Типи обдарованості

Розглядаючи питання психологічного супроводу, варто чітко сформулювати поняття:

  • нахили — вроджені анатомо-фізіологічні особливості, які є основою розвитку здібностей;
  • здібності — індивідуальні особливості, які дають змогу у рівних умовах успішно опанувати певну діяльність, знання, уміння (загальні, спеціальні, творчі);
  • обдарованість — специфічне сполучення здібностей, інтересів, потреб, що дає змогу виконувати певну діяльність на високому рівні; риса психіки, яка визначає можливість досягнення людиною вищих результатів в одному або декількох видах діяльності;

    талант — набір рис, що дозволяють досягати успіху в оригінальному виконанні творчої діяльності.

    Обдарована дитина — виділяється яскравими, очевидними, інколи видатними досягненнями у певному виді діяльності.

    Основні складові обдарованості:

  • анатомо-фізіологічні нахили;
  • сенсорно-перцептивні блоки з підвищеною чутливістю;
  • інтелектуальний потенціал;
  • емоційно-вольова структура;
  • високий рівень відтворення нових образів, фантазія, уява.

    Виділяють кілька типів обдарованості:

  1. Інтелектуальний тип — розумні, кмітливі, «надія школи». Діти мають глибокі знання, самостійно їх здобувають. Учні цього типу точно та глибоко аналізують навчальний матеріал, у них високий інтелект.
  2. Академічний тип обдарованості — високий інтелект, на перший план виходить здатність до навчання. Це, як правило, медалісти, гордість школи.
  3. Художній тип — високі досягнення в художній діяльності: музика, танці, живопис, скульптура.
  4. Креативний тип — нестандартність мислення, особливий погляд на світ. Важко виявити у школі через стандартизацію навчання.
  5. Лідерська обдарованість — організаторські здібності.
  6. Психомоторна або спортивна обдарованість.

     

    Система пошуку обдарованих дітей

     














     

     

    Система роботи з обдарованими дітьми

    Система роботи зі здібними дітьми:

  7. Виявлення здібних і обдарованих дітей шляхом діагностики та спостереження. Складання картотеки.
  8. Поглиблена діагностика, з’ясування рис характеру.
  9. Залучення до спеціальних видів діяльності в гуртках, факультативах, секціях у школі й поза нею.
  10. Залучення до участі в конкурсах, фестивалях, олімпіадах, змаганнях.
  11. Індивідуальна робота з обдарованими дітьми.
  12. Навчання у профільних класах.
  13. Професійна орієнтація та рекомендації для майбутнього навчання у Вищих.

     

     

     

     

     

    Система роботи зі здібними дітьми

    Етапи 

    Зміст роботи 

    Виявлення обдарованих дітей 

    1.    Діагностичне обстеження на виявлення обдарованих дітей.

    2.    Анкетування учнів і вчителів із питань мотивації навчання школярів.

    3.    Облік інформації з олімпіад

    Створення умов для розкриття потенціалу дітей 

    1.    Планування навчального плану з урахуванням уведення спецкурсів.

    2.    Планування інтелектуальних турнірів, конкурсів, олімпіад, фестивалів, інтелектуальних марафонів.

    3.    Спільна робота з Вишами.

    4.    Участь дітей у МАН.

    5.    Робота секцій і гуртків

    Формування педагогічного колективу, готового працювати

    з обдарованими дітьми 

    1.    Робота творчих груп із проблеми обдарованості дітей.

    2.    Розробка методичних рекомендацій до роботи з обдарованими дітьми.

    3.    Організація та проведення науково-практичних семінарів і консиліумів з обдарованими дітьми

    Моральне й . матеріальне стимулювання саморозвитку учнів і вчителів 

    1.    Рейтинг педагогів.

    2.    Участь педагогів в оглядах-конкурсах.

    3.    Ведення книги рекордів школи.

    4.    Введення стипендійного фонду.

    5.    Облік результативності роботи педагогів з обдарованими дітьми при атестації й матеріальному заохоченні

    Критерії результативності 

    1.    Аналіз участі в олімпіадах.

    2.    Аналіз вступу у Виші.

    3.    Статистичний і психолого-педагогічний звіт по роботі колективу з обдарованими дітьми

     

    Як же
    виявити обдаровану дитину?

    За рівнем розумового розвитку визначають такі типологічні групи дітей:

  • обдаровані (2—3 %);
  • здібні (15-18 %);
  • із задовільним розвитком (50—55 %);
  • зі слабким розвитком (10—15 %).

    Як свідчать спостереження й досвід, популярна фраза «Талант себе все одно виявить» — не завжди справджується. Діти раннього віку можуть часто приховувати свої здібності, якщо дорослі вчасно не оцінюють їх. Вони швидко привчаються поводитися як усі, «як потрібно». Хоча вже з 3 років можна помітити здібну дитину. Що більше запитань «Чому?», то вищий творчий потенціал дитини.

    Ознаки обдарованості

    Раннє дитинство (1—3 роки). Невгамовна цікавість, нескінченні запитання, уміння стежити за декількома подіями, великий словниковий запас, захопленість словесним розфарбовуванням, розвинене мовлення, вживання складних слів і поширених речень. Підвищена концентрація уваги на чомусь одному, завзятість у досягненні результату у сфері, яка цікава, здібності до малювання, музики, лічби, нетерплячість і поривчастість, винахідливість і багата фантазія.

    Дошкільний період (4—7 років). Відмінна пам’ять, інтуїтивні здогадки, яскрава уява, нечіткість у розмежуванні реальності й фантазії, перебільшені страхи, егоцентризм, тонка моторна координація, віддає перевагу товариству старших дітей і дорослих. Добра, відкрита, тямуща; чудово володіє мистецтвом мовної комунікації; дуже допитлива, винаходить власні слова, схильна до активного дослідження світу; гостро реагує на несправедливість.

