Тренінг: Ми проти насильства

Мій улюблений світ — без насильства,

Без жорстокості, болю і зла,

Де народом заспівана пісня

Містить тільки хороші слова…

І. Супрун

 

Працюючи з різними категоріями дітей, стикаємося з проблемою — вони не знають як форм жорстокого поводження, так і законодавчої бази з цього питання. А внутрішня пасивність і страх перед наслідками розголошення ситуації, а також брак знань щодо органів та установ, що захистять і допоможуть у складній ситуації, сприяють замовчуванню проблем. Це спричиняє безліч негараздів (зокрема психологічних) у майбутньому.

 

Основні завдання нашого тренінгу: усвідомити факти насильства щодо себе та інших, нейтралізувати думку «таке тільки в мене трапилось», навчити учасників говорити про насильство. Також обов’язковим є повідомлення наприкінці заняття адрес і телефонів, за якими слід звертатись по допомогу.

 

Мета: формувати в молодіжному середовищі позитивний імідж здорової людини, діагностувати форми насильства та виявляти дітей, які перебувають у несприятливих умовах, в екстремальній ситуації, ознайомити з різними видами насильства.

Вік: 11—12 років.

Час: 90 хв (2 уроки).

Матеріали: 4—5 аркушів ватману; бейджики; журнали, з яких можна вирізати картинки, аркуш паперу формату А4 на кожного, клей, ножиці, маркери.

 

Вправа «Моє ім’я»

Назвіть своє ім’я, особливості вашої поведінки чи зовнішності, які починаються з тієї самої літери, що й ваше ім’я.

 

Правила

Група формулює правила, за якими планує працювати. Якщо учасники не вказують якогось із основних правил, ведучий/тренер називає його сам.

 

Очікування

Запис та озвучення очікувань учасників від тренінгу.

 

Гра «Поміняйтесь місцями»

Вправа на розігрів групи, активізацію.

Ведучий пропонує якомога швидше помінятись місцями (не домовляючись) тим, хто: має руде волосся, любить морозиво тощо. Називайте ознаки, притаманні якомога більшій кількості учасників.

Діти 11—12 років, намагаючись зайняти місце, частіше за все не звертають уваги на інших, тому можливі зіткнення на шляху до вільного стільця, штовхання. Слід обговорити почуття обох сторін умовної сутички, наголосити, що, піддаючись прагненню досягти бажаної мети, не потрібно забувати про своїх друзів.

 

Вправа «Колаж почуттів»

Кожній дитині пропонують зробити (з фотографій, картинок із журналів) колаж будь-якого почуття, що стосується насильства. Потім учасники вгадують, яке це почуття, яким чином отримана картинка виражає його, хто зображений на колажі — жертва чи людина, котра скоїла насильницький акт. Якщо діти побачили в цих ілюстраціях інші почуття, запропонуйте їм пояснити свою думку.

 

Тест «Насильство»

Цей елемент зустрічі є не лише діагностичним, а й активізує знання учасників тренінгу, що допомагає провести наступний етап не лише методом міні-лекції, а й методом мозкового штурму.

Ведучий. Дайте відповіді на запитання («так» або «ні»), наведені нижче.

1. Чи карають фізично твоїх друзів їхні батьки?

2. Тебе ображають твої брат чи сестра?

3. Чи було так, що батьки ставилися до тебе байдуже?

4. Чи було так, що близькі родичі ставилися до тебе байдуже?

5. Твої батьки лають тебе?

6. Чи можеш ти сказати про свою родину, що вона неприязно ставиться до тебе?

7. Чи траплялося так, що вдома з тебе насміхалися?

8. Чи є в тебе знайомі, чиї батьки знущаються, постійно ображають їх?

9. Чи були ви вдома свідками насильства (фізичних ушкоджень)?

 

Міні-лекція «Що таке насильство?»

Можна виділити чотири типи жорстокого поводження з дітьми.

1. Фізичне насильство — невипадкове завдання тілесних ушкоджень.

2. Сексуальне насильство — використання людини для отримання сексуального задоволення.

3. Занедбаність — нездатність батька або особи, яка доглядає за дитиною, забезпечити основні потреби дитини в їжі, одязі, житлі.

4. Психологічне насильство — відсутність у родині доброзичливої, здорової атмосфери. Може виявлятися у:

• зневазі — послідовній нездатності батьків чи особи, яка здійснює догляд, забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, турботу;

• жорстокому поводженні — хронічних приниженнях, образах і висміюванні дитини, знущанні з неї.

 

 

Груповий малюнок «Насильство»

Запропонуйте зробити спільний малюнок на задану тему, розподілити ролі у процесі створення.

Завдання вчить домовлятись і дає психотерапевтичну можливість спостерігати, яку стратегію використовує кожна дитина, а також сприяє зближенню учасників групи. Ця вправа може стати початком відреагування.

 

Вправа «Скульптура».

Необхідно з учасників сьогоднішньої зустрічі зробити скульптуру, використовуючи всіх як глину. Назва скульптури — «Ми проти насильства».

Обговорення.

 

Підсумок

— Де ви можете застосувати отримані сьогодні знання?

— Чи виправдались ваші очікування?

— Що найбільше запам’яталося?

— Яку частину заняття ви бажали б змінити?

 

Прощання «Передай імпульс по колу»

Учасники зустрічі стають у коло та беруться за руки. Потиском по колу передають «імпульс», на знак єдності та прощання.

Назвіть адреси і телефони, за якими слід звертатись у разі виникнення складних ситуацій.

 

 

Список літератури

1. Кзррел С. Групповаяпсихотерапияподростков. — СПб.: Питер, 2002. — 224 с.

2. Лидерс А. Психологическийтренинг с подростками. — М.: Академия, 2001. — 256 с.

3. Росе А. Нашидети — наши проблеми. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. — 320 с.

4. Сидоренко Е. Тренингкоммуникативной компетентносте в деловомвзаимодействии. — СПб.: Речь, 2003. – 208 с.

Забудемо образи

Корекційно-розвивальне заняття для учнів початкової школи

 

Мета: розвивати комунікативні навички, емпатійні та рефлексивні здібності учнів; покращити стосунки у класному колективі.

 

Притча «Скільки важить сніжинка?»

Одного разу маленька синичка, сидячи на засніженій гілці дерева, запитала в дикого голуба:

— Скільки важить одна сніжинка?

— Не більше, ніж нічого, — відповів він їй.

— Тоді я хочу розповісти тобі дуже цікаву історію, —

вела далі синичка. — Одного разу я сиділа на ялиновій гілці, й почався снігопад. Це ще не була віхола, й легкі сніжинки спокійно лягали на дерева. Я нарахувала 7435679 сніжинок, які опустилися на ялинову гілку. І коли остання сніжинка, що, як ти сказав, «важить не більше, ніж нічого», впала на неї — гілка зламалася. — Після цього синичка злетіла, залишивши голуба у глибокій задумі.

Скільки важать наші слова? Часом ті слова, які «не важать» нічого, наші вчинки, які ми робимо, непомітні для нас самих, лягають великою образою й болем на інших. І під таким тягарем може зламатися кожна людина. Я точно знаю, що хоча б раз, але кожен із нас завдавав образи іншим, навіть не зауважуючи цього.

Діти висловлюють свої відповіді на запитання: «Чи можна зважити наші слова?». Насправді слова, з якими ми звертаємося одне до одного, важать дуже багато: добрими, лагідними можна підняти людині настрій, зробити її щасливою, а злими і жорстокими — засмутити, образити, принизити і навіть убити. Про це потрібно пам’ятати під час спілкування і конфлікту, щоб не зіпсувати стосунків назавжди.

 

Вправа «Що мене найбільше ображає у стосунках з однолітками?»

Охочі зачитують уголос свої варіанти. Психолог наголошує, що названі причини образливі практично для всіх людей.

 

Вправа «Образа»

Психолог пропонує дітям пригадати свою найбільшу образу від ровесників, таку, що «болить» і досі, і записати її на окремому аркуші. Прочитайте, переживіть її подумки знову з усіма емоціями того моменту. Далі від щирого серця пробачте кривдників (кривдника) і порвіть аркуш, викиньте його у кошик для сміття. Бажано при цьому вголос сказати: «Я щиро пробачаю тобі…». Але лише якщо справді пробачаєш. Якщо у класі виявиться дитина, яка скаже, що не може цього зробити, поговоріть про те, як важливо вміти пробачати, не тримаючи образ у собі, тому що інакше це шкодить здоров’ю.

Дітям пропонують висловити свої почуття після того, як вони «викинули» образу у сміття. Переважна більшість відчуває полегшення.

Гра «Упізнай, хто це?» Одному з учнів зав’язують очі, до нього мовчки підходить інший учасник гри, якогопотрібно впізнати, обмацуючи голову, обличчя, плечі, одяг або за голосом.

Той, кого впізнали, стає ведучим. Зазвичай гра сповнена позитивних емоцій.

Навіть знаючи людину, не завжди легко її впізнати. А ще важче — дізнатися про її думки, причини вчинків та слів. Тому ніколи не слід поспішати у своїх висновках про людину, зважаючи на те, що ми могли щось неправильно зрозуміти.

 

Вправа «Інтерв’ю»

Зараз ми спробуємо трохи більше пізнати одне одного. Для цього поділимося на пари та візьмемо інтерв’ю. За п’ять хвилин ви маєте отримати відповіді на такі запитання (заздалегідь написані на дошці):

— Твоя улюблена страва?

— Що ти хотів(ла) би отримати на день народження?

— Твої улюблені заняття у вільний час? (Для старших підлітків.)

— Як ти уявляєш себе через 10 років?

— Чим ти любиш займатися у вільний час?

— Що ти взяв (взяла) би із собою на безлюдний острів?

Поділити дітей можна так: половина учнів пише на картках своє прізвище, решта — витягує зібрані психологом картки.

За кілька хвилин діти по черзі презентують те, що вони дізналися про своїх однокласників. Дуже важливо, щоб висловилися всі.

 

Обговорення

Сьогодні ви більше дізналися одне про одного, пробачили колишні образи, зрозуміли, чого не слід робити у стосунках, щоб їх не втратити.

Знущання та агресія у шкільному середовищі

(виступ перед педагогами)

 

Знущання — це повторюване, систематичне переслідування та агресивні дії, спрямовані на інших. Акти знущання можуть чинити як окремі особи, так і групи. Знущання може включати багато видів поведінки, наприклад: словесні насмішки, обзивання та приниження; погрози й залякування; вимагання та крадіжки грошей і особистих речей; ізолювання від групи, недопущення до товаришів.

