Сучасний театр у рідному краї

Тема. Сучасний театр у рідному краї.

Мета. Ознайомити учнів із сучасним театром рідного краю; з театральними елементами в іграх та обрядах; розвивати естетичні здібності,сферу почуттів, співучасті, співпереживання; виховувати віру в здібності і можливості.

 

Хід заняття

І. Організаційний момент.

Добридень!

Прямі пальці стулені разом. Роздільне згинання кожного пальця в другій фланзі. Учитель пропонує кожному учневі уявити,що кожен палець- це « чоловічок,який уклінно вітається». «Добридень!»,говорить він.

 

ІІ.Сценічна майстерність.

Незвичний концерт

Перед проведенпям цієї вправи учителеві необхідно зіграти з учнями у гру, в результаті якої залишиться хтось, хто програв. Саме він читатиме вірш, байку або інший літературний твір. Перед початком гри можна домовитися, які твори дозволено виконувати. Читання напам’ять перед однокласниками дозволяє учителеві контролювати опанування культури мовлення кожною дитиною.

Творимо!

Учитель пропонує дітям для гри гімнастичпі палки, м’ячі,| обручі, скакалки тощо. З цих предметів він дас завдання створити «ліс» (зимовий, літній, весняний), «паровоз», «берег річки», «кімнату», «літальний прилад», «роботів», «телевізор» тощо. До вволяється дудіти, стрибати, лежати на підлозі, наслідувати вітер та ін. Важливо, щоб створення загального місця дії або предмета захопило всю групу, щоб піхто не залишився байдужим до того, що відбувається. Учитель стежить за пластичним передаванням емоцій, за жестами.

ІІІ.Повідомлення теми заняття.

ІУ. Робота над новою темою.

Розповідь учителя

Театральні елементи в іграх та обрядах. Гра як розвага, сакральне дійство і спосіб осмислення світу, наслідування людьми один одного, тварин чи навіть природних явищ, схильність до відтворення в жестах і мові побаченого і відчутого — все це властиве суспільству на всіх етапах його розвитку. Також і в Україні з давніх-давен зберігалися театральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піснею і танцем.

Однак початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, тільки з драматичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, в яких наявне образно-художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми. У різдвяно-новорічній обрядовості, цьому універсальному періоді українського народного календаря, використовувалися всі найтиповіші види народно-драматичної творчості і насамперед — колядування, тобто поздоровлення і побажання, здебільшого колективні, що висловлювалися перед Новим роком у формі величальних пісень групою колядників (здебільшого молоді). Колядки мали магічно-міфологічну функцію: побажання всій сім’ї, господареві, господині, членам їхньої родини, усій сільській общині здоров’я, щастя, добробуту, багатства. У цих святкових обходах застосовувалися рядження, тобто маскування і переодягання, з метою перевтілення в яку-небудь істоту, що досягалося цілою системою засобів (костюм, бутафорія, грим, образне слово, жести, манера поведінки тощо). У весняній обрядовості українців виділяється цикл хороводів (танків) та ігор, який представляє окремий тип народно-драматичної творчості. Цей тип репрезентований передусім тими звичаєво-обрядовими піснями та іграми. Веснянки й гаївки, що зберегли в собі багато старовинних елементів, виконували в глибокій давнині важливу магічну функцію: в танках і хороводах, супроводжуваних простими за змістом співами, люди розбуджували бадьору енергію, життєрадісний настрій, прагнучи передати їх і навколишній природі, розбуркати своїми імітаційними рухами й діями її сили до нового життя, вплинути на неї в бажаному напрямі. Вся синкретична цілість веснянок і гаївок (коли слово, мелодія, міміка, танкові рухи й драматична дія ще не розчленовані) підпорядковувалась в первісно-общинну добу практично-магічній меті: прикликати весну, прогнати зиму, виворожити урожайне літо, напророкувати дівчатам і хлопцям щасливе обрання пари і весілля .Весна з відродженням навколишнього життя, з її сонцем, грозою, буйним розквітом рослинності робила такий могутній вплив на уяву людини, що людина обожнювала сили природи, схилялася перед ними, запобігала їх ласки, цим творячи своїм божествам гімн певними обрядами. Чарівними діями вона прагнула привернути навколишню природу на свій бік, полегшити свою працю. Чимало українських хороводів побутового характеру (теми кохання, родинні взаємини тощо) також мають діалогічну форму і систему відповідних рухів, що символічно відтворювали поведінку звірів і птахів або людини у ставленні до них. Драматичний елемент був присутній також у піснях купальського циклу, тобто в тих, що приурочувались до літнього свята Івана Купала, яке походило з доісторичної доби. Комплекс цих ігор переростав у величну містерію-виставу “Купало”, яка відбувалася в ніч з 23 на 24 червня, тобто під язичницьке свято Івана Купала, яке з часом зрослося з християнським святом Іоанна Хрестителя.

У. Гра «Лісова казка».

З-поміж дітей обирають «лисицю», «вовка», «зайчиків» та «їжака».

«Зайчики» бігають біля «вовка». «Вовк» сидить на стільці.

До нього наближається «лисиця».

Лисиця. Вовче, вовче, дай мені зайчика!

Вовк. Обирай, лисиця, щоб попався найсмачніший! Але сперту заплющ очі!

«Вовк» простягає «лисиці» кольорові олівці- «Лисиця» бере будь-який олівець. Якщо у когось із «зайчиків» кольори одягу збігаються з кольорами олівця, тоді «зайчики» тікають від «лисиці».

Тим часом з’являється «їжачок».

Їжачок. Буду зайцям допомагати тікати від лисиці злої!

«їжак» намагається допомогти «зайцям» утекти від «лисиці», наприклад загороджує у будь-який спосіб прохід «лисиці».Якщо «лисиця» піймала «зайчика», то вона стає «зайцем», а «заєць» — «лисицею».

УІ, Підсумок заняття.

завантаження...
WordPress: 22.77MB | MySQL:26 | 0,316sec