СТИЛІ ТА ЖАНРИ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА XVII СТ.

Мета: Описати видатні пам’ятки образотворчого мистецтва, назвати імена найвідоміших майстрів пензля; формувати інтерес до культурних надбань і вміння читати твори мистецтва; виховувати шанобливе ставлення до пам’яток минулого.

Тип уроку: вивчення нових знань.

Обладнання: атлас, репродукції творів мистецтва.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

1.
Розвиток портретного живопису.

Україна завжди була багата на художні таланти, видатний український мистецтвознавець Павло Жолтовський склав словник імен художників, які працювали в Україні в XIV – XVIII ст., – до нього було включено 1116 імен. На цій землі працювали іконописці, майстри портретного, історично-батального, пейзажного й побутового живопису. Поряд з релігійними і міфічними образами художники малювали портрети тих. На чиї кошти були збудовані храми, гетьманів, старшину, козаків.

В першій половині XVII ст. в українському мистецтві набувають поширення ідеї Гуманізму, тобто митці у своїх творах звертаються до світу людини, її почуттів і настроїв, духовного возвеличення й морального очищення. Це знайшло прояв у розвитку портретного живопису. Наддніпрянщини цього часу майже не збереглося. Створити уявлення про його розвиток у першій половині XVII ст. дозволяють портрети майстрів Львівської школи. Пензлю Миколи Петрахновича приписують портрет доньки львівського купця Варвари Лангиш, що вважається найпривабливішим жіночим образом тогочасного українського живопису.

Відомий живописець Федір Сенькович є автором портретів представників українських кіл, а також портретів польської знаті – львівського старости Станіслава Мнішека, підканулера Томаша Залюйського.

Прикметною рисою у творчості згаданих портретів цього періоду є прагнення поряд із зовнішніми рисами передати особливості характеру і внутрішнього світу персонажа.

В усій Україні надзвичайною популярністю користувалося зображення козака Мамая – доброго, лагідного характерника, котрий у найскрутнішу хвилину невідомо звідки з’являвся на допомогу людині, який міг вибратися з будь-якої ситуації, адже був характерним чаклуном. Цей образ малювали прості сільські малярі, але картинами їхніми прикрашалися і панські світлиці і сільські хати. Символічне зображення Мамая вважалося оберегом.

Збереглася велика кількість варіантів народної картини. Дослідники одностайні в думці, що козак Мамай – втілення найголовніших рис українського характеру. Популярність цього художнього образу є промовистим фактом: за часів руйнації Української держави, знищення залишків державної незалежності український народ не втратив надії на визволення. Прагнення до волі – найголовніша ідея народної картині.

  1. Настінний розпис ікон. Іконопис.

Нові мистецькі принципи поступово поширилися в іконописі. У розписах українських церков виразніше виявлялися народні мотиви. Іконописні образи набирали рис, вихоплених із повсякденного життя, почасти наближаючись до світських.

Про український іконопис П.Аленський писав: « Козацькі іконописці взяли красу форм, фігур, фарб від західних майстрів, єднаючи запозичення з потребами православної ікони».

Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями спостерігалося у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича.

Іван Руткович ( ?-1703) уславився майстерно виконаними окремо образами іконостасів у селах Волиця- Древлянська, Воля Висоцька, Потяли на Львівщині та іконостаса церкви Різдва Христового в м.Жовква . В розписах у Потеличі зустрічаємо унікальні для українського мистецтва портрети подружжя фундаторів. Цей галицький майстер збагатив український іконопис новими темами. Сюжети для своїх зображень запозичував із європейських та український гравюр, сповнюючи їх образами та мотивами сучасного йому життя. Великого значення художник надавав кольорові. Багатством і вишуканістю кольорів вирізняється його ікона архангела Михаїла з дияконських дверей іконостаса церкви Різдва Христового в Жовкві.

Сторінка: 1 2
завантаження...
WordPress: 22.91MB | MySQL:26 | 0,369sec