Слово «агресія» походить від латинського aggressio що означає «напад», «вступ». Це вмотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам життя людей у суспільстві, завдає шкоди об’єктам нападу (живим і неживим), фізичного і морального збитку або викликає психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості тощо).

 

ОСНОВНІ ВИДИ АГРЕСІЇ ТА ЗНУЩАНЬ

Фізична: активна, пасивна; пряма, непряма.

Вербальна (словесна): активна, пасивна; пряма, непряма.

Агресія може бути спрямована на:

• людей поза сім’єю (педагогів, ровесників, менших учнів);

• близьких людей;

• тварин (птахів, комах, домашніх улюбленців);

• на себе (свою особистість або тіло): виривання волосся, здирання шкіри, згризання нігтів;

• на фізичні об’єкти (з’їдання неїстівного, ламання іграшок, знищення майна);

• на символічні або вигадані об’єкти (комп’ютерні ігри, агресивні малюнки).

 

Причинами знущань у школі можуть бути:

1. Соматичні захворювання чи захворювання головного мозку.

2. Виховання в родині: брак уваги, тепла, поганий нагляд за дитиною, застосування фізичної та словесної агресії щодо малюка та у стосунках між подружжям, а також полярні методи покарань.

3. Індивідуальні фактори. Найкращий задокументований індивідуальний фактор у знущаннях — темперамент. Активні, імпульсивні учні можуть мати схильність до розвитку агресивної поведінки. Більша фізична сила (наприклад, у хлопчиків) або її дисбаланс (у старших дітей) часто є основним чинником знущань. Також впливає і рівень самооцінки, невміння контролювати свої емоції, протест проти ситуації, соціальний статус у групі.

4. Шкільні фактори: соціальна характеристика, суворість або недостатній рівень нагляду, особливо на ігрових майданчиках, шкільному подвір’ї та в коридорах. Адекватність методів утручання дорослих, коли вони побачили факт знущання, чи їм просто про це розповіли, є дуже важливою.

5. Вплив новітніх технологій.

 

ХТО НАЙЧАСТІШЕ СТАЄ ЖЕРТВОЮ КРИВДНИКА

Тихі, сором’язливі діти, котрі не чинять твердого опору першому ж прояву агресії, який пізніше неодмінно повториться. Потенційні жертви зазвичай не мають друзів і соціальної підтримки у школі, часто у них низька самооцінка, а отже, вони невпевнені у своїх силах.

Жертви нерідко демонструють антисоціальну поведінку, що викликає роздратування. Вони імпульсивні, мають погані соціальні навички, можуть також намагатися знущатися з інших дітей. Тому часто вони є і тими, хто знущається, і самою жертвою.

 

Як проявляється агресія?

• Бійки, словесні образи;

• негативізм (пасивний або активний опір правилам і нормам), конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність, замкненість;

• агресивні комп’ютерні ігри;

• розробка різних військових стратегій і втілення їх у життя;

• демонстративний, яскравий одяг, особлива музика, зухвалі танці, графіті на стінах;

• пасивні прояви (зволікання, повільність,упертість, «забудькуватість», навмисна нездатність зробити необхідне);

• погіршення здоров’я, депресія, знижений настрій, страхи, тривожність, нестійкість емоційної системи, самогубство.

Єдиний підхід у роботі зі знущаннями — системна і безперервна паралельна робота з батьками, педагогами та дітьми.

 

РОБОТА З БАТЬКАМИ

Форми роботи:

• тематичні батьківські збори;

• круглі столи;

• тренінги;

• відкриті лекції;

• відеолекторій з обговоренням;

• читання порадників і літератури;

• семінари для батьків із використанням інтерактивних технологій;

• групові та індивідуальні консультації;

• психодіагностичні дослідження;

• анкетування;

• відкриті батьківські збори.

 

8 речей, яких не слід казати дітям:

1. «Коли я був у твоєму віці…».

Дитина чує: «Твої проблеми не важливі, мені було важче».

2. «Ти просто не розумієш!».

Дитина чує: «Ти неспроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі».

3. «Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми».

Дитина чує: «У тебе немає справжніх проблем».

4. «У мене немає часу, щоб вислухати тебе…».

Дитина чує: «Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ».

5. «Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю…».

Дитина чує: «Роби правильно, а я не зобов’язаний так чинити, адже я вже дорослий».

6. «Тому, що я наказав тобі!».

Дитина чує: «Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною».

7. «Та чому ж ти не можеш бути схожим на…?». Дитина чує: «Мені прикро, що ти не хтось інший».

8. «Одного разу ти повернешся до цього дня…». Дитина чує: «Забудь про сьогодні й зосередься

на завтрашньому Дні».

Ніколи не оцінюйте свого сина чи доньку як особистість, засуджуйте лише їхні негативні . вчинки!

 

Робота школи з агресією та знущанням серед учнів:

• поінформованість і участь дорослих у вирішенні проблем;

• рада профілактики, шкільні конференції;

• схвалення учнів із соціально позитивною поведінкою та надання допомоги іншим;

• спеціальні класні правила, кодекси поведінки;

• класні збори на тему насильства;

• розмови з батьками;

• зустрічі вчителів і батьків;

• виступи різноманітних служб роботи з дітьми.

 

Методи роботи з учнями:

• профілактичні бесіди;

• виховні тематичні години;

• тренінгові заняття;

• інформаційні куточки, пам’ятки, буклети;

• дискусійні заняття;

• гуртки, клуби за інтересами;

• зустрічі із впливовими людьми;

• екскурсійні походи;

• дні самоврядування;

 

Робота класних керівників;

• розробка кодексу поведінки у класі, зокрема правил ставлення до інших учнів, толерантність і повага до ближнього;

• усі випадки знущань та агресії мають означати для порушників негайні, послідовні, але ненасильницькі наслідки;

• схвалення та заохочення позитивної, дружньої поведінки учнів;

• пропагування під час уроків ідеї цінності ненасильства, нерасизму, адекватного ставлення до протилежної статі;

• розвиток навичок соціального спілкування, вирішення труднощів.

 

 

Робота педагогів:

• використання у вихованні молоді власного прикладу;

• застосування нових інноваційних виховних моделей і технік;

• залучення школярів до суспільно-корисного та цікавого дозвілля;

• збереження власного психічного здоров’я.

 

Десять кроків педагога до того, як полюбитисебе:

1. Відмовтеся від критики.

2. Не лякайте себе.

3. Будьте м’якими, добрими і терплячими.

4. Будьте добрими до своїх думок.

5. Хваліть себе.

6. Підтримуйте себе.

7. Любіть свої недоліки.

8. Турбуйтеся про своє тіло.

9. Робота із дзеркалом.

10. Починайте просто зараз.

 

І наостанок — японська мудрість: «Учімося пристосовуватися до змін навколо нас».

Українська мудрість: «Якось-то воно буде…».

Подолання наслідків насильства у сім’ї

(аналіз стану справ у розвинутих країнах)

 

У статті здійснено соціально-психологічний аналіз попередження та подолання наслідків насильства у сім’ї в аспекті застосування корекційних програм для осіб, які вчинили (вчиняють) насильство у родині в розвинених країнах та в Україні.

 

Як відомо з багатьох досліджень, у 80 % випадках учинення насильства у сім’ї кривдниками є чоловіки, а постраждалими — жінки і діти. Однак усі фахівці, які вивчають цю проблему, вказують на те, що насильство вчиняють досить різні люди.

Кривдником може бути особа будь-якого віку, статі, соціально-економічного статусу, раси, етнічного походження, професії, рівня освіти чи віросповідання. Від підлітків і до професорів коледжу, фермерів, консультантів, електриків, міліціонерів, лікарів, клерків, суддів, відомих людей.

Кривдники не є людьми, які завжди гніваються чи ворожі, вони можуть бути чарівними, приязними, люб’язними.

Особи, які чинять насильство в сім’ї, відрізняються моделями насильства та рівнем небезпеки. Оскільки не існує узгодженого універсального психологічного профілю кривдника, поширеним описом його дій є такий: «поведінкові моделі, для яких характерний примусовий контроль, що включає різні форми погроз, психологічного та фізичного насильства».

Існує частина кривдників, які страждають на психічні захворювання (депресія, посттравматичні стресові розлади), мають психопатологію. Діагностичний та статистичний підручник Американської психологічної асоціації (Б5М-ІУ) не відводить діагностичної категорії для кривдників, але ментальне захворювання варто розглядати як фактор, який може впливати на природу насильства.

Кривдники не завжди — «погані» люди, але їхня насильницька поведінка не є прийнятною.

Деякі кривдники мають історії свого дитинства, де вони були жертвами фізичного чи сексуального насильства, недбалого ставлення батьків. Частина з них потерпала від жорстокого поводження, мала проблеми із психічним здоров’ям.

Усі вказані фактори можуть породжувати різноманітні моделі насильницької поведінки.

Кривдники потребують підтримки і впливів, що допоможуть їм подолати агресивну поведінку і додаткові проблеми, які є причиною таких учинків.

НеллБлеклок, аналізуючи ситуацію у Сполученому королівстві, стверджує, що переважна більшість тих, хто використовує насильство та інші форми поведінки для контролю та домінування у стосунках, — це чоловіки. Більшість поранених чи вбитих через домашнє насильство — жінки: щотижня двох жінок убивають їхні партнери чи екс-партнери.

Як виявилося в ході реалізації у Великій Британії проекту «Інтервенція у домашнє насильство» (ІДН), для осіб, які вчинили насильство у сім’ї, характерні:

• мінімізація;

• відмова від відповідальності;

• почуття права на контроль (чоловіче право).

Мінімізація. Кривдник намагається мінімізувати, ігнорувати реальність насильства — повторюваність, частоту скоєння, серйозність, наслідки. Він заперечує факти насильства, стверджує, що нічого не сталося.

Кривдник виключає зі своєї уваги усвідомлення таких видів власної поведінки:

• окремі випадки, які не підпадають під його внутрішнє «визначення» насильства (штовхання, обмеження у пересуванні, блокування та кидання чимось);

• сексуальне зловживання чи сексуальне насильство — вони вважають його чимось непритаманним домашньому насильству;

• жорстоке поводження з дітьми;

• нефізичну насильницьку поведінку.

Найчастіше визнають тільки те насильство, яке стало публічним, спричинило заведення кримінальної справи.

Забування, «витирання» з пам’яті, «незнання». Кривдник починає свій розгляд насильства із фраз на кшталт: «Я не знаю, про що ви говорите», «Щось там сталося». Ця невизначеність найчастіше є спробою завуалювати насильство і подати його як дії не тільки свої, але й інших осіб.

