Три гілки влади. Розподіл повноважень

Тема: Три гілки влади. Розподіл повноважень.

Мета: ознайомити учнів із поділом державної влади на законодавчу,

виконавчу і судову; охарактеризувати їхні повноваження і компетенцію; сформувати розуміння необхідності їх створення; формувати вміння учнів аналізувати причинно-наслідкові зв’язки між явищами політико-правового життя країни; виховувати в учнів повагу і шанобливе ставлення до державної влади, державних органів.

Обладнання:  Декларація про державний суверенітет України від 16 липня

1990 р., схема «Поділ державної влади».

Основні поняття: «Верховна Рада України», «Кабінет Міністрів України», «місцеві державні адміністрації», «суди загальної юрисдикції».

Тип заняття: засвоєння нових знань.

Хід заняття

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів.

  1. Коли було проголошено незалежність України?
  2. Які положення Акту про незалежність України  належать до державного будівництва, а які – до права?
  3. Коли відбувся Всеукраїнський референдум в Україні?
  4. Які були результати Всеукраїнського референдуму?

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

Відтворити на дошці схему «Поділ державної влади в Україні».

¾              Назвіть органи, що відносяться до кожної гілки влади.

Вчитель. Як відомо, ще з давніх часів проблемою поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову переймалися багато мислителів. Вважається, що основоположниками принципу поділу влади були Д.Локк, Ш.Монтеск’є.

Ідея поділу влад в Україні вперше відтворена в історичному документі “Пакти і Конституція законів та вільностей Війська Запорізького”, написаного гетьманом Запорізького війська Пилипом Орликом 5 квітня 1710 р.

Отже, ще до прийняття Конституції у Сполучених Штатів Америки від 17 вересня 1787 року, в нашій державі було визначено поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, але через її декларативний характер та через відсутність матеріального вираження й до нині обґрунтованою є думка, що саме Конституція Сполучених Штатів Америки, 1787 року є першим джерелом, яке офіційно визначило та закріпило концепцію поділу влади.

Політолог. До 1990 року головну роль в організації та діяльності органів влади в Україні відігравала структура комуністичної партії. На кожному рівні адміністративно-територіального устрою існувала відповідна партійна структура: обком, райком, міськком, а всі керівники рад чи виконкомів обов’язково належали до правлячої партії. Тому жодної автономності органів місцевої влади не було і не могло бути, а партійна вертикаль забезпечувала реалізацію “демократичного централізму”. Саме партійні органи ухвалювали головні рішення і займалися кадровими питаннями. Відповідали ж за всі негаразди саме виконавчі органи рад. Самі ж ради були чисто декоративними органами, які збиралися лише два рази на рік на одноденні сесії.

Від грудня 1990 до березня 1992 року в Україні діяла перша редакція Закону “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”. А за тодішньою Конституцією вся влада в Україні концентрувалась по лінії Рад, де Верховна Рада України здійснювала всю повноту влади від імені України. Верховна Рада формувала Уряд — Раду міністрів, здійснювала інші кадрові призначення, мала право скасування рішень органів виконавчої влади та розпуску місцевих рад всіх рівнів. Щоправда, Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 року, проголосила, що влада в Україні має будуватися за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Проте реальний розподіл влади почався із заснуванням в Україні поста Президента. Після всенародного обрання Президента 1 грудня 1991 року почалося внесення змін і доповнень до Конституції та відповідна корекція українського законодавства. Саме на початку 1992 року, у лютому — березні були прийняті два нових закони “Про представника Президента України” та “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”

У 1992 – 1994 рр. в Україні відбувся реальний розподіл влади на законодавчу, яку уособлювала Верховна Рада, та виконавчу, яку очолив Президент. За цією моделлю Президент одержав виконавчу вертикаль із представників Президента в областях і районах, які здійснювали державну виконавчу владу і контролювали органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих державних функцій і дотримання Конституції і законів України. Закон визначав представника Президента найвищою посадовою особою державної виконавчої влади в області і районі. На нього покладалося загальне керівництво місцевою державною адміністрацією, виконання районного та обласного бюджетів, контроль за дотриманням Конституції та законодавства. Варто зазначити, що цей закон був досить загальним. Всі інші питання діяльності адміністрацій мали регулюватись актами Президента України.

Правознавець. Нова редакція названого вище закону про місцеве самоврядування була ухвалена 26 березня 1992 року після схвалення 5 березня 1992 року Закону “Про представника Президента України”. У новому законі було враховано передання частини повноважень від обласних та районних рад представникам Президента. Головним тут було те, що на районному і обласному рівні Ради народних депутатів позбавлялися власних виконавчих органів і мали характер виключно представницьких органів. Лише на рівні населених пунктів функціонувало реальне самоврядування. Оскільки ще перша редакція закону “Про місцеві ради народних депутатів та місцеве самоврядування” ліквідувала підпорядкування рад одна одній по вертикалі та введення інституту представників Президента мало остаточно ліквідувати радянську модель влади і створити систему влади, у якій поєднується принцип забезпечення в регіонах державного управління через місцеві державні адміністрації з широкою самодіяльністю громадян у населених пунктах через органи самоврядування з досить широкими повноваженнями. Основним недоліком такої структури влади стало те, що представники Президента в областях і районах фактично не мали виходу на Кабінет Міністрів, вплив Уряду на їх призначення та управління діяльністю був надто слабкий, а адміністрація Президента не могла забезпечити тісної взаємодії між місцевими державними адміністраціями та Урядом. Плюс до цього додались і чисто суб’єктивні фактори: не зовсім адекватна кадрова політика тодішнього Президента України щодо призначення голів адміністрацій, а також жорстка конкуренція між Президентом і Головою Верховної Ради. Варто згадати, що призначення представників Президента здійснювалося все з тієї ж “партійної обойми”. В багатьох областях чи районах на чолі ради і на чолі відповідної адміністрації опинялися відповідно перший і другий секретарі райкому чи обкому. Це, разом із недостатньо розведеною компетенцією між радами й адміністраціями, призводило до конкуренції між цими посадовими особами, яка в деяких регіонах переростала в постійні конфлікти на верхніх щаблях місцевого керівництва.

Робота  в групах.

І група  – захист міні-проекту «Законодавча влада»,

ІІ група – захист міні-проекту «Виконавча влада»,

ІІІ група – захист міні-проекту «Судова влада».

Презентація досліджень.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу.

¾              Назвіть основні повноваження Президента України.

¾              Якими є функції Кабінету Міністрів України та міністерств?

¾              Пояснити поняття «вертикаль виконавчої влади».

¾              Назвіть види судів України.

¾              Довести, що всі гілки влади взаємодіють між собою.

 

 V. Домашнє завдання.

Заповнити таблицю «Повноваження законодавчої, виконавчої та судової влади».

завантаження...
WordPress: 22.86MB | MySQL:26 | 0,327sec