ТРЕНІНГ БАТЬКІВСЬКОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

Для сучасної сім’ї дуже важливо побудувати адекватні взаємостосунки між її членами. А особливо між батьками та дітьми. Одним із пріоритетних методів соціально-психологічної допомоги батькам і дітям є тренінг батьківської ефективності у стосунках з дітьми.

Мета тренінгу: підвищити батьківську ефективність учасників виховних стосунків з дітьми.

Завдання:

• поглибити пізнання батьками самих себе, своїх психологічних особливостей, усвідомлення своїх дій і думок, зміцнення позитивних якостей особистості, набуття навичок адекватної поведінки в певних соціальних ситуаціях;

• вивчення світу дитинства як такого, поглиблене пізнання
своєї дитини, її вчинків, емоцій, думок;

• знаходження оптимальних шляхів спілкування з дитиною, пошук та використання адекватних методів виховання і розвитку дитини та умов їх повного прийняття.

 

ПРОГРАМА ПРОВЕДЕННЯ ТРЕНІНГУ БАТЬКІВСЬКОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

1. Знайомство. Учасники по черзі називають своє ім’я або псевдонім та повідомляють деяку (за бажанням) інформацію про себе (вік, місце роботи тощо).



2. Визначення запитів та очікувань учасників тренінгу. Батьки по колу відповідають на запитання: «Що привело вас у групу?», «Що ви очікуєте від групи ?»

Правила групи:

– всі обговорення і дії відбуваються за принципом «тут і зараз»;

  • учасники відкрито висловлюють свої думки, почуття;
  • члени групи говорять від себе ( «я гадаю», « мені здається»);
  • в дискусії учасники звертаються до конкретної людини;
  • учасники не оцінюють одне одного, а описують те, що відбувається.

 


3. Психологічна гра « Асоціації».
Один з учасників групи виходить з кімнати. Інші домовляються між собою (бажано робити це тільки за допомогою жестів), кого з присутніх вони загадали. Далі учасник, який виходив, повертається і за допомогою запитань намагається вгадати, кого всі загадали. Запитання повинні задаватися в певній формі, а саме: «Якби ця людина була деревом, то яким?»; «Якби — будинком, то яким?»; «Якби – їжею, то якою?». Кожне запитання ставиться одній людині, яка відповідає, маючи на увазі задуманого учасника. Після кількох відповідей у члена групи, що виходив, складається певний збірний образ загаданої людини. Тому можна намагатися вгадати, кому цей образ належить. Якщо учасника вгадали — він виходить і сам намагається визначити людину, яку загадали знову.

4.Заповнення «Аркуша мети». На аркуші паперу батьки малюють одноповерховий будинок (стіни, дах, стежка до дверей). Малюнок повинен займати майже весь аркуш. На даху будинку батькам пропонується написати мету, яку вони ставлять перед собою у процесі виховання, розвитку своєї дитини. На стіні – завдання, вирішивши які, можна досягти заданої мети. На стежці записуються методи, способи вирішення завдань. Праворуч і ліворуч від стежки — бар’єри, перепони, які заважають досягти вказаної мети.

5. Дискусія членів групи щодо життєвих «сценаріїв» людини. Ведучий пропонує інформацію до роздумів, потім відбувається обговорення.

Доля кожної людини визначається передусім нею самою, її умінням мислити,
розумно ставитися до
всього, що відбувається в навколишньому
світі. Людина сама планує своє життя. Проте абсолютно все, що відбувається в оточенні дитини з
моменту її народження
особливо в
домовленневий, а отже, несвідомий період життя, впливає на її подальший розвиток, життєвий «сценарій».

Під «сценарієм» психологи розуміють життєвий план, що поступово розгортається. Формується він у ранньому дитинстві переважно під впливом батьків. У ранньому дитинстві батьківські вказівки стосуються їжі, агресивності, сексуальності, взаємодії, боротьби, жіночності, мужності тощо. Ці вказівки мають найвіддаленіші наслідки. Формується система стримування природних потягів — чемність, скромність, самообмеження. Батьківське програмування визначає, коли і як проявляються потяги, коли і як вони обмежуються. Внаслідок програмування виникають нові якості, що являють собою компроміс між потягами і обмеженнями.

– А тепер давайте наведемо приклади програмування із свого життя, — пропонує ведучий. — Давайте висловимо свою думку з такого питання:

«Чи є вищезгадане програмування вічним, фатальним для людини?», — продовжує далі він.

Незважаючи на великий вплив програмування у ранньому дитинстві, воно все ж не
є фатальним. У подальшому розвитку людини пізніші впливи, передусім ті, що пов’язані з вербальною (словесною) інформацією, можуть бути відкинуті особистістю і таким чином хоча б частково виправлені. Тому в кожної людини є шанс поліпшити своє життя. Звичайно, це буде простіше робити, якщо особистість знайде підтримку у своїх близьких, друзів, усіх оточуючих.


6. Розгляд факторів які впливають на розвиток і формування особистості

Дискусія з питання: «Які фактори впливають на розвиток особистості?». Учасники висловлюють свої думки. Ведучий записує їх на планшеті (дошці).

Інформація ведучого з цього питання
:

На розвиток особистості
впливають два основні фактори:
біологічний і

соціальний. Уже з народження під впливом
біологічного

фактора діти розрізняються за:

• рівнем активності;

• ритмічністю станів організму (харчування, сон );

• рівнем сприйняття нових ситуацій, людей;

• адаптивними можливостями;

• інтенсивністю реакцій
(бурхливі чи спокійні);

• основним настроєм.

Деякі діти з народження відносяться дорослими до категорії «важких». У них нерегулярні біологічні ритми, невисокі адаптивні можливості, негативна реакція на нові стимули тощо.

Водночас у так званих «неважких» дітей регулярні біологічні ритми, гарна пристосованість до змін, реакції середньої інтенсивності.

Соціальний фактор містить вплив трьох життєвих середовищ:

1) сім’ї;

2) дитячого садка, школи;

3) «вулиці», ровесників.

Важливо порівняти поведінку дитини в різних середовищах. Якщо в школі і вдома поведінка різна (у школі дитина поводиться слухняно, а вдома – ні), то причина цього вірогідніше — вдома, в сімейних стосунках. А якщо скрізь дитина поводиться недобре, то причина тут, очевидно, криється у прояві особистісних якостей дитини.

Яка тактика дорослих повинна бути у стосунках з «важкою» дитиною?

Правила батьківської поведінки:


1) у стосунках з дитиною необхідно спиратися на позитивні якості особистості;

2) показувати власний приклад позитивної поведінки, не допускати розходження

між словами і власними діями, «Роби, як я», а не «Роби, як я кажу»;

3) давати оцінку не особистості, думкам, емоціям дитини, а її поведінці;

4) навіювати дитині позитивне;

5) жити сьогоднішнім днем, не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого;

6) не жити замість дитини, але бути поруч для допомоги їй у разі необхідності.

7. Ритуал прощання.

завантаження...
WordPress: 22.89MB | MySQL:26 | 0,332sec