ТРУДНОЩІ ПЕРІОДУ АДАПТАЦІЇ В 5 КЛАСІ

Ефективність роботи з профілактики дезадаптації та розвитку стресостійкості в учнів залежить від об’єднання зусиль усього педагогічного колективу, усвідомлення педагогами, батьками необхідності індивідуального підходу до кожної дитини.

Що потрібно знати, щоб подолати труднощі адаптаційного періоду? Перш за все необхідно враховувати динаміку цього періоду. Умовно адаптаційний період можна поділити на три етапи.

1. Час ейфорії. Діти зустрічаються після довгої розлуки, у них багато вражень, якими вони хочуть поділитися. Усі відчувають прилив нових сил. Для цього етапу характерний високий рівень психологічного комфорту. І навіть якщо у когось щось не вдається, завдяки літньому ресурсу багато неузгодженостей згладжуються. У цей час більшість учнів легко сприймають нові завдання і вимоги. Період ейфорії триває перші два-три тижні вересня.

2. Спад позитивного настрою. Далі позитивний настрій зазвичай знижується. І досить різко. Накочується рутина повсякденності, літній запас позитивних емоцій вичерпується. Учні вивчають новий матеріал. Досвідчені вчителі вважають, що краще

в цей час використовувати ігрові, цікаві форми навчання і не дуже строго сварити за помилки. Другий етап розтягується теж на два-три тижні.

3. Період стабільності. Потім настає період стабільності: постійний розклад, усі ролі розподілені, нові вимоги зрозумілі. Учитель уже знає, який у нього клас. Пройшли перші збори, встановлені певні контакти з батьками.

Зазвичай адаптаційний період завершується десь до кінця жовтня. І тоді можна зробити висновок, наскільки вдало він пройшов. Прорахунки, допущені в період адаптації, можуть виявитися в низькій успішності, проблемній поведінці, частих захворюваннях. При цьому необхідно розуміти, що все це — ознаки загальної шкільної дезадаптації, й не завжди буває тільки на початку навчального року.

Шкільна дезадаптація — з цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності, утруднення у навчанні, конфліктну поведінку з однокласниками, неадекватну поведінку. Звідси випливає небажання відвідувати школу.

Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптованості має бути спрямоване на усунення причин, що її викликають.

Дитина потрапляє в нову соціальну групу. Нова ситуація сама по собі є дещо тривожною.

Дитина переживає емоційний дискомфорт, перш за все через невизначеність вимог учителів стосовно умов навчання, цінностей поведінки в колективі. Такий стан можна назвати станом внутрішнього напруження, настороженості, слабкої здатності до вирішення інтелектуальних завдань.


 

Дитина не може адекватно сприймати навколишній світ через призму власної тривожності.

Усе це ускладнює навчально-виховний процес, продуктивність праці на уроці стає проблемною. Навіть потенційний відмінник у ситуації дезадаптації може стати відстаючим.

Не менш важливим є процес адаптації вчителя. Якщо вчитель не знає своїх учнів, він не може успішно організувати їх самообслуговування, індивідуалізувати, диференціювати навчання.

Не має значення, як розпочався навчальний рік у школі — процес адаптації все одно відбувається. Питання в тому, скільки часу і наскільки ефективно. Завдання педагогічного колективу: сприяти тому, щоб неминучий процес адаптації став інтенсив-нішим.

Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини. Саме у цьому суть адаптаційного періоду в школі.

Дезадаптованість — не процес, а стан, що виникає від незадоволення основних потреб унаслідок використання неадекватних способів поведінки. Дезадаптованість учнів спричиняє неадекватну, погано контрольовану поведінку, конфліктні стосунки, проблеми у навчальній діяльності.

Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або неможливості подальшого розвитку дітей в умовах, що склалися.

Причини шкільної дезадаптації:

• низький рівень розвитку загальних розумових здібностей;

• високий ступінь емоційної нестійкості;

• несформованість мотиваційної сфери;

• високий рівень домагань на тлі низьких можливостей;

• характерологічні особливості;

• незрілість психіки;

• особливості сімейного виховання;

• стиль керівництва педагогів.

У ситуації дезадаптованості виникає загроза появи неврозів, психопатій. Тому створювати необхідні умови під час перехідного адаптаційного періоду потрібно не лише для першокласників, а й для дітей, які потрапляють у нові колективи, починають освоювати нові форми занять.

Для ефективності адаптаційного періоду дітей 5-х класів необхідно враховувати особливості підліткового віку.

Підлітковий вік деякі науковці називають біологічним дозріванням і соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком закінчується епоха дитинства (10—11 років). Починається перебудова всього організму з дії статевих гормонів. Ця перебудова не співпадає із соціальним дозріванням. Криза переміщається на кінець підліткового віку при переході до юнацького. У підлітків з’являються нові фізіологічні відчуття. Може виникнути аутична орієнтація на внутрішню картину світу, зосередження на самому собі, відбувається підйом соціальної активності (пошук спілкування, тісні дружні зв’язки, романтична закоханість). У підлітків спостерігається, з одного боку, посилення конформізму, прагнення бути, як усі, аз іншого — прагнення відрізнятися. З’являється потреба у самоствердженні, демонстрація незалежності.

Ранній підлітковий вік характеризується загостренням почуттів, а світ людських взаємин не викликає таких емоцій, як предметний світ. Недостатність \-ваги зі сторони дорослих робить особистий світ підлітка соціально вузьким. У зв’язку з формуванням рефлексії дитина особливо чутлива до безтактності дорослої людини. (Найчастіше ми спостерігаємо

у підлітковому віці авторитарний стиль спілкування в системі «Дорослий — підліток».) Біологічні фактори мають великий вплив на психологічний розвиток підлітка. Змінюється збудливість нервових процесів, унаслідок чого виникають неадекватні реакції. Значно збільшується кількість немотивованих, грубих афективних учинків, дівчатка можуть змінюватися в емоційному плані — вони стають більш плаксиві. Формується статевий потяг. У соціальному плані підліток починає активно входити у світ дорослих. З’являються авторитетні дорослі, оцінка особистості змінюється. Дорослі часто із запізненням фіксують нові зміни, збільшується кількість негативних оцінок. У мотивах спілкування переважає потреба отримати підтримку зі сторони дорослого. Основні потреби пов’язані з успішністю у школі. Але в цей час часто трапляється погіршення результатів навчання. Через це змінюються стосунки з батьками.


