Сценарій вечора пам’яті і скорботи «Покличемо пам’ять у свідки»

(На столі букет квітів перев’язаний чорною стрічкою, шматок чорного хліба, свічка, колосся пшениці.

Звучить скрипка, на її фоні учениця читає)

 

Ведуча. Хто водить за мною запалими очима – криницями, очима, у які перелилися всі страждання, муки й скорботи роду людського і розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі? Хто щоночі будить, стогне, квилить, плаче і веде у холодну ріку, де розлилися не води, а сльози мого народу? У ній ні дна, на берегів.


І знову вони йдуть щодня, щогодини, щоночі, мільйони тіней, мільйони очей, крокують небесним Чумацьким шляхом і повертають до мого серця. Ідуть українські Варвари – великомучениці, пригортають до грудей немовлят босоногі богородиці в мотках сорочках, пливуть Марії – Оранти, святі Покрови роду нашого. Василі, Івани, Петри, янголи крізь мене летять. Лишають білий крик, білий зойк крил, що сходить у мене чорною – перечорною мукою.

(затихає музика. Виходять ведучі)

Ведучий. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським режимом у 1932-1933 роках, пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі після найбільшої з трагедій ХХ ст.

Ведуча. Жахливо навіть через півстоліття ступати болючими стежками страшної трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого краю. Досі не віриться, щоб тут – у житниці України – раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. Пухли старі і малі, вимирали роди і села. Смерть чатувала на шляхах, на полі і в хатах. Здавалося кістлява рука вдень і вночі не випускає своєї кривавої коси.

Ведучий. … Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні. Танули на обширах України важкі сніги весни 1933 року, являючи світові страшні картини, спів мірне хіба що з картинами страшного суду.

Ведуча. Чи була того року весна? Чи прилітали до людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами у вербах над річками солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні.

Ведучий. Пам’ятають інше. «На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика похилена лицем до землі, лиця нема самі зуби зверху. Сидить дитина і чомусь гойдається всім тілом: назад – вперед. Скільки сидить, стільки гойдається. І безконечно одне на півголосом: їсти, їсти, їсти.

Ведуча. Великий голод – вічний гріх


З лихої прихоті й сваволі…

Той рік на нашу долю ліг,

Мов згусток кров’янистий болю

Ведучий. В історії пером швидким


Писались гімни і хорами

А ці пекучі сторінки

З історії повикидали

 

Ведуча. В руках, що виростили хліб


Не залишили і зернини

Ні, рід наш в горі не осліп –

Ти все згадаєш Україно!

 

Ведучий. Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальнім людоморам,

… Хоч радість легше пам’ять,

Та треба пам’ятать і горе

Ведуча. Це був не голод, а зумисне підготовлений голодомор. Розглянемо його причини. На січневому (1933р) об’єднаному Пленумі ЦКІ І ЦК ВКП /б/ Сталін, говорячи про підсумки першої п’ятирічки заявив «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому році можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги Радянської влади»

Ведучий. Після того твердження мало хто міг наважитися висловлювати іншу точку зору. Але становище в країні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 року партійно – державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації зерна у хлібовиробній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співробітників генсека – Кагановича, Молотова, Постишева. Викачали з селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, посівний. Представники місцево влади організували у селах спеціальні бригади, які викликали по одному майже всіх селян, вимагали негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це була не хлібоздача, а розбій. Деякі селяни – бідняки накладали на себе руки.

Архівні документи і газети свідчать, що в усіх місцевостях України, крім прикордонних, були подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Це було карою за нібито куркульський саботаж хлібозаготівель. Фактично це була дія, свідомо спрямована на фізичне винищення селянства. Смерть косила людей аж до літа 1933 року.

На основі перепису архівних та зарубіжних відомостей можна припустити, що в нашій республіці померло від голоду 5,5 – 6 млн. чоловік.

