечки були винайдені ще в часи стародавніх римлян, а протрималися вони тільки до великої французької революції.

Воскова книга мала такий вигляд: декілька табличок-довідок, охайно витесаних усередині, скріплялися шнурками через дірочки, які були пророблені у двох кутках дощечки. Квадратну виїмку кожної дощечки заповнювали воском — жовтим чи пофарбованим у чорний колір. Перша й остання дощечки не покривалися воском.

Сторінка: 1 2 3
завантаження...
WordPress: 22.94MB | MySQL:26 | 1,993sec