 

Робота з попередження труднощів адаптаційного періоду п’ятикласників

БЕРЕЗЕНЬ-ТРАВЕНЬ (4 КЛАС)

Адаптаційний період п’ятикласників починається в колегіумі ще у травні минулого навчального року, коли призначають класних керівників і вчителів-предметників. Завдяки спільній роботі адміністрації колегіуму, психолога та завідувачів кафедр проводиться підбір кадрів для майбутніх п’ятих класів.

Після призначення до кінця учбового року вчителі, класні керівники мають змогу відвідувати уроки у своїх майбутніх класних колективах, що сприяє початку адаптування між учнями та вчителями.

Батьки учнів заздалегідь можуть познайомитися з класними керівниками та вчителями-предметниками. Останні шкільні збори зазвичай перший учитель і майбутній класний керівник готують разом.

У березні психолог проводить поглиблене діагностування шкільних колективів четвертих класів:

• соціометричне дослідження колективу;

• діагностика шкільного стресу;

• діагностика мотивації до навчання;

• первинне профільне діагностування учнів.

Аналіз результатів діагностування дає можливість не лише для індивідуальної та групової роботи з учнями в цьому році, але й можливість підготовки до наступного учбового року.

У вересні проходять загальношкільні батьківські збори. Орієнтуючись на особливості початку підліткового віку, діагностичні матеріали, психолог дає рекомендації щодо взаємодії батьків і дітей-підлітків. Впливовим аргументом на таких зборах є використання одного з питань у анкеті, яку на початку учбового року проводить психолог у шкільних колективах п’ятикласників.

Мої батьки завжди говорять… Це незакінчене речення дає можливість висвітлити реатьну картину спілкування батьків із дітьми.

Дещо з отриманих результатів:

• …іди готуй уроки;

• …прибери у кімнаті.

• …мій любчик!

Після таких зборів кількість індивідуальних консультацій із запитом від батьків, що можна зробити, щоб змінити стосунки із сином (донькою), стрімко збільшується.

ВЕРЕСЕНЬ (5 КЛАС)

У вересні проводиться психолого-педагогічний семінар для вчителів на тему «Вікові особливості дітей першого етапу підліткового віку». Семінар має допомогти вчителю не лише збільшити якість знань, а й зменшити дезадаптацію учнів цього віку.

Крім вікових особливостей ураховуються також індивідуальні відмінності колективів та окремих учнів. Круглі столи з учителями та індивідуальні консультації з класними керівниками сприяють своєчасному вирішенню проблем дезадаптації окремих учнів і класних колективів.

Діагностичні матеріали, що використовуються на цьому етапі:

• анкетування учнів спрямоване на виявлення їхнього інтересу до нових предметів (зрозуміло, що одночасно й до стилів викладання нових учителів);

• соціометричні дослідження, що дають змогу бачити рівні згуртованості колективів класів, наявність аутсайдерів і лідерів;

• рівні шкільної тривожності учнів.

Вересень — час активного діагностичного дослідження колективів п’ятикласників. Коли є несприятливі результати діагностичних досліджень стосовно окремих учнів, психолог і класний керівник запрошують батьків на зустріч. Мета такої роботи — створення програми спільної діяльності вчителів, батьків, психолога, спрямованої на допомогу учню в подоланні шкільної дезадаптації.

 

 

Основні завдання індивідуальної адаптації кожного учня

У цей час необхідно допомогти дітям познайомитись один з одним, з учителями, з новою навчальною ситуацією, з умовами шкільного життя. Г. Цукерман називає такий період своєрідною ініціацією в новий віковий сенс, у нову систему взаємин із дорослими, однолітками, самим собою. Звідси і завдання — «вирощування» власних правил взаємодії на основі реального досвіду співпраці. Для цього необхідно:

• створити атмосферу довіри, добрих стосунків, комфортності, взаємопідтримки;

• діагностувати можливі проблеми дезадаптаційного періоду;

• виявити ресурси розвитку самої дитини, а також можливості сім’ї та школи;

• звернути увагу на суперечності у вимогах;

• запровадити самоконтроль і самоорганізацію;

• дібрати корекційно-розвивальну програму, враховуючи як причини дезадаптації, так і виявлення ресурсів із метою формування необхідних структур дитини у штучно створених умовах і перенесення сформованих навичок у соціальну ситуацію розвитку дитини.

Ці завдання будуть реалізовуватися на третьому етапі супроводу п’ятикласників.

ЖОВТЕНЬ-СІЧЕНЬ (5 КЛАС)

Подолання перешкод, тобто вихід із критичного стану пов’язаний із виявленням індивідуальної для кожної дитини зони найближчого розвитку, а також з організацією середовища та спеціальної діяльності, що сприятиме деформуванню функцій попередніх вікових періодів при вирішенні завдань цього періоду.

Головними умовами при організації корекційно-розвивальної діяльності є зміни самооцінки дитини, формування мотивації розвитку. Це пов’язано зі створенням адекватної моделі потреб майбутнього і прийняттям дитини в якості моделі особистого розвитку.

 

 

У випадку несформованності когнітивних процесів і навичок навчальної діяльності використовуються методи когнітивного тренінгу, які вчителі можуть застосовувати на уроці. Особливо необхідно відзначити роботу зі страхами в цьому віці.