Ведуча. Пекельні цифри та слова

У серце б’ють неначе молот

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять третій…

Голод… Голод…

Ведучий. У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала на стінах

Семи мільйонів (Боже мій)

Недолічилась Україна

Ведуча. Страшний голод 33-го року стукав у селянські оселі. Чорне крило його торкнулось кожного, і як нам сьогодні не гірко, ми повинні встановити правду, згадати тих, хто сприяв голоду.

(із-за куліс, в мікрофон повільно зачитується лист ЦК КП ,/б/у від 24 грудня 1932 року)

Лист ЦК КП /б/у всім секретарям райкомів, головам райвиконкомів уповноваженим райкомів про обов’язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів у тому числі і посівного в рахунок виконання плану хлібозаготівель.

24 грудня 1932 року

В связи с отменной постановления ЦК КП /б/у от 18 ноября с.г.о колхозных фондах предлагаем:

1. Всех колхозах, не выполнивших плана хлебозаготовок, в 5-ти дневный срок вывезти все, без ысключения наличных, колхозные фонды, в том числе и семейные, всчет выполнения плана хлебозаготовок.

2. Всех, оказывающих этому делу сопротивления, в том числе и кому мунистов, арестовать и передать суду.

3. Предупредить всех председателей колхозов, что в случае, ежели по истечении указанного сроку обнаружены какие – либо невывезенные или скрытые фонды, амбары и т. п. председатели, а також другие виновные в этом должностные лица будут привлечены к судебной ответственности и суворо наказы.

4. Обязать секретарей РПК, председателей РИК и уполномоченных обкома в 24 часа вручить настоящее постановления председателям колхозов под расписку.

/Косиор, Строганов, Алексеев /

/ Під час читання листа, на сцені учасники драмгуртка зображують членів сімї старих і малих, які з страхом в очах заклякли. Мати пригортає до себе дітей в надії ховаючи торбинку з насінням/ /звучать тривожні звуки мелодії/

Ведуча. В селі весна повзе на ліктях

Повзе по мертвих і живих

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду

Забрали тих, хто із комори

Пашницю останню вимітав,

Хто, ще активом був учора, –

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе.

Дай хоч надію для живих.

Весна і сонце ловлять діти

Що дзвінко капає із стріх.

Ведучий. На Чемеровеччині не було такого села, щоб його не торкнулася голодною рукою смерть 1933 року. Час невблаганний, рік за роком і все менше стає серед нас свідків недалекого історичного минулого, тих, чиї долі тісно переплелися з долею всієї країни. Наче гострий ніж у серці вічно кровоточить рана, живуть страшним болем у їх пам’яті спогади про страхіття 33-го.

Ведуча. До слова запрошується директор місцевого краєзнавчого музею Кундиса Михайла Васильовича.

(виступи запрошених)

Ведучий. Голод 33-го року. Він лишився у пам’яті і житті людей старшого покоління роком муки і смерті. Плаче за дітьми своїми Україна – мати. Плаче і не може втішитись, бо немає їх. Підносить молитви церква христова, щоб Господь успокоїв їхні душі в оселях праведних.

(на фоні тихого звучання дзвонів)

Ведуча. Душею помолімося за всіх.

Кого сувора доля не пригорне

Хто не зазнав ні радості, ні втіх.

За всіх, кого чавили страшно жорна,

Кому завмер у горлі криком сміх,

Чиї неясні дні, як ночі чорні.

Ти Боже, їх у темряві не кинь

Благослови їх шлях в пустині чорний.

Ведучий. У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам’яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

(запалюється свічка. Звучить «Реквієм » Моцарта.

Свічка передається із рук в руки)

Ведуча. Нехай кожен із нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню – частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто на вічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою.

Ведучий. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Раз, і вдруге, і в третє переписати історію на допомогу диктаторові. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Ведуча. На сьогодні це сказано: час народжувати і час помирати, час руйнувати і час будувати, час розбирати, час мовчати і час говорити. Хай ці гіркі слова правди, народжені після десятиліть безмовності, стануть у підмурок всенародного пам’ятника трагічній історії українського народу.

 

 

 



 

завантаження...
WordPress: 22.83MB | MySQL:26 | 0,334sec