Систематизація та узагальнення знань учнів по темі «Художні промисли»

Тема уроку. Систематизація та узагальнення знань учнів по темі «Художні промисли».

Мета уроку: проаналізувати результати пошуково-дослідницької роботи учнів з вивчення народних промислів. Закріпити знання щодо регіональних особливостей у формуванні певних традицій декоративно-прикладного мистецтва.

Розвивати інтелектуально-творчий потенціал учнів, творчість, організаторські і підприємницькі здібності.

Виховувати любов до рідного краю, традицій українського народу.

Обладнання: сцена прикрашена віночками, стрічками, вишитим рушником. У центрі напис «Ярмарок художніх промислів України», а також слова В. Симоненка: «Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе!».

По колу розташовані 5 павільйонів – виставкових композицій ярмарку, які оформили учні: «Вишваночка», «Гончарство і гутництво», «Деревинка», «Килимок», «Писаночка».

Тип уроку: урок-ярмарок художніх промислів України.

 

ХІД УРОКУ

(На сцену виходять хлопець і дівчина в національних костюмах.)

Хлопець. … На ярмарок!

Благословилося на світ. Виткнуло заспаний писок сонце, стьобнуло промінням по луках, по степах, по садках, по левадах…

І видко: аж-аж-аж ген до того ліска, куди око дістає, дорогою вози потяглися… І кіньми, і волами. І коровами… І гарби, і вози, і козенята…

Дівчина. З кучами, з сіном, з соломою… А на возах і кури, і вівця скручена, і теля мекає, підвестись намагаючись…

І дорога вже не дорога, а строката величезна гадюка, жива і покручена, що за отой лісок, не поспішаючи, полізла.

Пливе річка селянських возів… На ярмарок!:

І їдуть, і їдуть, і їдуть… (звучить пісня «Як ішли наші літа на ярмарок»).

Хлопець (пробігаючи по сцені). Приїхали!

Хлопець. А що ви, люди, можете заспівати про ярмарок?

І група учнів. Ой, що ж то за шум учинився? То із ярмарку народ повернувся. Той воли собі купив, та – спідничку, тепер добре і дружині, й чоловічку. А на ярмарку так добре торгувалось, що у декого чобіт вже не досталось.

ІІ група учнів. Ти не плач, моя миленька, не журися, а на нашого сусіда подивися! Він вина віз продавати цілу бочку, а продав і чоботята, і сорочку.

ІІІ група учнів. Цвіте терен, цвіте терен, а лист опадає, хто на ярмарок не їздив, той горя не знає.

IV група учнів. Ти казала: «На базарі буду я з тобою в парі». Я прийшов – тебе нема. Підманула, підвела.

V група учнів. Розпрягайте, хлопці, коней, та лягайте спочивать. Швидко прийде неділенька – будем знову торгувать.

Ведучий. Як усі грано вбрані! І дівчата, і хлопці в строях українських.

Ведуча. Сьогодні ярмарок у нас, та ще й незвичайний, а «Ярмарок художніх промислів України». І з’їхалися на ярмарок найкращі майстри і майстрині своєї справи, справжні митці. А справа ця ой яка важлива.

Ведучий. А давай запитаємо знавців-дев’ятикласників – що ж таке художні промисли, як вони зародились, про їх географію…

(на сцену виходять троє учнів).

1-й учень. Художні промисли, як пісня, дума, казка, – одна з форм народної творчості, виробництво товарів декоративно-ужиткового мистецтва. Продукція цього виробництва використовується для потреб людей, а також має художню цінність.

2-й учень. Художні промисли в Україні зародилися за трипільської культури (VI-V тис. до н.е.). У період феодалізму осередками художніх промислів були Київщина, Полтавщина, Поділля, Галичина. Предмети народного ужиткового мистецтва виготовляли в XVI-XVII ст. на Запорізькій Січі. Пізніше у Києві, Львові, Станіславі організовувались великі ярмарки продукції ремісників.

3-й учень. Нині в Україні промисли є в усіх областях. Найбільші їх осередки: м.Косів на Івано-Франківщині, с.Клембівка на Вінничині, м.Кролевець на Сумщині, селища Опішня і Решетилівка на Полтавщині, с.Петриківка Дніпропетровської області, містечко Іза у Закарпатті.

Ведучий. Доброго дня вам, люди добрі! Дякуємо, що не погребували нашим ярмарком.