Проблема психолого-педагогічного дослідження феномену страхів є актуальною, насамперед тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра, оптимізувати його емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження особистісної тривожності.

Емоційно неблагополучна дитина, залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин із батьками й однолітками, може відчувати як тривогу, так і страх. Спільним початком виникнення і страху, і тривоги є занепокоєння. Воно виявляється в тому, що дитина розгублюється, коли її про щось запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить тремтячим голосом, а часто й зовсім замовкає.

Психодіагностичний комплекс на цьому етапі включає такі методи:

• проективна методика діагностики шкільної тривожності (модифікація тесту Р. Темл, М. Дорки та Ф. Амен);

• дитячий аперцептивний тест САТ;

• малювання страхів.

Ці методи продуктивно доповнюють один одного і дають змогу побудувати картину емоційного стану дитини.

Завдання проективної методики діагностики шкільної тривожності — дослідження тривожності дитини стосовно низки типових для неї життєвих ситуацій спілкування з іншими людьми. Тривожність тут розглядається як емоційний стан, функція якого полягає у забезпеченні суб’єкта на особистісному рівні й залежить від негативного емоційного досвіду в схожих ситуаціях. Підвищений рівень тривожності свідчить про недостатню емоційну пристосованість дитини до тих чи інших соціальних ситуацій, дає інформацію про характер стосунків дитини з однолітками та дорослими в сім’ї та школі.

Експериментальний матеріал — комплект малюнків для школярів із зображенням ситуацій, типових для дітей цього віку. Кожна пара малюнків відображає взаємини дитини з батьками, з педагогом, з однолітками. Малюнки двозначні — вони можуть трактуватися і як емоційно негативні, й як емоційно позитивні — залежно від досвіду поведінки в аналогічній ситуації. Є два варіанти кожного малюнка: для хлопчиків (на малюнку зображений хлопчик) і дівчаток (на малюнку зображена дівчинка). Малюнки слід показувати у певній послідовності. Показуючи дитині малюнок, необхідно обов’язково її запитати: «Як ти гадаєш, яке у дитини буде обличчя, веселе чи сумне? Чому так думаєш?».

Методика САТ належить до проективних, і запропонована схема інтерпретації не єдино можлива, а лише орієнтує дослідника, який прагне проникнути у внутрішній світ дитини. Перевагою цього тесту є те, що проективні способи сприяють формуванню сприятливого клімату під час роботи. Дитина швидко встановлює контакт, цікаві завдання стимулюють дитячу творчість і фантазію.

При обстеженні за допомогою САТ необхідно враховувати насамперед загальні вимоги до тестування дітей. Потрібно встановити з дитиною хороший контакт. При проведенні обстеження варто звертати увагу не лише на зміст розповіді, а й на тон голосу, швидкість реакції й відповіді, на те, виявляє дитина байдужість, уважність чи ні. Якщо дитина перериває розповідь і пропонує несподіване закінчення, відповідає поквапливо, понизивши голос, є ознаки хвилювання, відмовляється відповідати, наполегливо виявляє бажання почати все спочатку — це ознаки життєвої реакції на проблеми, спровоковані даним матеріалом. Стимульний матеріал має бути поза полем зору досліджуваного, за винятком картинки, з якою ведеться робота.

Останньою у дослідженні використовується методика, що передбачає малювання страхів. Ця форма роботи застосовується вже тоді, коли психолог добре познайомиться з дітьми, і рівень довіри до нього збільшиться.

Відомо, що малювання є одним із засобів усвідомлення своїх можливостей, вираження різних емоцій, зокрема й негативних, зниження тривожності й кількості страхів. Однак це не означає, що дитина, котра активно малює, може нічого не боятися — просто в неї зменшується ймовірність появи страхів, що має велике значення для її психічного розвитку.

Практично позитивний ефект від малювання можна спостерігати у віковому інтервалі від 3 до 15 років і більше, але найчастіше позитивні результати одержуємо в 4—12 років. Малювання страхів дає ефект майже однаковий і для хлопчиків, і для дівчаток. Приблизно в половині випадків страхи усуваються за допомогою спрямованого малювання. Здебільшого це стосується страхів, викликаних уявою (наприклад, страху захворіти, зазнати нападу, потрапити у транспортну пригоду тощо). При страхах абстрактного характеру результати гірші. Особливо у випадку страху втратити батьків і страхів, що виникають при засинанні. Ефект зменшується за наявності істеричних рис характеру, оскільки діти мимоволі чи прямо експлуатують страхи на догоду своїм бажанням.

Дітям можна запропонувати малювання олівцями, фломастерами чи фарбами. Давати завдання слід доброзичливо, коли дитина не втомлена, в доброму гуморі. Психологічний зміст цієї методики пов’язаний із тим, що під час малювання об’єкт страху «розморожується», перестає бути застиглим психічним утворенням. Інтерес до малювання поступово зменшує емоцію страху, замінюючи її зосередженням і творчим задоволенням від виконаного завдання. Незриму підтримку дає присутність психолога, якому можна довірити свої страхи.

Навіть якщо рівень шкільної тривожності низький, багато дітей відчувають страх. Середній рівень тривожності теж не позбавляє дитину страхів, і, звичайно, високий рівень тривожності сприяє їх появі.

Після малювання й уточнення окремих страхів можна перейти до бесіди, мета якої — виявлення страхів. Час бесіди — 30— 40 хвилин. Бесіда має відбуватися у спокійній обстановці.

Процес зображення страхів допомагає дитині познайомитися зі своїм страхом, зрозуміти його. Після того, як малювання закінчується, з дітьми проводиться бесіда, під час якої психолог намагається з’ясувати, що або хто намальований? Як він лякає дитину? Що є найстрашнішим, а що навпаки? Чому саме це лякає дитину?