«Реально — це не я». Кривдник тут демонструє уявлення про когось, хто чинить насильство, але це не він. Він не заперечує, що інші люди потребують допомоги. «Але це — не я», «Я не той, хто б’є свою дружину», «Кожен може розлютитися — але ж я не б’ю її щотижня». Зміни у такому дистанціюванні настають, коли чоловіки щойно перервали свої стосунки чи почали брати участь у корекційній програмі. Вони тоді кажуть: «Звичайно, я був кривдником», «Це було до того, як я прийшов сюди, тепер…».

Кривдник представляє своє насильство як таке, що не має особливого значення, використовуючи фрази, в яких домашнє насильство виглядає як сварка.

Кривдники часто бачать партнера як неприйнятного, носія зла й описують його у вкрай негативних термінах. Це є частиною процесу, що дозволяє чинити насильство щодо партнера.

Відмова визнавати вплив домашнього насильства на дітей. Як правило, не зважаючи на те, що/кривдник вчиняє насильство щодо матері своїх дітей упродовж багатьох років, він часто стверджує, що є хорошим батьком. У корекційних програмах обов’язково потрібно обговорювати цю тему.

Заперечення відповідальності. Кривдник заперечує контроль своїх дій, вважає, що контроль — деінде, поза ним самим.

ДжоТодд стверджує, що особи, які вчиняють насильство у сім’ї, часто добре розрізнюють, щодо кого вони проявляють насильницьку поведінку і до якого рівня можуть застосовувати жорстокість. Кривдники відчувають гнів, наприклад, щодо свого начальника, батька, партнера, але за жертву обирають саме партнера. ДжоТодд вважає, що кривдник не завжди вдається до агресії тільки через те, що гнівається, а й тому, що його зрадили. Він також відчуває страх, образу, безпорадність.

Працюючи із кризовими сім’ями, жертвами насильства (у 80 % випадків це жінки і діти), особами, які вчинили (вчиняють) насильство у сім’ї, ми аналізували не тільки психологічні особливості Постраждалих від домашнього насильства, але й кривдника.

Наша схема психологічного портрету особистості містить такі складові:

• риси інтелекту;

• цінності;

• мотиви;

• етичні та моральні принципи;

• самооцінку;

• емоційний стан;

• життєві вміння;

• особистісні риси;

• психологічні наслідки перебування людини у ситуації насильства.

На основі цього нам вдалося скласти психологічний портрет кривдника.

 

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ КРИВДНИКА

Інтелект:

• міфологізованість — міф про його особливу роль і особливі здібності;

• є власна точка зору, що не підлягає змінам та обговоренню;

• стійке уявлення про владу;

• рівень культури частіше низький, але не завжди;

• брак знань міжнародного та українського законодавства;

• відсутність умінь обговорювати проблеми;

• гіпертрофована жага самому приймати всі рішення.

Цінності:

• кар’єра;

• цінності батьківської (часто дисфункціональної чи тоталітарної) сім’ї;

• власне самоствердження, не зважаючи на інтереси і потреби інших людей;

• потреба мати людину, яка служить і обслуговує;

• ні в кого не має бути якихось сумнівів у моїй геніальності чи потенціалі.

Мотиви:

• влада за всяку ціну;

• подолати свої дитячі комплекси за допомогою насильства щодо близьких людей;

• систематично поводитись агресивно, не зазнаючи жодних покарань і не беручи за це відповідальності;

• віра в те, що кохання може бути і з кулаками;

• віра в те, що життя жертви та дітей — ніщо у порівнянні із власним;

• віра в те, що саме він знає, у чому щастя жертви та дітей;

• страх перед змінами у своєму житті (наприклад, якщо дружина піде працювати).

Етика, мораль:

• установки на те, що заради нього чи його цілей близькі (насамперед, партнер) мають жертвувати всім;

• готовність вирішувати всі питання силою;

• готовність до того, щоб близькі люди втратили власну гідність;

• прийняття етики стосунків у своїй батьківській сім’ї, яка є (була) дисфункціональною чи тоталітарною, за норму.

 

Самооцінка:

• завищена чи приховано занижена при бажанні мати високу;

• втрата віри у близьких і гіпертрофована віра в себе;

• стигматизація близьких людей і надання їм соціальних ролей: «нероба», «нікчема», «погана господиня», «погана мати», «невіглас» тощо, і через це штучне підняття власної самооцінки;

• намагання вирішити проблему через штучне підняття своєї самооцінки (імовірно, заниженої внаслідок дитячих психологічних травм) і штучне зниження самооцінки близьких людей.

Емоційний стан:

• почуття правоти завжди і в усьому;

• хронічний стрес, систематична агресивна поведінка;

• втрата рівноваги;

• зловживання засобами «набуття рівноваги» — алкоголь, наркотики тощо;

• страх суспільства, начальників;

• відчуття повсякденності факту насильства у сім’ї.

Життєві вміння:

• низький рівень релаксації;

• низька культура подолання стресів і травм (у всіх гріхах звинувачує не себе, а інших);

• відсутність практики одержання психологічної допомоги і віри в те, що саме йому це дуже потрібно;

• відсутність умінь змінювати звичні стереотипи та шукати нові шляхи вирішення проблем;

• низький рівень партнерських стосунків.

Особистісні риси:

• співзалежність від інших людей;

• порушення закономірностей раннього розвитку, що проявляється у контрзалежних моделях поведінки, униканні близькості (за Вайнхолдами);

• відсутність умінь партнерського співіснування;

• гіпертрофоване бажання бути лідером;

• травмованість;

• агресивність;

• дратівливість;

• авторитарність.

Психологічні наслідки створення ситуації насильства у сім’ї:

• нестійкість ціннісних орієнтацій;

• відчуття приреченості завжди бути агресором;

• формування вміння керувати і бути агресивним у ситуації насильства;

• неадекватність самооцінки;

• стигматизація всіх навколо;

• страх втратити владу в сім’ї;

• готовність до систематичної агресивної поведінки у сім’ї.

Основна увага у попередженні та подоланні наслідків насильства у сім’ї тривалий час була зосереджена на допомозі постраждалим особам.

Однак останнім часом у європейських країнах акцент змістився і на роботу з тими, хто чинить насильство в сім’ї, на їхнє покарання та надання їм можливості лікуватися, проходити корекційні програми.

У 2006—2008 роках реалізовано проект «Робота з особами, які вчинили насильство у сім’ї». Метою було вивчення досвіду європейських країн у роботі з кривдниками, визначення найкращих практик роботи з ними. Проект реалізували 8 організацій із 7 країн Європи.

Виявилося, що зараз у Європі діє 192 корекційні програми для кривдників у19 країнах:

• Австрія — 5 програм;

• Бельгія — 3;

• Хорватія 1;

• Кіпр 1;

• Чехія 1;

• Данія — 3;

• Фінляндія 1;

• Франція 22;

• Німеччина 66;

• Ірландія — 4;

• Ісландія 1;

• Литва — 1;

• Люксембург 1;

• Норвегія 16;

• Португалія 4;

• Словенія 1;

• Швеція 4;

• Іспанія — ЗО;

• Велика Британія 7.

Це не зовсім репрезентативна, скоріше ілюстративна інформація. Так, наприклад, у Великій Британії діє понад 200 програм для жертв насильства і кривдників.

Варто відзначити, що у Північній та Західній Європі корекційних програм значно більше, ніж у Південній та Східній.

Перша корекційна програма для домашніх агресорів почала діяти у 1984 році. До 1995 року з’явилося ще 15 програм, і ще 28 до 2000. Між 2001 і 2005 роками виникло ще 86 програм, і 33 — між 2006 і 2007.

Фінансують корекційні програми для домашніх кривдників:

• 33 % — з державного бюджету;

• 28 % із муніципальних фондів;

• 42 % з регіональних фондів;

• 18 % приватне фінансування.

Як людина потрапляє в корекційну програму? У 75 % випадків проходження корекційної програми визначається рішенням суду чи в рамках інших актів правосуддя. У 25 % проходження програми є добровільним. У Великій Британії та Швеції часто програми діють у контексті пробації чи інших систем правосуддя. З 2004 року в Іспанії існує закон, відповідно до якого кожен домашній кривдник який потрапив до в’язниці, має пройти корекційну програму.

Які методи використовують у корекційних програмах? За результатами аналізу 170 програм виявилося, що у 45 % із них застосовують методи когнітивної терапії поведінки та соціальні тренінги.

13 % програм базуються на системній сімейній терапії, 14 % на методах психодинаміки. У 28 % програм використовують усі три підходи.

Індивідуальна чи групова робота?

151 програма реалізує індивідуальне консультування. 149 програм передбачає групову роботу. 59 програм — роботу з парами. 112 із 149 програм, що передбачають реалізацію групової роботи з кривдниками, включають також індивідуальну роботу з ними.

Як довго триває корекційна програма?

40 % програм, що реалізують групову роботу, — від 14 до 26 тижнів, 23 % менше ніж 14 тижнів, 19 % до 52 тижнів.

У більшості програм групової роботи передбачено участь 2 керівників групи. У 71 % програм групу ведуть гендерно змішані команди — чоловік та жінка.

У США у всіх штатах діє програма «Стоп насильству». Вона передбачає реалізацію корекційних програм для осіб, які вчинили насильство у сім’ї. Важливою складовою цих програм є визначення тих осіб, які справді мають пройти корекційну програму.

Коли спливає факт домашнього насильства, з’ясовують і причини агресивної та насильницької поведінки людини:

• алкоголізм;

• наркоманія;

• психічне захворювання;

• систематична агресивна поведінка;

• дитячі психологічні травми.

Перші три спочатку треба вилікувати. Тільки після цього особи можуть проходити корекційну програму. Отже, програмі має передувати діагностична робота (визначення захворювань кривдника, бази та принципів індивідуальної психокорекції).

Про насильство в сім’ї

 

Занадто часто доводиться дитячим психологам стикатися з непередаваним дитячим горем і бачити скорбні очі на маленьких личках. Знаєте, як це страшно: усміхнене дитяче обличчя, а в очах — така бездонна доросла туга… І плакати таке маля вже не може. Душа пересохла. Тому сьогодні у нас — сумна тема. Висвітлити її ми намагалися обережно, аби не завдати зайвого болю людям, які пережили насильство.

 

Проблема насильства у сім’ї заявляє про себе на повний голос. Дослідження, які проводили в Україні, також підтверджують надзвичайну гостроту проблеми і поширення різних форм насильства у наших родинах.

