СВІТОВА ГОРА В МІФАХ

Мета: сформувати поняття учнів про релігійні уявлення свтової гори, як центру світу; сприяти розвитку критичного мислення та формування навичок самостійної роботи.

Обладнання: Біблія, дидактичний матеріал.

Тип уроку: урок – лекція

Хід уроку

І. Організаційна частина уроку.

ІІ. Мотивація навчальної дільності.

Сьогодні ми з вами дізнаємося про релігійні уявлення різних народів про центр всесвіту, так звану світову гору.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.


Гора втілює в собі ідею вертикалі, світової вісі або центру світу. Світова гора в космогонії різних народів підіймається з вод первісного Океану, організуючи простір і час. Класичний взірець світової гори – гора Меру. В індуїстській космографії земля змальовується як плаский диск, в центрі якого височіє гора Меру. Її вісь пронизує різні плани світу, єднаючи небо, землю і підземний світ. Вершина гори – місце сполучення із небесним світом, обитель богів неба і землі. У всіх традиціях вважалося, що боги живуть на вершинах гір або використовують їх для явлення своєї сутності. Як вісь і центр, гора вважається місцем переходу з одного плану на інший, сходами до неба, місцем спілкування з богами. Багато храмів і ритуальних споруд знаходяться на горі або повторюють її форму. Достатньо згадати давньоєгипетські піраміди або вавілонські зіккурати із сімома ярусами, які знаменують сім небес, а також пагоди, храми, ступи – священні буддистські споруди, схожі на курган. Навіть назви вавілонськіх храмів говорять про їх спорідненість із горами: “Гора буревіїв”, “Дім гори всіх Земель”, “Міст між Небом і Землею”.

Гори шанувалися не лише як місця, де живуть боги, але і як втілення світлої божественої сили. Як пише лама Анагаріка Говінда, священні “гори стають символами вищих поривань людства, віхами у вічному прагненні досконалості, знаками, що вказують за межі наших земних інтересів, у безмежність всесвіту, з якого ми походимо і до якого належимо”. Сходження на священну гору символізує духовний підйом, зречення мирських пристрастей, рух до вічного, в чому і полягає сенс паломництва.

Священні гори пов’язані з вічністю, з існуванням світу, їх не поглинають води Потопу: якщо світу і судилося загинути, вони зникнуть останніми. У Китаї, за даоськими переказами, безсмертні жили на п’яти горах-островах, не доступних простим смертним. Із горами пов’язаний і культ предків: Ведмідь-гора, Крило-гора вшановувалися як гора-предок, як місце відходу предка. Вважалося, наприклад, що під горою Тайшань знаходиться інший, підземний Китай, де збираються душі померлих. А дух цієї гори розглядався як божество народження і смерті.

Гора як джерело життя дає початок найбільшим рікам, що забезпечують родючість. Так, із гори Кайлас розходяться на чотири сторони світу великі ріки Азії – Брахмапутра, Інд, Сатледж і Карналі. В Китаї на горі Куньлунь знаходиться виток великої Жовтої ріки – Хуанхе.

В горах утворюються дощові хмари, що несуть дощ, небесну вологу, джерело життя. У Месоамериці гора Тлалок була священним символом великого бога дощу і плодючості Тлалока.

У західній традиції гора-символ з’являється у легенді про Грааль: це Монсальват, “гора зцілення”, на вершині якої знаходиться недосяжний замок, що втілює ідею моральної чистоти.

У Стародавньому Єгипті, за космогонічною версією Геліополя, із вод Нуна, первісного океану, піднімається пагорб Бен-бен, створений богом Атумом, який із Нуна творить усе суще. Із Нуна народжується і Хапі – божество, яке вшановується як “високий Ніл, що дає життя всій країні своїм живленням”. Витоком ріки Ніл є ущелина Гебель-Сільсіле, де з підземного царства виходять “джерела Нілу”. Гори на захід від Нілу є входом до підземного світу – там править богиня Хатор, володарка некрополю. Згідно “Текстів пірамід”, померлого фараона приводять на гору сходами до “великого сидіння”, щоб він долучився до богів – “Господарів гір”.

За шумерською космогонією, спочатку весь світовий простір був заповнений океаном. У його надрах таїлася прамати Намму, у череві якої виникла космічна гора із вершиною “з блискучого олова”. На цій горі жив праотець богів Ан. Онук Ана, бог війни і плодючості Нінурта, завалив підземний світ Кур купою каміння, щоб могутні води Кура не могли більше підійматися на поверхню землі. Нінурта благословив Хурсаг, “лісисту гору”, щоб вона могла виробляти усі види лікарських рослин, вино, мед, різні дерева, золото й інші метали, а також усіх “четвероногих тварин”. “Володаркою лісистої гори” – Нінхурсаг – стала мати Нінурти, що отримала це ім’я: “Нехай же пагорб, що насипав я, герой, надалі зветься Хурсаг, а ти будеш – Нінхурсаг”.

У Стародавній Індії священними були пагорби й гори, особливо Гімалаї (Хімават), в яких вбачали підніжжя гори Меру – центра Світу. Від вершини чотирма сторонами світу стікають чотири ріки – символи чотирьох океанів, які, згідно індійських міфів, омивають світ. На кожній із чотирьох гір, що оточують Меру, стоїть по величезному дереву, що вказує на відповідну сторону світу. Через вершину Меру лежить шлях до Амараваті, царського граду Індри; змій Васукі оперезує цю гору. На горах, за переказами, мешкали боги. Як обитель бога Шиви вшановувалася Кайласа, куди вирушив на пошуки магічної зброї Арджуна, герой “Махабхарати”.