Наступним етапом у малюванні страхів є вигадування разом із дитиною засобів позбавлення від цього страху (подружитися з ним, розповісти про нього щось смішне тощо).

Діти бояться частіше, ніж гадають дорослі. На кожен факт незамаскованого вияву страху зустрічається чимало випадків страху прихованого. У нашому суспільстві страх чомусь вважається проявом слабкості. Батьки витрачають немало зусиль, роз’яснюючи дітям, як позбавитися страху, але не завжди розуміють, що відчувають діти. Діти ж учаться приховувати свої страхи, аби догодити батькам, не лякати їх.

Рекомендації батькам щодо успішного подолання емоційних проблем підлітка

Підвищена тривожність — це проблема, яку підліток не завжди здатен подолати самостійно, потребуючи активної доброзичливої підтримки і допомоги, насамперед психологічної. Тому прояви тривожності у поведінці підлітків активізують питання своєчасної діагностики її причин і планування адекватних заходів корекційного впливу, ефективність якого, безумовно, залежить від скоординованості зусиль психолога та батьків.

Залучення батьків має важливе значення для успішного подолання емоційних проблем у підлітка.

Бажано, щоб психологічна допомога здійснювалася за запитом батьків та опиралася на їх готовність дотримуватися таких умов:

1. Терплячість і послідовність у реалізації рекомендацій.

2. Здатність ставати на бік підлітка, дивитись на себе його очима.

3. Доброта, чуйність, природність у стосунках із підлітком.

4. Контроль власних почуттів і вчинків.

5. Оптимізм і настанова на позитивний результат.

 

 

Рекомендації психолога не нав’язуються як незмінна доктрина і тим паче не деталізуються на всі випадки життя. Швидше за все, це напрямок або шлях розв’язання проблем, що виникають у підлітків. До того ж, результати будуть помітними не одразу, а поступово, разом зі зміною ставлення батьків до дітей, перебудовою системи сімейних стосунків.

Щоб знизити тривожність у підлітка, необхідно:

• підтримувати в дитині позитивне само сприйняття (підбадьорювати, заохочувати, демонструвати впевненість у її можливостях);

• забезпечувати ситуації з гарантованим успіхом;

• виховувати вміння обґрунтовано ставитися до результатів власної діяльності, не боятися невдач, помилок, сприймати їх як корисний особистий досвід;

• формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших;

• розвивати орієнтацію на засіб діяльності;

• навчати враховувати недосконалість людини;

• розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими та однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших.

Підтримувати підлітка — значить вірити у нього. Іноді бажані уявлення про якості дитини затьмарюють погляд дорослих на підлітка та ніяк не співвідносяться з його реальними настановами та можливостями. Варто уважно придивитися до підлітка, аби побачити те, що йому насправді потрібно.

Батьківська підтримка — це процес:

а) в якому батьки зосереджуються на позитивних рисах підлітка з метою зміцнення його самооцінки;

б) який допомагає підлітку повірити у себе та свої здібності;

в) який допомагає уникнути помилок;

г) який підтримує підлітка у невдачах. Замість того, щоб акцентувати увагу

на помилках, батькам доведеться вербально і невербально демонструвати свою впевненість у його можливостях і підтримувати те, що він робить.

І найголовніше — необхідно довіряти підлітку, визнавати за ним право на власний вчинок, на нагороду або покарання за нього. Звісно, дорослий може (і повинен) давати поради, але в жодному випадку не можна звинувачувати підлітка, якщо він не скористався цією порадою. Довіряючи підлітку, потрібно довіряти і його вибору. Щирі та глибокі контакти підлітка з дорослими потрібні не для контролю, а для допомоги, не для втручання у справи дитини, а для емоційної підтримки. Якщо підліток близький до емоційного зриву, його щось непокоїть, він став знервованим, роздратованим, не потрібно з’ясовувати причини цього, вимагати кращої поведінки, а просто варто піти йому назустріч, зайвий раз похвалити, підтримати.

 

 

Щоб показати віру в підлітка, батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:

• забути про минулі невдачі дитини;

• допомогти дитині відчути впевненість у власних силах;

• дати змогу підлітку почати все «з нуля», опираючись на те, що батьки вірять у нього та його здатність досягти успіху;

• пам’ятати про минулі успіхи й повертатися до них, а не до невдач;

• критикуючи підлітка, не треба забувати сказати, що ви впевнені у його можливостях, що цінуєте його і також засмучені такою ситуацією;

• необхідно пам’ятати, що, обговорюючи з підлітком його поведінку, батьки повинні намагатися підкреслювати, що в цілому задоволені ним як особистістю. Цим дорослі дають підлітку змогу зрозуміти, що можна робити помилки, але батьків набагато більше цікавлять успіхи, а не невдачі;

• батьки повинні користуватися тими словами, які сприяють розвитку «Я-кон-цепції» підлітка. Упродовж дня в батьків є для цього певні можливості. Перша полягає у демонстрації підлітку задоволення від його досягнень або зусиль. Інша можливість — навчити підлітка долати труднощі, сформувавши настановлення: «Я можу це зробити»;

• виховання впевненості в собі полягає у розвитку адекватних можливостям претензій і самооцінки. Необхідно викликати у підлітка почуття симпатії до самого себе, самоповаги, виховувати сміливість ризикувати (у межах розумного) та бути самим собою без загрози «втратити обличчя».

Деякі поради батькам із формування адекватної самооцінки у підлітків:

1. Не захвалюйте підлітка, але й не забувайте заохочувати його. Схвалення, як і покарання, мають відповідати вчинку.

2. Заохочуйте підлітка до прояву ініціативи, але покажіть, що й інші можуть мати певні переваги.

3. Показуйте на власному прикладі адекватність ставлення до успіхів і невдач; оцінюйте вголос свої можливості й результати дій.