Держава бачить і визнає таку проблему: вже прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім’ї». Шкода лише, що прийняти закон і виконати його у нас — різні речі.

Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту називає такі фактори проявів насильства в українських родинах:

• психологічні (психічні розлади, високий рівень агресії, власний негативний досвід дитинства, низька самооцінка кривдника);

• соціальні (стереотипність уявлень про ролі у сім’ї і виховання дітей, високий рівень алкоголізації населення, поширення наркоманії”);

• економічні (зниження рівня життя значної частини населення, соціально-побутова невлаштованість, безробіття).

Водночас саме проблема насильства у сім’їєпричиною таких глобальних явищ як:

• бездоглядність і бездомність дітей;

• зростання кількості розлучень;

• формування насильницького менталітету нації;

• жебракування;

• втрата загальнолюдських цінностей любові й порозуміння.

Насильство в родині також є одним із чинників, що підштовхують до скоєння правопорушень.

А головне — діти, які спостерігають насильство у власному домі, переносять цей негативний досвід у власне життя, відтворюючи саме насильницьку модель поведінки у своїх сім’ях і суспільстві загалом.

 

МАСШТАБИ ПОШИРЕННЯ НАСИЛЬСТВА У СІМ’Ї

Достовірної статистики про реальні прояви насильства у родині немає, оскільки це явище є найчастіше приховуваною формою насильства.

За інформацією МВС України, лише минулого року було поставлено на облік понад 50 тис. осіб, які вдавалися до насильства у родині.

Зростає кількість звернень до правоохоронних органів у зв’язку із цією проблемою, але, звісно, більшість приховує таке насильство з особистих причин і через недовіру до правоохоронних органів, які й самі частенько відмовляють у реєстрації фактів насильства в сім’ї.

Вади системи попередження домашнього насильства. Протидія цьому явищу була розпочата із прийняттям Закону України «Про попередження насильства у сім’ї», який набув чинності у березні 2002 року.

Відповідно до цього закону, заходи із запобігання насильству в родині покладені на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства у сім’ї (ці функції виконує Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту і його місцеві підрозділи), службу дільничних інспекторів міліції, кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, органи внутрішніх справ, органи опіки і піклування, спеціалізовані заклади дляжертв насильства у сім’ї (зокрема, кризові центри).

Шляхи розв’язання проблеми попередження насильства усім’ї. Сьогодні робота із запобігання насильства у родині спрямована переважно на надання допомоги постраждалим і застосування санкцій щодо агресора, тобто на подолання причин насильства, а не на попередження цього явища. Проте для того, аби розв’язати таку проблему, необхідно ліквідувати і причини її виникнення. Це немов ремонт будинку: ми маємо не тільки підлатати дах і стіни, а й у першу чергу — зміцнити фундамент. Фундамент — це родина.

 

ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ: ВИДИ І НАСЛІДКИ

Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їхніми інтересами може мати різні види і форми, але результат завжди той самий: завдається серйозної шкоди здоров’ю, розвитку та соціалізації, нерідко насильство загрожує життю.

Фізичне насильство — це завдання дитині батьками або особами, які їх заміняють, вихователями фізичних і тілесних травм, які шкодять здоров’ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це може бути побиття, катування, штовхання, удари, ляпаси, припалювання гарячими предметами, рідинами, запаленими цигарками, кусання.

Фізичне насильство — це також і залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речових або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не прописаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення.

У деяких сім’ях як дисциплінарні заходи застосовують різні види фізичного насильства: від потиличників і копняків до побиття ременем. Фізичне насильство — це фізичний напад (знущання), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи розбещення — це використання дитини дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення своїх сексуальних потреб чи отримання вигоди.

Сексуальне насильство включає статевий акт (коїтус^, оральний та анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення належать також і залучення дитини до проституції, порнобізнесу, оголення перед дитиною статевих органів та сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює (під час перевдягання, у туалеті).

Психічне (емоційне) насильство — це постійні або періодичні словесні образи, погрози від батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження людської гідності, звинувачення у тому, в чому дитина невинна, демонстрація нелюбові, ворожості. До цього виду насильства належить також постійна брехня, обман дитини (внаслідок чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям. На жаль, у нашій культурі постійна критика та ігнорування дитини не вважаються насильством. Але психічне (емоційне) насильство — найпоширеніше!

Нехтування інтересами і потребами дитини (депривація) — відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, житлі, вихованні, медичній допомозі з об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без них. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я ситуацій.

Зазвичай, дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неодмінно супроводжується порушенням сімейних стосунків і довіри в родині, маніпулятивними відносинами, а часто і залякуванням, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (погроза побити і покалічити).

Одним із виявів жорстокого поводження з дітьми є відсутність у жінки любові до дитини, коли та була ще в материнській утробі (небажана вагітність). Малюка, який ще ніяк себе не проявив, уже не люблять, не думають і не дбають про нього. Емоційно відкинуте ще до народження, таке дитя народжується раніше (за статистикою це трапляється удвічі частіше порівняно з бажаними вагітностями). Немовлята нерідко мають недостатню масу тіла, хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

Насильство щодо дітей можна класифікувати і за такими ознаками:

• стратегія кривдника (явне або приховане);

• час (тепер чи в минулому);

• тривалість (одноразове, систематичне, таке, що триває роками);

• за місцем і оточенням (удома — від батьків; у школі — від педагогів чи інших

дітей; на вулиці — від дітей чи незнайомих дорослих).

Будь-який вид жорстокого поводження призводить до різноманітних наслідків, проте об’єднує їх одне — шкода для здоров’я чи небезпека для життя. Негативними наслідками для здоров’я є: втрата чи погіршення функціонування певного органу, розвиток захворювання, порушення психічного чи фізичного розвитку. Зі 100 випадків фізичного насильства щодо дітей приблизно 1—2 завершуються смертю жертви.

Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, пошкодження внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок тощо). Потрібен час, аби залікувати все це, але ще більше часу і зусиль іде на загоєння душевних ран.

Розрізняють негайні та віддалені наслідки жорстокого і недбалого ставлення до дітей.

До негайних належать фізичні травми, пошкодження, блювота, головний біль, зомління, характерні для маленьких дітей, яких хапають за плечі і сильно трясуть. Під час цього синдрому відбуваються крововиливи в очні яблука. Окрім цього, це психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися чи глибокій загальмованості, зовнішній байдужості. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності.

Віддалені наслідки — це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість.

 

ПОРУШЕННЯ ФІЗИЧНОГО І ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Більшість дітей, які живуть у родинах, де застосування важких фізичних покарань, лайливе слово є «методами виховання», або у сім’ях, де малюки позбавлені тепла, уваги (наприклад, де батько — алкоголік), мають ознаки затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Закордонні спеціалісти назвали цей стан «нездатністю процвітати».

Малюки, які зазнали жорстокого поводження, часто відстають у зрості, масі тіла, або і в тому, і в іншому від своїх ровесників. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, мають гірші оцінки. У них часті «погані звички»: смоктання пальців, обкушування нігтів, розкачування, онанізм.

Та й зовнішньо діти, які живуть в умовах нехтування їхніх інтересів, фізичних та емоційних потреб, виглядають інакше: у них припухлі, «заспані» очі, бліде обличчя, розкуйовджене волосся, неакуратний одяг, інші ознаки гігієнічної занедбаності — воші, висипи на шкірі, неприємний запах від тіла й одягу.

 

ХВОРОБИ ЯК НАСЛІДОК ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ

Хвороби можуть бути специфічними для певного виду насильства: наприклад, під час фізичного — це пошкодження різних частин тіла та внутрішніх органів, переломи кісток. Сексуальне насильство можуть супроводжувати захворювання, які передаються статевим шляхом: запальні, інфекційні хвороби геніталій, сифіліс, гонорея, СНІД, гострі та хронічні інфекції сечостатевих шляхів, травми, кровотечі зі статевих органів та прямої кишки, розриви прямої кишки та піхви, випадіння прямої кишки.

Незалежно від виду і характеру насильства, у дітей можуть виникати і психосоматичні недуги: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, зниження апетиту. Внаслідок емоційного (психічного насильства) у дітей нерідко трапляються шкірні висипи, алергічна патологія, виразка шлунку, через сексуальне насильство — незрозумілий (якщо немає захворювань черевної порожнини і малого тазу) біль унизу живота.

Часто у дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання як тики, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги через випадкові травми, отруєння.

 

ПСИХІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА

Практично всі, хто постраждав від жорстокого поводження чи зневажливого ставлення, пережили психічну травму, внаслідок чого вони розвиваються з певними особистісними, емоційними, поведінковими особливостями, що негативно впливають на їхнє подальше життя.

Дехто сам стає агресивним, і агресія найчастіше спрямована на слабших: молодших дітей або тварин. Часто вони виявляють насильство у грі, часом їхні спалахи гніву безпричинні.

Деякі діти, навпаки, надміру пасивні, не можуть захистити себе. В обох випадках порушується контакт, спілкування з ровесниками. Занедбані, емоційно депривованідіти, прагнучи за будь-яку ціну звернути на себе увагу інших, інколи стають паріями серед однолітків, викликають роздратування у дорослих. Це «емоційно голодні» діти, готові «їсти» чужу увагу, позитивну чи негативну. Через це вони часто потрапляють у небезпечні ситуації, коли їхній «голод» використовують непорядні люди.

Ті, хто зазнав сексуального насильства, набувають невластивих вікові знань про сексуальні стосунки, що часто виявляється у поведінці, іграх з іншими дітьми, іграшками. Навіть малеча дошкільного віку з часом може ініціювати розбещення, втягувати у це якнайбільше учасників.

Найбільш універсальна і важка реакція на будь-яке, а не лише сексуальне, насильство — це низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов’язаних із насильством. Особа з низькою самооцінкою переживає практично постійне почуття вини, сорому. Вона переконана у власній неповноцінності, у тому, що «гірша від інших». їй важко здобути повагу однолітків, спілкування з ними неадекватне.

Серед цих дітей часті депресії, навіть коли вони виростають. Це виявляється у нападі тривоги, безпричинної туги, почутті самотності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків трапляються спроби накласти на себе руки.

Почуваючись нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід зі становища, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, справедливо щодо сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберегти таємницю і не ламати звичного життя родини діти вимагають від дорослих ґвалтівників солодощі, іграшки, подарунки.

 

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Результатом є подвійні втрати — для самої жертви і для суспільства.