Ведуча. Вітання і уклін вам, гості дорогі! Пропонуємо вам пройтися ярмарковими павільйонами. Першим пропоную відвідати «Вишиваночку».

Інформація про вишивку як художній промисел

(її коротко розповідають учні, демонструють зразки вишитих рушників у павільйоні. Звучить «Пісня про рушник», муз. П.Майбороди, сл. А.Малишка)

1. Придивіться, скільки кольорів є на рушниках. Червоний колір – це сонечко, коричневий – щаслива дорога, зелений – зустріч з добрими людьми, синій – блакитне небо, жовтий – символ здоров’я, успіху.

2. Відомо, що на Чернігівщині перевагу надають зеленому і синьому кольорам, геометричним візерункам. На Київщині рушники багатоколірні з переважанням червоних і синіх рослинних орнаментів.

3. Полтавщина славиться вишуканими за конфігурацією геометричними та стилізованими рослинними мотивами, композиціями квітів, листя, бутонів, птахів, мережкою, гладдю. Кольори – червоні, зелені, голубі.

4. На Волині поширені геометричні мотиви, укладені в стрічкові композиції. Кольори стримані, переважно, червоний з вкрапленнями чорного.

5. На Поділлі, Буковині та Покутті теж переважають геометричні мотиви, укладені у великі смуги. Поширеною є вишивка суцільним вишневим або чорним кольорами.

6. На Гуцульщині – дуже різні композиції з яскравих контрастних барв – чорних, червоних, вишневих, жовтих, оранжевих, синіх, фіолетових і зелених.

7. На Львівщині переважають рослинні мотиви, або вільно розкладені, або укладені у стрічки. Колорит насичений, дзвінкий, утворений сполученням червоної, синьої, білої, зеленої, жовтої барв.

Ведуча. Дякую всім за чудові розповіді про рушники, вишиванки. Дівчата! Вчіться вишивати український рушник, вишивайте з любов’ю, даруйте людям! Доброго торгу вам на ярмарку.

Ведучий. А тепер прошу всіх гостей ярмарку до павільйону «Гончарство і гутництво».

(Група учнів демонструє вироби і розповідає про ці види ремесел)

1. У XVIII ст. гончарство було особливо розвиненим на Полтавщині – у Глинську, Зінькові, Миргороді, Ромнах. Найвизначнішою була Опішня, де більше двохсот ремісників виготовляли різноманітний посуд скульптурного характеру.

2. На Поділлі гончарний посуд виробляли у Барі, Бубнівці, Гайсині, Летичеві, Смотричі. Посуд був вогненно-червоного кольору, на ньому малювали пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду.

3. Давні гончарні центри Львівщини – Глинськ, Лагодів, Яворів, Шпиколоси. І особлива гордість – Гавареччина на Золочівщині. Чорна кераміка – сьогодні ремесло однієї родини, яка за підтримки місцевої влади активно розвивається і є особливою гордістю Львівщини (учні демонструють вироби гаварецької кераміки).

4. А чи знаєте ви, що гутою у багатьох країнах Європи називали конусоподібну будівлю зі скловарною піччю. Тому скляне виробництво й нарекли гутництвом. Гутне скло отримували шляхом спалювання за високої температури у великих тиглях (глиняних горщиках) піску, вапняку, поташу.

5. Гутами славилися Львівщина, Київщина, Полтавщина, Чернігівщина і Закарпаття.

6. Відродження традицій гутництва почалося у Львові а у Києві. Відомими майстрами гутництва є А.Бокотей, Ф.Черняк, В.Дудін, В.Затинайко. (демонструють зразки гутних виробів).

Ведучий. На ярмарок ходили старі й молоді, і самі, і з дітьми, в яких розбігалися очі від такого багатства і різноманітності товарів і кольорів. Отже, завітаємо до павільйону «Писаночка».

1. Писанкарство – також гордість України. Повсюдне розписування великодніх яєць в Україні існувало протягом століть. На Великдень їх не лише святили, а й дарували. Діти цокалися писанками.

2. Розрізняють писанки кожного етнічного регіону України. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.

3. Єдина в світі писанка з чистого золота розміром з куряче яйце, оздоблена діамантами, рубінами, сапфірами, зроблена Іваном Романишеним, українцем американського походження. Хіба вона гірше за відомі яйця, виготовлені Фаберже?