4. Порівнюйте підлітка не з іншими, а з ним самим (тим, яким він був учора та, можливо, буде завтра).

Щоб виконати ці рекомендації, необхідно набратися терпіння, винахідливості, такту і, головне, пам’ятати: будь-які спроби підвищити самооцінку тривожного підлітка мають засновуватися на чесності, довірі й безумовній любові дорослих.

І на завершення: щоб тривожність стала конструктивною, необхідно навчити підлітків навичок саморегуляції, тобто вміння аналізувати тривожні ситуації, наперед планувати свою поведінку в подібних випадках, бачити помилки та надалі враховувати їх. Конструктивна тривожність на відміну від деструктивної завжди спрямована на подолання чітко визначеної перешкоди, і дорослий у цьому випадку може допомогти підлітку зрозуміти, що ж, власне, це за перешкода та як її можна здолати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОПОМОГТИ -НЕ НАШКОДИВШИ

АДАПТАЦІЯ УЧНІВ-П’ЯТИКЛАСНИКІВ ДО НАВЧАННЯ У СЕРЕДНІЙ ШКОЛІ

Діагностування учнів 4-5 класів

Мета: визначення учнів, які потребують занять у корекційних групах; підсумкові зрізи.

Учасники: психолог, учні 4—5-х класів, класоводи, класні керівники.

Структура проведення діагностувань учнів

Зміст роботи

Дата

Вхідне діагностування учнів 4—5-х класів. Визначення учнів, які потребують занять у корекційних групах:

1. Тест тривожності Філіпса.

2. Типи темпераменту Айзенка.

3. Анкета «Самооцінка».

4. Анкета «Зустріч»

Вересень

Порівняльне діагностування учнів 4—5-х класів:

1. Тип темпераменту Айзенка.

2. Тест тривожності Філіпса.

3. Анкета «Самооцінка»

Лютий

Підсумкове діагностування учнів 4—5-х класів:

1. Тип темпераменту Айзенка

2. Тест тривожності Філіпса.

3. Анкета «Самооцінка»

Травень

Робота творчої групи «перший раз у п’ятий клас»

Мета: вивчення, освоєння та впровадження шляхів вирішення проблем адаптації учнів початкової школи до вимог середньої школи при переході у п’ятий клас; вивчення особистості на основі використання інтерактивних методів навчання та впровадження здоров’язберігаючих технологій в освітній процес.

Структура роботи творчої групи «Перший раз у п’ятий клас»

№ з/п

Зміст роботи

Дата

1

Перше засідання творчої групи «Психологічний супровід адаптації». Ознайомлення з результатами діагностувань, складом корекційних груп

Жовтень

2

Друге засідання творчої групи «Звертаємося до вас, любі вчителі». Мета: визначення того, як педагоги мають поводитися з дітьми, щоб не зашкодити їх фізичному та психічному здоров’ю

Грудень

3

Третє засідання творчої групи «Слідами наших напрацювань». Обмін досвідом класоводів 4-х класів і класних керівників 5-х класів із метою полегшення адаптаційного періоду

Квітень

З любов’ю у серці

СТУДІЙНЕ ЗАНЯТТЯ

Ведучий. Усе починається з любові, а якщо ти любиш — то приймаєш дитину такою, якою вона є. Дитина — це маленька людина, з її думками та почуттями, які іноді так не схожі на наші уявлення про речі, але від цього не меш значимі.

Вправа по колу «Навіщо я прийшов працювати до школи?»

Дати змогу кожному учаснику висловити свою думку.

Мозковий штурм «Якими рисами має бути наділена людина, котра працює з дітьми?»

Вправа «Колесо життя»

Мета: визначення факторів, що впливають на здоров’я.

Є багато визначень «здоров’я». Професор Білл Райан пропонує концепцію здоров’я, в основу якої покладено світогляд перших поселенців Канади, котрі сприймали життя, як колесо. Тобто все в житті має бути в гармонії.

Кожна зі спиць утримує наше колесо в рівновазі, вимагає нашої уваги.

Одне з головних завдань у роботі з дітьми з особливими потребами — не нашкодити, тому інформація, яку ми використовуємо, має йти від першого джерела.

Вправа «Плітка»

Мета: показ механізму створення неефективної комунікації.

Шість осіб виходять з аудиторії. Сьомому демонструють картинку. Потім учасники по одному заходять в аудиторію. їх завдання — уважно вислухати сьомого учасника, який розповість про зміст картинки, та якомога точніше переповісти цей зміст наступному учаснику. Останні два учасника мають зобразити на малюнку інформацію, що почули.

Обговорення.

Вправа «Защіпки»

Мета: сприяння в розумінні почуттів жертв дискримінації.

Матеріали: защіпки за кількістю учасників (2 або 3 кольорів). Одна защіпка — особлива.

Інструкція для ведучого.

1. Почепіть защіпки на спини учасників так, щоб вони не бачили, що ви чіпляєте.

2. Почепіть особливу защіпку тому з учасників, хто вміє висловлювати свої почуття (але не тому, хто ображається).

3. Запропонуйте об’єднатися у групи з однаковими защіпками. При цьому не можна дивитися на свою защіпку і не можна розмовляти. Слід користуватися лише «мовою жестів». Скажіть, що виграє група, яка зробить це найшвидше.

Обговорення:

— Що відчував той, хто бігав від групи до групи і кого звідусіль прогнали?

— Що відчувала решта учасників?

Вправа «Що ми можемо зробити, щоб допомогти нашим дітям?»

Мета: навчання пошуку шляхів для вирішення певних проблем.

Для виконання цієї вправи об’єднаємось у 4 групи: діти, вчителі, батьки, держава.

Кожна група за 5 хвилин записує свої пропозиції щодо вирішення певної проблеми. Пропозиції обговорюються, і на ватман із зображенням сонечка ми записуємо ті пропозиції, які об’єднали наші зусилля.