Дітям, які пережили будь-який вид насильства, важко соціалізуватися: у них немає зв’язку з дорослими, необхідних навичок спілкування з ровесниками, достатнього рівня знань та ерудиції, аби завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, часто до цього додається звичка вживати алкоголь, наркотики. Вони крадуть і чинять інші правопорушення.

Дівчатка нерідко починають займатися проституцією, а у хлопчиків може змінитися статева орієнтація. І тим, й іншим важко створити родину, оскільки вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, адже їхні власні емоційні проблеми так і залишилися нерозв’язаними.

Будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові риси, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для соціуму.

Що ж втрачає суспільство через насильство щодо дітей? Це, перш за все, людські життя (убивства дітей і підлітків, самогубства), втрата продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їхнього психічного і фізичного здоров’я, низький освітній і професійний рівень, криміногенна поведінка. Такі батьки нездатні виховати фізично і морально здорових дітей. Зрештою, це відтворення жорстокості, оскільки колишні жертви часто самі згодом стають кривдниками.

 

МІФИ І ФАКТИ ПРО НАСИЛЬСТВО У СІМ’Ї

1. Жінки, котрі зазнають насильства у сім’ї, — мазохістки, їм приємно, коли їх б’ють.

В основному вважається, що б’ють жінок, які «хочуть і варті того, щоб їх побили», тому вони не йдуть із родини і терплять таке ставлення. Цей міф стверджує, що вони отримують сексуальне задоволення від того, що їх б’ють чоловіки, яких вони люблять.

2. Жінки провокують насильство і варті його.

Це поширене твердження свідчить, що проблема насильства щодо жінок — соціальна. Вона закорінена у тендерних стереотипах, які змалечку навівають людям. Жодна істота не заслужила побоїв, проте в реальності кривдник завжди знайде виправдання своїм діям, незалежно від того, як поводилася жертва.

3. Жінки, які зазнають насильства, завжди можуть піти від кривдника.

У суспільстві, де жінкам із культурної точки зору запропоновано вірити у те, що любов і шлюб є їхньою самореалізацією, часто вважається, що жінка має право і свободу піти з дому, коли насильство стає дуже серйозним. Проте насправді на цьому шляху — чимало перепон.

4. Людина, яка хоча б раз зазнала насильства, назавжди стає жертвою.

Після консультування у спеціалістів жінка може повернутися до «нормального» життя, якщо цикл насильства розірвано і вона у безпеці.

5. Вдаривши хоч раз, зупинитися вже не можна.Якщо теорія психологічно набутого насильницького ставлення правдива, то кривдників можна навчити навичок ненасильницької поведінки. По психологічну і психотерапевтичну допомогу слід звертатися не тільки жертвам, але й самим агресорам.

6. Чоловіки-кривдники поводяться агресивно і грубо у стосунках з усіма.

Насправді більшість із них здатні контролювати себе і розуміють, щодо кого можна, а щодо кого ні виявити насильство.

7. Ті, хто вдається до насильства, — насправді не люблять.

Вони використовують любов для того, аби утримати,, жінку в насильницьких стосунках.

8. Кривдники — психічно хворі.

Ці чоловіки часто живуть «нормальним» життям, окрім тих моментів, коли дозволяють собі спалахи агресії. їхній соціальний статус може бути доволі високим, вони працюють і на керівних посадах, є соціально активними, успішними в бізнесі.

9. Чоловіки, які вдаються до насильства, — невдахи і не можуть упоратися зі стресом та проблемами в житті.

У стані стресу рано чи пізно опиняються всі люди, але не всі чинять насильство.

10. Чоловіки, які б’ють своїх дружин, б’ють також і дітей. Це трапляється приблизно у третині сімей.

11. «Чоловік припинить мене бити, коли ми одружимося».

Жінки думають, що чоловіки припинять контролювати їх після шлюбу. Вважається, що, досягши свого, він має заспокоїтись і повірити, що вона його любить, адже шлюб є найвищим доказом кохання. Проте проблема у тому, що влади не буває замало, і цикл насильства триває.

12. Дітям потрібен їхній батько, навіть якщо той агресивний — «лишаюся з ним тільки заради дітей».

Безумовно, в ідеалі діти потребують і матері, й батька. Проте ті, які живуть в умовах домашнього насильства, самі можуть просити матір утекти від батька, аби врятуватися від побоїв.

13. Сварки, фізична агресія характерні для неосвічених і бідних. У сім’ях із вищим рівнем статків таке трапляється рідше.

Насправді насильство у родині не обмежується певними соціальними прошарками і групами. Це може відбутися у будь-якій родині, незалежно від рівня доходів.

14. Чоловіки і жінки завжди сварилися. Це природно і не може мати серйозних наслідків.

Сварки і конфлікти справді трапляються у стосунках. Проте визначальною особливістю насильства є серйозність, циклічність, інтенсивність і результати.

15. Ляпас ніколи не ранить серйозно. Характерна особливість насильства —

циклічність і поступове посилення його актів. Починатися все може з критики, далі почнуться приниження, ізоляція, ляпас, удар, регулярні побиття, інколи все завершується смертю.

16. Причиною насильства є алкоголь.

Уживання спиртних напоїв знижує здатність контролювати свою поведінку, але серед кривдників є чимало чоловіків, які не п’ють і не курять. Дехто з них, навіть пройшовши лікування від алкоголізму, і далі поводився жорстоко й агресивно щодо близьких. Алкоголізм і вживання хмільних напоїв не може бути виправданням насильству.

17. Насильство у родині — явище нове, породжене сучасними економічними та суспільними змінами, прискореним темпом життя і новими стресами.

Звичай бити дружину насправді такий же старий, як і сам шлюб. У найдавніші часи закон відкрито дозволяв насильство щодо жінок.

18. Зараз домашнє насильство — явище рідкісне. Воно лишилося в минулому, коли і часи були жорстокішими, і жінки вважалися власністю чоловіків.

Насильство в родині — надзвичайно поширене й зараз. У багатьох країнах є адвокати й юристи, які спеціалізуються на захисті прав жінок. Вважається, що домашнє насильство посідає одне з перших місць серед тих видів злочинності, свідчення про які рідко доходять до правоохоронних органів.

Існування цих та інших міфів про проблему насильства у сім’ї лягає важким тягарем на плечі жінок і дітей, котрі зазнають агресії. Усе це — бар’єри на шляху до нормального життя.

Проблема насильства

щодо дітей та учнівської молоді

 

Серед багатьох соціальних проблем сучасного українського суспільства однією з найактуальніших є кривдження дітей та молоді. Насильство над слабшими можуть чинити як дорослі, так і самі діти.

 

Проблема насильства щодо дітей у нашому суспільстві загострюється через соціально-економічну нестабільність, майнове розшарування, недоліки навчально-виховного процесу тощо. Оскільки діти проводять багато часу саме в” навчальних закладах, то школи мають відігравати одну з ключових ролей у справі захисту їх від насильства. Відповідно, дорослі, які здійснюють контроль за навчальними закладами та які працюють у них (адміністрація, педагогічний колектив, працівники психологічної служби — практичні психологи та соціальні педагоги), зобов’язані забезпечити умови, які б сприяли утвердженню людської гідності дитини та її розвитку.

Більшість актів насильства, жертвами яких стають діти, чинять особи, які є частиною їхнього життя: однокласники, вчителі, друзі, батьки, роботодавці. Зростання насильства в суспільстві значною мірою пов’язане зі зниженням виховного потенціалу сім’ї.

На жаль, нині в Україні економічна криза впливає не тільки на матеріальний добробут родини — порушуються й сімейні стосунки між батьками та дітьми: батьки вимушені постійно шукати заробітку, вони не мають часу на спілкування, на виховання власних нащадків. Недоліками сімейного виховання обумовлено приблизно 60—80 % випадків протиправної поведінки молоді. За статистикою, більше половини дітей, які скоїли злочини, зростали у проблемних родинах, кожен третій підліток-правопорушник має неповну сім’ю, у майже 10 % неповнолітніх, які вчинили злочин, батьки були позбавлені волі. Згідно зі статистичними даними МВС, лише у 2008 році в органах внутрішніх справ на профілактичному обліку перебувало понад 36 тис. неблагополучних сімей. Упродовж2009 року в Україні виявлено понад 11,6тис. сімей, в яких батьки негативно впливали на виховання дітей і вчиняли насильство в сім’ї.

Якщо детальніше розглянути поняття «насильство», то це — будь-яка дія чи бездіяльність, що завдає або може завдати фізичної чи психічної шкоди особистості. Особливо проблема насильства загострюється, коли в суспільстві відбуваються процеси, які не сприяють розвитку моралі, формуванню позитивної самоконцепції, здатності вільно розвиватися та мислити, висловлювати власні думки.

 

Відповідно до статистичних даних в Україні 44 % батьків не знають інших методів виховання, крім тілесного покарання; 13 % школярів декларують, що вони зазнають фізичного насильства від однолітків, а 24%— дискримінації вчителів.

 

Саме поняття «насильство» включає низку субпонять:

• фізичне насильство;

• сексуальне насильство;

• економічне насильство;

• фізичну занедбаність;

• психологічне насильство (порушення емоційних стосунків).

Психологічне насильство дорослих викликає емоційні розлади у неповнолітніх. Психологічним насильством вважають словесні напади: крики, погрози, звинувачення, сарказм; негативне ставлення до дітей, що виявляється у поганому настрої дорослих, також це хронічні сімейні конфлікти.

 

Загрозою гармонійного психічного розвитку малюка можуть стати випадки, коли батьки не помічають своїх дітей — емоційна депривація; чи коли висувають завищені вимоги, що не відповідають розвитку; використовують малюка як «заручника» при вирішенні сімейних конфліктів, для задоволення власних егоїстичних потреб. Такі моделі поведінки дорослих не сприятимуть формуванню в дитини позитивної самоконцепції, почуття безпеки, вона не відчуватиме, що її люблять. Складність проблеми насильства вимагає комплексного підходу й об’єктивної оцінки методів розв’язання.

Психологічна служба системи освіти забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку вихованців, учнів і студентів, мотивів їхньої поведінки та діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей, створення умов для саморозвитку та самовиховання, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчальних закладів.

Відповідно до чинного законодавства («Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей» від 05.05.08 № 411/2008; «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року від 05.03.09; ч. 2 ст. 6 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»; п. 3.1. і п. 3.2. наказу Міністерства освіти і науки України від 01.02.10 № 59 «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми») Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи провів вивчення стану роботи обласних центрів практичної психології щодо профілактики насильства в учнівському середовищі за 2009 рік (26 регіонів і міст України).