У міфі про збивання океану боги й асури використовують гору Мандару в якості колотівки, встановивши її на панцирі гігантської черепахи, яка опустилася на дно океану. Бог Шива під час руйнування фортеці асурів Трипури використовував Мандару як вісь для своєї колісниці і як дугу для лука.

У Давньому Китаї створення світу пов’язано із первонародженим Пань-гу, який перед смертю “перетворився: його дихання стало вітром і хмарами, голос – громом, ліве око – сонцем, праве око – місяцем, кінцівки й кістяк – чотирма сторонами світу і п’ятьма великими горами”. Серед п’яти священних гір особливо вшановувалася гора Тайшань – символ сходу. Її божеству-володарю, судді потойбічного світу, були присвячені храми по всій країні; дочка цього божества, даоська богиня Тайшань, захищала новонароджених.

У міфічні часи можна було залізти на небо чи спуститися на землю особливими сходами у вигляді гір чи дерев. Світова гора у Китаї – Куньлунь, що ніби поєднала землю із небом; за переказами, там жили Фу-сі й Нюй-ва. Куньлунь уявляли як нижню столицю небесного правителя Шан-ді. Там були усілякі висячі сади, нефритове джерело, нефритовий ставок, персикові сади Володарки Заходу – Сі-ван-му.

У давніх сказаннях Японії високі гори спустилися із небес. “Небесна Кагуяма, що зійшла з неба”, згадується у піснях “Маньйосю”. За міфом, на цій горі добувалося усе необхідне для магічних дій при добуванні сонячної богині Аматерасу з гроту. Сходження з небес здійснюють боги. Вони можуть зійти із Рівнини високого неба, розсуваючи “вісім шарів хмар”, як це зробив, наприклад, Нінігі – нащадок Аматерасу. Щоб правити на землі, він спустився на вершину гори Такатіко в Цукусі (давня назва острова Кюсю).

Імена божеств водяних потоків – Йосіно, Уда, Цуге – співпадають із назвами високих гір, де беруть витоки деякі ріки Японії. Там знаходяться храми, присвячені божествам джерел. Храмами та святилищами оточена священна Фудзіяма, що стала символом Японії. Існує багато переказів про шлюби божества гори Міва із земними дівами. Дочка однієї з них стає дружиною імператора Дзімму, з якого бере початок міфічна історія японської держави.

У Стародавній Греції обителлю богів був Олімп – найвищий гірський масив у північній Фесалії. За Гесіодом, на горі Олімп проживають безсмертні боги на чолі із Зевсом. Вони беруть до свого кола лише кращих із героїв. Таким був, наприклад, Геракл, чиє сходження на Олімп почалося зі здійснення 12 подвигів. Із Олімпа Прометей приніс людям іскру божественного вогню,

(Гора Зевс, який спить.)

яку здобув у горні Гефеста. Із народженням Зевса перекази пов’язують гору Іда (або гору Дікта) на Кріті.

На горі Гелікон, згідно міфів, перебували музи – покровительки мистецтва. Там же, на Геліконі, знаходилося джерело Гіпокрена (“кінське джерело”) – його вибив ударом копита крилатий кінь Пегас. Вода цього джерела дарує натхнення поетам.

Біблійною священною горою переважно є гора Синай: тут Господь явився Мойсею в неопалимій купині, а пізніше пророк отримав на ній 10 заповідей. Її назва перекладається як “місячна гора”. Цю гору вважають священною іудеї, християни й мусульмани. Окрім Синая, традиція відмічає цілий ряд гір: Сион (царська резиденція Давида), Олівет (місцеперебування Яхве), Моріах (храм Соломона в Єрусалимі), Арарат (міф про Потоп).

IV. Підсумок уроку.

Розв’яжіть кросворд.

У цьому кросворді вам необхідно відгадати назви гір та височин, пов’язаних з міфологією Світової гори.

123456789

Гора, на якій Зевс переховувався від Кроноса.

  1. Найвеличніша гора в індуїстській міфології.
  2. Європейська назва найбільшої гори у світі.
  3. Священна гора – вулкан в японській міфології.
  4. Гора, на якій мешкали Аполон і музи.
  5. Гора, що стала кінцевим пунктом подорожі Ноя та його ковчега.
  6. Гора на Кавказі.
  7. Гора на Близькому Сході.
  8. «Гора – цар» у буддизмі.

    У вертикальному стовпчику №1 прочитаєте назву давнього біблійного иіста.

    Відповіді:

  9. Іда; 2) Меру; 3) Еверест; 4) Фудзі; 5) Парнас; 6) Арарат; 7) Ельбрус;

    8) Сіон; 9) Хімават.

    V. Домашнє завдання.

    Підготувати розповідь про писанку. Виготовити писанки.

ЗАВАНТАЖИТИ

Для скачування файлів необхідно або Зареєструватись

Svitova Gora V Mifah (182.0 KiB, Завантажень: 7)

завантаження...
WordPress: 22.87MB | MySQL:26 | 0,492sec