Вправа «Sms-ка»

Ведучий. Якби ви поїхали далеко, і вам сказали, що можете послати sms-ку — побажання вашим учням, що ви написали б?

На ватман із зображенням серця наклеїти свої sms-побажання.


Основні вміння, необхідні для ефективного спілкування

СТУДІЙНЕ ЗАНЯТТЯ

Вправа «На цьому занятті я хочу дізнатися…»

Мета: активізація уваги учасників тренінгових занять.

Вправа «Тортик методів»

Мета: узагальнення знань учасників про методи навчання.

Тренер пропонує відповісти на запитання: «Які методи навчання ви знаєте?». Відповіді він записує на фліп-чарті на малюнок «тортик». Поступово потрібно заповнити весь «тортик».

Презентація «Піраміди пізнання»

Скажіть мені, і я забуду. Покажіть,

і я запам’ятаю. Дайте можливість

обговорити, і я зрозумію. Дайте

можливість навчити іншого,

і я прийду до досконалості.

Конфуцій

Реклама

Тренер об’єднує учасників у малі групи. Завдання: зробити рекламу зазначеним методом.

Гра «Зайчик»

Мета: створення позитивного настрою. Пересадки по колу за командою «Я йду! Я теж! А я заєць!».

Вправа «Метаплан»

Мета: аналіз ситуації щодо запровадження волонтерської діяльності в районі, області, місті, школі; формування чіткого бачення того, як кожен учасник запроваджуватиме вказану роботу на місцях.

Тренер запитує, що таке «проблема». Учасники відповідають.

Проблема — складне теоретичне або практичне питання, яке потребує розв’язання, визначення, дослідження.

Учасники об’єднуються в малі групи.

Вправа проводиться поетапно.

I етап. Визначення проблем, які можуть виникнути під час упровадження волонтерської роботи в регіоні, місті, школі.

Кожна група визначає одну проблему. Тренер записує їх на фліп-чарті.

II етап. Аналіз ситуації з визначеної проблеми.

1. Яка ситуація насправді? (Назвати позитивні й негативні моменти.)

2. Якою має бути ідеальна ситуація?

3. Чому насправді ситуація не є такою, якою має бути? (Назвати причини, які заважають цьому.)

Кожну відповідь писати на окремому аркуші і клеїти у відповідному секторі «Ме-таплану».

III етап. Шляхи вирішення проблеми.

Учасники працюють разом, обговорюють і узагальнюють думки щодо перших трьох питань, а потім відповідають на запитання:

— Що необхідно зробити, щоб усунути причини цього? (Записують пропозиції на аркуші й наклеюють у певний сектор.)

— Які ресурси в нас є для реалізації цих пропозицій? (Записують пропозиції на аркуші й наклеюють у певний сектор.)

IV етап. Презентація метаплану.

— Що дала нам робота над цією вправою?

Мозковий штурм «Спілкування — це…»

Завдання: намалювати два овали і з’єднати їх двома прямими лініями. Спершу без пояснень, а потім із поясненнями. У чому відмінність?

Відповіді учасників записати на фліп-чарті. Узагальнити якості, необхідні для ефективного спілкування.

Вправа «Якості та вміння, необхідні для ефективного спілкування»

Мета: з’ясування уявлення учасників про важливі якості та вміння особистості, необхідні для ефективного спілкування.

Кожен учасник протягом п’яти хвилин записує якості, які, на його думку, необхідні для ефективного спілкування.

Узагальнити роботу на фліп-чарті.

Обговорити, наскільки список, складений кожним учасником самостійно, відрізняється від того, що склали разом.

Вправа «Закінчи речення»

Мета: підбиття підсумків.

Тренер пропонує учасникам висловити власні думки з приводу тренінгу, доповнюючи незакінчені речення: «Мені було…, тому що…».

Як допомогти п’ятикласникам

БАТЬКІВСЬКИЙ ЛЕКТОРІЙ

Мета: надання допомоги батькам; навчання їх, як зменшувати стресові навантаження дітей, викликані умовами адаптаційного періоду.

Учасники: психолог, заступник директора з науково-методичної роботи, класоводи, класні керівники, вчителі-предметники, батьки учнів 4—5-х класів.

Структура роботи батьківського лекторію «Як допомогти п’ятикласникам»

№ з/п

Зміст роботи

Дата

1

Засідання батьківського лекторію «Як допомогти п’ятикласникам». Обмін досвідом між батьками та вчителями стосовно зменшення стресового навантаження

Жовтень

2

Засідання батьківського лекторію «Психологічні особливості учнів 4—5-х класів». Ознайомлення із психофізичними особливостями учнів 4—5-х класів. Рекомендації для батьків

Січень

3

Засідання батьківського лекторію. Студійні заняття «Модель здоров’я»

Квітень

Робота з дітьми потребує не лише знань і досвіду, а ще й терпіння, любові. Нерідко діти залишаються одні зі своїми проблемами, вони не потрібні ані батькам, ані педагогам.

Такі (дезадаптовані, тривожні, гіперактивні тощо) діти часто викликають роздратування, ворожість, бажання бути до них особливо вимогливими, а ще краще — взагалі позбутися їх.

У цьому випадку психолог — іноді єдина підтримка й опора такої дитини, оскільки саме він покликаний захищати її як особистість. Тому завдання психолога — це збереження й розвиток психічного здоров’я дітей, бо будь-яке соматичне порушення завжди так чи інакше пов’язане зі змінами у психічному стані. І навпаки — психічні стани є причиною захворювання або поштовхом до хвороби. Порушення психічного здоров’я набагато частіше виявляється у дітей, які страждають від недостатнього спілкування, недостатнього розвитку комунікативних і соціальних навичок.