4. А найбільша писанка з каменю зроблена як пам’ятник українцям в Канаді, поблизу Вінніпега. Вона нагадує емігрантам про Великдень і рідну неньку – Україну. Схожа писанка-пам’ятник є на Львівщині (звучить фрагмент пісні братів Лепких «Чуєш, брате мій…»).

5. Центрами відродження писанкарства є Косів, Коломия, Вижниця, де є великі приватні колекції. Писанки тут продаються на ярмарках, у художніх салонах (учні класу під українську ліричну мелодію несуть кожен свою писанку, вішають на дерево-експозицію).

Ведучий. Наступний не менш цікавий павільйон «Деревинка».

1. Неперевершини майстрами художньої обробки деревини є гуцульські талановиті майстри. Надзвичайно гарними є їхні вироби: ажурні іконостаси, свічники, посуд. Одні майстри оздоблювали вироби лише різнокольоровим бісером – «кораликами», інші – інкрустацією деревом, металом, перламутром. Подивіться на це ярмаркове диво.

2. Сьогодні відновили діяльність майстри різьи по дереву у Косові, Львові, Ужгороді, Чернівцях. Намагаються перейняти їх досвід і наші учні. Придбайте щось у нашому павільйоні.

Ведучий. І, нарешті, ми дісталися павільйону «Килимок» (учні представляють зразки килимарства і розповідають про нього).

1. Археологічні дослідження підтверджують наявність килимових виробів в античних містах і скіфських оселях Північного Причорномор’я, згадки про килими є і в давніх літописах Київсьокої Русі.

2. Сировиною для виготовлення килимів здавна були вовна, льон та коноплі. Фарбували пряжу натуральними рослинними та мінеральними барвниками і закріплювали їх сироваткою, огірковим чи капустяним розсолом.

3. У решетилівських килимах спостерігається різноманітність композицій з ритмічним укладом листя, квітів, галузок, які вільно стеляться на світлому тлі. Колорит соковитий, але тони м’які.

4. Композиції дігтярівських килмів сатичні, рослинні мотиви реалізовані меншою мірою, а кольори контрастні. Центральне тло цих килимів темне (чорне, темно-синє, бордове), а облямівка – світла.

5. Гуцульські килими з поперечно-смугастим укладом основних геометричних фігур, здебільшого ромбів і прямокутників. Колорит – дзвінкі жовтогарячі кольори, що контрастують з невеликою кількістю білої, чорної та зеленої барв.

6. Глинянські килими Львівщини зеленувато-пісочні тони. Крім прийнятого поперечно-смугастого укладу основних мотивів – ромбів, тут побутує розташування їх і у шаховому порядку, або виділення поля і облямівки.

7. Сьогодні паралельно з домашнім виготовленням килимів діють підприємства у Решетилівці, Дігтярях, Глинянах, Коломиї, Косові. Актуальним і вкрай важливим завданням сьогодення є збереження і примноження традицій цього унікального виду мистецтва.

Ведучий. І коли всі товари були продані, гроші полічені, люди поверталися додому. Але як минути це один павільйон, де пригощають варениками.

Ведуча. Милі гості! Вас чекають у макітрі вареники дуже ситні. Білолиці, круглолиці, із добірної пшениці. Їжте! Їжте! Просим щиро! Вареники наші з сиром! (звучить запис пісні «Із сиром пироги», дівчата носять у макітрах вареники і частують гостей).

Ведучий. Похилюсь до народу сердечно й уклінно
Побажаю свободи, і щастя, й добра.
Тільки вірю: ніколи не вмреш, Україно,
Бо співучий народ і в біді не вмира.

Ведуча. Переміниться світу велична будова,
Що справіку в безодні вогнями ряхтить.
Рідна мова моя, материнська, чудова,
На далекі зірки у піснях полетить.

Ведучий. І не буде нас доля цуратися, брате,
У таврійських степах, в Закарпатських садках.
І не зможе ніхто дивний скарб одібрати,
Той, що предки для нас зберегли у віках.

Ведуча. Доки мова для внуків звучить солов’їно,
Доки слава козацька у серці живе,
Ти не вмреш, ти не вмреш, ти не вмреш, Україно –
Лиш безсмертний народ у негоду співа.

(Звучить пісня Т.Петриненка «Україно!»)

завантаження...
WordPress: 22.85MB | MySQL:26 | 0,314sec