    Шкільний період (7—18 років). Успішна у багатьох видах діяльності, високі результати, потреба в колекціонуванні, класифікації, охоче береться за складні та тривалі завдання, чудове почуття гумору, розвинена оперативна пам’ять. Сформованість навичок логічного мислення, виражена установка на творче виконання завдань, уміє вчитися, оригінальність словесних асоціацій, чіткий образ майбутньої діяльності, створення в уяві альтернативних систем.

    Дорослість (після 18 років). Легкість засвоєння нових ідей і знань, комбінування знань оригінальними способами, гнучкість у концепціях, способах дій, соціальних ситуаціях. Відмінно розвинені навички спілкування, відкрита, дружня, цінує гумор. Жива й безпосередня уява. Не придушує своїх почуттів і емоцій. Активна, наполеглива, енергійна, схильна до ризику. Нетерпляча при виконанні рутинної роботи, віддає перевагу складним завданням. Незалежна у думках, поведінці.

    Чотири етапи розвитку здібностей

    Перший етап — ігровий. Уважні батьки відіграють роль і вчителів, і наставників, і великодушних героїв, є прикладом для наслідування. Дитина лише «грається зі своїми здібностями», приміряючи до себе різні види занять і захоплень.

    Малят може цікавити абсолютно все або, навпаки, щось одне, але первинне захоплення може зникнути при зіткненні з першими труднощами. Тому девіз батьків на цій стадії: «Неквапливість, спокій, розважливість».

    Другий етап — індивідуальність. Зазвичай припадає на шкільні роки, хоча є діти, здібності яких чітко виявляються значно раніше.

    Більшість школярів ходить у якийсь гурток, секцію або студію, у них з’являються наставники, які працюють індивідуально. Для цього етапу характерно те, що дорослі постійно пристосовуються до дитини, яка осягає свій талант.

    Якщо успішність раптом знизиться, батьки вважають винним педагога й намагаються його замінити. Отже, на цьому етапі викладач відіграє головну роль. Він навіть може підкорити життя всієї сім’ї графіку юного вундеркінда. Зазвичай, дитина вже готова працювати й досягати високих результатів.

    Третій етап — зростання. Дитина потребує вже кваліфікованішого педагога, який стає основним суддею її досягнень. Роль батьків зводиться до моральної та матеріальної
    підтримки. На цьому етапі дуже важливі конкурси, концерти або змагання. Батьки стають «глядачами».

    Четвертий етап — майстерність. Якщо підліток справді талановитий, він обганяє своїх однолітків, а інколи й викладачів, і сам перетворюється на майстра в обраній сфері. Це трапляється рідко, і досягають таких висот одиниці. Батькам треба бути дуже обережними на цій стадії, щоб не спровокувати «зоряну хворобу».

    Висновок: на першому етапі дитина тягнеться до батьків; на другому — на перший план виходить викладач; на третьому — постає вже сформована особистість.

    Кризи обдарованості

    Багато авторів відзначають нерівномірну динаміку розвитку дитячої обдарованості. Феномен «зникнення», «згасання» обдарованості давно цікавить практиків. Це пов’язано з розвитком криз обдарованості. Розглянемо кожну з них.

  1. Криза креативності — втрата творчого потенціалу, дитина припиняє творити. Виникає в ситуації неможливості реалізувати свої здібності. Аби уникнути цієї кризи, потрібно давати дитині змогу бути суб’єктом власної діяльності, розвивати її індивідуальний пізнавальний досвід.
  2. Криза інтелектуальності — зниження інтелектуальної активності, продуктивності.

    Проявляється в ситуації перевантаження обдарованої дитини завданнями, які розвивають тільки інтелектуальні здібності, без урахування індивідуальних пізнавальних потреб.

    Щоб запобігти цій кризі, потрібно розвивати фізичну, емоційно-вольову, соціально-комунікативну сфери.

    3. Криза мотиву досягнень — зниження або повна втрата інтересу до процесу й результатів своєї праці. Це описується по-різному — порушення вольової регуляції («міг би, але не хочу»); неадекватна самооцінка («міг би, але вийде погано») тощо.

    Якщо дві перші кризи можна коротко охарактеризувати як «дитина більше не може», то третю — «дитина більше не хоче».

    Потрібно намагатися виховними заходами досягти оптимального співвідношення особистісної та інтелектуальної рефлексії в кожному конкретному випадку, з кожною дитиною.

    Рекомендації педагогові в роботі з обдарованими дітьми:

  3. Не слід приділяти занадто багато уваги ігровому навчанню з яскраво вираженим елементом змагальності. Обдарована дитина найчастіше буде переможцем, що може викликати ворожість однокласників і не сприятиме створенню атмосфери загальної зацікавленості, до якої прагне вчитель.
  4. Варто уникати зміцнення перфекціоністських тенденцій. Краще не виділяти обдаровану дитину за індивідуальні досягнення, а заохочувати спільні заняття з іншими.
  5. Не треба зводити обдаровану дитину на п’єдестал або робити з неї вундеркінда в очах інших учнів. її здобутки належним чином оцінять, а от недоречне наголошення на винятковості найчастіше породжує роздратування, ревнощі й відторгнення замість очікуваного схвалення. Інша крайність — навмисне публічне приниження унікальних здібностей і навіть сарказм — звісно, неприпустима.
  6. Варто пам’ятати, що здебільшого обдаровані діти погано сприймають строго регламентовані, повторювані вправи. Необхідно урізноманітити програму занять.

     


     

завантаження...
WordPress: 23.02MB | MySQL:26 | 0,334sec