Давайте розглянемо піраміду потреб А. Маслоу.


За Маслоу, існують дві системи потреб: базові та метапотреби. Ці потреби вимагають задоволення в ієрархічному порядку. Потреби вищого рівня стають домінантними після задоволення потреб нижчого рівня.

Естетичні потреби — потреби краси, правди і справедливості.

Когнітивні — потяги до знань.

Потреба в самореалізації — бажання максимального використання свого потенціалу.

Базові потреби — це потреби дефіциту: людина відчуває потребу в тому, чого не вистачає.

Визначення психологічної корекції

Якщо дитина не знає, як задовольнити базові потреби, їй необхідна психолого-педагогічна корекція. Ця форма психологічної допомоги має довгу історію розвитку. Під «корекцією» розуміли сукупність педагогічних впливів, спрямованих на виправлення відхилень у розвитку дитини. За Л. Виготським, корекція буває симптоматична — усунення негативних симптомів розвитку та каузальна — звернення до причин труднощів і відхилень у розвитку.

Психологічна корекція — це комплексний психологічний вплив на мету, мотиви і структуру поведінки суб’єкта, а також на розвиток певних психічних функцій: пам’яті, уваги, мислення.

Психологічна реабілітація — тривалий вплив, реалізований з урахуванням впливу різних систем чинників (біологічних, соціального середовища, психологічних), спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психічних функцій і станів. Така реабілітація спрямована на адаптацію особистості дитини до соціальних умов.

Мета психолого-педагогічної реабілітації особистості: формування здатності до самостійного творчого просування в житті; вміння жити в нових соціальних умовах, долаючи або компенсуючи особистісні обмеження.

Алгоритм корекційної роботи

1. Прогностичний етап

Планування мети, завдань, тактик проведення корекції, розробки критеріїв її ефективності та прогнозування кінцевого результату.

2. Формувальний етап

Вибір корекційної роботи, розробка програми і змісту корекційних занять, добір методик і технік корекційної роботи, планування форм участі батьків і педагогів у корекційній програмі. Утвердження корекційної програми в НМЦ.

3. Організаційний етап

Організація умов здійснення корекційної програми. Консультування батьків і педагогів, адміністрації дошкільної установи про план проведення, мету корекційних заходів, шляхи співпраці.

4. Корегувально-реабілітаційний етап.

Реалізація корекційної програми. Контроль динаміки виконання корекційної роботи. Унесення необхідних коректив у програму роботи.

5. Етап оцінювання

Оцінка ефективності корекції. Складання психолого-педагогічних рекомендацій із виховання і навчання дітей. Рекомендації спрямовані на закріплення і зміцнення позитивних результатів корекційної роботи. Розробка в разі потреби програми індивідуального контролю. Обговорення корекційної роботи з батьками, педагогами, адміністрацією.

Забезпечення емоційної рівноваги дітей в адаптаційний період

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ І БАТЬКАМ

1. Учителі й батьки, співпрацюйте, забезпечуйте однакові вимоги школи і сім’ї.

2. Готуйте заздалегідь дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими (відвідуйте парки, дитячі майданчики тощо).

3. Учителі, намагайтеся задовольнити насамперед ту потребу дитини, що зумовлює її поведінку — потребу у спілкуванні з близькими (перші рази дитина може приходити до центру з батьками).

4. Матері, допомагайте дітям установлювати емоційний контакт з учителями, іншими дітьми (щоб дитина їх не боялася).

5. Давайте улюблену іграшку дитині до школи, щоб вона почувалася впевненішою.

6. Пам’ятайте про те, що у хворої дитини наявні відхилення від стану оптимальної збудливості, тобто на той самий подразник нервова система дитини дає надто сильну або навпаки — надто слабку реакцію. Ставтеся до цього спокійно.

7. Зауважуйте індивідуальні особливості дитини, її вміння і навички, щоб зрозуміти, якої допомоги вона потребує.

8. Не залишайте дитину наодинці з її переживаннями, залучайте до гри з однолітками.

9. Особистим прикладом демонструйте різні способи спілкування з дорослими і ровесниками.

10. Ураховуйте вікові особливості дітей, висувайте до них адекватні вимоги.

11. Навчіться керувати своїм настроєм. Настрій передається іншим, особливо гостро його сприймають діти.

12. Уникайте прямих докорів, аргументуйте зауваження, будьте тактовими.

13. Скеровуйте діяльність дитини на досягнення успіху в певній сфері діяльності (малювання, казкотерапія тощо).

14. Менше лайте дитину, не порівнюйте її з іншими, а тільки з нею самою, оцінюючи поліпшення її особистих результатів.

15. Надавайте уваги атмосфері, в якій формується особистість дитини. Теплі емоційні взаємини, довірливий контакт із дорослими сприяє емоційній рівновазі дітей.

ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ТРИВОЖНОСТІ

Структура проведення індивідуальних і групових корекційно-розвивальних занять

Теми занять: «Підвищення самооцінки», «Тривожність».

Учасники: учні 4—5-х класів.

Працюючи з тривожними дітьми, необхідно:

• постійно підбадьорювати, заохочувати, демонструвати впевненість у їхньому успіху, в їхніх можливостях;

• виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, вміння правильно оцінювати їх; опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку;

• формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей.

Форми роботи: щоб дитина переборола скутість, потрібно навчити її розслаблюватися, знімати напруження за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допомагає стати впевненішою інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, які виражають тривожність, занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не власні, і на основі психологічного «розототожнення» з носієм гнітючих переживань позбутися власних страхів.

Напрямки корекції:

1. Формування конструктивних способів поведінки у важких для дитини ситуаціях, а також оволодіння прийомами, що дають змогу дати раду зайвому хвилюванню, тривозі.