Зокрема, на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині, Херсонщині протягом 2009 року обласні центри практичної психології проводили дослідження насильства в учнівських колективах навчальних закладах освіти. Було реалізовано програми вивчення ефективності психологічного супроводу процесу виховання учнів у навчальних закладах. Практичні психологи та методисти психологічної служби забезпечили підтримку постраждалим учням та їхнім сім’ям при співпраці з правоохоронними органами та правозахисними організаціями. Проведено психолого-педагогічну діагностику учнів; упроваджено розвивальні, корекційні програми з урахуванням індивідуальних, статевих, вікових особливостей різних категорій дітей; використано результати психодіагностичних досліджень у виховній роботі класних керівників та вчителів школи; проведено просвітницьку роботу серед учнів, педагогів, батьків із питань превентивного виховання.

У Житомирській, Херсонській областях протягом 2009 року працівники психологічних служб районів, міст розглянули випадки жорстокого поводження з дітьми у сім’ях. Соціально-психологічні служби навчальних закладів, у яких виявлені факти насильства, проводили такі заходи:

• соціально-психологічні обстеження постраждалих і впровадження реабілітаційно-корекційних занять для дітей, які зазнали насильницьких дій;

• профілактичні бесіди із членами їхніх родин;

• соціальне інспектування сімей через вивчення умов проживання дитини;

• підготовку інформаційних листів в управління освіти, міський центр соціальних служб для молоді;

• організацію дієвої співпраці з представниками різних організацій;

• інформаційно-просвітницьку роботу з педагогічними колективами (супровід дітей, які зазнали насильства в сім’ї).

У Кіровоградській області в закладах освіти створено банк даних неблагополучних сімей та дітей, які потребують соціального захисту (залишилися без опіки батьків; діти під опікою та їхні сім’ї; з багатодітних родин; із неповних сімей; які мають обмежені фізичні можливості; «група ризику»). У закладах існує реєстр організацій і установ області, що можуть надати допомогу жертвам насилля тощо. Учнівські колективи поінформовані про телефон довіри.

Практичні психологи та соціальні педагоги психологічної служби Хмельницької, Полтавської, Івано-Франківської, Львівської, Черкаської, Харківської областей розробили та затвердили авторські навчальні програми факультативів, тренінгових занять, спецкурсів із психології спілкування, толерантної поведінки, основ психології тощо (на виконання наказу № 806 МОН від 01.09.09 «Про використання навчально-методичної літератури у загальноосвітніх навчальних закладах»). Зокрема, Львівська область представила методичну розробку для роботи практичних психологів із педагогічними працівниками всіх категорій «Профілактика насильства в учнівському середовищі»; для роботи з дітьми, які зазналинасильства — «Скривджена дитина: превенція, форми і методи соціально-психологічної допомоги»; Черкаська область — методичні матеріали для роботи практичних психологів з учнями різних вікових категорій щодо профілактики насильства: «Школа ефективного спілкування» (цільова аудиторія — учні 6—9-х класів), «Запобігання та обмеження проявів агресивної поведінки молодших підлітків» (цільова аудиторія — учні 7-х класів); Харківська область — тренінгові та соціально-реабілітаційні програми: «Надання психологічної допомоги молоді, яка схильна до суїциду чи здійснила спробу суїциду», «Профілактика ВТЛ/СНІДу, наркоманії, алкоголізму серед учнів і студентів»; методичні рекомендації: «Соціально-психологічний супровід сімей, що опинилися у кризових ситуаціях».

У Донецькій, Дніпропетровській, Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Сумській, Хмельницькій, Чернігівській, Харківській областях психологи застосовують різноманітні форми роботи з педагогічними колективами — семінари, круглі столи, методичні об’єднання, тренінги та інші інформаційно-просвітницькі заходи для додержання педагогічними працівниками вимог законодавства про захист прав дітей, недопущення фізичного або психологічного насильства над ними.

Проведено профілактичні заходи для батьків (анкетування, семінари, конференції, круглі столи): в АР Крим, Запорізькій, Сумській, Харківській, Чернігівській областях та м. Києві.

Відповідно до програм діяльності психологічних служб областей в АР Крим, Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Полтавській, Рівненській, Харківській, Чернігівській областях та в м. Києві відбулися навчальні семінари-практикуми для практичних психологів та соціальних педагогів за темами: «Надання допомоги дітям-жертвам насильства», «Особливості психологічного консультування дітей, які зазнали насильства», «Профілактична робота практичного психолога та соціального педагога щодо запобігання насильству серед батьків, опікунів, учителів та учнів».

Проведено науково-практичні семінари, круглі столи для керівників районних (міських) методичних об’єднань практичних психологів загальноосвітніх навчальних закладів, керівників соціально-психологічних служб, для директорів навчальних закладів та заступників директорів із виховної роботи у Волинській, Житомирській, Закарпатській,

Запорізькій, Київській, Полтавській, Чернігівській, Чернівецькій, Харківській областях.

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи на виконання низки наказів Міністерства освіти і науки України провів пілотне дослідження серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів, ПТНЗ, педагогічних працівників та батьківської громадськості з питань профілактики правопорушень та насилля серед неповнолітніх і молоді.

 

Наслідками насильства стають асоціальні форми поведінки, незадовільне навчання, зневажливе ставлення до інших. У молодих людей може виникнути ворожість, недовіра до педагогів, протистояння, вони діятимуть імпульсивно, навмання.

 

Проблеми виховання в родині (де дитина народжується та формується фізично, психічно, інтелектуально) відображаються на її подальшому житті. У дорослому віці нащадки проблемних сімей наслідують ті самі моделі поведінки (кривдження, ізоляція, недостатня увага тощо) у власних родинах.

 

У дослідженні взяли участь:

• учнів 9-х, 10-х і 11-х класів — 33092 особи;

• учнів ПТНЗ – 13443;

• педагогів — 1928;

• представників батьківської громадськості — 2418.

 

Мета опитування — вивчення ставлення респондентів до проблеми агресивної поведінки, жорстокого поводження з дітьми та молоддю, злочинності й можливих шляхів подолання, прояву та попередження явищ насильства.

За результатами дослідження («Чи відомі вам факти насильства у сім’ях ваших друзів або знайомих?», «Чи відомі вам випадки, коли насильство в сім’ї щодо дитини спричинило порушення її здоров’я?») з’ясувалося, що 17,4 % опитаних (респонденти — учні старших класів) відомі фактинасильства в сім‘ї, 15,8 % — випадки, коли насильство в сім’ї над дитиною спричинило порушення її здоров’я.

Чимало учнів ПТНЗ (35 %) вказали на відомі їм факти насильства в сім’ї. Майже стільки ж — 30,4 % — на випадки, коли насильство в сім’ї над дитиною спричинило порушення її здоров’я.

Про факти прояву насильства щодо дитини в сім’ях друзів чи знайомих, яке призвело до погіршення стану здоров’я дитини, вказали 5,6 % педагогів та 7,4 % батьків.

На запитання «Хто в першу чергу має стати на захист дитини, котра постраждала від насильства в сім’ї?» 30,23 % учнів зазначили, що це мають бути працівники міліції, працівники служби у справах дітей 27,28 %; 23,77 % педагоги навчального закладу; 10,23 % представники громади, в якій проживає сім’я; 8,49 % представники громадських організацій.

На думку респондентів (учні ПТНЗ), захистити дитину, яка постраждала від насильства в сім’ї, мають насамперед працівники служби у справах дітей (33 %), працівники міліції (29,3 %). Роль педагогів та батьків із захисту дитини від насильства оцінена значно нижче 15—16 %.

На думку педагогів, у першу чергу на захист дитини мають стати працівники служби у справах дітей 32 %; 26 % вважають, що це повинні бути педагоги навчального закладу; 25 % працівники міліції. На думку батьків, на захист дитини, яка постраждала від насильства в сім’ї, насамперед мають стати працівники служби у справах дітей 25 % та педагоги навчального закладу 24 %.

На запитання «Визначте, які з наведених дій призведуть до зниження кількості правопорушень і злочинів, скоюваних неповнолітніми» запропоновано такі варіанти відповідей:

• активізація місцевих громад (сусідів, жителів мікрорайону);

• суворіше покарання злочинців;

• надання інформації про юридичні наслідки скоєння злочинів школярам і студентам;

• регулярне відвідування представником міліції навчальних закладів;

• уведення просвітницького курсу для молодших школярів «Поведінка і закон»;

• посилення відповідальності батьків за виховання дітей;

• збільшення кількості в’язниць для неповнолітніх.

На думку старшокласників ЗНЗ, найефективнішими є заходи, спрямовані на зміну поведінки самих неповнолітніх та їхню інформаційну підтримку, а саме: суворіше покарання злочинців (72,57 %), регулярне відвідування представниками міліції навчальних закладів (67,83 %), надання інформації про юридичні наслідки скоєння злочинів школярам і студентам (67 %), уведення просвітницького курсу для молодших школярів «Поведінка і закон» (59,42 %). Також необхідним опитані учні вважають посилення відповідальності батьків за виховання дітей (59,71 %). і На думку учнів ПТНЗ, найефективніші дії — це посилення відповідальності дорослих, які втягнули неповнолітнього у кримінальну відповідальність (67,5 %), суворіше покарання злочинців (67,7 %), надання інформації про юридичні наслідки скоєння злочинів школярам і студентам (66,1 %), уведення просвітницького курсу для молодших школярів «Поведінка і закон» (62,7 %), регулярне відвідування представниками міліції навчальних закладів (60,4 %).

На думку педагогів, найефективнішими діями є: посилення відповідальності дорослих, які втягнули неповнолітнього у кримінальну діяльність (82,5 %), регулярне відвідування представником міліції навчальних закладів (73 %), посилення відповідальності батьків за виховання дітей (73 %), уведення просвітницького курсу для молодших школярів «Поведінка і закон» (65,2 %).

Батьки найдієвішими вважають: регулярне відвідування представником міліції навчальних закладів (74,8 %), уведення просвітницького курсу для молодших школярів «Поведінка і закон» (74,1 %), надання інформації про юридичні наслідки скоєння злочинів школярам і студентам (72,1 %), посилення відповідальності батьків за виховання дітей (69,4 %).