2. Зміцнення впевненості в собі, розвиток самооцінки й уявлення про себе, турбота про «особистісний ріст» людини.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

1. Спілкуючись із дитиною, не підривайте авторитет інших значимих для неї людей. Наприклад, не можна говорити дитині: «Багато ваші вчителі розуміють! Бабусю краще слухай!».

2. Будьте послідовні у своїх діях, не забороняйте дитині без усяких причин те, що ви дозволяли раніше.

3. Ураховуйте можливості дітей, не жадайте від них того, чого вони не можуть виконати. Якщо дитині важко дається який-небудь навчальний предмет, краще зайвий раз допоможіть їй і підтримайте, а при досягненні навіть найменших успіхів не забудьте похвалити.

4. Довіряйте дитині, будьте з нею чесними і приймайте її такою, якою вона є.

5. Якщо з яких-небудь об’єктивних причин дитині важко вчитися, виберіть для неї такий гурток, щоб заняття в ньому приносило їй радість, і вона не почувалася не такою, як інші.

6. Якщо батьки не задоволені поведінкою та успіхами своєї дитини, це ще не привід, щоб відмовити їй у любові та підтримці. Нехай вона живе в атмосфері тепла і довіри. І тоді проявляться всі її численні таланти.

ПРАВИЛА РОБОТИ З ТРИВОЖНИМИ ДІТЬМИ

1. Уникайте змагань і видів робіт, де враховується швидкість.

2. Не порівнюйте дитину з іншими.

3. Частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію.

4. Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

5. Частіше звертайтеся до дитини на ім’я.

6. Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для неї.

7. Не пред’являйте до дитини завищених вимог.

8. Будьте послідовні у вихованні дитини.

9. Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень.

10. Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.

11. Не принижуйте дитину, караючи її.

ЯК ПІДВИЩИТИ САМОПОВАГУ

1. Пам’ятай про свої добрі (позитивні) якості, замість того, щоб запам’ятовувати погані.

2. У всьому, що ти робиш, намагайся віднайти щось хороше. Привітай себе з цим успіхом.

3. Постійно згадуй свої успіхи.

4. Роби собі приємне.

5. Пробачай собі помилки. Ти можеш ставитися до них суворо, але все ж ти їх припускаєшся. Визнай свою помилку й адекватно (рівноцінно) компенсуй втрати. Не перекладай провину на інших — це ознака безсилля, слабкості. Так само не «передай куті меду», звинувачуючи в усьому лише себе.

6. Учись любити своє тіло.

7. Дій так, ніби ти найкращий, легкий у спілкуванні, надзвичайно розумний, гідний любові та інших радощів буття, і ти будеш таким.

8. Шукай і приймай допомогу, підтримку й пораду, коли в цьому є потреба.

9. Стався до себе добре. Твоя самоповага ніколи не зросте, якщо ти не будеш ставитися до себе як слід. Пам’ятай: той, хто любить себе, має хороший вигляд, прекрасне здоров’я, він добре ставиться до інших.

10. Відмовся від переконання, що ти — «безнадійний випадок», «невдаха», якого «ніхто не любить». Коли ж ти так думаєш, то це може справді статися, оскільки ти сам переконуєш у цьому інших.

11. Учися слухати не оцінюючи і не порівнюючи, оскільки це (оцінки і порівняння) — перешкоди у взаємостосунках.

12. Умій сказати «ні». Інколи ти швидко погоджуєшся зробити те, про що тебе просять, остерігаючись осуду чи гніву з боку інших людей, аби вони оцінювали тебе позитивно.

13. Відмовляйся від бажання помститися, скарг, від усіх непотрібних прагнень, які підривають твою цілісність і особисту силу.

14. Пам’ятай, що ти — недосконалий — і це цілком нормально. Ти — людина, яка може помилятися і виправляти свої помилки.

15. Визнай себе таким, яким ти є — унікальним, оригінальним, людяним.

16. Будь сам собою — і ти отримаєш задоволення від життя.

КІЛЬКА ПОРАД ТОМУ, ХТО ХОЧЕ ЗМІНИТИСЯ

• Пам’ятай, що ти — унікальний, і цінуй це.

• Розвивай у собі прагнення пізнати свою особистість.

• Шукай у собі нестандартне, незвичайне, і воно обов’язково знайдеться.

• Оцінюй себе і свої вчинки критично, а невдачі — з гумором.

• Розвивай дещо іронічне ставлення до самого себе. Це допоможе уникнути зверхності.

ІДЕАЛ УПЕВНЕНОЇ ЛЮДИНИ

Если

О, если ти спокоен, не растерян,

Когда теряют голови вокруг,

И если ты себе остался верен,

Когда в тебя не верит лучший друг,

И если ждать умеешь без волненья,

Не станешь ложью отвечать на ложь,

Не будешь злобен, став для всех мишенью,

Но и святым тебя не назовешь,

И если ты своей владеешь страстью,

А не тобою властвует она,

И будешь тверд в удаче и в несчастье,

Которым, в сущности, цена одна.

И если ты готов к тому, что слово

Твоє в ловушку превращает плут,

И, потерпев крушенье, можешь снова —

Без прежних сил возобновить свой труд,

И если ты способен все, что стало

Тебе привычным, выложить на стол,

Все проиграть и вновь начать с начала,

Не пожалев того, что приобрел,

И если можешь сердце, нервы, жилы

Так завести, чтоб впереди нестись,

Когда с годами изменяют сили,

И только воля говорит «Держись!».

И если можешь быть в толпе собою,

При короле — с народом связь хранить

И, уважая мнение любое,

Главы перед молвою не клонить.

И если будешь мерить расстоянье

Секундами, пускаясь в дальний бег, —

Земля — твоє, мой мальчик, достоянье!

И, более того, ты — человек!

Р. Кіплінг (пер. С. Маршака)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

завантаження...
WordPress: 23.03MB | MySQL:26 | 0,364sec