Аналіз відповідей усіх категорій учасників навчально-виховного процесу свідчить, що учні, педагоги та батьки усвідомлюють проблеми насильства, правопорушень і злочинів, які існують в українському суспільстві. Щоб кількість правопорушень і злочинів серед неповнолітніх знизилася, необхіднозвернути увагу на правову просвіту в навчальних закладах, потрібна активізація діяльності місцевих громад і соціальних служб, посилення відповідальності батьків за виховання та становлення особистості дитини.

 

Отже, на основі статистичної інформації, проведеного дослідження та даних, які надали обласні психологічні центри, необхідно виділити такі проблемні напрями роботи з профілактикинегативних звичок, жорстокої та протиправноїповедінки й попередження насильствасеред неповнолітніх, які вимагають вирішення найближчим часом:

1. Активізація розробки програм із профілактики насильства серед дітей та молоді.

2. Належне висвітлення проблеми насильства у засобах масової інформації.

3. Покращення ситуації в регіонах з організації дозвілля неповнолітніх та молоді.

4. Установлення чіткої взаємодії виконавчих органів у випадках виявлення насильства у сім’ї.

5. Уживання заходів для виявлення, обліку дітей та звітування відповідно до «Інструкції взаємодії суб’єктів соціальної роботи з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах».

6. Спільно із центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді — здійснення соціального інспектування сімей, схильних до недбалого ставлення до дітей.

7. Застосування психологічних прийомів і методів виявлення та реабілітації дітей, які зазнали насильства в сім’ї.

8. Психологічній службі — забезпечити проведення групових тренінгів та індивідуальну допомогу молоді при розв’язанні особистих проблем.

9. Розробка і поширення найкращих практичних здобутків із пропаганди здорового способу життя на рівні області.

10. Допомога дітям та учнівській молоді у формуванні життєвих пріоритетів і норм етичної поведінки на основі домінування моральних рис.

11. Проведення серед учнів інформаційно-профілактичних заходів, спрямованих на формування відповідального батьківства, створення позитивної моделі сім’ї.

12. Активніше впровадження спецкурсу «Етика і психологія сімейного життя» для учнів старших класів.

13. На базі навчальних закладів — створення центрів примирення та шкільної медіації, консультативних пунктів для учнів, батьків, педагогів.

14. Створення спільно з кримінальною міліцією у справах дітей курсу лекцій (інформаційних карток) для проведення роз’яснювальної роботи серед учнів із питань кримінальної відповідальності.

15. Дослідити досвід роботи закордонних соціальних служб у справах дітей і молоді та запровадити його в роботу вітчизняних соціально-психологічних служб для покращення ситуації в Україні щодо протидії насильству в сім’ях, над дітьми та учнівською молоддю.

16. Організація «скриньки дитячих проблем» у кожному навчальному закладі.

17. Створення на базі кожного навчального закладу консультативних пунктів для учнів, батьків, педагогів, де можна було б отримати консультації психолога, юриста і лікаря.

18. Створення спільно з кримінальною міліцією у справах дітей курсу лекцій (інформаційних карток) для проведення роз’яснювальної роботи серед учнів із питань кримінальної відповідальності.

19. Постійна робота з учительською аудиторією щодо методів впливу на школярів, необхідності особистого прикладу конструктивного спілкування і вирішення конфліктних ситуацій як способу виховання дитини у школі.

20. Розгляд на курсах підвищення кваліфікації заступників директорів із виховної роботи, педагогів-організаторів, класних керівників, практичних психологів і соціальних педагогів тем: «Вплив насильства в сім’ї на розвиток особистості дитини», «Комплексна допомога дітям, які зазнали різних форм насильства».

21. Модернізація заходів у рамках Всеукраїнської акції «16 днів проти Тендерного насильства».

22. Залучення до просвітницької роботи з батьками (профілактика кривдження дітей) спеціалістів служб у справах дітей, відділень кримінальної міліції у справах дітей, юристів.

Жорстоке поводження з дітьми

Профілактика та уникнення

 

Жорстоке поводження з дітьми – проблема держави та кожної свідомої особистості. Це реальність для тисяч неповнолітніх, які не отримують освіти, не мають постійного місця проживання, жебракують з однолітками або дорослими, потерпають від побиття та насильства, котрих примушують до важкої праці. Це і поширення дитячої проституції, порнографії, і комерційна сексуальна експлуатація дітей, торгівля ними, це ті факти страшної агресії та жорстокості, що завдяки засобам масової інформації стають відомими громадськості.

 

Проблема жорстокості й насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов’язано з багатьма соціально-економічними чинниками, серед яких слід відзначити: збільшення кількості неповних сімей унаслідок розлучень і виїзду батьків за кордон, відвертої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на телеекранах, масове відкриття комп’ютерних та ігрових залів, де підлітки можуть «утекти», «відірватися» від реальності й відчути себе героями-«вбивцями», тощо.

Серед важливих психологічних чинників варто зауважити й особливості підліткового віку (це критичний період у житті людини, коли відбуваються значні зміни на фізичному та психологічному рівнях, формуються життєві цінності, виникає потреба у самовираженні серед однолітків; це час суперечностей, коли, з одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійними, а з іншого — потребують розуміння і підтримки дорослого). Виникає нове відчуття дорослості — перехід від дитячих форм поведінки до дорослого бажання проявити себе, інколи за будь-яку ціну. Часто таке прагнення дорослості у підлітка набуває форм самоствердження шляхом кривдження інших. Такого способу самоствердження старшокласники часто навіть не усвідомлюють, оскільки він є «копіюванням» і відображенням дій дорослих.

Помітна тенденція до скоєння правопорушень у навчальних закладах, проявів жорстокості й насильства серед підлітків, які вони знімають на фото-, відеокамери та мобільні телефони. Ця тема вже не одноразово зринала в засобах масової інформації.

Шість випускників чернівецької школи відзняли восьмихвилинний кінофільм «Лох — це доля». На відео зафіксовані сцени побиття однокласників та молодших дітей, викручування рук, знущання, використання окремих «прийомів» дідівщини; голову однієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету; на іншому хлопцеві імітували статевий акт. Сцени знущання були відзняті в навчальних класах, спортзалі, їдальні, коридорах, біля центрального входу в школу. Фільм з’явився на одному із сайтів мережі Інтернет.

Продемонстроване відео свідчить про факти жорстокості й насильства. Психологічний аналіз дає право визначити, що фільм актуалізував проблеми учнівських стосунків. Факти жорстокості, насильства в ньому — очевидні. Якщо припустити, що діти грали ролі (чомусь такої думки дотримуються окремі вчителі), то «жертви» все одно не мали вибору, вони не могли відмовити групі лідерів, хоча й не бажали брати участі у буцімто «виставі», а це — вже примус, насильство. Також фільм відобразив пріоритети, що сформувалися у підлітків. Він впливає на свідомість, показує формування ціннісних орієнтацій у середовищі молоді, популяризує та насаджує асоціальний стереотип поведінки. Шість «героїв» фільму закінчили школу на достатньому і високому рівнях і навчаються у Вишах (5 — на економічних і комп’ютерних спеціальностях, 1 — на педагогічній).

Учителі школи публічно не засудили вчинку випускників і не визнали своїх помилок у вихованні учнів, навпаки, провину за те, що трапилося, переклали на державу, батьків та інших, тільки не на себе. Атакі висловлювання вчителів, як «Хлопці хотіли прикольнутися», «Головою в унітаз — це сміх», не піддаються жодній критиці. Не відбувся і громадський осуд цього факту на рівні загальношкільного і класних батьківських комітетів, ради навчального закладу, педагогічної ради школи, учнівського самоврядування.

У закладі був відсутній елементарний щоденний контроль зайнятості учасників навчально-виховного процесу, зокрема впродовж уроків, перерв між уроками і в позаурочний час; вхід і вихід зі школи під час відеозаписів не контролювався; на шкільному подвір’ї, як і в приміщенні школи, не було чергових педагогів, що передбачено у посадових обов’язках, інструкціях, правилах внутрішньошкільного розпорядку.

Адміністрація навчального закладу, педагоги виявилися нездатними працювати з групою підлітків кризового віку; за масовими заходами вони «забули» про конкретну індивідуальну роботу з учнями; недостатньо велася правоосвітницька робота, не вивчали протягом навчального року «Правил для учнів».

 

ЖИТТЄВІ ЦІННОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Анкета для учнів

1. Які, на вашу думку, найпоширеніші типи насильства в нашому суспільстві?

2. Які види насильства становлять особливу безпеку для розвитку особистості?

3. Назвіть причини насильства серед молоді.

4. Чи існує проблема насильства, проявів жорстокості у школі?

5. Що ви думаєте з приводу демонстрації на теле- і кіноекрані бойовиків та фільмів з елементами насильства?

6. Які почуття викликають у вас такі фільми? )}

7. Чи зазнавали ви проявів насильства та жорстокості хоч раз у житті?

8. Якщо ви станете жертвою фізичного насильства, якими будуть ваші дії?

9. Якою буде ваша реакція, якщо на очах кривдитимуть іншу людину?

10. Назвіть фактори, що впливають на формування ціннісних орієнтацій молоді.

 

Підсумки анкетування

Аналіз результатів опитування виявив, що, на думку старшокласників, насильство є надзвичайно актуальною проблемою для сучасного українського суспільства. На це вказали 73 % опитаних. Не думали про це — 24 %, заперечили 1,5 %.

Найпоширенішими типами насильства в нашому суспільстві респонденти вважають:

• насильство старших дітей над молодшими 45 %;

• насильство дорослих над дітьми — 44 %;

• насильство між представниками різної статі 37 %.

Особливу небезпеку для розвитку особистості, на думку учнів, становлять такі види насильства:

• сексуальне кривдження 61 %;

• психологічне (емоційне) насильство у сім’ї 57 %;

• фізичне насильство 48 %;

• моральне насильство вчителів — 14 %.

Відповіді респондентів віддзеркалюють актуальні проблеми, що існують у нашому суспільстві, у так званому «дорослому світі». Саме дорослий світ — основа формування психіки підлітків, адже молоді люди наслідують моделі та користуються зразками їхньої поведінки (батьків, учителів, інших значущих дорослих).

Основні причини насильства серед молоді можна розподілити на три групи факторів, які пов’язані: із зовнішнім впливом (виховні проблеми, криза в суспільстві, вплив ЗМІ); з уживанням алкоголю і наркотиків, а також із неефективною діяльністю окремих соціальних інституцій.

Найвагомішими у виникненні насильства, на думку респондентів, є:

• вплив ЗМІ 40 %;

• уживання наркогенних речовин — 40 %;

• наслідування поведінки дорослих — 30 %;

• низький рівень виховної культури батьків — 30 %;

• недостатній виховний вплив школи — 5 % учнів.

На запитання «Чи існує проблема насильства, прояву жорстокості у школі?»:

• «ні» відповіли 69 %;

• «так» 3 %;

• «складно сказати» 28 %.

Отже, самі підлітки відзначили вплив ЗМІ як один із найпотужніших стимулів до прояву насилля. Це підтверджують відповіді на запитання «Що ви думаєте про демонстрацію на теле- і кіноекранах бойовиків та фільмів з елементами насилля?»:

• я інколи переглядаю такі фільми — 53 %;

• вважаю, що вони негативно впливають на психіку людини, 38 %;

• я байдужий(а) до них 34 %;

• це «школа життя», що загартовує особистість, 23 %;

• такі фільми відволікають від буденної «сірої» дійсності — 21 %;

• вважаю, що потрібен контроль спеціалістів, які б забороняли демонстрацію таких фільмів на телеекранах, — 19 %;

• мені подобаються такі фільми — 13 %.

Варто зазначити, що підліток, який дивиться фільм з елементами насильства, навчається вербальних і фізичних агресивних дій, які раніше не були йому притаманні. У таких глядачів зменшується контроль над проявами власної агресії: «Якщо інші безкарно проявляють агресію та жорстокість, чому не можна й мені?». Окрім того, спостереження за сценами насильства сприяє поступовій утраті емоційної чутливості до агресії та чужого болю, робить людину байдужою. З часом агресія, насильство та жорстокість можуть стати звичним, буденним явищем.

Це яскраво підтверджують і відповіді на запитання «Які почуття викликають у вас такі фільми?»:

• байдужість, жодних почуттів 25 %;

• співчуття 13 %;

• страх, жах — 12 %;

• цікавість 11 %;

• неприємні відчуття, знервованість, погіршення настрою — 10 %;

• злість, обурення, гнів 7 %;

• захват, захоплення, адреналін, драйв, збудження — 6 %;

• відразу, огиду — 6 %;

• це реальність, це є в нашому житті — 5 %.

Що ж до свого реального життя, то свідками насильства (жорстокого поводження з друзями, однолітками, школярами) були 42 % респондентів, не стикалися з таким явищем — 49 %, не хочуть про це говорити – 8 %.

Хоч раз у житті зазнавали:

• морального приниження 48 %;

• фізичного кривдження 27 %;

• нападу 14 %;

• пограбування 12 %;

• сексуальної загрози 8 %.

На прохання уявити свою реакцію у ситуації, коли опитані можуть стати жертвами фізичного насильства, були отримані такі відповіді:

• звернуся до батьків 38 %;

• діятиму на власний розсуд 38 %;

• кликатиму на допомогу 30 %;

• звернуся до друзів — 5 %;

• звернуся до вчителів 3 %.

Оскільки показник звернень допедагогіву розв’язанні гострих конфліктних ситуацій низький, важливо посилити роботу з учителями щодо формування психологічної компетентності та розвитку навичок ефективної взаємодії з підлітками.

На запитання «Якою буде ваша реакція, якщо на ваших очахкривдитимуть іншу людину?»:

• втрутяться самі 42 %;

• викличуть міліцію 37 %;

• звернуть увагу перехожих 34 %;

• розгубляться 16 %;

• злякаються 13 %;

• пройдуть і не звернуть уваги 6 %.

Отриманий розподіл відповідей дає змогувиявити дві можливі домінантні стратегії поведінки підлітків. Перша з них — активні дії старшокласників і їхнє включення у події, друга — пасивна поведінка. Крім цього, байдужість може бути свідченням бажання керуватися інстинктами самозбереження та егоїстичними інтересами.

Про віру в те, що вчителі намагатимуться припинити насильство, якщо стануть його свідками, зазначили 75 % учнів. Однак 14 % опитаних вважають, що вчителі часто є ініціаторами насильства і кривдження школярів. Байдужість педагогів («вдаватимуть, що нічого не бачать») визнали ймовірною 12 % опитаних.

Дитинство — це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи й економічної підтримки суспільства. Неповнолітній є недієздатним у повному обсязі, але має всі людські права, особливо на захист від жорстокого поводження, від насильства різних видів і форм. Як правило, жорстоке поводження з дитиною — це комплекс дій дорослого чи учнівського колективу. В основі жорстокого поводження з дітьми лежить нерозуміння ідеалів малюка, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання.

Жорстоке поводження з дітьми у школі — це приниження, ставлення в куток, побиття, роздягання дитини перед іншими як спосіб покарання, нагадування при класному колективі про недоліки дитини, понадсильна праця, ігнорування фізичних потреб дитини (заборона піти дотуалету), існування улюбленців та «паріїв», підвищений тон, крик, необґрунтовані, неадекватні оцінки, сувора дисципліна, заснована на страху, а не на інтересі донавчання. Засобом психологічного тиску в руках окремих педагогів стало знецінення навчальних досягнень учнів. Нерідко 11—12 балів може отримати лише той, хто ходить до вчителя на додаткові (платні) заняття.

Дослідники зазначають, що діти, які пережили різні види насильства, мають проблеми з навчанням, невпевнені, у них притлумлена сильна тривога, гнів, депресія, почуття неповноцінності, порушений контакт із дорослими; часто для них характерні психопатії та неврастенічний розвиток особистості, нерідко трапляються стійкі поведінкові, соматичні порушення, розлади сну, апетиту.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми відбувається за «Концепцією загальної освіти».

Модель навчально-виховного процесу змінюється з авторитарно-дисциплінарної на особистісно зорієнтовану. Особистісно зорієнтоване навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є порозуміння, взаємна повага, творча співпраця. Ця етика акцентує увагу не на рольовому, а на особистісному спілкуванні (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра); спонукає до використання особистісного діалогу як домінантної форми навчального спілкування, підштовхує до обміну думками, враженнями, до моделювання життєвих ситуацій, уключає сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналіз, самооцінку, самопізнання, толерантне ставлення до дітей.

 

ЯК ЗАПОБІГТИ НАСИЛЬСТВУ

Абетка виживання

Я знаю напам’ять усі адреси, номери телефонів та імена людей, яким довіряю.

Люди, котрим я довіряю, — це мої батьки чи хтось інший, хто дбає про мене та хоче, щоб я був/була у безпеці.

Я пам’ятаю про телефони спеціального та негайного виклику: «101» (пожежна охорона), «102»/(міліція), «103» (швидка медична

У мене є номери телефонів дільничого інспектора, соціальної служби й телефону довіри.

Я нікому не дозволяю принижувати й ображати мене.

Я не ходжу сам/сама по вулиці увечері чи вночі.

Я ніколи не розмовляю з незнайомими людьми, нікуди з ними не йду, нічого у них не беру, не сідаю до них в автомобіль.

Якщо мені загрожуватиме небезпека, я буду тікати, кричати, привертати до себе увагу.

Я не ввійду з незнайомцями до ліфту.

Я не впускаю в помешкання незнайомців, якщо я сам/сама вдома.

Я знаю, де лежить моє свідоцтво про народження.

Якщо зі мною трапиться щось недобре, я негайно розкажу людям, яким довіряю.

Я чітко та послідовно знаю, що робитиму, куди зателефоную, піду, кому розповім, якщо зі мною трапиться щось недобре.

 

ПРАВИЛА БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ В ІНТЕРНЕТІ

Я не надаю жодної особистої інформації (ім’я, вік, адреса, номер телефону, номер школи, місце роботи батьків) без згоди батьків.

Якщо я отримаю інформацію, що змусить мене почуватися некомфортно, то одразу розповім батькам або вчителю.

Мої батьки знають усіх, із ким я спілкуюся в Інтернеті.

Я ніколи не погоджуся зустрітися з людиною, з якою познайомився/познайомилася в Інтернеті, без попередньої згоди батьків.

Якщо я вирішу зустрітися з цією людиною, то це буде людне місце, і я запрошу одного з батьків.

Я ніколи не вишлю свої фото людині, з якою познайомився/познайомилася через Інтернет, не порадившись із батьками.

Я не відповідатиму на листи чи прохання, що викликають у мене відчуття дискомфорту або сорому.

Разом із батьками ми встановимо мої правила роботи в Інтернеті: час та сайти, які мені дозволено відвідувати.

До життя в якому світі

ми готуємо своїх дітей?

 

Світ, у якому ми живемо, дуже відрізняється від того, в якому жили наші татусі й мами. І наші діти будуть жити не в такому світі, як наш. Запитаймо себе: а чи готуємо ми свою дитину того, щоб вона була щасливою у цьому світі?

Те, як житимуть наші діти, багато в чому залежатиме від тих методів виховання, які ми до них застосовуємо.

Виховання без насильства і примусу не має нічого спільну з уседозволеністю. Дисципліна дуже важлива.

 

Справжня дисципліна ґрунтується не на страху покарання, а на розумінні людиною наслідків своїх вчинків і на відповідальності за прийняття рішень.

 

Перш ніж покарати дитину, варто розібратися, чому дитина так вчинила. Приділіть їй більше уваги, поясніть усе, що не зрозуміло, причому доступною для неї мовою. Не забувайте» щодіти часто копіюють модель поведінки батьків. І якщо дорослі розмовляють на підвищених тонах, лаються, то й діти поводитимуться так само.

Довіряйте своїй дитині, будьте уважні та заохочуйте розвиток її найкращих рис. Ростіть разом зі своєю дитиною й учіться разом із нею. Будьте щасливі!

 

 

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

 

Сім’я є головним, природним середовищем дляфізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. Саме сім’я відповідає за створення належних для цього умов.

1. Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини необхідно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть себе. Ваша мета — виховати її для життя серед людей.

3. Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їхсамостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина має бути впевненою у своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна людина.

5. Будьте терплячими. Ваше нетерпіння — ознака слабкості, демонстрація невпевненості у собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте — твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7. Подбайте про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8. Виключіть зі своєї практики вислів «Роби, якщо я так кажу!». Замініть цю форму вимоги на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь». Дитина має звикнути діяти не за наказом, а тому, що це правильно, необхідно комусь.

9. Оцінюючи дитину, говорітьїй не тільки про те, чим ви не задоволені, але й про те, що вас радує.Не порівнюйте її із сусідськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати ази батьківської мудрості.

10.Ніколи не говоріть, що ви настільки зайняті добуванням засобів для існування сім’ї, що вам ніколи виховувати вашу дитину. Це означає: «Мені ніколи її любити».

 


 

завантаження...
WordPress: 23.38MB | MySQL:26 | 0,557sec